Постанова

від 24.01.2023 по справі 292/428/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №292/428/21 Головуючий у 1-й інст. Гуц О. В.

Категорія 32 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Миніч Т.І., Трояновської Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №292/428/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Агро-Регіон Житомир» про визнання договору оренди землі недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Гуц О.С. в смт Пулини,

в с т а н о в и в :

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ТОВ "Агро-Регіон Житомир", мотивуючи його тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області 05.12.2017, їй належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 1825481800:03:000:0363, площею 1,7910 га, розташована за адресою: Житомирська область, Пулинський район, Івановицька сільська рада, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказане право власності на земельну ділянку було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг за №106353550 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.12.2017 року. Належна їй на праві власності земельна ділянка використовується ТОВ "Агро-Регіон Житомир". Зазначала, що зверталася до відповідача з вимогою надати їй документи на підтвердження права відповідача на користування належною їй земельною ділянкою проте, на її звернення відповідач жодних документів не надав. У подальшому, відповідач відмовився отримати адвокатський запит, спрямований на його юридичну адресу, з вимогою надати інформацію щодо того, на яких правових підставах здійснюється користування ТОВ "Агро-Регіон Житомир" земельними ділянками з кадастровим номером 1825481800:03:000:0362 площею 1,7909 га та з кадастровим номером 1825481800:03:000:0363 площею 1,7910 га, розташованих на території Івановицької сільської ради Пулинського району Житомирської області, належних на праві власності ОСОБА_1 . Аналогічний запит, повторно вона передала особисто керівництву відповідача, що засвідчено відповідним відеозаписом, здійсненим у присутності свідків. На її запит відповідачем було надано неякісну та незавірену копію договору оренди землі від 09.02.2018, укладеного від її імені, відповідно до умов якого, нібито вона передала у користування відповідачу земельну ділянку з кадастровим номером 1825481800:03:000:0363, площею 1,7910 га, розташовану за адресою: Житомирська область, Пулинський район, Івановицька сільська рада, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років. При ознайомленні з відповіддю на запит, було з`ясовано, що у спірному договорі, на останньому аркуші, в графі - "Реквізити сторін", в колонці- "Орендодавець" вказано її прізвище та паспорті дані, а також в графі- "Підписи сторін" міститься підпис. Стверджувала, що вказаний договір вона не підписувала, її воля на укладення цієї угоди відсутня, а тому вона є недійсною, а державна реєстрація права оренди землі за ТОВ "Агро-Регіон Житомир", підлягає скасуванню. У зв`язку з цим, просила суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений 09 лютого 2018 року між ТОВ " Агро-Регіон Житомир " та ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1825481800:03:000:0363, площею 1,7910 га, розташована за адресою: Житомирська область, Пулинський район, Івановицька сільська рада, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2022 року у задоволення позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом безпідставно відмовлено у визнанні факту ухилення відповідача від проведення судової експертизи, шляхом ненадання оригіналу договору оренди. Також невірно було застосовано норми матеріального права , зокрема ч.3, ч.5, ч.6 ст.203 ЦК України, ч.1 ст.215 ЦК України, ст.13 ЗУ «Про оренду землі». Судове рішення ухвалене з визнанням судом встановленими обставини, що мають значення для справи, які по суті не були доведені належним чином та допустимими доказами, допущена неповнота дослідження всіх обставин справи та ствердження фактів, що не були досліджені. Судом першої інстанції було порушено норми матеріального права та фактично відмовлено у захисті прав позивача як власника земельної ділянки.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першоїінстанції встановлено,що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області 05 грудня 2017 року, позивачу належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 1825481800:03:000:0363, площею 1,7910 га, розташована за адресою: Житомирська область, Пулинський район, Івановицька сільська рада, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказане право власності на земельну ділянку було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить Витяг за №106353550 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.12.2017 року.

Згіднокопії договору оренди землі від 09.02.2018 орендодавець ОСОБА_2 та ТОВ "Агро-Регіон Житомир" уклали договір, на підставі якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне використання земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1825481800:03:000:0363 площею 1,7910 га, розташовану на території Івановицької сільської ради Пулинського району Житомирської області з цільовим призначенням -для веденнятоварного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років .У графі- "Реквізити сторін ", в колонці - "Орендодавець ", в графі- "Підписи сторін "договору оренди землі 09.02.2018 наявний підпис , який позивач не визнає, як такий що належить їй.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другоюстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована нанабуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторінвзяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбаченостаттею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четвертастатті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним устатті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Відповідно до частини першоїстатті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі від 09 лютого 2018 року, посилаючись на те, що цей договір не підписувала, умови його не погоджувала.

Згідно з частиною першоюстатті 14 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі укладається в письмовій формі.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно достатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третійстатті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

Згідно частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другоїстатті 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 просила визнати спірний договір оренди землі від 09 лютого 2018 року недійсним посилаючись на те, що цей договір не підписувала, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

Разом з цим власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина другастатті 152 ЗК України).

Зайняття земельної ділянки згідно обставин цієї справи треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності. У такому разі позовну вимогу про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96)).

Суд першої інстанції, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц, зробив обґрунтований висновок про відмову в позові ОСОБА_1 з підстав обрання позивачкою неефективного (неналежного) способу захисту, роз`яснивши, що відмова в задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє її права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Посиланняв апеляційнійскарзі нате,що ВеликаПалата Верховного Судунеодноразово звертала увагу,що відповіднодо принципуjuranovitcuria(«суд знаєзакони»)не заслуговуютьна увагу,оскільки відповіднодо правилч.1ст.13ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У данійсправі ОСОБА_1 звернулася досуду з позовомпро визнаннянедійсним договору орендиземлі від09лютого 2018року.Тому судпершої інстанціїне мігвийти замежі позовнихвимог ОСОБА_1 та ухвалити судове рішення про повернення земельної ділянки. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права й ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У такому випадку розподіл судових витрат відповідно дост. 141 ЦПК Українине проводиться.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити тез задоволення.

Рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25 січня 2023 року.

Головуючий

Судді