Рішення

від 16.01.2023 по справі 902/481/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" січня 2023 р. Cправа № 902/481/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді - Маслія І.В., при секретарі судового засідання Глобі А.С.

За участю представників сторін:

позивача не з`явився,

відповідача Голубенко О.В, ордер серії АВ №1026642 від 17.07.2022,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "РИФ-К" (вул. Дубовецька, буд. 33, м. Вінниця, 21012)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ "УКРЕКОПРОЕКТ" (вул. Перша Ливарна, буд. 40, м. Запоріжжя, 69002)

про стягнення 386 446,27 грн.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "РИФ-К" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ "УКРЕКОПРОЕКТ" про стягнення 386 446,27 грн заборгованості, з яких: 326 970,00 грн - основного боргу; 32 058,27 грн - інфляційних втрат, 23 147,68 грн - пені та 4 270,32 грн - 3% річних.

Ухвалою суду від 24.06.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/481/22 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.08.2022.

26.07.2022 на адресу електронної пошти суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні 10.08.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи Easycon.

28.07.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує.

Суддя Маслій І.В з 18.07.2022 по 07.08.2022 перебував у відпустці.

Ухвалою від 08.08.2022 суд постановив судове засідання призначене на 10.08.2022 о 10:30 год. та подальші судові засідання у справі №902/481/22 провести в режимі відеоконференції за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "РИФ-К" - адвоката Коновала Дениса Володимировича поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за електронною адресою для реєстрації в "EаsyCon" - ІНФОРМАЦІЯ_1.

10.08.2022 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

На визначену судом дату (10.08.2022) в судове засідання з`явився представник відповідача, представник позивача брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Разом з тим, в зв`язку з не стабільною роботою мережі Інтернет в суді, підключити представника позивача до судового засідання в режимі відеоконференції не було можливості, що вбачається з службової записки №211/2022 від 10.08.2022 секретаря судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та врахувавши неможливість підключення представника позивача до судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, суд ухвалою від 10.08.2022 відклав підготовчого засідання на 31.08.2022.

На визначену судом дату (31.08.2022) в судове засідання з`явився представник відповідача, представник позивача брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За наслідками судового засідання суд протокольними ухвалами продовжив строк підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 26.09.2022.

05.09.2022 на електронну адресу та 20.09.2022 по пошті, до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

На визначену судом дату (26.09.2022) в судове засідання з`явився представник відповідача, представник позивача брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За наслідками судового засідання суд протокольними ухвалами відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та постановив з 17.10.2022 закрити підготовче провадження та призначити справу для судового розгляду по суті на 26.10.2022.

26.10.2022 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшла заява про перенесення судового засідання.

За наслідками судового засідання 26.10.2022 суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання на іншу дату та відклав розгляд справи по суті на 09.11.2022.

Враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, суд ухвалою від 27.10.2022 повідомив останнього про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України.

На визначену судом дату (09.11.2022) в судове засідання з`явився представник відповідача, представник позивача брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи по суті на іншу дату для належної підготовки до судових дебатів.

Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача та оголосив перерву в судовому засіданні до 21.11.2022.

21.11.2022 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату в зв`язку з хворобою.

Від представника позивача до суду 21.11.2022 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Судове засідання 21.11.2022 о 15:30 год. не відбулось у зв`язку з знеструмленням електромережі суду, що стверджується наявним в матеріалах справи актом відповідальних працівників суду від 21.11.2022.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те що судове засідання не відбулось, з незалежних від суду та сторін обставин призначив розгляд справи по суті на 19.12.2022, про що повідомив представників сторін телефонограмами наявними в матеріалах справи.

12.12.2022 від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

У визначену судом дату (19.12.2022) розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Маслія І.В. на лікарняному.

Станом на 26.12.2022 суддя Маслій І.В. приступив до роботи.

Ухвалою суду від 26.12.2022 на підставі ст. 120, 121 ГПК України повідомлено учасників справи про призначення судового засідання з розгляду справи по суті на 16.01.2023.

16.01.2023 від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Від відповідача до суду 16.01.2023 надійшла заява про долучення копії рішення по справі №902/314/22 до матеріалів даної справи, оскільки правовідносини у даних справах стосуються один одних.

На визначену судом дату 16.01.2023 в судове засідання з`явився представник відповідача, який просив долучити до матеріалів справи копію рішення по справі №902/314/22 та врахувати дане рішення при винесенні рішення по даній справі.

Суд задовольнив заяву представника відповідача про долучення копії рішення по справі №902/314/22 до матеріалів даної справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.01.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи заслухавши представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Риф-К" в особі директора Сорокіна Віктора Володимировича (Орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" (Орендар, відповідач) укладено Договір оренди приміщення №01-04-18 (Договір), відповідно до п.1.1. якого Орендодавець надає в оренду приміщення (об`єкт Оренди) загальною площею 185 кв.м., розташовані за адресою: 21012, Україна, м. Вінниця, вул. Дубовецька, 33.

Термін оренди складає 364 дні з моменту прийняття об`єкта, що орендується, за актом прийому-передачі (п. 3.1 Договору).

Згідно із п. 3.2. Договору якщо жодна із сторін в термін 1 місяць до закінчення Договору не заявить про намір його розірвати, то Договір пролонгується на термін передбачений п. 3.1. і на умовах визначених Договором, за винятком орендної плати, яка узгоджується окремо.

Відповідно до п. 4.2. Договору розмір орендної плати на день підписання Договору становить 40 грн за 1 кв.м без ПДВ.

Орендар здійснює оплату шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок Орендодавця або в касу Орендодавця в повному обсязі до 15 числа поточного місяця. Розмір орендної плати може бути переглянуто за згодою сторін, про що сторони підписують додаткову угоду до Договору (пункти 4.4., 4.5. Договору).

За змістом пункту 4.6. Договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі 1% від суми сплати за кожний день прострочки.

Додатком №01 до Договору від 01.04.2019 сторони визначили, що розмір орендної плати на день підписання додатку до Договору становить 48,1 грн за 1 кв.м без ПДВ.

В подальшому Додатком №05 від 27.06.2019 та Додатком №02 від 01.07.2019 до Договору сторони погодили надання Орендодавцем в оренду відповідачу приміщень загальною площею 125 кв.м та загальною площею 370 кв.м, розташованих за адресою: 21012, Україна, м. Вінниця, вул. Дубовецька, 33.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: вул. Дубовецька, буд. 33, м. Вінниця власником нежитлового приміщення, виробничих будівель та споруд загальною площею 30594 кв.м, що складається з цілісного майнового комплексу є Підприємство "Вінницький консервний завод", засноване на повній власності юридичної особи іноземної держави кіпрської компанії "Укінвест Девелопмент Лімітед".

Належність позивачу на праві тимчасового безоплатного користування переданих відповідачу в оренду приміщень підтверджує Договір користування №1/12-18 від 01.12.2018, укладений між Компанією "Ukinvest development Limited" в особі директора П.Константіноу та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Риф-К".

Факт передачі позивачу в тимчасове безоплатне користування виробничих, складських та офісних приміщень, розташованих за адресою вул. Енгельса, 29 та вул. Енгельса, 33 у м. Вінниця, які належать Компанії "Ukinvest development Limited" на праві власності, підтверджується Актом приймання-передачі майна від 06.12.2018.

Окремо слід зазначити, що рішенням Вінницької міської ради 2 сесії 7 скликання від 25.12.2015 № 71 "Про перейменування площ, вулиць, провулків, проїздів, тупиків в місті Вінниця", яке знаходиться у загальному доступі, вулицю Енгельса перейменовано на вулицю Дубовецьку.

Як стверджує позивач в позовній заяві, рішенням Господарського суду Вінницької області від 03 лютого 2022 року по справі № 908/2277/21, яке набрало законної сили, зокрема, встановлено факт користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Укрекопроект» відповідними приміщеннями, та фактичного використання відповідачем саме трьох орендованих приміщень (площами 125, 185 та 370 кв.м). Спір по вказаній справі № 908/2277/21 стосувався стягнення ТОВ НВК «РИФ-К» (Позивачем) з ТОВ «Науково-дослідний інститут «Укрекопроект» (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 310 669,91 грн, з яких: 282 270 грн - основного боргу; 2 844 грн - 3% річних; 14 101,71 грн - пені та 11 454,2 грн - інфляційних втрат, заборгованість виникла у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором оренди приміщення № 01-04-18 від 01 квітня 2018 року за період з листопада 2020 року по липень 2021 року.

За твердженням позивача до листопада 2020 року оплати Відповідачем проводились належним чином, Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписувались. Після звернення Позивача до господарського суду у 2021 році (справа № 908/2277/21) щодо стягнення заборгованості з Відповідача, останній припинив підписувати Акти здачі-приймання робіт (надання послуг), хоча продовжує користуватися орендованими приміщеннями. Враховуючи кошти та періоди стягнення які визначені у судовому рішенні по справі № 908/2277/21 на дату подачі цієї позовної заяви у Відповідача існує заборгованість перед Позивачем за період з серпня 2021 року по травень 2022 року, включно.

Станом на дату подання цієї позовної заяви орендовані приміщення продовжують використовуватись відповідачем, та не поверталися позивачу. Передбачений п. 8.1. Договору оренди приміщення № 01-04-18 Акт приймання-передачі, який складається сторонами договору під час повернення орендованих приміщень після завершення строку дії договору або у випадку дострокового розірвання договору позивачем та відповідачем не складались та не підписувались.

Отже всі орендовані приміщення продовжують знаходиться у оренді відповідача.

В наслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо повного та своєчасного внесення орендних платежів за період з серпня 2021 року по травень 2022 року відповідно до Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" виник основний борг в сумі 326 970,00 грн, який заявлено до стягнення. При цьому Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Риф-К" також нараховано та заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" 4 270,32 грн - 3% річних; 23 147,68 грн - пені та 32 058,27 грн - інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що з позовною заявою не погоджується повністю, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки:

- Позивач не є власником орендованого майна (згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником значиться інша юридична особа), а тому Позивач на не міг виступати Орендодавцем, укладати договір та передавати приміщення в оренду;

- Позивачу незаконно було передано майно на підставі договору позички від 01.12.2018 р.;

- Під час підписання 01.04.2018 року договору оренди №01-04-18 нежитлового приміщення сторонами не була досягнута згода з усіх його істотних умов;

- Додатки №05 та №02 від 27.06.2019 р. та 01.07.2019 р. яким оформлювалось передача орендованих площ 370 кв.м. та 125 кв.м. не відповідають вимог чинного законодавства, зокрема зі змісту Додатків до договору оренди приміщення не можна дійти однозначного беззаперечного висновку, чи змінювалась площа орендованого приміщення з однієї на іншу. Чи навпаки площа орендованого приміщення збільшувалась шляхом плюсування цих площ;

- Договір оренди припинив свою дію в 2019 році та не був пролонгований на повий термін, оскільки після закінчення строку договору (в 2019 році) сторони ціну оренди не узгоджували відповідно до п. 3.2. Договору;

- Сторони всупереч п. 3.2. Договору оренди від 01.04.2018 р. після його пролонгації в 2020 році та 2021 році не узгодили ціну оренди. А тому, позивач використовувати в розрахунку ціну оренди 1кв.м., яка була визначена додатком до договору ще в 2019 році не мав права. Розрахунки заборгованості орендної плати в позові є необґрунтовані;

- Відсутні докази передачі в користування (оренду) відповідачу приміщень пл. 125 кв.м. та 370 кв.м.;

- Відповідач не користується орендованим приміщенням та не користувався ним в період з серпня 2021 року по травень 2022 року, тому відсутні правові підстави для стягнення орендної плати.

З огляду на викладене, на думку відповідач, відсутні підстави для стягнення основної заборгованості, тому і відсутні підстави для стягнення інфляційний втрат, пені та 3% річних, а в задоволенні позову слід відмовити.

У відповіді на відзив, позивачем зазначено, що згідно договору користування № 1/3-16 від 28 березня 2016 року та договору користування № 1/12-18 від 01 грудня 2018 року у сторони позивача є право користування виробничими, складськими та офісними приміщення, розташованими за адресою вул. Енгельса. 29 та вул. Енгельса. 33, м. Вінниця. 21012, для ведення господарської діяльності. При цьому жодних обмежень для ведення господарської діяльності власником манна встановлено не було, а як вбачається зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність здійснюється з метою отримання прибутку. Таким чином позивач може використовувати надане йому в користування майно для здійснення господарської діяльності у вигляді передання майна у найм та отримання прибутку.

Відносно Об`єкту оренди - з 01 квітня 2018 року і но квітень 2021 року стороною відповідача без зауважень підписувались Акти здачі-приймання робіт до Договору, до листопада 2020 року відповідачем також належним чином оплачувалась орендна плата, вказані дії свідчать що сторони Договору досягли згоди щодо усіх істотних умов Договору і виконували його умови тривалий час.

Також, позивач повторно наголошує, що питання дійсності та виконання Додатку № 05 від 27 червня 2019 року та Додатку № 02 від 01 липня 2019 року до Договору вже були предметом розгляду у суді, і Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03 лютого 2022 року по справі № 908/2277/21, яке набрало законної сили встановлено що приміщення вказані у зазначених вище Додатках фактично були передані відповідачу та є Об`єктом оренди, а відповідачем за Договором орендуються три приміщення: 185 кв.м., 370 кв.м., 125 кв.м. Також, Договір не ставить питання пролонгації своєї дії у залежність від узгодження нової суми орендної плати, необхідною умовою для пролонгації згідно п. 3.2. Договору є лише відсутність заяви про намір розірвати Договір. Узгодження цін, які не змінювались з 01.04.2019 року (01.04.2019 року ціна оренди до Договору була узгоджена Додатком № 1). відбувалося у спрощеному порядку шляхом узгодження їх у Актах здачі-приймання-робіт (надання послуг), які підписувались, як позивачем так і відповідачем, отже сторони дійшли згоди щодо цієї умови Договору. Відповідачем до листопада 2020 року оплата орендної плати здійснювалась належним чином.

Також, позивачем зазначено, що відповідно до п. 8.1. Договору про повернення Об`єкту оренди від Відповідача до Позивача складається відповідний Акт приймання-передачі, однак такий Акт сторонами не складався, відповідачем до суду разом з відзивом не подавався та не міг бути поданим. Об`єкт оренди продовжує перебувати в оренді Відповідача та фактично використовується ним для зберігання товарів.

З огляду на викладене позивач вважає обґрунтованими нарахування вказаних у позовній заяві інфляційних втрат, пені та 3 %річних, оскільки Відповідач впродовж вказаного у позовній заяві періоду орендував майно Позивача, однак не виконував належним чином обов`язки щодо сплати орендних платежів, а отже несе майнову відповідальність передбачену Договором та чинним законодавством України.

Крім того, судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Вінницької області перебували справи № 908/2277/21 та №902/314/22.

Так, відповідно до бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» у справі №908/2277/21, 03.02.2022 прийнято рішення, яке оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022, якою рішення залишено без мін.

В постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 у справі №908/2277/21, зокрема зазначено наступне «Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.02.2022 у справі №908/2277/21 позов задоволений частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Риф-К" 282 270 грн - основного боргу; 2 844 грн - 3% річних; 10 572,19 грн - інфляційних втрат; 12 013,64 грн - пені та 4 615,49 грн - витрат на сплату судового збору. У стягненні 882,01 грн - інфляційних втрат та 2 088,07 грн - пені відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт існування заборгованості відповідача перед позивачем випливає з умов укладеного між сторонами Договору, положень чинного законодавства та не спростовано в установленому порядку відповідачем, а тому місцевий господарський суд задоволив частково позов з урахуванням здійсненого перерахунку пені та інфляційних втрат.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2022 у справі №908/2277/21 та прийняти нове, яким у задоволенні позову та судового збору відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд не надав оцінки, що під час підписання 01.04.2018 Договору оренди №01-04-18 сторонами не була досягнута згода з усіх його істотних умов, оскільки всупереч вимогам ч. 1 ст. 284 ГК України в договорі оренди приміщення №01-04-18 від 01.04.2018 відсутні обов`язкові істотні умови: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна. Суд при вирішенні даної справи не надав оцінку правочинам (договору позички та договору оренди) на їх відповідність закону (нікчемність). Звертає увагу суду, що ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Риф-К" згідно відомостей з реєстру не є власником будівель по вул. Дубовецька, 33, м. Вінниця, а тому не мало право передавати майно в оренду та не могло укладати договір оренди, а також, що дата укладення договору позички (безоплатного користування) була пізніше, ніж Договір оренди - 01.12.2018…..

Враховуючи вищенаведене, а також наявність з липня по червень 2021 року Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) підписаних зі сторони позивача, за відсутності у матеріалах справи доказів повернення відповідачем орендованих приміщень (площами 125, 185 та 370 кв.м) суд приходить до висновку, що факт використання таких приміщень за Договором за увесь заявлений позивачем період з листопада 2020 року по травень 2021 року за вірогідністю доказів є доведеним. При цьому доведення протилежних обставин в силу приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України підлягає доказуванню відповідачем, однак жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували обов`язок сплати орендних платежів за Договором (за заявлений позивачем період та за трьома переданими у користування приміщеннями) останнім не надано.

Умови Договору не ставлять у пряму залежність обов`язок сплати орендних платежів за Договором від отримання та підписання відповідачем Актів здачі-приймання робіт (надання послуг). Такий обов`язок визначений в силу обов`язковості виконання сторонами Договору згідно зі ст. 629 ЦК України. При цьому суд враховує презумпцію правомірності такого правочину в силу приписів ст. 204 ЦК України, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Колегія суддів вважає, що у спірному договорі сторонами досягнуті всі істотні умови договору оренди: об`єкт оренди (п. 1.1 Договору), розмір орендної плати (п. 4.2 Договору), строк дії договору оренди (п. 3.1 Договору).

Заперечення відповідача, що позивач не є власником орендованого майна, не міг виступати Орендодавцем, укладати відповідний Договір та передавати приміщення в оренду спростовуються належністю позивачу на праві тимчасового безоплатного користування переданих відповідачу в оренду приміщень за Договором користування №1/12-18 від 01.12.2018, укладеним з власником таких приміщень - Компанією "Ukinvest development Limited" в особі директора П. Константіноу. Крім того, судом встановлено, що відповідач користувався орендованим приміщенням, що підтверджується актами приймання-передачі…..

Таким чином, доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.»

Крім того, відповідно до бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» у справі № 902/314/22, Господарським судом Вінницької області 14.12.2022 прийнято рішення, яким визнано недійсним Договір оренди приміщення №01-04-18 від 01.04.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Риф-К" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект".

На день розгляду даної справи рішення Господарського суду Вінницької області від 14.12.2022 у справі №902/314/22 не набрало законної сили та оскаржується в апеляційному порядку.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладену норму процесуального закону судом приймаються до уваги обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі №908/2277/21, оскільки воно набрало законної сили згідно постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 та не приймаються до уваги обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі №902/314/22, оскільки воно на день розгляду даної справи не набрало законної сили.

Крім того, суд вправі надати власну оцінку договору укладеного між сторонами на підставі якого виникли правові відносини.

Дослідивши і оцінивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як слідує з матеріалів справи, позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором оренди приміщення №01-04-18 від 01.04.2018, який за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В силу вимог ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст.193 ГК України.

Згідно із ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк оплати орендної плати відповідачем встановлений умовами п. 4.4. Договору до 15 числа поточного місяця.

Матеріалами справи, а саме Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з серпня 2021 року по травень 2022 року (а.с.53-82) підтверджено, що позивачем було належним чином виконано свої договірні зобов`язання перед відповідачем по наданню в користування орендованого майна на загальну суму 326 970,00 грн, разом з тим відповідач орендні платежі не сплатив, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять.

При цьому, твердження відповідача про не використання в зазначений період орендованого майна судом оцінюються критично, оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу приміщення загальною площею 125,185 та 370 кв.м у період серпень 2021 - травень 2022 як і на день розгляду справи.

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 904/1103/20 від 01.12.2020: "17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно із статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS")."

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи вищенаведене, а також факти встановлені рішенням від 03.02.2022 у справі №908/2277/21, за відсутності у матеріалах справи доказів повернення відповідачем орендованих приміщень (площами 125, 185 та 370 кв.м) суд приходить до висновку, що факт використання таких приміщень за Договором за увесь заявлений позивачем період з серпня 2021 року по травень 2022 року за вірогідністю доказів є доведеним. При цьому доведення протилежних обставин в силу приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України підлягає доказуванню відповідачем, однак жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували обов`язок сплати орендних платежів за Договором (за заявлений позивачем період та за трьома переданими у користування приміщеннями) останнім не надано.

Окремо слід зазначити, що умови Договору не ставлять у пряму залежність обов`язок сплати орендних платежів за Договором від отримання та підписання відповідачем Актів здачі-приймання робіт (надання послуг). Такий обов`язок визначений в силу обов`язковості виконання сторонами Договору згідно зі ст. 629 ЦК України.

Заперечення відповідача, що позивач не є власником орендованого майна, не міг виступати Орендодавцем, укладати відповідний Договір та передавати приміщення в оренду спростовуються належністю позивачу на праві тимчасового безоплатного користування переданих відповідачу в оренду приміщень за Договором користування №1/12-18 від 01.12.2018, укладеним з власником таких приміщень - Компанією "Ukinvest development Limited" в особі директора П.Константіноу.

Так, за змістом частин першої та другої статті 761 ЦК України (в редакції, чинній станом на час укладення Договору) право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Щодо твердження відповідача про те, що Договір оренди припинив свою дію в 2019 році та не був пролонгований на повий термін, оскільки після закінчення строку договору (в 2019 році) сторони ціну оренди не узгоджували відповідно до п. 3.2. Договору та те, що відсутні докази передачі в користування (оренду) відповідачу приміщень пл. 125 кв.м. та 370 кв.м. суд оцінює їх критично, оскільки в матеріалах справи наявні Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за березень - квітень 2021 року за послуги оренди приміщень (площами 125, 185 та 370 кв.м) які підписані та скріплені печатками відповідача.

Таким чином, підписання відповідачем вказаних Актів та проставлення на них печатки, за відсутності доказів її втрати, є додатковим аргументом на підтвердження користування Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" відповідними приміщеннями, як і підтвердженням фактичного використання відповідачем саме трьох орендованих приміщень (площами 125, 185 та 370 кв.м).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 326 970,00 грн основного боргу є обґрунтованою, тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 270,32 грн - 3% річних; 23 147,68 грн - пені та 32 058,27 грн - інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання зобов`язання за Договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 4.6. Договору обумовлено, що в разі несвоєчасної орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі 1% від суми сплати за кожний день прострочки.

Разом з тим, за приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та, зокрема, викладена в постановах: Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Так, позивачем здійснено нарахування пені обмежуючись подвійною обліковою ставкою НБУ за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, що є правомірним.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок заборгованості за відповідний період прострочення в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що нарахування 4 270,32 грн - 3% річних; 23 147,68 грн - пені та 32 058,27 грн - інфляційних втрат перебуває в межах розрахунку суду, тому підлягає задоволенню повністю в сумі заявленій позивачем.

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, а також заперечень відповідача, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем слідує з умов укладеного між сторонами Договору, положень чинного законодавства та не спростовано в установленому порядку відповідачем.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на сплату судового збору підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ "УКРЕКОПРОЕКТ" (вул. Перша Ливарна, буд. 40, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 38563155) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "РИФ-К" (вул. Дубовецька, буд. 33, м. Вінниця, 21012; код ЄДРПОУ 32719261) 326 970,00 грн. - основного боргу, 4 270,32 грн - 3% річних, 23 147,68 грн - пені, 32 058,27 грн - інфляційних втрат та 5 796,69 грн - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом та на відповідні адреси електронної пошти: позивачу - ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 25 січня 2023 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Перша Ливарна, буд. 40, м. Запоріжжя, 69002)