Постанова

від 24.01.2023 по справі 500/6428/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року

м. Київ

справа №500/6428/21

адміністративні провадження №К/990/19821/22, №К/990/23710/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Шарапи В.М., Берназюка Я.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» до Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, за касаційними скаргами Міністерства юстиції України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у складі судді Мірінович У.А. від 06.01.2021, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2022 та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022, які прийняті у складі колегії суддів Бруновської Н.В., Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» (далі також ТОВ «Афродіта-М», Товариство, позивач) звернулося з позовом до Міністерства юстиції України (далі також Міністерство, Мін`юст, відповідач), третя особа - ОСОБА_1 , у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про відмову у задоволенні скарги» від 19.07.2021 №2424/7, прийнятий на підставі висновку Південно-Західної регіональної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 02.07.2021 (далі також спірний, оскаржуваний наказ);

- зобов`язати Південно-Західну регіональну Колегію Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 02.07.2021 повторно розглянути скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» від 19.02.2021 №11/86, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України за №6482-33-21 від 22.02.2021.

2. У позовній заяві Товариство наголошувало на тому, що видавши оскаржуваний наказ, відповідач за відсутності передбачених законом підстав фактично відмовив у розгляді поданої позивачем скарги на дії та рішення державного реєстратора, які порушували права заявника як співвласника нерухомого майна у багатоквартирному житловому будинку, не врахував цих обставин і прийняв необґрунтоване рішення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.01.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2022, позов задоволено, а додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 2000,00 грн (дві тисячі гривень).

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за змістом абзацу другого частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

5. Проаналізувавши норми статей 368, 369, 382 Цивільного кодексу України та статей 4, 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що всі власники житлових та/або нежитлових приміщень в багатоквартирному будинку є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися приміщеннями загального користування, несучими, огороджувальними та несуче-огороджувальними конструкціями будинку, механічними, електричними, сантехнічними та іншими обладнаннями всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, при цьому жоден власник немає пріоритетного права перед іншими співвласниками на користування вказаним майном будинку.

6. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, врахували, що оскаржувані заявником реєстраційні дії державного реєстратора призвели до реєстрації «новоствореного» об`єкта нежитлової нерухомості (салону краси) за номером 1860799961101, внаслідок об`єднання двох об`єктів житлової нерухомості, що належать ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 якого ТзОВ «Афродіта-М» також належить квартира на праві приватної власності. Із змісту скарги суди попередніх інстанцій встановили, що державний реєстратор не врахував відсутності у ОСОБА_1 документів про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та не врахував факт об`єднання нежитлового та житлового приміщення, які загрожують цілісності будинку з огляду на самовільне облаштування отвору у внутрішній несучій стіні.

7. Отже, на переконання судів попередніх інстанцій, об`єднання вказаних об`єктів нерухомості відбулось шляхом вчинення дій з майном багатоквартирного будинку №7 , який в розумінні частини другої статті 382 Цивільного кодексу України є спільним майном багатоквартирного будинку, та яке, в свою чергу, є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку, в тому числі позивача.

8. Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що рішення державного реєстратора, яке оскаржувалось Товариством до Мін`юсту, впливає на права ТзОВ «Афродіта М» як співвласника майна багатоквартирного будинку, яке є спільною сумісною власністю, що не спростували заявники апеляційних скарг.

9. Крім того, суди попередніх інстанцій відхилили доводи апеляційної скарги про те, що позивач не долучив до скарги доказів, які підтверджують що рішення державного реєстратора порушує його прав, апеляційний, оскільки це не носить обов`язкового характеру й такі докази додаються до скарги лише за їх наявності.

10. З урахуванням вищенаведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що твердження Міністерства юстиції України стосовно оформлення позивачем скарги без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є необґрунтованими, а оскаржуваний наказ - протиправним.

11. Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд зауважив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлений Товариством до відшкодування (5000 грн.), підлягає стягненню в загальному розмірі 2000,00 грн., оскільки така сума витрат на правничу допомогу є завищеною. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував складність справи, витрачений час адвоката на надання таких послуг та критерій співмірності, розумності та реальності їхнього розміру, а також те, що розгляд справи відбувався в порядку письмового провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, ухваленими по суті спору та щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу, Мін`юст подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, відмовити у задоволенні позову та заяви щодо стягнення зазначених витрат.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №241671750 від 25.01.2021 ТзОВ «Афродіта-М», на праві приватної власності, належить об`єкт житлової нерухомості квартира АДРЕСА_2 .

14. У цьому ж будинку та за цією ж адресою, третя особа - ОСОБА_1 придбала два об`єкти нерухомості, а саме:

- квартиру №1 загальною площею 31,7 кв. м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 20.06.2017, який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. та зареєстровано в реєстрі за №734;

- квартиру №2 загальною площею 68,5 кв. м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 30.07.2015, який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. та зареєстровано в реєстрі за №9162.

15. Із змісту рішення державного реєстратора Кременецької міської ради Тернопільської області Костиника М.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.06.2019 №47540392 вбачається, що проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нежитлової нерухомості за адресою АДРЕСА_1 а саме: приміщення 2 (салон краси) загальною площею 99,7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1860799961101, номер запису про право власності 32171892.

16. Зокрема, державний реєстратор Кременецької міської ради Тернопільської області Костиника М.О. здійснив реєстрацію «новоствореного» об`єкта нежитлової нерухомості (салону краси) за номером 1860799961101, що належить ОСОБА_1 .

17. 19.02.2021 ТзОВ «Афродіта-М», звернулося до Міністерства юстиції України із скаргою на рішення державного реєстратора Кременецької міської ради Тернопільської області Костиника М.О., яка зареєстрована 22.02.2021 за №№6482-33-21.

18. Із змісту скарги вбачається, що державний реєстратор не врахував, що у ОСОБА_1 відсутні документи, про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та не врахував факт об`єднання нежитлового та житлового приміщення, які загрожують цілісності будинку з огляду на самовільне облаштування отвору у внутрішній несучій стіні.

19. Наказом Міністерства юстиції України від 19.07.2021 №2424/7 відмовлено у задоволенні скарги ТзОВ «Афродіта-М» від 19.02.2021 №11/86 у зв`язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», оскільки скаржник не підтвердив факт порушення своїх прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

20. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

21. Скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.11.2018 у справі №813/1362/16, від 28.11.2018 у справі №825/642/18, від 29.01.2019 у справі №803/1589/17, від 18.02.2021 у справі №826/16633/16, від 13.01.2021 у справі №280/2647/19, від 16.11.2021 у справі №910/694/21, від 07.10.2020 у справі №826/4214/18.

22. В ухвалі про відкриття касаційного провадження у цій справі колегія суддів визнала неприйнятними посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.11.2018 у справі №813/1362/16, від 13.01.2021 у справі №280/2647/19, від 16.11.2021 у справі №910/694/21 та від 07.10.2020 у справі №826/4214/18, оскільки ці судові рішення прийняті за інших обставин у справах.

23. Стосовно ж до посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду, а саме: від 28.11.2018 у справі №825/642/18, від 29.01.2019 у справі №803/1589/17, від 18.02.2021 у справі №826/16633/16, колегія суддів дійшла висновку, що такі аргументи потребують ретельної перевірки та вивчення матеріалів справи, чого не можна виконати на стадії відкриття касаційного провадження.

24. У відзиві на касаційну скаргу Товариство вказує на обґрунтованість викладених у оскаржуваних судових рішеннях висновків про те, що всі власники житлових та/або нежитлових приміщень в багатоквартирному будинку є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися приміщеннями загального користування, несучими, огороджувальними та несуче-огороджувальними конструкціями будинку, механічними, електричними, сантехнічними та іншими обладнаннями всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, при цьому жоден власник немає пріоритетного права перед іншими співвласниками на користування вказаним майном будинку.

25. Позивач наполягає на тому, що вказані у оскаржуваному наказі мотиви для його прийняття в частині не підтвердження позивачем на етапі зверненні зі скаргою на дії державного реєстратора факту порушення його прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення правильно визнані судами попередніх інстанцій безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено, що оскаржуване рішення державного реєстратора Кременецької міської ради Тернопільської області впливає на права позивача, як співвласника майна багатоквартирного будинку, яке є їх спільною сумісною власністю, на підтвердження чого позивачем було долучено до скарги відповідні витяги з державного реєстру прав на нерухоме майно.

26. У цьому контексті Товариство звертає увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у пункті 35 постанови від 25.01.2019 у справі №826/2376/18, у якій зазначено, що вимоги до оформлення скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України, що подається особою, яка вважає, що її права порушено, передбачені пунктами 1-6 частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тоді як абзац восьмий частин п`ятої цієї ж статті визначає, зокрема, вимоги до оформлення доданих до скарги копій документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором.

