УХВАЛА
18 липня 2023 року
м. Київ
справа №500/6428/21
адміністративне провадження № К/990/23335/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі №500/6428/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» до Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправним і скасування наказу,-
УСТАНОВИВ:
Як вбачається з касаційної скарги та відомостей Єдиного Державного реєстру судових рішень, у 2021 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_1 , у якому просило:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про відмову у задоволенні скарги» від 19 липня 2021 року №2424/7, прийнятий на підставі висновку Південно-Західної регіональної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 02 липня 2021 року;
- зобов`язати Південно-Західну регіональну Колегію Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 02 липня 2021 року повторно розглянути скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» від 19 лютого 2021 року №11/86, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України за №6482-33-21 від 22 лютого 2021 року.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 січня 2021 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2022 року, позов задоволено.
Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 2000,00 гривень.
Указані рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 24 січня 2023 року у справі №500/6428/21.
27 січня 2023 року представником позивача до Тернопільського окружного адміністративного суду подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення, оскільки при ухваленні Тернопільським окружним адміністративним судом судового рішення від 06 січня 2021 року - не було вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року, заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 3000 гривень. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить прийняті судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви повністю.
Крім того скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження зазначеного судового рішення. В обґрунтування якого вказано, що ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі №500/6428/21 повернуто особі, яка її подала.
Вирішуючи питання щодо поновлення строку на касаційне оскарження, суд зазначає про таке.
За змістом статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Виходячи з того, що скаржник звернувся з касаційною скаргою одразу після ознайомлення з ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року, колегія суддів дійшла висновку про наявність поважних причин для поновлення строку на касаційне оскарження.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.
Із зазначеною правовою нормою кореспондуються пункт 7 частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Частиною першою статті 13 КАС визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
В касаційній скарзі відповідач посилається на те, що дана справа підлягає касаційному оскарженню на підставі підпункту «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа становить суспільний інтерес та має виняткове значення.
Також в обґрунтування підстав касаційного оскарження Міністерство юстиції України зазначило про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права (статей 134, 139 КАС) та не врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, тощо.
Так, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, виснувала, що при визначенні суми відшкодування особі витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічний висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, Верховний Суд зробив і в постанові від 13 лютого 2019 року (справа №756/2114/17).
У постанові від 26 червня 2019 року (справа №200/14113/18-а) Верховний Суд виснував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У постанові від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16) та додатковій постанові від 08 травня 2018 року (справа №810/2823/17) Верховний Суд виснував, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (як то: квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Велика Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначила, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару (п.п. 141-142).
Також, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (п. 135).
Апеляційний суд у цій справі встановив те, що вартість правничих послуг, які надав адвокат становить 10000 грн. і складається із гонорару за складання позовної заяви (5000 грн.) та за участьу судових засіданнях (5000 грн.).
Суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, дійшли висновку, що витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн є співмірними, обґрунтованими, пропорційними, достатніми та підтвердженими належними доказами.
Застосування судом апеляційної інстанції норм статей 132, 134 КАС не суперечить висновкам Верховного Суду у постановах від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16), від 16 травня 2019 року (справа № 823/2638/18) на які посилається відповідач у касаційній скарзі. Відповідає таке правозастосування і висновкам Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 та в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року (справа №756/2114/17) (відповідно до цих висновків при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 333 КАС суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтею 248,328, пунктом 6 частини першої статті 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
УХВАЛИВ:
Поновити Міністерству юстиції України строк на касаційне оскарження додаткового рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі №500/6428/21.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року та на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі №500/6428/21.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець
Судді Л. В. Тацій
С.Г. Стеценко
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 18.07.2023 |
Оприлюднено | 19.07.2023 |
Номер документу | 112268506 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки) |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Стрелець Т.Г.
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Хобор Романа Богданівна
Адміністративне
Тернопільський окружний адміністративний суд
Мірінович Уляна Анатоліївна
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Коваленко Н.В.
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Коваленко Н.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні