Постанова

від 27.01.2023 по справі 826/7524/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 січня 2023 року

м. Київ

справа №826/7524/16

адміністративне провадження № К/9901/20677/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А., розглянувши заяву Головного управління ДФС у м.Києві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 січня 2017 року у справі за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - Фірми "Вітал-ТЕР" до Головного управління ДФС у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року Підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - Фірма "Вітал-ТЕР" (далі - позивач, ПП Фірма "Вітал-ТЕР") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 березня 2016 року №0952615131, №0962615131, №0972615131, №0982615131, №0992615131.

Оскаржувані рішення ГУ ДФС прийняло на підставі акту від 18 лютого 2016 року №44/26-15-13-01-03/22911274 планової виїзної документальної перевірки ПП Фірми "Вітал-ТЕР" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, яким встановлено порушення позивачем пунктів 138.1, 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на прибуток у розмірі 61 951,00 грн. та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік у сумі 2 127 575,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 166 423,00 грн., завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість за вересень 2013 року, на 232 996,00 грн. та завищено залишок від`ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2014 року, на 91 310,00 грн.

При цьому, підставою для визначення позивачу зазначених податкових зобов`язань слугували висновки перевіряючих про нереальність господарських операцій з контрагентом ТОВ "ЛТ-Ресурс", на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2016 року, яка залишена без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 25 січня 2017 року, позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 10 березня 2016 року №0952615131, №0962615131, №0972615131, №0982615131, №0992615131.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ГУ ДФС просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неоднакове правозастосування Вищим адміністративним судом України положень статей 138, 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 265 ПК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2015 року у справі №804/11569/13-а (провадження №К/800/41069/14), від 28 вересня 2015 року у справі №2а-4364/11/2670 (провадження №К/21693/12), від 06 жовтня 2016 року у справі №820/5334/15 (провадження №К/800/43721/15) та постанов цього ж суду від 24 лютого 2016 року у справі №2а-14406/12/2670 (провадження №К/800/25228/13), від 13 липня 2016 року у справі №820/4809/13-а (провадження №К/800/53218/13), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що регулюють відносини формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та витрат у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду України від 30 травня 2017 року відкрито провадження у справі.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року №20/0/19-18 заява з матеріалами справи передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII).

За змістом підпункту 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Суд, перевіривши матеріали справи, наведені у заяві доводи, дійшов висновку про таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України вказав, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматичної реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. Відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в складених платником податків документах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Формування ж суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, адже законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ "ЛТ-Ресурс" на підставі договору поставки товару №Ч-0101/13 від 01 січня 2013 року з врахуванням додаткової угоди до нього від 09 червня 2014 року (предметом яких була поставка асортименту чаю і надання маркетингових послуг по його просуванню на ринку), суди вказали, що в матеріалах справи в повному об`ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення таких операцій, складені з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 44, 201 ПК України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704) і містять у собі відомості щодо їх змісту та обсягу, які узгоджуються між собою, у тому числі доводять збільшення попиту на товар в результаті діяльності контрагента позивача.

В ухвалі ж Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2015 року у справі №804/11569/13-а (провадження №К/800/41069/14), наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд, погодившись з рішенням суду попередньої інстанції, виходив із того, що деякі з наданих позивачем податкових накладних, на підтвердження виконання господарських операцій з контрагентами, видані за наслідками виконання договорів, які не надані до матеріалів адміністративної справи; в актах наданих маркетингових послуг не міститься відомостей щодо змісту і обсягів господарських операцій, одиниці їх виміру, будь-якого звіту (інформації, аналізу) про проведені маркетингові дослідження, як і не перелічено наданих послуг та в чому виражено їх результат; таким чином, у товариства відсутні належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують господарські операції з контрагентами.

В ухвалі від 28 вересня 2015 року у справі №2а-4364/11/2670 (провадження №К/21693/12), також наданій на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанції про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що наявні первинні документи - акти здачі-приймання маркетингових послуг при вирішенні справи досліджені та оцінені судами як такі, що не підтверджують реального надання таких послуг, оскільки не розкривають їх змісту; документального ж підтвердження виконання замовлених досліджень на паперовому або іншому носії судам не надано; крім того, позивачем в судах попередніх інстанцій жодним чином не доведено необхідності придбання зазначених послуг та їх пов`язаності з його господарською діяльністю.