27. Тому позивач вважає, що суд першої інстанції правильно констатував помилковість висновку відповідача про те, що скаргу ТОВ «Афродіта-М» оформлено без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

28. Відзив на касаційну скаргу містить аргументи й про те. що відповідачем за результатами проведеної камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Кременецької міської ради Тернопільської області Костиника М.О. (з приводу вчинення реєстраційних дій які є предметом розгляду у межах даної справи) складено акт від 15.11.2021, та винесено наказ №4117/5 від 16.11.2021, згідно якого тимчасово блоковано вказаному реєстратору доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

29. На думку позивача, обставини цієї справи беззаперечно вказують на порушення відповідачем встановленого законом порядку розгляду скарги позивача, що у контексті вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про правомірність заявлених позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення прийнято не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.

30. Підставами касаційного оскарження прийнятої апеляційним судом додаткової постанови скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 22.12.2018 у справі №826/856/18, від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

31. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.12.2018 у справі №826/856/18, Суд визнав неприйнятними, оскільки такі висновки стосуються стягнення судових витрат, понесених позивачем в частині надання правової допомоги у суді першої інстанції особою, яка не є адвокатом.

32. Враховуючи, що додаткова постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022 є невід`ємною часиною від основного судового рішення, ухваленого і переглянутого в апеляційному порядку у справі №500/6428/21, касаційне провадження у якій було відкрито ухвалою Верховного Суду від 11.08.2022, Верховний Суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження дійшов висновку, що наведені скаржником аргументи потребують ретельної перевірки та вивчення матеріалів справи, чого не можна виконати на стадії відкриття касаційного провадження.

33. Відзиву на касаційну скаргу відповідача, подану на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, а також пояснень третьої особи щодо неї не надходило, що, однак, відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду цього судового рішення.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

34. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав встановлено статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за приписами частини першої якої рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

36. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

37. За змістом частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

38. За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення, зокрема, про відмову у задоволенні скарги (пункт 1 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

39. За правилами частин восьмої - десятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;

10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

40. Відповідно до частини дев`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 №1150) затверджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції.

41. Пунктом 2 вищевказаного Порядку встановлено, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.

Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

42. За змістом пунктів 5, 6, 8, 9, 10, 13, 14, 17 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме:

оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом;

наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін;

наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;

наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання;

здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника;

подання скарги особою, яка не має на це повноважень;

закінчення встановленого законом строку подачі скарги;

розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації у строк, визначений абзацом першим цього пункту, також на предмет пересилання її за належністю Мін`юсту чи іншому територіальному органу.

Якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає не пізніше десяти робочих днів з дня її реєстрації рішення про відмову в задоволенні такої скарги із зазначенням мотивів такої відмови. Рішення про відмову у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації з підстави оформлення її без дотримання вимог, визначених законом, не позбавляє скаржника права на повторне звернення з такою скаргою в межах визначеного законом строку.

У разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін`юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, що оскаржуються.

Якщо під час розгляду Мін`юстом скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, проте встановлено наявність очевидних порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, розгляд такої скарги здійснюється Мін`юстом невідкладно без розгляду її колегіально.

Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.

За результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:

1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту;

2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

Рішення, дії або бездіяльність Мін`юсту можуть бути оскаржені до суду.

У разі скасування судом рішення Мін`юсту за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст забезпечує повторний розгляд такої скарги відповідно до цього Порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

43. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

44. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази

45. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання ними норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

46. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

47. Такі виключні випадки визначені у частині четвертій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

48. Колегія суддів підкреслює, що виникнення підстав для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на який у касаційній скарзі посилається відповідач, обумовлюється наявністю саме подібних правовідносин, які виникли у справі, у якій ухвалені судові рішення, щодо оскарження яких порушується питання, та у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання на підтвердження застосування норми права без урахування висновку цього Суду.

49. Отже, законодавець чітко визначив які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

50. Відповідно до положень цих норм процесуального права касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

51. Визначаючи зміст поняття «подібність правовідносин», Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

52. Висновки аналогічного змісту містяться й у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

53. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

54. Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України презюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.

55. Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з тим, що ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення, на думку позивача, не враховують висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №825/642/18, від 29.01.2019 у справі №803/1589/17, від 18.02.2021 у справі №826/16633/16.

56. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що як засвідчує зміст вищевикладених постанов Верховного Суду, такі прийняті судом касаційної інстанції за наслідками розгляду справ, предметом спору у яких охоплювались рішення Мін`юсту про скасування рішень суб`єктів державної реєстрації прав щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, рішення вказаних суб`єктів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також внесені ними записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за речових прав на нерухоме майно.

57. За результатами розгляду в касаційному порядку усіх зазначених вище справ, на які наявні посилання у касаційній скарзі Міністерства, Верховний Суд висловив позицію про неналежність їх розгляду в порядку адміністративного судочинства.

