Постанова

від 23.01.2023 по справі 487/3736/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.01.23

22-ц/812/46/23

Провадження №22-ц/812/46/23

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2023 року м. Миколаїв

справа № 487/3736/21

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Нефтетранспорт», треті особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про визнання частки у праві вимоги за зобов`язаннями та стягнення коштів, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Нефтетранспорт», подану представником адвокатом Слободянюк Дмитром Сергійовичем, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 29березня 2022року під головуванням судді Кузьменка В.В., дата складання повного тексту судового рішення не зазначена,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 , яка дієв своїхінтересах тав інтересахнеповнолітньої доньки ОСОБА_2 , звернуласьдо судуз позовомдо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Нефтетранспорт» (далі - ТОВ Фірма «Нефтетранспорт») про визнання частки у праві вимоги за зобов`язаннями та стягнення коштів.

Позивач зазначала, що 12 липня 2007 року між нею та ОСОБА_5 був зареєстрований шлюб. Від шлюбу вони мають доньку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, на випадок своєї смерті він заповіт не складав. Окрім позивачки та малолітньої ОСОБА_2 спадкоємцями є син померлого ОСОБА_3 - та мати померлого ОСОБА_4 .

Як вказала ОСОБА_1 ,у період її шлюбу з ОСОБА_5 між останнім та ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» було укладено низку договорів позики, відповідно до яких ОСОБА_5 зобов`язувався надавати ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» безвідсоткові позики (поворотну фінансову допомогу), а Товариство зобов`язувалось повернути відповідні суми, зокрема договір позики від 01 червня 2016 року, договір позики №1 від 04 січня 2017 року, договір позики № 4 від 21 червня 2017 року, договір позики № 5 від 27 липня 2017 року, договір позики № 6 від 01 вересня 2017 року, договір займа від 27 липня 2017 року, договір займа від 16 липня 2018 року, договір займа від 25 червня 2019 року, договір позики від 18 грудня 2019 року, договір позики від 27 квітня 2020 року, договір позики від 25 серпня 2020 року. У ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» на момент смерті ОСОБА_5 було наявне грошове зобов`язання за вищевказаними договорами загальним розміром 14 054659 96 грн. Крім того у період з 01 січня 2019 року по 04 лютого 2020 року додатково перерахував ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» 1918938 грн. Всього, за твердженням позивачки, розмір зобов`язань ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 становить 15973597 грн 96 коп.

ОСОБА_1 зазначала, що передані ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» у борг кошти були спільним майном подружжя і як дружина померлого вона має права кредитора щодо частини наданих у борг коштів ( 7986798 грн. 98 коп.), та в порядку спадкування вона та малолітня ОСОБА_2 набули по частки у праві вимоги ОСОБА_5 до ТОВ Фірма «Нефтетранспорт», що складає по 1996699грн 75 коп. 20 квітня 2021 року діючи від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 вона звернулась до ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» про повернення грошових коштів у розмірі 9983498 грн 73 коп. ОСОБА_1 та 1996699 грн 75 коп. - ОСОБА_2 , проте вказану заборгованість не повернуто.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила:

- визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 у розмірі 15 973 597,96 грн;

- у порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначити за ОСОБА_1 частку у розмірі 1/2, що дорівнює 7 986 798,98 грн у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 ;

- визнати, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , входить частка у розмірі 1/2, що дорівнює 7 986 798,98 грн, у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 ;

- у порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати за спадкоємцем ОСОБА_1 частку у розмірі 1/8, що дорівнює 1 996 699,75 грн, у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 ;

- у порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати за спадкоємцем ОСОБА_2 частку у розмірі 1/8, що дорівнює 1 996 699,75 грн, у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 ;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» 9 983 498,73 грн;

- стягнути на користь ОСОБА_2 з ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» 1 996699 грн 75 коп.

07 лютого 2022 року представником позивачів було надано заяву про зменшення розміру позовних вимог, з якої вбачається, що ними зменшено їх розмір на перераховані ОСОБА_5 ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» у період з 01 січня 2019 року по 04 лютого 2020 року кошти в сумі 1918938 грн. У даній заяві позивачі остаточно просили:

- визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 у розмірі 14 054659,96грн.;

- у порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначити за ОСОБА_1 частку у розмірі 1/2, що дорівнює 7 027329 грн 98 коп у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 ;

- визнати, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , входить частка у розмірі 1/2, що дорівнює 7 027329 грн 98 коп, у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 ;

- у порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати за спадкоємцем ОСОБА_1 частку у розмірі 1/8, що дорівнює 1 756832 грн 05 коп. у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 ;

- у порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати за спадкоємцем ОСОБА_2 частку у розмірі 1/8, що дорівнює 1 756832 грн 05 коп, у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 ;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» 8 784162 грн 48 коп;

- стягнути на користь ОСОБА_2 з ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» 1 756832 грн 05 коп.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 лютого 2022 року залучено Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Службу у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради в якості третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Заводськогорайонного судум.Миколаєва від29березня 2022року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.Визнано об`єктомспільної сумісноївласності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ,що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,право вимогиза зобов`язаннямиТОВ Фірма«Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 у розмірі14054659грн 96коп.У порядкуподілу майна,що єоб`єктом праваспільної сумісноївласності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ,що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,визначити за ОСОБА_1 частку урозмірі 1/2,що дорівнює7027329грн 98коп,у правівимоги зазобов`язаннями ТОВФірма «Нефтетранспорт»перед ОСОБА_5 .Визнано,що доскладу спадщини,що залишиласьпісля смерті ОСОБА_5 ,що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,входить часткау розмірі1/2,що дорівнює7027329грн 98коп,у правівимоги зазобов`язаннями ТОВФірма «Нефтетранспорт»перед ОСОБА_5 .У порядкуспадкування зазаконом після ОСОБА_5 ,що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,визнати заспадкоємцем ОСОБА_1 частку урозмірі 1/8,що дорівнює1756832грн 05коп,у правівимоги зазобов`язаннями ТОВФірма «Нефтетранспорт»перед ОСОБА_5 .У порядкуспадкування зазаконом після ОСОБА_5 ,що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,визнано заспадкоємцем ОСОБА_2 частку урозмірі 1/8,що дорівнює1756832грн 05коп,у правівимоги зазобов`язаннями ТОВФірма «Нефтетранспорт»перед ОСОБА_5 .Стягнуто накористь ОСОБА_1 з ТОВФірма «Нефтетранспорт»8784162грн 48коп.Стягнуто накористь ОСОБА_2 з ТОВФірма «Нефтетранспорт»1756832грн 05коп.Стягнуто накористь ОСОБА_1 судовий збіру розмірі3783грн 33коп.та витратина правовудопомогу урозмірі 32000грн 00коп..Стягнуто накористь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 судовий збіру розмірі3783грн 33коп тавитрати направову допомогуу розмірі32000грн 00коп.Стягнуто накористь ОСОБА_1 з ТОВФірма «Нефтетранспорт»судовий збіру розмірі3783грн 33коп тавитрати направову допомогуу розмірі32000грн 00коп.грн.Стягнуто накористь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 судовий збіру розмірі3783грн 33коп.Стягнуто накористь ОСОБА_2 з ОСОБА_4 судовий збіру розмірі3783грн 33коп.Стягнуто накористь ОСОБА_2 з ТОВФірма «Нефтетранспорт»судовий збіру розмірі3783грн 33 коп.

В апеляційній скарзі представник ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» - адвокат Слободянюк Д.С., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.

Апелянт зазначав, що суд належним чином не дослідив докази, не звернув уваги, що заявлена позивачами сума заборгованості ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» в розмірі 14 054 659,96 грн не підтверджена належними та допустимими доказами, не врахував перераховані ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» ОСОБА_5 кошти на погашення боргу, недотримання письмової форми договорів займа від 16.07.2018 року, 25.06.2019 року та договору позики від 18.12.2019 року, без яких вимоги про повернення коштів є безпідставними. Також не прийняв до уваги, що договори позики від 01.06.2016 року, від 04.01.2017 року, від 21.06.2017 року та від 01.09.2017 року взагалі не підтверджені жодним платіжним документом, який би підтверджував факт передачі коштів позичальнику саме готівкою, а отже вказані договори є неукладеними. Крім того договір позики від 27.07.2017 року має загальну суму 990000 грн та частково погашений вхідними платежами та на залишку становить 385800 грн, проте за даним договором позики має місце порушення ст. 525, 526, 1046 ЦК України, оскільки кошти надавались в готівковій формі. З урахуванням вказаних доводів та висновків Верховного Суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 757/42123/15-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 359/9825/17-ц, від 20 лютого 2019 року у справі №1512/2-234/11 апелянт вважає, що позивачами не доведено суму вимог ОСОБА_5 до ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» за договорами позики від 01.06.2016 року, від 04.01.2017 року, від 21.06.2017 року, 27.07.2017 року та від 01.09.2017 року. Крім того суд необґрунтовано вважав, що договір позики № від 27.07.2017 року та договір займу від 27.07.2017 року є різними договорами, а тому безпідставно подвоїв отримані Товариством у борг кошти за одним і тим же самим договором. Також вапеляційній скарзіпредставник ТОВФірма «Нефтетранспорт»зазначає,що суд порушив ч. 2 ст. 264 ЦПК, вийшовши замежі уточненихпозовних вимогта врахувавши борг за договорами позики від 27.04.2020 року та від 25.08.2020 року, а в порушення ч. 4 ст. 267 ЦК України не застосував наслідки спливу позовної давності за договорами позики від 01.06.2016 року та 04.01.2017 року.

Апелянт зазначає, що Товариство не виконало вимоги позивачів у тридцятиденний строк, оскільки за вказаними в позовній заяві договорами позики кредитором є тільки ОСОБА_5 , а ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» не має інформації щодо належності переданих ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» коштів до спільної сумісної власності подружжя. З урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2021 року у справі № 761/32537/18 позивачка мала б надати рішення суду, що встановлює обсяг її частки у спільній сумісній власності або свідоцтво про право на спадщину, що підтверджує факт належності їй грошових коштів, що перераховувались ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» у відповідній сумі. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що оскільки письмову форму договорів не було підтверджено то строк виконання зобов`язань ними не встановлено, що спричинило порушення ст. 1049 ЦК України.

Також апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права через ненадання доступу до судового засідання, призначеного 15.03.2022 року, у в зв`язку з функціонуванням суду в закритому режимі, та неповідомлення про судове засідання 29.03.2022 року. Крім того зазначає про неправомірність задоволення вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу виключно на підставі попереднього орієнтовного розрахунку, до того ж вказує, що у відзиві на позовну заяву зазначали, що попередній орієнтовний розрахунок є неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а документи, які підтверджують понесення таких витрат на адресу відповідача не надходили та в матеріалах справи були відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Берназ-Ганєва А.В., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про належність до спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зобов`язань ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 та на основі наявних в матеріалах справи доказах правильно визначив розмір перерахованих коштів ОСОБА_5 на користь ТОВ Фірма «Нефтетранспорт», розглянув справу в межах позовних вимог, оскільки зі змісту заяви про зменшення позовних вимог чітко вбачається, що зазначення у мотивувальній частині заяви про те, що предметом уточненого позову є заборгованість ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» за договорами позики, укладеними у період з 01 червня 2016 року по 18 грудня 2019 року - є очевидною опискою, з огляду на конкретний перелік договорів позики та уточнену суму заборгованості, що зазначена у цій заяві. Також суд правильно застосував норми права, що регулюють перебіг позовної давності, вірно застосував норми права щодо укладеності договорів від 16 липня 2018 року, від 25 червня 2019 року, від 18 грудня 2019 року, оскільки цивільним законодавством не встановлена недійсність договору позики у зв`язку з недотриманням сторонами письмової форми такого договору, а також обґрунтовано стягнув витрати на правову допомогу. Зазначає що апелянт не довів, що договір позики № 5 від 27 липня 2017 року та договір займу від 27 липня 2017 року є одним і тим же договором, а твердження ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» про неналежне повідомлення про розгляд справи не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористались.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» - адвокат Слободянюк Д.С. підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник позивачів адвокат Матвєєв Л.А. - вважав апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, та просив рішення суду залишити без змін.

Від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Ангеліна І.І. надійшла заява про розгляд справи без їх участі. Також у заяві зазначено про підтримання позиції апелянта, викладеній в апеляційній скарзі.

Відповідачка ОСОБА_4 та представники третіх осіб в судове засідання також не з`явилась, про дату час і місце розгляду справи належним чином сповіщені (відповідно до поштового трекінгу ОСОБА_4 судова повістка вручена 10.01.2023 року (т. 3 а.с. 210), її представник адвокат Раскевич Є.Л. повідомлений телефонограмою (т. 3 а.с. 194), повідомлення третім особам було надіслано на їх електронну адресу, а також отримано ними поштою (т. 3 а.с. 190, 191, 209), про причину неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 12.07.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 12.07.2007 року, виданим Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 11.09.2020 року, виданим Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (т. 1 а.с. 30, 31,32).

За життя ОСОБА_5 заповіту складено не було. Його спадкоємцями за законом першої черги є дружина - ОСОБА_1 , діти - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - та мати померлого ОСОБА_4 . Позивачі своєчасно спадщину прийняли, звернувшись до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ласурії Світлани Анатоліївни із заявою про прийняття спадщини за законом. Свідоцтво про право на спадщину позивачі не отримували.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 79ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у частині доведеності того, що на момент смерті ОСОБА_5 ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» мало зобов`язання з повернення боргу за укладеними між ними безвідсотковими договорами позики: від 01 червня 2016 року, №1 від 04 січня 2017 року, № 4 від 21 червня 2017 року, № 5 від 27 липня 2017 року, № 6 від 01 вересня 2017 року, від 16 липня 2018 року, від 18 грудня 2019 року, від 25 червня 2019 року, від 27 квітня 2020 року, від 25 серпня 2020 року.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази та правильно встановив, що заборгованість ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» складає:

-за договором позики від 01.06.2016 року на суму - 2 341 116,96 грн. зі строком повернення (з урахуванням Додаткової угоди від 31.05.2017 року) до 01.06.2018 року борг 2 341 116,96 грн.;

-за договором позики № 1 від 04.01.2017 року на суму 340 259 грн. зі строком повернення до 03.01.2018 року борг 340 259 грн.;

-за договором позики № 4 від 21.06.2017 року на суму 1 134 799 грн. зі строком повернення до 20.06.2018 року борг 1 134 799 грн.;

-за договором позики № 6 від 01.09.2017 року на суму 225 875.00 грн зі строком повернення до 31.08.2018 року борг 225 875.00 грн.;

-за договором позики від 16.07.2018 року на суму 1 413 000,00 грн., строк повернення яких не був визначений, - борг - 1 413 000,00 грн.;

-за договором позики від 25.06.2019 року на суму 895 000,00 грн., строк повернення яких не був визначений, борг - 895 000,00 грн.;

-за договором позики від 18.12.2019 року на суму 1 465 600,00 грн., строк повернення яких не був визначений, борг - 1 465 600,00 грн.;

-за договором позики від 27.04.2020 року на суму 3500000грн., строк повернення яких не був визначений, борг - 3 500 000,00 грн.;

-за договором позики від 25.08.2020 року на суму 1 361 210,00 грн., строк повернення яких не був визначений, борг -1 361 210,00 грн.

Разом із тим колегія суддів вважає слушними доводи ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» про те, що суд необґрунтовано вважав, що договір позики № 5 від 27.07.2017 року та договір займу від 27.07.2017 року є різними договорами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 27.07.2017 року між ОСОБА_5 і ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» був укладений у письмовій формі договір позики № 5 від 27.07.2017 року, за умовами якого ОСОБА_5 надає Товариствуу безвідсотковупозику врозмірі 990000грн. строком на12місяців,зі строкомпогашення 26.07.2018року (т. 1 а.с. 40).

Згідно наявної у матеріалах справи виписки по рахунку ОСОБА_5 у Акціонерному товаристві «Креді Агріколь Банк», на виконання договору займу від 27.07.2017 року ОСОБА_5 перерахував ТОВ Фірма «Нефтетранспорт»: 28.07.2017 року - 400 000,00 грн; 31.07.2017 року - 200 000,00 грн; 03.08.2017 року - 190 000,00 грн; 08.08.2017 року - 200 000,00 грн. (т. 1 а.с. 42-61), тобто всього 990000 грн.

З огляду на ідентичність дати договору позики, укладеного у письмовій формі, із датою договору, зазначеною у призначенні здійснених ОСОБА_5 платежів, враховуючи однаковість суми позики та відсутність іншого письмового договору між ОСОБА_5 і ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» від 27.07.2017 року про надання у позику Товариству коштів в сумі 990000 грн., колегія суддів вважає недоведеними твердження позивачів, з якими погодився суд першої інстанції, про наявність у ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» заборгованості перед ОСОБА_5 за двома договорами позики (займу) від 27.07.2017 року, оскільки належними, достатніми та переконливими доказами таке позивачами не було доведено.

За такого, враховуючи здійснені ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» платежі на погашення заборгованості за вказаним договором, залишок боргу за ним становить 385800грн.

Отже, загальний розмір неповернутих ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» ОСОБА_5 коштів за укладеними між ними договорами позики становить 13062659грн. 96 грн.

Відповідачем ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» існування заборгованості у вказаному розмірі за вищепереліченими договорами позики не спростовано.

Посилання апеляційної скарги на те, що при визначенні розміру заборгованості не враховані перераховані ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» ОСОБА_5 кошти на погашення боргу за договорами від 16.07.2018 року, 27.04.2020 року та 25.08.2020 року - є безпідставними, оскільки у матеріалах справи відсутні докази повернення Товариством отриманих за вказаними договорами у позику коштів.

Щодо доводів апелянта про неукладеність договорів позики від 01.06.2016 року, від 04.01.2017 року, від 21.06.2017 року та від 01.09.2017 року, які хоча і мають письмову форму, проте не підтверджені платіжними документами про передачу коштів позичальнику саме готівкою, як це передбачено умовами цих договорів, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 509ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до статті 1047ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Відповідно до статті 204ЦК України вчинений сторонами правочин є дійсним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, тоді як обов`язок щодо спростування презумпції правомірності правочину покладається на відповідача.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 218ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.

При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним.

На підтвердження реальності договорів позики від 01.06.2016 року, від 04.01.2017 року, від 21.06.2017 року та від 01.09.2017 року та наявності у ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» заборгованості перед ОСОБА_5 за вказанимидоговорами позивачамибуло наданокопії:розшифрування кредиторськоїта дебіторськоїзаборгованості ТОВФірма «Нефтетранспорт»станом на30.12.2018року, з якої вбачається відображення в бухгалтерській звітності підприємства заборгованості Товариства перед ОСОБА_5 за договорами позики на суму 5413400 грн.; фінансової звітностіТовариства за2019рік станомна 31.12.2019року ірозшифрування статейбалансу станомна 30.09.2019року тана 31.12.2019року,з якихвбачається відображенняв бухгалтерськійзвітності підприємствазаборгованості Товаристваперед ОСОБА_5 за договорамипозики насуму 7761800грн.станом на30.09.2019року,яка станомна 31.12.2019року збільшиласьдо 9673800грн.;розшифрування статейбалансу станомна 01.01.2020року,де зазначенааналогічна сумазаборгованості (т.3а.с.226-240).

Вказані електронні копії документів є письмовими доказами у розумінні ст. 76, 95 ЦПК України, були засвідчені електронним кваліфікованим підписом представника позивачів адвокатом Берназ-Ганєвою А.В. (т.3. а.с. 212, 213), зазначено особи, у якіх наявні їх оригінали, вказано та підтверджено джерело отримання цих документів.

За такого доводи представника апелянта, що ці копії не повинні братись до уваги, - не можуть бути визнані обґрунтованими до того ж клопотань про витребування оригіналів документів з тих підстав, що представник Товариства ставить під сумнів відповідність поданих копій, не було заявлено.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачами доведено належними та достатніми доказами укладання між ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» та ОСОБА_5 договорів позикивід 01.06.2016року,від 04.01.2017року,від 21.06.2017року тавід 01.09.2017року назазначені уних суми, тоді як відповідачем ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» не спростована презумпція правомірності цих правочинів, передбачена ст. 204 ЦК України, не оспорено факт їх укладання та реальності. На безгрошовість договорів позики Товариство не посилалось і таке ними не було доведено.

Не можуть бути прийняті до уваги посилання апеляційної скарги на те, що платіжними документами не підтверджена передача коштів позичальнику саме готівкою, як це передбачено умовами вищевказаних договорів, та неврахування судом висновків Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 757/42123/15-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 359/9825/17-ц, від 20 лютого 2019 року у справі №1512/2-234/11, оскільки у справі, що переглядається позивачем надано докази отримання Товариством у позику сум, зазначених у договорах позики від 01.06.2016 року, від 04.01.2017 року, від 21.06.2017 року, 27.07.2017 року та від 01.09.2017 року.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність вимог про повернення коштів за договорами позики від 16.07.2018 року, від 25.06.2019 року та від 18.12.2019 року у зв`язку із недотриманням письмової форми договорів, то колегія суддів не може вважати їх обґрунтованими з огляду на таке.

Так,відповідно дочастини першоїстатті 218ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків

Отже, цивільним законодавством не встановлено недійсність договору позики у зв`язку з недотриманням сторонами письмової форми такого договору, а наявність такого договору може бути підтверджена письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Вказане у повній мірі відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 30.10.2019 року року в справі № 753/15072/16.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що надані позивачем виписки з банківського рахунку переконливо підтверджують укладання ОСОБА_5 і ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» договорів позики від 16.07.2018 року, від 25.06.2019 року та від 18.12.2019 року, 27.04.2020 року та 25.08.2020 року, оскільки доводять факт перерахування ОСОБА_5 відповідних коштів на рахунок Товариства із зазначенням їх цільового призначення.

Щодо доводів апеляційної скарги про застування позовної давності, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 253ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно частині перші статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Відповідно до частини другої статті 255 ЦК України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Зі змістуукладеного ОСОБА_5 і ТОВФірма «Нефтетранспорт» договорупозики від01.06.2016рокута додаткової угоди до цього договору від 31.05.2017 року (т. 1 а.с. 36, 37) вбачається, що сторонами узгоджено строк повернення позичених Товариством коштів до 01.06.2018 року.