Постановляючи ж ухвалу від 06 жовтня 2016 року у справі №820/5334/15 (провадження №К/800/43721/15), Вищий адміністративний суд України визнав правильним висновок апеляційного суду про те, що надані позивачем документи бухгалтерського обліку у повній мірі не відображають змісту господарських операцій та їх вартісних показників, як і не доводять фактичного здійснення останніх; в той же час, товариством не подано документів, які підтверджують факт виконання робіт саме його контрагентом (технічних завдань на виготовлення робіт з додатками, комплекту наукової, технічної та іншої документації, яка передбачена технічними завданнями та умовами договору), а також використання отриманих послуг в господарській діяльності.

Також, у постанові від 24 лютого 2016 року у справі №2а-14406/12/2670 (провадження №К/800/25228/13) Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове - про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшов переконання, що встановлені ними обставини фактично свідчать про відсутність у позивача при здійсненні придбання спірного товару та його подальшої реалізації розумних економічних цілей, окрім, як отримання податкової вигоди у виді податкового кредиту; невеликий термін часу, який минув з дати придбання товару до його подальшої реалізації виключають виникнення будь-яких об`єктивних обставин, які б виправдовували з точки зору економічної доцільності його реалізацію за ціною, нижчої ціни придбання з таким великим розривом.

Що ж до постанови від 13 липня 2016 року у справі №820/4809/13-а (провадження №К/800/53218/13), то у ній суд касаційної інстанції вказав, що, виходячи із встановлених судами обставин справи, розрахунок між позивачем та контрагентом станом на час проведення перевірки не був здійснений, останній податкові декларації з ПДВ не подавав й стосовно нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; крім того згідно з останньою поданою відомістю форми 1ДФ в товаристві працювало 3 особи, які в подальшому теж були звільнені; при оцінці актів приймання-передачі робіт (надання послуг), підписаних між позивачем і контрагентом як доказів здійснення господарських операцій з придбання інформаційно-консультаційних послуг, сума ПДВ в ціні за які була включена позивачем до податкового кредиту, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на ідентичність та загальний характер інформації, наведеній в них щодо господарських операцій, стосовно яких ці акти складені; ця інформація обмежена назвою "інформаційно-консультаційні послуги", конкретизації яких акти не містять, як і одиниці виміру, якими керувався постачальник при визначенні їх вартості, як-то: ціна за годину роботи фахівця, виконання конкретного завдання тощо. З огляду на вказані недоліки документів, на підставі яких позивач збільшив податковий кредит, відсутність у справі доказів, які б підтверджували господарську доцільність придбання інформаційно-консультаційних послуг вартістю 1 822 020,00 грн., розрахунок за ці послуги, касаційний суд визнав висновок судів першої та апеляційної інстанцій про дотримання позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України при збільшенні суми податкового кредиту таким, що не відповідає обставинам справи.

Отже, зміст вищенаведених рішень суду касаційної інстанції свідчить про те, що у кожній зі справ, в яких вони були постановлені, суди доходили висновку про правомірність чи протиправність рішень, дій чи бездіяльності податкових органів на підставі встановлення фактичних обставин та оцінки досліджених доказів.

Слід зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду. Не наділений Верховний Суд і повноваженнями щодо вирішення питань про достовірність того чи іншого доказу.

Відтак, аналіз правозастосування у наведених рішеннях суду касаційної інстанції дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, які регулюють питання формування податкових вигод, але різне вирішення справ ґрунтується на відмінних між собою фактичних обставинах, що, в свою чергу, не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви ГУ ДФС слід відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону №2147-VIII) та статтями 241, 242, 244 КАС України (в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII), Суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви Головного управління ДФС у м.Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Пасічник С.С.

Васильєва І.А.

Гончарова І.А.,

Судді Верховного Суду