Ухвала

від 23.01.2023 по справі 405/90/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-сс/4809/47/23 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2023 року м. Кропивницький

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

підозрюваного ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2023 року, в кримінальному провадженні, внесеного 25 липня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022120000000117, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, якою стосовно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пантаївка Олександрійського району Кіровоградської області, громадянина України, селищного голови Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, одруженого, на утриманні має неповнолітню дитину 2006 року народження, інваліда І групи, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту,

ВСТАНОВИЛА:

Зматеріалів клопотаннявбачається,що 06січня 2023року старший слідчий слідчоговідділу розслідуванняособливо тяжкихзлочинів СУГУНП вКіровоградській області ОСОБА_9 ,за погодженнямз прокуроромвідділу Кіровоградськоїобласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся дослідчого суддіЛенінського районногосуду м.Кіровограда зклопотання прозастосування підозрюваному ОСОБА_8 запобіжногозаходу увиді триманняпід вартою строкомна 60днів,без визначеннярозміру застави,вказуючи пронаявність ризиків,передбачених п.1-5ч.1ст.177КПК України танеможливість застосування ОСОБА_8 інших, менш суворих видів запобіжного заходу для запобіганню вказаних у клопотанні ризиків та забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов`язків.

За результатами розгляду, ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2023 року клопотання слідчого задоволено частково, підозрюваному ОСОБА_10 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, а саме ОСОБА_8 зобов`язано з 11.01.2023 по 06.03.2023 року включно: не відлучатись з квартири АДРЕСА_3 з 19 год. 00 хв. по 06 год. 00 хв., наступного дня, без дозволу слідчого, прокурора або суду; прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за кожною вимогою; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні за винятком їх участі у процесуальних діях; здати на зберігання до територіального органу управління міграційної служби свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.

Рішення слідчого судді мотивовано обґрунтованістю підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та ризиків, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому слідчий суддя, визнав недоведеними прокурором обставини, передбачені п.3 ч.1 ст. 194 КПК України, а саме недостатність застосування підозрюваному ОСОБА_8 більш м`яких запобіжних заходів для запобігання вказаних у клопотанні ризиків.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді як незаконну та необгрунтовану, постановити нову ухвалу про застосування підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, з визначенням розміру застави в межах, передбачених ст. 182 КПК України.

Зокрема зазначає про те, що під час розгляду клопотання, слідчим суддею, в порушення вимог ст. 177 КПК України не враховано, що ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, під тяжкістю покарання, яке йому загрожує у разі ухвалення обвинувального вироку, може виїхати на непідконтрольні (тимчасово окуповані) території України або за кордон, перешкодити встановленню істини у справі, шляхом незаконного впливу на свідків, схиляння їх до зміни показань.

Крім того, прокурор вважає, що ОСОБА_8 схильний до вчинення інших кримінальних правопорушень, а тому застосування менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на думку прокурора, не забезпечить запобіганню вказаним ризикам та належної процесуальної поведінки підозрюваного.

В судовому засіданні процесуальний прокурор у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу, вказуючи на те, що причетність Пантаївського селищного голови ОСОБА_8 до отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_11 за передачу в оренду земельних ділянок підтверджується, у тому числі показаннями потерпілого, результатами НСРД та проведених слідчих дій.

Вважає, що обраний слідчим суддею запобіжний захід у виді домашнього арешту не зможе забезпечити належне виконання підозрюваним ОСОБА_8 покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігти існуючим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_8 заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вказуючи на безпідставність та необгрунтованість оголошеної йому підозри, оскільки рішення про виділення у короткострокову оренду земельних ділянок приймає не він особисто, а депутати селищної ради, шляхом відкритого голосування, після попереднього погодження цих питань на засіданні земельної комісії, на підставі рішення депутатів селищної ради, йому доручено лише підписання договорів оренди.

Крім того, ОСОБА_8 пояснив, що інвалід 1 групи з дитинства, працює з документами за допомогою лінз, вдома та на роботі пересувається по орієнтирах, у незнайомих місцях лише за допомогою сторонніх осіб або дружини, страждає хронічними захворюванням серця, після затримання потрапив у реанімаційне відділення обласної лікарні з гіпертонічним кризом, потребує кваліфікованого лікування та постійного догляду, закордонного паспорту не має, а його виїзд за межі України в умовах воєнного стану не можливий.

Захисник ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_7 заперечував протизадоволення апеляційноїскарги прокурора,вказуючи навідсутність удіях ОСОБА_8 об`єктивних та суб`єктивних ознак, інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_8 на думку сторони захисту діяв в інтересах громади і мету отримання будь-якої вигоди для себе не переслідував.

Оскільки, всі оригінали документів, які стосується виділення земельних ділянок із селищної ради вилучені в процесі обшуку, то ОСОБА_8 фізично не може їх знищити або спотворити, не може ніяк ОСОБА_8 і впливати на свідків або інших працівників селищної ради, як безпідставно стверджує прокурор.

Вислухавши думку учасників процесу, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

На думку прокурора, на даний час існують ризики переховування підозрюваного ОСОБА_8 від органу досудового розслідування, знищення документів, впливу на свідків та вчинення нового злочину.

Разом із цим, надаючи на момент апеляційного розгляду заявленого клопотання оцінку можливості підозрюваного ОСОБА_8 переховуватися від слідства, колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.

25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами заінтересованих осіб щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п`ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод .

Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов`язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.

Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду стосовно ОСОБА_8 буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.

Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

У той же час, Європейський суд зазначає, що національний суд, який вирішує питання про взяття особи під варту, повинен визначити, чи виправдовують інші підстави, наведені органом досудового розслідування, позбавлення особи свободи.

Суд у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.

Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов`язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Так, відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зенцов і інші проти Російської Федерації» до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим.

Особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, має бути завжди звільнена до суду, за винятком випадків, коли Держава може довести, що існують «істотні і достатні» причини для обґрунтування безперервного утримання під вартою».

Згідно з п. 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов`язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правил статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.

Національні судові органи повинні розглядати всі факти, які свідчать за і проти наявності суспільного інтересу, що виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від принципу поваги свободи особистості, і викладати їх в своїх рішеннях про відмову в задоволенні клопотань про звільнення осіб з під варти.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

На спростування доводів прокурора про необхідність та доцільність тримання ОСОБА_8 під вартою, колегія суддів апеляційного суду вважає, що не може бути підставою для тримання підозрюваного ОСОБА_8 під вартою, очікування призначення йому покарання у виді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».

Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні: а) ризик того, що підсудний не з`явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (справи: «Смирнова проти Росії» «Пірузян проти Вірменії». «Тирон проти Румунії»).

Ризик втечі обвинуваченого (підозрюваного) не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.

Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що такий ризик маловірогідний і необхідність в утриманні особи під вартою відсутня (рішення «Панченко проти Росії»).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення «Бекчиєв проти Молдови»).

Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення ЄСПЛ «Сулаоя проти Естонії»). При цьому, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (п. 64 рішення ЄСПЛ «Ноймайстер проти Австрії»).

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Однак, як вбачається з матеріалів, слідчий ОСОБА_9 у своєму клопотанні від 06.01 2023 року, необхідність тримання ОСОБА_8 під вартою та неможливість застосування інших більш м`яких запобіжних заходів обґрунтовує: тяжкістю вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, можливістю знищення ним документів, пов`язаних з виділенням земельних ділянок ОСОБА_11 , незаконного впливу на свідків, потерпілого, які допитані з метою зміни ними показань, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також можливістю вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому, колегія суддів відмічає, що клопотання слідчого про обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою обмежено лише загальними фразами про тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному та ризик незаконного впливу на свідків, потерпілого, знищення документів і т.і., при тому, що конкретних даних або іншої інформації такого впливу або намагання ОСОБА_8 переховуватись від слідства, спроби перешкоджання розслідуванню цієї справи, матеріали клопотання взагалі не містять.

Прокурор,під часперегляду справитакож незміг пояснитиабо навестифакти тиску ОСОБА_8 на свідків, у тому числі потерпілого або спроби ОСОБА_8 переховуватись від слідства.

Більштого, ОСОБА_8 будучи інвалідом1групи позору,з серйозноюхворобою серця,фактично обмеженийу самостійномута вільномупересуванні, тому доводи апеляційної скарги прокурора про виїзд на непідконтрольну (окуповану) територію України, ніщо інше ніж абстрактні припущення.

Як вбачається з протоколу, документи, які стосуються виділених в оренду земельних ділянок з Пантаївської селищної ради вилучені 05 січня 2023 року в процесі обшуку, а тому вірогідність їх знищення або спотворення ОСОБА_8 маловірна, дані про інших фігурантів цієї справи, матеріали також не містять, яким чином ОСОБА_8 може на них вплинути не зрозуміло.

Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що підозрюваний ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, до затримання працював головою Пантаївської селищної ради, постійно проживає разом зі своєю сім`єю в с. Пантаївка, на утриманні має неповнолітню дочку 2006 року народження, крім того ще 2 дітей 2001 та 2004 року народження, був ініціатором створення Пантаївської ОТГ, приймає активну участь у житті молоді та громади села, користується авторитетом, займався і займається суспільно-корисною працею, характеризується виключно позитивно, страждає від тяжких хронічних захворювань серця, інвалід 1 групи по зору, згідно висновку МСЕК потребує постійного догляду.

З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на рішенні у справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, відповідно до якого зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для тримання під вартою.

До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами.

Зазначена правова позиція також викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини по справах «Яблонський проти Польщі», «Іловецький проти Польщі».

Отже, зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», принципи справедливості, рівності та домірності (пропорційності) з метою забезпечення справедливого балансу інтересів особи підозрюваного ОСОБА_8 та суспільства, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді місцевого суду щодо часткового задоволення клопотання слідчого та застосування ОСОБА_8 домашнього арешту, як альтернативного виду запобіжного заходу, який на переконання суду у повному обсязі забезпечить дотримання підозрюваним ОСОБА_8 належної процесуальної поведінки та цілком нівелює можливість реалізації останнім спроб ухилитися від слідства та суду.

На даному етапі досудового розслідування, колегія суддів не входить в обговорення питань про наявність або відсутність у діях ОСОБА_8 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, достатності або відсутності зібраних у справі доказів, їх належності та допустимості для доведеності або недоведеності обвинувачення.

Разом з цим вбачає суперечності у деталях про обставини виділення земельних ділянок не ОСОБА_11 , а ТОВ «Агрогруп Олександрія» в особі директора ОСОБА_12 , дійсну роль ОСОБА_11 в цій історії слід перевірити.

У разі незаконності зібраних у будь-якій справі доказів, з урахуванням усталеної судової практики, при наявності ознак провокації з сторони правоохоронних органів, результати судового розгляду очевидні.

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда, під час розгляду клопотання слідчого, дійшов правильного висновку, про те, що для забезпечення виконання ОСОБА_8 його процесуальних обов`язків та запобігання ризику перешкоджання ним розслідуванню цієї справи, у тому числі шляхом незаконного впливу на свідків сторони обвинувачення, достатньо буде застосувати ОСОБА_8 такий вид запобіжного заходу, як домашній арешт.

Тримання інваліда 1 групи по зору ОСОБА_8 , який обмежений у вільному пересуванні, з тяжкими захворюванням серця за відсутністю в умовах СІЗО можливості надати своєчасну медичну допомогу, на думку колегії суддів прирівнюється до катування та жорстокого поводження ( ст. 3 та 13 конвенції)

Колегія суддів апеляційного суду також з об`єктивністю констатує, що за відсутності у прохальній частині клопотання слідчого про застосування ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання без визначення розміру застави, вимоги апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 про застосування даного запобіжного заходу з визначенням конкретного розміру застави, явно виходять за межі предмету клопотання, що також, з урахуванням вищевикладеного, є однією з підстав для відмови прокурору у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 183, 194, 309, 370 - 372, 376, 419, 422, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2023 року в кримінальному провадженні № 42022120000000117 від 25 липня 2022 року про застосування підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді домашнього арешту - без змін.

Ухвала Кропивницького апеляційного суду є остаточною та оскарженню касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4