Отже,враховуючи,що відповіднодо поштовогоштемпеля наконверті,яким буланадіслана досуду позовназаява,вона булаздана доустанови зв`язку31.05.2021року,тобто дозакінчення останньогодня трирічногостроку позовноїдавності,а тому доводи апеляційноїскарги про порушення судом першої інстанції ч. 4 ст. 267 ЦК України в зв`язку із не застосуванням наслідків спливу позовної давності за договором позики від 01.06.2016 року є безпідставними.

Разом із тим колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги за договором позики № 1 від 04.01.2017 року заявлені ОСОБА_1 у межах позовної давності.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зі змістуукладеного ОСОБА_5 і ТОВФірма «Нефтетранспорт» договору позики № 1 від 04.01.2017 року (т. 1 а.с. 38) вбачається, що сторонами узгоджено строк повернення позичених Товариством коштів до 03.01.2018 року.

Таким чином, враховуючи дату звернення позивачів до суду з даним позовом (31.05.2021 року), вимоги про стягнення заборгованості за вказаним договором позики заявлені з пропуском передбаченого статтею 257ЦК України трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

При цьому колегія суддів враховує, що за змістом ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а тому спадкування позивачами права вимоги не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

З огляду на викладене відсутні підстави враховувати заборгованість ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» за договором позики № 1 від 04.01.2017 року при визначенні загального обсягу зобов`язань Товариства, за яким позивачі мають право вимоги.

За такого загальний розмір неповернутих ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» ОСОБА_5 коштів за укладеними між ними договорами позики,за якимипозивачі маютьправо вимоги становить 12722400 грн.

У статті 60СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Приписами частин першої, другої ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

За змістом частин першої, другої статті 65СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено право дружина і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

До предметуподілу такожналежать кредиторськівимоги подружжя (зокрема право вимоги за договором позики, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу).

Згідно вимог частини першої статті 70Сімейного кодексуУкраїни уразі поділумайна,що єоб`єктомправа спільноїсумісної власностіподружжя,частки майнадружини тачоловіка єрівними,якщо іншене визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З огляду на вищевикладені вимоги закону та враховуючи, що презумпція спільності прававласності подружжяна кошти,що булипередані уборг ОСОБА_5 ТОВ Фірма«Нефтетранспорт»,та рівністьчасток подружжяу цьомумайні відповідачамине булиспростовані,то судпершої інстанціїдійшов обґрунтованоговисновку проте,що ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя має право на 1/2 частки у праві вимоги за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 .

Такий висновок суду першої інстанції жодним чином не суперечить висновку Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2021 року у справі № 761/32537/18, на що посилається апелянт, а доводи апеляційної скарги по неможливість вирішення даного спору до отримання позивачами свідоцтва про право на спадщину та вирішення в судовому порядку питання про розмір частки ОСОБА_1 у спільному майні подружжя - не заслуговують на увагу, оскільки в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги (ч. 1 ст. 188 ЦПК України, а обраний ОСОБА_1 у даній справі спосіб захисту відповідає змісту її порушеного права, характеру його порушення та є найбільш ефективним для поновлення її прав.

За таких обставин, ОСОБА_1 , як дружина ОСОБА_5 , має право на частку у праві вимоги за договором позики від 01.06. 2016 року у розмірі 1 170 558,48 грн; за договором позики № 4 від 21.06.2017 року - 567 399,50 грн; за договором позики № 5 від 27.07.2017 року 192 900 грн; за договором позики № 6 від 01.09.2017 року - 112 937,5 грн; за договором позики від 16.07.2018 року - 706 500,00 грн; за договором позики від 25.06.2019 року - 447 500,00 грн; за договором позики від 18.12.2019 року - 732 800,00 грн; за договором позики від 27.04.2020 року - 1 750 000,00 грн; за договором позики від 25.08.2020 року - 680 605,00 грн, всього 6361 200 грн.

Відповідно до статті 1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У цивільному законодавстві склад спадщини визначається як сукупність усіх прав і обов`язків, носієм яких за життя був спадкодавець і які не припинилися з його смертю. Спадщина представляє собою особливий об`єкт цивільного права, що складається з майнових прав та майнових обов`язків. Статтею 1218ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщин права і обов`язкі, які нерозривно пов`язані з особою спадкодавця (ст. 1219 ЦК). Отже, до майнових обов`язків, які входять до складу спадщини, належить і обов`язок особи як боржника чи кредитора, крім тих обов`язків, які не входять до складу спадщини (ст. 608 ЦК, п. 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК), зокрема і право на повернення коштів за договором позики, носієм якого за життя був спадкодавець.

