Рішення

від 09.10.2007 по справі 21/167

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

21/167

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

09.10.07                                                                                           Справа№ 21/167

За позовом:       ТзОВ „Живе пиво”, смт. Новий Розділ

 до відповідача:  ТзОВ „Абсолют-Інвестментс”, м.Буськ

 про  визнання договору частково недійсним

                                                                   Суддя  Масловська Л.З.

Представники:

 від  позивача –    Федчук Б.Б., Ковч А.В. –представники

 від  відповідача -  н/з

Представникам позивача роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору:          

Позовні вимоги заявлено ТзОВ „Живе пиво”, смт. Новий Розділ до ТзОВ „Абсолют-Інвестментс”, м.Буськ про визнання договору частково недійсним, а саме п.5.3. договору комісії №4 від 01.09.2004 року.

22.06.2007 року порушено провадження по даній справі та призначено судове засідання на 12.07.2007 року.

Для повного, об'єктивного та всестороннього вирішення спору по суті, розгляд справи відкладався ухвалами суду від 12.07.2007 року та 11.09.2007 року.           

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Зокрема, вважає, що пункт 5.3 договору  комісії №4 від 01.09.2004 року є недійсним, оскільки у відповідності до вимог ст.549 ЦК України неустойкою є штраф, або пеня які обчислюються відсотковою ставкою до невиконаного, неналежно виконаного чи несвоєчасно виконаного зобов”язання. А у вданому випадку відповідачем до неустойки було зараховано всі кошти сплачені комітентом - позивачем відповідно на виконання умов договору.

Відповідач в судові засідання не з'явився, відзиву на позов не подав, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення №1846894 (в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд встановив.

01.09.2004 року між ТзОВ «Живе пиво»та ТзОВ «Абсолют - Інвестментс»було укладено договір комісії № 4.

Відповідно до ст.ст. 638, 639 Цивільного Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо інше не встановлено законом, у даному випадку сторони уклали договір у письмовій формі. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог закону (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до п. 5.3 даного договору встановлено, що у випадку неоплати комітентом більше, ніж 2 місяці, передбачених цим договором щомісячних платежів у повній сумі, до нього застосовується така оперативно-господарська санкція, як одностороння відмова від виконання свого зобов'язання комісіонером. Договір в такому випадку достроково розривається за ініціативою комісіонера. Кошти, сплачені комітентом на день розірвання договору, поверненню не підлягають і є неустойкою за невиконання комітентом зобов'язань за договором.

Відповідно до вимог ч.2 ст.9 ЦК України визначено, що Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Статею 199 Господарського кодексу України встановлено, що забезпечення

господарських зобов'язань проводиться відповідно до домовленості сторін чи чинного законодавства, але не може йому суперечити.

У відповідності до вимог ст.235 ГК України за порушення господарських зобов”язань до суб”єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції –заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов”язання, що використовуються самими сторонами зобов”язання в односторонньому порядку. До суб”єкта, який порушив зобов”язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

          Згідно вимог ст.236 ГК України визначено, що сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій, як одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною. Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов”язання другою стороною (ст.237 ГК України).

          Крім того, у відповідності до вимог ч.3 ст.651 ЦК у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

          Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині визнання недійсною першої та другої частин пункту 5.3 договору комісії № 4 від 01.09.2004 року, а саме –у випадку неоплати комітентом більше, ніж 2 місяці, передбачених цим договором щомісячних платежів у повній сумі, до нього застосовується така оперативно-господарська санкція, як одностороння відмова від виконання свого зобов”язання комісіонером. Договір в такому випадку достроково розривається за ініціативою комісіонера.

Крім того, суд зазаначає, що частина третя пункту 5.3 договору, а саме –кошти сплачені  комітентом на день розірвання договору, поверненню не підлягають і є неустойкою за невиконання комітентом зобов'язань за договором, суперечить нормам ст.230 ГК України, якою визначено, що штрафною санкцією визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов”язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов”язання; розмір санкції визначається договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов”язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов”язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Також частина третя пункту 5.3. договору порушує вимоги ст. 549 Цивільного кодексу України, оскільки неустойкою є штраф, або пеня які обчисляються відсотковою ставкою до невиконаного, неналежно виконаного чи невчасно виконаного зобов'язання. Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойка є двох видів: штраф та пеня, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зважаючи на вищевикладене частина третя пункту 5.3. договору, а саме –кошти сплачені  комітентом на день розірвання договору, поверненню не підлягають і є неустойкою за невиконання комітентом зобов'язань за договором, суперечить нормам чинного законодавства так як сторони, які перебувають у договірних відносинах вправі встановити штрафну санкцію за неналежне виконання умов договору, проте санкція має бути визначена у грошовій сумі або у відсотковому відношенні до певної суми, а не у вигляді неповернення кредитором всіх сплачених боржником грошових сум на виконання зобов”язань за договором.

Статтею 207 цього ж кодексу встановлюються правові підстави для визнання недійсним господарського зобов'язання. Відповідно недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони. А саме, вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Наслідком визнання господарського зобов'язання недійсним відповідно до ст. 208 Господарського кодексу є зобов'язання повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням.

Частиною 1 ст. 207 ГК України передбачено, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.          

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу, щодо змісту правочину, який не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 217 Цивільного кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи наведене, суд  дійшов висновку, що позовні вимоги обгрунтовані поданими доказами, і підлягають до часткового задоволення.

Судові витрати покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 3, 203, 215, 217, 549, 651, 652 ЦК України, ст.ст. 6, 199, 207, 230, 231 ГК України, ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України,   суд –

                                       ВИРІШИВ:

1.   Позов задоволити частково.          Позов задоволити повністю.

2. Визнати частково недійсним пункт 5.3. договору комісії №4 від 01.09.2003 року, укладений між ТзОВ «Живе пиво»та ТзОВ «Абсолют - Інвестментс», а саме в частині –кошти сплачені  комітентом на день розірвання договору, поверненню не підлягають і є неустойкою за невиконання комітентом зобов'язань за договором.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Абсолют-Інвестментс”, Львівська обл., м.Буськ, вул.Львівська,8 (р/р 26004002701 в АКБ “Інтеграл-Банк” м.Києва, МФО 320735, ЄДРПОУ 20075499) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Живе пиво”, Львівська обл., Миколаївський р-н, смт.Новий Розділ, вул.Миру,17 (р/р 26009325011001 у відділенні №7 філії ВАТ КБ “Надра”, МФО 325978, ЄДРПОУ 33086670) - 85 грн. державного мита, та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати.

4.   В решті позовних вимог –відмовити.

Суддя                                                                                             Масловська Л.З.