58. Ці висновки Верховного Суду обґрунтовані тим, що спір про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту, яким скасовані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» та на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, не може бути вирішено у межах розгляду адміністративної справи, оскільки потребує оцінки правомірності не лише оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури його прийняття, але й правомірності набуття права власності на об`єкт нерухомого майна та відповідних реєстраційних дій на предмет їх відповідності нормам матеріального права.

59. За таких обставин, Верховний Суд констатував, що розгляд адміністративної справи окремо щодо лише наказу Міністерства юстиції, яким скасовано реєстраційні дії, може призвести до ситуації, коли реєстраційні записи у Єдиному державному реєстрі не будуть співпадати юридичними фактами, на підставі яких вони вчинені, а отже й не будуть відображати реальний правовий стан. Це може поставити під сумнів офіційність та достовірність відомостей реєстру, а отже підірвати довіру до нього та держави, яка забезпечує ведення реєстру. Зважаючи на суттєвість цього ризику, Суд вважає, що спірні правовідносини є неподільними і правова оцінка наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури не може превалювати над оцінкою права власності. У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на об`єкт нерухомого майна (правова позиція, викладена у постанові від 18.02.2021 у справі №826/16633/16).

60. Приймаючи постанову від 29.01.2019 у справі №803/1589/17, де констатовано приватноправовий характер спору і неналежність його розгляду адміністративним судом, колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що підставою звернення до суду з позовом у сказаній справі стало порушення, на думку позивача, його права власності на нежитлове приміщення, що виключає можливість розгляду справи судами адміністративної юрисдикції.

61. У постанові ж Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №825/642/18 касаційний суд зауважив, що позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на спірні приміщення внаслідок реєстрації цього нерухомого майна за фізичною особою. Отже, колегія суддів констатувала, що цей спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права й обов`язки фізичних осіб, яких не залучено до участі в справі.

62. Проте, відповідно до обставин у справі, що розглядається, предметом спору виступає рішення Міністерства, яким у задоволенні скарги відмовлено з підстав її невідповідності вимогам закону щодо оформлення та змісту скарги, а на підставі цього рішення жодних реєстраційних дій не вчинялось, не скасовувались будь-які рішення суб`єктів державної реєстрації прав, не вносилось відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно й такі дії, рішення чи записи ніким з учасників справи не оскаржується.

63. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що обставини, предмет спору та матеріально - правове регулювання спірних правовідносин, їх юридична природа і характер у справі, яка розглядається, суттєво відрізняються від тих, які наявні у розглянутих Верховним Судом справах, на які як на приклад неоднакового правозастування посилається відповідач у своїй касаційній скарзі.

64. За таких обставин, колегія суддів визнає, що правовідносини, які виникли у справах, на які наявні посилання у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, не є подібними, а отже й наведені відповідачем підстави для касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень по суті спору - не підтвердились.

65. Окрім цього, колегія суддів підкреслює, що відповідно до висновку щодо застування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №815/5049/17, предмет розгляду якої як і у справі, яка розглядається, не охоплював питання оцінки дій суб`єктів державної реєстрації прав, а стосувався виключно процедури розгляду Міністерством юстиції України скарги на дії державного реєстратора, такий спір належить вирішувати за правилами саме адміністративного судочинства.

66. Варто також відзначити, Верховний Суд, розглядаючи вищевказану справу, врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №826/9046/16 та від 04.09.2018 у справі №910/8424/17, за якими справи щодо оскарження рішень Міністерства юстиції України, прийнятих за наслідками розгляду скарг на дії державних реєстраторів, підлягають розгляду за правилами саме адміністративного судочинства.

67. У вказаних вище постановах зазначено, що Міністерство юстиції України виступає у спірних правовідносинах як суб`єкт владних повноважень, спір в цій частині пов`язаний з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень, не стосується порушеного права позивача, а стосується публічно - правових відносин і ґрунтується виключно на непогодженні з управлінськими функціями Міністерства юстиції України, тому за суб`єктним складом і характером правовідносин позов у цій частині належить до розгляду судами адміністративної юрисдикції.

68. До того ж, колегія суддів враховує, що відповідно до наведених у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції мотивів, колегія суддів відхилила доводи Міністерства юстиції України про те, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства, оскільки, ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.01.2022, яка не оскаржувалась, відмовлено в задоволенні клопотання Міністерства про закриття провадження у справі й така ухвала набрала законної сили.

69. Суд апеляційної інстанцій у своїй постанові також зауважив, що звертаючись з позовом до суду позивач діє з метою захисту порушених прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, оскільки предметом спору у справі є рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови у розгляді скарги. Тому цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

70. Верховний Суд, враховуючи суть спірних у цій справі правовідносин та предмет оскарження, обставини справи, з такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і вважає, що такі ґрунтуються на дотримання норм процесуального права.

71. Беручи до уваги те, у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій правильно визначили юрисдикційну приналежність спору й постановили з цього приводу відповідну ухвалу, яка набрала законної сили і жодним з учасників цієї справи не оскаржувалась та набрала законної сили, тобто вирішено питання юрисдикції справи, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав, наведених у касаційній скарзі, які зумовили відкриття касаційного провадження у цій справі.

72. Стосовно аргументів касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом при прийняття додаткової постанови висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 та від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, то колегія суддів зазначає таке.

73. У постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 наведено висновок про те, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17).

74. Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суду у постанові від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 зауважив, що поданий заявником рахунок за наданні послуги містить інформацію про час, витрачений на вчинення необхідних дій (всього 4 години), конкретизовано обсяг наданих послуг (складення апеляційної скарги, вивчення рішення суду першої інстанції, вивчення судової практики у подібних справах), вартість кожної з них окремо.

75. У постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, на яку також посилається скаржник, наведено висновок про те, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

76. У справі, яка розглядається, задовольняючи подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» заяву про ухвалення додаткового рішення та стягуючи на користь останнього понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що зазначена заява та докази понесених витрат на правничу допомогу подані в межах строку, визначеного статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а в матеріалах справи наявні належним чином складенні оформленні та підписанні документи, однак відсутній детальний опис робіт (наданих послуг).

77. Розглядаючи вищезазначену заяву, суд апеляційної інстанції встановив, що 03.05.2022 Варода П.Б. (адвокат ) та ТзОВ «Афродіта-М» в особі директора Киричука Р.О. (клієнт) уклали Договір про надання професійної правничої допомоги на представництво адвокатом інтересів клієнта у даній справі.

78. Із змісту даного договору вбачається, що адвокат надає юридичні послуги: консультації по правовій позиції; підготовка та подання необхідних процесуальних документів; вивчення матеріалів справи; участь у розгляді справи у Восьмому апеляційному адміністративному суді.

79. Відповідно до пункту 3.1. договору клієнт оплачує адвокату гонорар в розмірі 5000,00 грн за надані послуги, а саме:

1) складення відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 2500 грн.

2) участь в судовому засіданні в розмірі 2500 грн.

80. Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №504 від 03.05.2022 позивач сплатив 5000,00 грн. за надання правової допомоги.

81. Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги складність справи, затрачений час адвоката на надання таких послуг, критерій співмірності, розумності та реальності їхнього розміру, а також розгляд даної справи в порядку письмового провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в загальному розмірі 2000,00 грн.

82. Колегія суддів вважає правильними і такими, що відповідають висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема і тим, на які посилається відповідач у своїй касаційній скарзі, твердження суду апеляційної інстанції про наявність часткового задоволення поданої Товариством заяви і стягнення на його користь частини понесених витрат на професійну правничу допомогу.

83. З цього приводу колегія суддів зазначає, що відсутність детального опису робіт (наданих послуг) за наявності інших доказів, які підтверджують фактичне понесення вищевказаних витрат та їх оплату, не є перешкодою для стягнення таких витрат.

84. При цьому, за умовами укладеного між Товариством та адвокатом договору про надання професійної правничої допомоги, клієнт сплачує гонорар у розмірі 5000 гривень в момент підписання цього правочину, тобто 03.05.2022, що передувало апеляційному перегляду цієї справи та ухваленню рішення судом апеляційної інстанції.

85. Станом на дату здійснення оплати Товариством за умовами вищезгаданого договору його сторони не могли знати, чи відбудеться розгляд справи у письмовому провадженні чи у судовому засіданні, а оскільки оплата за надання послуг адвокатом щодо представництва інтересів клієнта у судовому засідання була здійснена авансовим способом, тобто наперед, то суд апеляційної інстанції, враховуючи факт проведення апеляційного перегляду справи в порядку письмового провадження, складність справи та принцип співмірності понесених позивачем та заявлених до відшкодування витрат, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення їх у відповідній частині.

86. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційних скарг відповідача та вважає, що наведені скаржником аргументи, які зумовили відкриття касаційного провадження у справі, не спричиняють скасування ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень, які оскаржуються у касаційному порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. За правилами частин першої, другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

88. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційних скарг, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.

89. Керуючись статтями 340, 341, 343, 349, 350, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.01.2021, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2022 та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: В.М. Шарапа

Я.О. Берназюк