Постанова

від 27.01.2023 по справі 440/16229/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2023 р. Справа № 440/16229/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Великобагачанської селищної ради Бут Дмитра Віталійовича на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2022, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, м. Полтава, повний текст складено 23.02.22 по справі №440/16229/21

за позовом ОСОБА_1

до Великобагачанської селищної ради

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанської селищної ради, в якій просив суд першої інстанції:

- визнати протиправним рішення Великобагачанської селищної ради від 16.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ";

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що за результатами розгляду відповідачем його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, в порядку ст. 118 Земельного кодексу України, одержав рішення Великобагачанської селищної ради від 16.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ", яке вважав протиправним.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 року позов ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення 17 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 16 листопада 2021 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ".

Зобов`язано Великобагачанську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20 жовтня 2021 року вх.№5286 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах / за межами населеного пункту Великобагачанської селищної ради с. Стефанівщина, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 726,40 грн (сімсот двадцять шість гривень сорок копійок).

Представник Великобагачанської селищної ради Бут Дмитро Віталійович, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції повністю скасувати судове рішення по справі №440/16229/21 від 23 лютого 2022 року. Просив ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що з судовим рішенням повністю не погоджується, вважає його необґрунтованим та незаконним. Вважає, що при ухваленні рішення були неправильно застосовані норми матеріального права; при розгляді справи були неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи (п.1 ч.1 ст.317 КАС України). Зазначає, що при ухваленні Полтавським окружним адміністративним судом рішення по справі № 440/16229/21 від 23 лютого 2022 року не було взято до уваги аргументи Великобагачанської селищної ради про те, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, залишилася у колективній власності колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «КОМУНАР» та знаходиться на території господарського двору Приватного підприємства «КОМУНАР», яке є правонаступником КСП «КОМУНАР». Вказує на те, що судом не були з`ясовані обставини належності спірної земельної ділянки ПП «КОМУНАР» та не було надано оцінку доказам Великобагачанської селищної ради з цього приводу. Крім того, зазначає, що суд залишив поза увагою копію Державного акту на право колективної власності та копію технічної документації, які містяться в матеріалах справи. Зазначає, що ці документи підтверджують, що спірна земельна ділянка перебувала у колективній власності КСП «КОМУНАР» і надалі перейшла, як нерозпайована земельна ділянка, у власність ПП «КОМУНАР», проте судом не надано правової оцінки цим доказам. Вказує на безпідставність

посилань суду першої інстанції на те, що згідно інформації, що розміщена на Публічній кадастровій карті, слідує, що у Державному земельному кадастрі відсутні будь-які відомості щодо землекористувачів запитуваної позивачем земельної ділянки, у т.ч. щодо права землекористування як ПП "Комунар", так і його попередника прав КСП "Комунар". Вважає, що Великобагачанською селищною радою було правомірно та обґрунтовано прийнято рішення від 16.11.2021 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ". Таким чином, рішення суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права (п.4 ч.1 ч.2 ст.317 КАС України). Зазначає, що при розгляді справи судом не були застосовані норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Вказує, що є підстави вважати, що судом було зроблено неправильний висновок про відсутність прав третіх осіб на спірну земельну ділянку у зв`язку з тим, що такої інформації немає на Публічній кадастровій карті і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Отримання згоди землекористувача, яким у даному випадку є приватне підприємство «Комунар», є обов`язковою передумовою для звернення до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року у справі №440/16229/21 не відповідає вимогам норм КАС України. Посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки при його ухваленні були неправильно застосовані норми матеріального права. Також його не можна вважати обґрунтованим в зв`язку з тим, що при розгляді справи судом не були повно та всебічно з`ясовані обставини, що мають значення для справи.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність рішення суду першої інстанції, а також безпідставність і необґрунтованість скарги, просив суд апеляційної інстанції скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 без змін.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З урахуванням наведеної вище норми КАС України, а також те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд апеляційної інстанції розглядає дану справу у порядку письмового провадження.

Учасникам по даній справі було направлено та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2022 року про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. представнику позивачу копію апеляційної скарги, що підтверджується матеріалами даної справи.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги оскаржуване рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 20.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до Великобагачанської селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах/за межами населеного пункту Великобагачанської селищної ради с. Стефанівщина (а.с. 55).

За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідач рішенням 17 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 16.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 " відмовив гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області, у зв`язку з тим, що відсутнє погодження правонаступника ПП "Комунар" (а.с. 53).

Позивач, не погоджуючись із відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості прийняття рішення 17 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 16.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 " та у зв`язку з цим підстав для повного задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Положеннями частин 1 - 5 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.

Згідно із частиною 1 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною 6 наведеної норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

За змістом пункту "б" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України від 21.05.97 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні"(далі по тексту - Закон № 280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З огляду на вимоги частини 2 статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим та цілком узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 року у справі № 820/688/17, відповідно до якої рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може відповідати критеріям, установленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання.

