Ухвала

від 30.01.2023 по справі 910/59/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 січня 2023 року

м. Київ

Справа № 910/59/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.

розглянув матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11 .2022

у складі колегії суддів: Кравчука Г. А. (головуючого), Коробенка Г. П., Козир Т. П.

та на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022

у складі судді Плотницької Н. Б.

у справі за позовом Виконувача обов`язків керівника Вінницької обласної прокуратури

в інтересах держави в особі

1. Комунального некомерційного підприємства "Вінницька міська клінічна лікарня № 1"

2. Вінницької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб"

про стягнення 55 804,14 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року Виконувач обов`язків керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Вінницька міська клінічна лікарня № 1" та Вінницької міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" про стягнення 55 804,14 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 у справі № 910/59/22 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" на користь Комунального некомерційного підприємства "Вінницька міська клінічна лікарня № 1" безпідставно збережені кошти у розмірі 55 804,14 грн, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 у справі № 910/59/22 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 залишено без змін.

27.12.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 та на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 у справі № 910/59/22.

Одночасно до касаційної скарги скаржником долучено заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/59/22 визначено колегію суддів у складі: Банасько О. О. (головуючий), Картере В. І., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 09.01.2023.

11.01.2023 на електронну адресу та 13.01.2023 на адресу Верховного Суду від скаржника надійшло клопотання про зупинення виконання оскаржених судових рішень.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на таке.

Відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Згідно цієї норми суд касаційної інстанції, у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Оскаржена постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята 21.11.2022, отже останній день строку, встановленого для оскарження судового рішення в касаційному порядку припадав на 12.12.2022.

Однак, касаційну скаргу подано 30.12.2022, тобто з порушенням строку на касаційне оскарження.

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження скаржник зазначає, що копія повного тексту оскарженої постанови ним не була отримана.

Так, за твердженням скаржника, з повним текстом постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 ознайомився 21.12.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також, в якості поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник посилається на обставини переведення працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" на дистанційним режим роботи, що підтверджується наказом від 11.10.2022 № 5/1-АГ та періодичну відсутність електроенергії, що унеможливило отримання доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Зазначені обставини, на думку скаржника підтверджують наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.

Однак, колегія суддів зазначає, що оскільки належних доказів на підтвердження вищезазначеного скаржником до скарги додано не було, Касаційний господарський суд позбавлений можливості перевірити чи встановити дійсну дату отримання та/або встановити факт ненаправлення постанови суду апеляційної інстанції, що є предметом касаційного оскарження та встановити дату початку обчислення строку.

Відтак, колегія суддів, розглянувши наведені обґрунтування причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження, дійшла висновку, що підстави, наведені скаржником у клопотанні, не можуть вважитися поважними з огляду на таке.

На підтвердження істинності твердження скаржника щодо наявності підстав для поновлення строку не надано жодних належних і допустимих доказів, що свідчили б про отримання скаржником оскаржуваного рішення.

Згідно з частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі спрямовані на своєчасне одержання судових рішень, а також якісну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.

Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується з наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Лише факт подання стороною заяви про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду поновити цей строк, оскільки заява про поновлення строку для подання касаційної скарги з огляду на приписи статті 119 ГПК України повинна містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.

Верховний Суд відзначає, що матеріали справи у суду касаційної інстанції відсутні. За положеннями частини першої статті 294 ГПК України матеріали витребовуються судом касаційної інстанції лише у разі відкриття касаційного провадження. Таким чином, суд самостійно не може перевірити факт направлення/ненаправлення сторонам судового рішення. Вказана обставина не звільняє скаржника від доведення тих обставин, на які він посилається у своїх доводах, та не перекладає на суд обов`язку встановлювати певні обставини.

Отже, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави покладатися на істинність твердження скаржника про те, що копію оскарженої постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 у справі № 910/59/22 він не отримав, за відсутності можливості перевірити відповідні докази за матеріалами справи щодо направлення судом копії судового рішення учасникам справи за допомогою поштового зв`язку та/або електронною поштою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.89 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява N 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності / неповажності причин пропуску строку.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

У даному випадку доказами, що підтверджують дату отримання скаржником копії оскаржуваної постанови, є, зокрема, копія конверта з трек-кодом та роздруківка з сайту Укрпошта щодо відстеження поштових пересилань, копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про дату її отримання, розписка про отримання копії судового рішення, тощо.

Саме по собі твердження скаржника про те, що оскаржену постанову суду апеляційної інстанції від 21.11.2022 він не отримав не розцінюється судом як належний доказ наявності підстав для поновлення строку на касаційне оскарження. Тому істинність твердження має бути підтверджена належними і допустимими доказами, а в даному випадку відсутні підстави для поновлення пропущеного процесуального строку на підставі частини першої статті 288 ГПК України.

При цьому суд касаційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 № 3236/03, згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів отримання/неотримання повного тексту оскаржуваної постанови суду скаржник не надав, що унеможливлює перевірку судом обставин дотримання скаржником положень статті 288 ГПК України, у зв`язку з чим відповідне клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження може бути розглянуте після надання належного обґрунтування підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.

У справі "Устименко проти України" (Рішення від 29.10.2015) Європейський суд з прав людини зазначив, що задовольнивши клопотання про поновлення процесуального строку, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежившись вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, національним судом було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Приписами частини третьої статті 288 ГПК України передбачено, що строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що скаржником до клопотання не додано належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність поважних причин, що перешкоджали скаржнику звернутися до суду касаційної інстанції.

Можливість поновлення пропущеного строку судом касаційної інстанції не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку, обов`язок доведення яких відповідними доказами покладено на скаржника.

З огляду на викладене колегія суддів визнає неповажними підстави, наведені скаржником в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 у справі № 910/59/22.

Крім того, статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги, зокрема щодо обов`язкового та конкретного зазначення скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України.

Так, частиною другою статті 287 ГПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:

пункт 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується касатор, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;

пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;

пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

При цьому касатору слід враховувати, судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 ГПК України та їх змістовне обґрунтування.

Так, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

При цьому слід враховувати, що за приписами частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

До того ж, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З урахуванням змін до ГПК України внесених Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460 - IX, які набрали чинності 08.02.2020, касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, вичерпних обґрунтувань, позаяк відкриття касаційного провадження за відсутності або неточності таких обґрунтувань може призвести до порушено принципу "правової визначеності".

З урахуванням зазначеного, перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України вбачається, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки, посилаючись на наявність випадків, визначених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України щодо відкриття касаційного провадження стосовно оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржником не зазначено в якості підстав касаційного оскарження обставин, визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, що не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відтак, суд зазначає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 та на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 у справі № 910/59/22 підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків поданої ним касаційної скарги, а саме:

- заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з відповідним обґрунтуванням та наданням доказів на підтвердження наявності підстав поновлення строку, зокрема доказів на підтвердження отримання/неотримання оскарженої постанови суду апеляційної інстанції (копія поштового конверту суду в якому надійшла саме оскаржувана постанова, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, довідка органу зв`язку, довідка суду апеляційної інстанції про надсилання та вручення/невручення оскарженої постанови тощо);

- письмових пояснень в яких чітко зазначити підстави касаційного оскарження, а саме чітко вказати (1) пункт частини другої статті 287 ГПК України, (2) формулювання застосованого судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується касатор, (3) норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній або вичерпне обґрунтування іншої, передбаченої частиною другою статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.

На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292, 304, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Визнати неповажними підстави, наведені Товариством з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 у справі № 910/59/22.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонікс Лаб" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 та на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 у справі № 910/59/22 залишити без руху.

3. Надати скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

4. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде або повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, або відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Г. Пєсков