Згідно вимог частини першоїстатті 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За такого суд першої інстанції правильно встановив, що до складу спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_5 , входить 1/2 частки у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 , яка відповідно до вимог ст. 1223, 1261, 1267 ЦК України підлягає поділу в рівних частках між його спадкоємцями першої черги: позивачами ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 та відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , тобто по за кожним.

Разом із тим, враховуючи, що судом першої інстанції при визначенні розміру зобов`язань ТОВ «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 помилково врахована заборгованість за договором позики № 1 від 04.01.2017 року та невірно розрахована заборгованість за договором позики № 5 від 27.07.2017 року, то слід виходити з того, що 1/2 частки у праві вимог, що підлягає спадкуванню, дорівнює 6361 200 грн.

Отже, позивачі мають право в порядку спадкування кожна на частку у праві вимоги: за договором позики від 01.06. 2016 року у розмірі 292 639,62 грн; за договором позики № 4 від 21.06.2017 року - 141 849,875 грн; за договором позики № 5 від 27.07.2017 року 48 225 грн; за договором позики № 6 від 01.09.2017 року - 28 234,375 грн; за договором позики від 16.07.2018 року - 176 625,00 грн; за договором позики від 25.06.2019 року - 111 875,00 грн; за договором позики від 18.12.2019 року - 183200,00 грн; за договором позики від 27.04.2020 року - 437 500,00 грн; за договором позики від 25.08.2020 року - 170 151,25 грн, всього на суму 1 590300 грн кожна.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що строк повернення позики за договором позики від 01.06.2016 року становив 01.06.2018 року, за договором позики № 1 від 04.01.2017 року - 03.01.2018 року, за договором позики № 4 від 21.06.2017 року - 20.06.2018 року, за договором позики № 5 від 27.07.2017 року - 26.07.2018 року, за договором позики № 6 від 01.09.2017 року - 31.08.2018 року, отже строк повернення позики за цими договорами є таким, що настав. Тоді як з огляду на вимоги абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договорами позики від 16.07.2018 року, від 25.06.2019 року, від 18.12.2019 року, від 27.04.2020 року, від 25.08.2020 року позика має бути повернена ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем відповідної вимоги.

Встановивши,що 27.04.2021року ТОВФірма «Нефтетранспорт»отримало вимогупозивачів повернути у тридцятиденний строк з моменту отримання вимоги грошові кошти (поворотну фінансову допомогу) за укладеними між Товариством і ОСОБА_5 договорами позики (т. 1 а.с. 172), суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строк повернення позики за договорами позики від 16.07.2018 року, від 25.06.2019 року, від 18.12.2019 року, від 27.04.2020 року, від 25.08.2020 року настав 27.05.2021 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно установив характер правовідносин, у мотивувальній частині рішення зазначив відповідні норми цивільного законодавства, навів їх зміст, дав оцінку наданим сторонами доказам, та встановивши, що ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» не виконало своїх зобов`язань перед позивачами із повернення, коштів, вірно вважав, що існують підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 належних їмв порядкуспадкування іподілу майнаподружжя коштів.Разом ізтим,судпомилково врахував заборгованість за договором позики № 1 від 04.01.2017 року та невірно розрахував заборгованість за договором позики № 5 від 27.07.2017 року, що призвело до неправильного визначення сум, що підлягають стягненню на користь позивачів, а тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Не можуть бути прийняті до уваги посилання апеляційної скарги на те, що суд порушив ч. 2 ст. 264 ЦПК, вийшовши замежі уточненихпозовних вимогта врахувавши борг за договорами позики від 27.04.2020 року та від 25.08.2020 року. Так, зі змісту заяви про зменшення позовних вимог вбачається, що ціну уточненого позову позивачі обґрунтовували наявністю у ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» заборгованості перед ОСОБА_5 за тими ж договорами позики, що були зазначені і у первісному позові, у тому числі за договорами позикивід 27.04.2020року тавід 25.08.2020року,на загальну суму 14 054659 96 грн., проте вже без врахування 1918938 грн., які, за твердженням позивачів, були додатково перераховані ОСОБА_5 ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» у період з 01 січня 2019 року по 04 лютого 2020 року.

За такого колегія суддів погоджується з доводами представника позивачів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, що зазначення у мотивувальній частині заяви про зменшення позовних вимог про те, що предметом уточненого позову є заборгованість ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» за договорами позики, укладеними у період з 01 червня 2016 року по 18 грудня 2019 року - є очевидною опискою, з огляду на конкретний перелік договорів позики та уточнену суму заборгованості, що зазначена у цій заяві.

Щодо посилань апелянта на порушення судом норм процесуального права через ненадання доступу до судового засідання, призначеного 15.03.2022 року, то такі обставини матеріалами справи не підтверджуються. Разом із тим докази повідомлення ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» про призначення судового засідання на 29.03.2022 року відсутні, відповідно до протоколів вказане судове засідання, як судове засідання 15.03.2022 року, проводились без участі сторін та третіх осіб. Проте колегія суддів враховує, що представник ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» приймав участь в судовому засіданні 07 лютого 2022 року, 21 лютого 2022 року надав відзив на позовну заяву, у який виклав свої заперечення щодо наведених позивачем обставин, підстав позову та заперечення щодо заявленого розміру очікуваних судових витрат, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду з цих мотивів.

Відповідно до ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За такого також підлягає зміні і розмір стягнутих з відповідачів судових витрат, понесених позивачами, пропорційно задоволеним вимогам (91 %), а тому з відповідачів на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 3442грн з кожного та у такій же сумі підлягає стягненню судовий збір з кожного з відповідачів на користь ОСОБА_2 .

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими з огляду на нижчевикладене.

Частиною 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Відповідно до висновку Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разіпідтвердження обсягунаданих послугі виконанихробіт таїх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною першою статті 81ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою понесено 96000 грн. таких витрат.

Разом із тим у матеріалах справи міститься лише попередній орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу, поданий одночасно із позовною заявою, проте належні докази на підтвердження обсягу фактично наданих позивачці правових послуг, зокрема акт виконаних адвокатом робіт, - відсутні. Не містять матеріали справи і договору про надання правової допомоги, укладеного із ОСОБА_1 , документів, що свідчать про оплату позивачкою гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, або про обов`язок позивачки сплатити певну суму за надані правові послуги у зв`язку із розглядом даної справи. Не надано таких доказів до суду першої інстанції і протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

За таких обставин відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат на правову допомогу.

Отже, оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

За такого апеляційна скарга ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» підлягає частковому задоволенню.

Апеляційний суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що хоча пункт перший статті 6 Конвенції і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Відхиляючи скаргу, апеляційний суд, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення ЄСПЛ від 21 січня 1999 року у справі «Гарсіа Руїз проти Іспанії»).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Нефтетранспорт» задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2022 року змінити.

Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 у розмірі 12722400 грн. (дванадцять мільйонів сімсот двадцять дві тисячі чотириста гривень).

У порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначити за ОСОБА_1 частку у розмірі 1/2, що дорівнює 6361 200 грн. (шість мільйонів триста шістдесят одна тисяча двісті гривень) у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 .

Визнати, що до складу спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , входить частка у розмірі 1/2, що дорівнює 6361 200 грн. (шість мільйонів триста шістдесят одна тисяча двісті гривень) у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 .

У порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати за спадкоємцем ОСОБА_1 право на частку у розмірі 1/4, що дорівнює 1 590300 грн. (один мільйон п`ятсот дев`яносто тисяч триста гривень), у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 .

У порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати за спадкоємцем ОСОБА_2 право на частку у розмірі 1/4, що дорівнює 1 590300 грн. (один мільйон п`ятсот дев`яносто тисяч триста гривень), у праві вимоги за зобов`язаннями ТОВ Фірма «Нефтетранспорт» перед ОСОБА_5 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Нефтетранспорт» 7 951500 грн. (сім мільйонів дев`ятсот п`ятдесят одна тисяча п`ятсот гривень).

Стягнути на користь ОСОБА_2 з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Нефтетранспорт» 1 590300 грн. (один мільйон п`ятсот дев`яносто тисяч триста гривень).

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3442грн (три тисячі чотириста сорок дві гривні).

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3442грн (три тисячі чотириста сорок дві гривні).

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Нефтетранспорт» судовий збір у розмірі 3442грн (три тисячі чотириста сорок дві гривні).

Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3442грн (три тисячі чотириста сорок дві гривні).

Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3442грн (три тисячі чотириста сорок дві гривні).

Стягнути на користь ОСОБА_2 з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Нефтетранспорт» судовий збір у розмірі 3442грн (три тисячі чотириста сорок дві гривні).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: І.В. Лівінський

Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 31 січня 2023 року