Так, частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надати дозвіл або відмову в наданні такого дозволу.

Так само, частиною 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування, виконані усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.10.2018 у справі №806/1316/18 зазначив, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, який визначений ч.7 ст. 118 ЗК України, є вичерпним.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у ряді постанов Верховного Суду, зокрема, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 17.04.2018 у справі №812/1557/17, від 24.04.2018 у справі №814/1961/17, від 19.06.2018 у справі №806/2687/17, у справі №806/2982/17 та у справі №820/5348/17, від 10.07.2018 у справі №806/3095/17, від 05.03.2019 у справі №360/2334/17 та у справі №360/2334/17, від 09.10.2020 у справі №1840/3664/18, від 06.12.2019 у справі №813/4498/16, від 15.08.2019 у справі №806/987/18, та від 16.09.2021 у справі № 480/4011/18.

Як вбачається з матеріалів даної справи, а саме оскаржуваного рішення Великобагачанської селищної ради від 16.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 " відповідачем було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області, у зв`язку з тим, що відсутнє погодження правонаступника ПП "Комунар".

Колегія суддів звертає увагу, що з згідно інформації, що розміщена на Публічній кадастровій карті, слідує, що у Державному земельному кадастрі відсутні будь-які відомості щодо землекористувачів запитуваної позивачем земельної ділянки, у т.ч. щодо права землекористування як ПП "Комунар", так і його попередника прав КСП "Комунар" (а.с. 5).

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, з урахуванням приписів ст. 77 КАС України, не надано належних та допустимих доказів факту того, що бажана позивачем земельна ділянка знаходиться у власності (оренді) будь-яких третіх осіб.

Отже, з огляду на викладене вище, є недоведеними твердження апеляційної скарги про перебування бажаної позивачем земельної ділянки на праві власності, як ПП "Комунар", так і його попередника прав КСП "Комунар".

З урахуванням наведеного, посилання в апеляційній скарзі на те, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, залишилася у колективній власності КСП «КОМУНАР» та знаходиться на території господарського двору ПП «КОМУНАР», яке є правонаступником КСП «КОМУНАР», є необґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були з`ясовані обставини належності спірної земельної ділянки ПП «КОМУНАР» та не було надано оцінку доказам Великобагачанської селищної ради з цього приводу, зазначаючи при цьому на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою копію Державного акту на право колективної власності та копію технічної документації, які містяться в матеріалах справи, які підтверджують те, що спірна земельна ділянка перебувала у колективній власності КСП «КОМУНАР» і надалі перейшла, як нерозпайована земельна ділянка, у власність ПП «КОМУНАР», то колегія суддів відхиляє наведені доводи, оскільки в оскаржуваному рішенні відповідача не зазначено конкретно особи, яка є власником (користувачем) спірної земельної ділянки, а міститься лише посилання на те, що відсутнє погодження правонаступника ПП «КОМУНАР».

Крім того, належних і допустимих доказів щодо того, що ПП «КОМУНАР» є правонаступником КСП «КОМУНАР» матеріли даної справи не містять (статуту, тощо).

Посилання в апеляційній скарзі на той факт, що є підстави вважати, що судом першої інстанції було зроблено неправильний висновок про відсутність прав третіх осіб на спірну земельну ділянку у зв`язку з тим, що такої інформації немає на Публічній кадастровій карті і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, посилаючись при цьому на те, що отримання згоди землекористувача, яким у даному випадку є ПП «Комунар», є обов`язковою передумовою для звернення до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, є необґрунтованими та такими, що не впливають на вирішення даної справи, з огляду на недоведеність відповідачем факту перебування бажаної позивачем земельної ділянки на праві власності (користування) третіх осіб.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в разі виникнення питань щодо прав власності (користування) на земельну ділянку, такі питання можуть бути вже встановлені надалі під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Одночасно, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №826/5735/16). Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом, про що Велика Палата Верховного Суду зазначила у постановах від 23.01.2019 у справі №308/10112/16-а, від 18.12.2019 у справі №160/4211/19.

З урахуванням наведених вище висновків, доводи апеляційної скарги щодо правомірності рішення 17 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 16 листопада 2021 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ", є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення 17 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 16 листопада 2021 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ".

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з метою ефективного захисту прав необхідно зобов`язати Великобагачанську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20 жовтня 2021 року вх.№5286 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах/за межами населеного пункту Великобагачанської селищної ради с. Стефанівщина, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем у справі, як суб`єктом владних повноважень, не було доведено правомірність його рішення, яке є предметом оскарження у даній справі.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Правові підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України, відсутні.

Враховуючи те, що ця справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 по справі № 440/16229/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош