Постанова

від 25.01.2023 по справі 757/16504/20-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 757/16504/20

провадження № 61-12184св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка» (далі - ДП «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позову посилався на таке.

З липня 2012 року він працював у ДП «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка» на посаді директора-розпорядника.

25 березня 2020 року його було звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) згідно з наказом від 17 березня 2020 року № 124-к, який він вважає незаконним.

24 липня 2012 року його вперше прийнято на роботу до відповідача на посаду директора-розпорядника на умовах строкового трудового договору з терміном дії до 23 липня 2013 року, надалі, на вимогу відповідача, договори щорічно переукладалися, а після закінченню строку їх дії відповідач видавав накази про його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Часовий проміжок між черговим його звільненням та укладенням нового договору ніколи не перевищував десяти календарних днів, що свідчило про зацікавленістю відповідача у його роботі на цій посаді.

28 лютого 2017 року між ним та відповідачем було укладено черговий трудовий договір з терміном дії до 31 липня 2017 року. Водночас його було звільнено із займаної посади лише 12 серпня 2017 року через перебування у щорічній відпустці.

Те, що відповідач не припинив строковий трудовий договір у попередньо обумовлений сторонами термін та задовольнив його заяву про надання відпустки за межами попередньо погодженого між ними строку дії трудового договору, свідчить про те, що їхні трудові відносини, починаючи з 01 серпня 2017 року, набули характеру безстрокових, а дія укладеного строкового трудового договору була продовжена на невизначений строк, як це передбачено статтею 39-1 КЗпП України.

Однак цю обставину відповідач не врахував та всупереч інтересам позивача продовжив оформлювати їхні трудові відносини на умовах нових строкових трудових договорів.

У заяві від 05 грудня 2017 року він поінформував відповідача про свій намір укласти саме безстроковий трудовий договір, правильно зазначивши лише бажану для нього дату початку трудових відносин, і тим самим не надавав відповідачу свою згоду на укладення строкового трудового договору, на заяві була вчинена резолюція «До наказу».

Статтею 23 КЗпП України встановлений вичерпний перелік обов`язкових умов, за наявності яких трудовий договір може бути укладено на визначений строк за погодженням сторін, і у відповідача відсутні будь-які з цих умов, оскільки займана позивачем посада була включена до штатного розпису, а затверджені відповідачем посадові обов`язки для директора-розпорядника свідчили про необхідність їх постійного виконання.

З урахуванням наведеного просив визнати трудові відносини між ним та ДП «Національний академічний Драматичний театр імені Івана Франка» безстроковими, скасувати наказ від 17 березня 2020 року № 124-к про його звільнення ОСОБА_1 з роботи 25 березня 2020 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, поновити його на посаді директора-розпорядника з 26 березня 2020 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 березня 2020 року до дати ухвалення судового рішення.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд не встановив будь-яких порушень під час звільнення ОСОБА_1 17 березня 2020 року із займаної ним посади, звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведено з дотриманням трудового законодавства. Тому позовні вимоги про визнання безстроковими трудових відносини між ним та відповідачем, скасування наказу від 17 березня 2020 року № 124-к та поновлення на посаді задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки припинення трудових відносин між позивачем і відповідачем мало місце без порушення прав позивача та в межах законодавства, а тому зазначені вимоги не підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши відсутність порушень трудового законодавства під час звільнення відповідача наказом від 17 березня 2020 року із займаної ним посади у зв`язку з закінченням строку трудового договору, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Суд відхилив доводи ОСОБА_1 про безстроковість трудових відносин сторін, які, на думку позивача, підтверджуються систематичним переукладанням трудових договорів, починаючи з 2012 року, та зазначив, що такі доводи не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи, та не враховують узгодженого волевиявлення сторін щодо укладення строкового трудового договору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не зазначили, які саме умови, передбачені частиною другою статті 23 КЗпП України стали підставою для укладення з позивачем дванадцяти трудових договір, та, зокрема останнього трудового договору, укладеного згідно з наказом від 25 березня 2019 року № 196-к, на підставі якого позивача прийнято на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 26 березня 2019 року до 25 березня 2020 року.

Суди не встановили чи відповідало укладення строкового трудового договору інтересам позивача, не дослідили чи посада директора-розпорядника підпадає під визначення керівника закладу культури та чи був дотриманий порядок його призначення передбачений частиною першою статті 21 Закону України «Про культуру».

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на волевиявлення позивача на укладення строкового трудового договору, не врахував, що для укладення такого договору обов`язково мають бути підстави, передбачені частиною другою статті 23 КЗпП України, проте суд таких підстав на встановив.

Крім того, позивач не мав волевиявлення на укладення строкового трудового договору, заяви він писав під тиском. Трудові відносини, які виникли з відповідачем, носили усталений характер, позивач мав постійну зацікавленість у продовженні роботи на займаній посаді.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 457/295/20, недослідження зібраних у справі доказів.

У жовтні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ДП «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка» просить касаційне провадження закрити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На обґрунтування відзиву відповідач посилається на те, що касаційна скарга не містить посилань заявника на докази, які були ним надані, але не дослідженні та не враховані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи та ухваленні рішення.

Матеріально-правове регулювання правовідносин у справі, що переглядається, та у справі, на постанову у якій посилається заявник у касаційній скарзі, не є подібними, що є підставою для закриття касаційного провадження.

У листопаді 2021 року надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить доводи відзиву відхилити та задовольнити касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Алишева Г. М., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 24 липня 2012 року вперше прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором на підставі наказу від 23 липня 2012 року № 219-к на строк до 23 липня 2013 року.

Згідно з наказом від 03 липня 2013 року № 168-к продовжено термін строкового трудового договору до 23 серпня 2013 року.

На підставі наказу від 08 серпня 2013 року № 208-к ОСОБА_1 з 23 серпня 2013 року звільнений з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).

28 серпня 2013 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором до 31 серпня 2014 року згідно з наказом від 20 серпня 2013 року № 213-к.

31 серпня 2014 року ОСОБА_1 звільнений з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України згідно з наказом від 21 серпня 2014 року № 192-к.

02 вересня 2014 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором до 31 серпня 2015 року, відповідно до наказу від 01 вересня 2014 року № 196-к.

31 серпня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України згідно з наказом від 19 серпня 2015 року № 208-к.

02 вересня 2015 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором до 31 серпня 2016 року згідно з наказом від 01 вересня 2015 року № 220-к.

31 серпня 2016 року ОСОБА_1 звільнений з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України згідно з наказом від 23 серпня 2016 року № 268-к.

02 вересня 2016 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором до 17 січня 2017 року відповідно до наказу від 01 вересня 2016 року № 284-к.

17 січня 2017 року ОСОБА_1 звільнений з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України згідно з наказом від 05 січня 2017 року № 13-к.

19 січня 2017 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором до 26 лютого 2017 року відповідно до наказу від 18 січня 2017 року № 31-к.

26 лютого 2017 року ОСОБА_1 звільнений з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України згідно з наказом від 21 лютого 2017 року

№ 63-к.

У матеріалах справи є копія заяви ОСОБА_1 від 21 лютого 2017 року на ім`я генерального директора ДП «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка» про прийняття на посаду директора-розпорядника з 28 лютого 2017 року до 31 липня 2017 року за строковим трудовим договором з резолюцією «До наказу» (а. с. 13, 84).

Відповідно до наказу від 27 лютого 2017 року № 70-к ОСОБА_1 прийнято на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 28 лютого 2017 року до 31 липня 2017 року.

Згідно з наказом від 12 липня 2017 року № 284-к ОСОБА_1 надано щорічну відпустку на 13 календарних днів з 31 липня 2017 року до 12 серпня 2017 року за період роботи з 28 лютого 2017 року до 31 липня 2017 року; звільнено ОСОБА_1 з роботи 12 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Відповідно до наказу від 14 серпня 2017 року № 325-к ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 14 серпня 2017 року до 30 вересня 2017 року.

Згідно з наказом від 18 вересня 2017 року № 385-к ОСОБА_1 30 вересня 2017 року звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Відповідно до наказу від 02 жовтня 2017 року № 401-к ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 03 жовтня 2017 року до 10 грудня 2017 року.

Згідно з наказом від 01 грудня 2017 року № 504-к ОСОБА_1 звільнений з роботи 10 грудня 2017 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Відповідно до наказу від 11 грудня 2017 року № 522-к ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 12 грудня 2017 року до 11 лютого 2018 року.

Згідно із наказом від 02 лютого 2018 року № 60-к ОСОБА_1 продовжено термін дії строкового трудового договору до 15 березня 2018 року.

Відповідно до наказу від 06 березня 2018 року № 106-к ОСОБА_1 15 березня 2018 року звільнений з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Згідно з наказом від 16 березня 2018 року № 126-к ОСОБА_1 17 березня 2018 року прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 17 березня 2018 року до 16 березня 2019 року.

Відповідно до наказу від 06 березня 2019 року № 151-к ОСОБА_1 16 березня 2019 року звільнений з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

25 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до генерального директора - художнього керівника ДП «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка» Захаревича М.В. із заявою про прийняття на посаду директора - розпорядника за строковим трудовим договором з 26 березня 2019 року до 25 березня 2020 року.

Наказом генерального директора - художнього керівника ДП «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка» Захаревича М. В. від 25 березня 2019 року № 196-к «Про прийом» ОСОБА_1 прийнято на посаду директора - розпорядника за строковим трудовим договором з 26 березня 2019 року до 25 березня 2020 року, з оплатою праці згідно з штатним розписом, щомісячної надбавки за звання у розмірі 20 % посадового окладу та щомісячної надбавки за складність, напруженість у роботі у розмірі 50 % посадового окладу.

Відповідно до наказу генерального директора - художнього керівника ДП «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка» Захаревича М. В. від 17 березня 2020 року № 124-к «Про звільнення» ОСОБА_1 25 березня 2020 року звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з виплатою грошової компенсації за невикористану відпустку у кількості 31 календарний день.

Згідно з довідкою ДП «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка» від 01 вересня 2020 року № 335 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 47 852,27 грн (а. с. 49).

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатися як конкретним терміном, так і часом настання певної події. Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір в такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив під час прийняття на роботу за таким трудовим договором. В той же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що волевиявлення ОСОБА_1 на укладення строкового трудового договору підтверджується його заявою, а також виданим на підставі цієї заяви наказом роботодавця, в якому вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору.

Протягом дії трудового договору ОСОБА_1 не оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема щодо його строковості.

Тому, встановивши наведені обставини, врахувавши, що строк виконання позивачем роботи за закінчився 25 березня 2020 року і належних та допустимих доказів про продовження сторонами трудових відносин немає, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд відхиляє доводи позивача про те, що у зв`язку із неодноразовим продовженням трудових відносин шляхом переукладення трудового договору такий набув ознак безстроковості згідно з вимогами частини другої статі 39-1 КЗпП України, оскільки укладення трудового договору на певний строк регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні чи продовженні строку дії такого договору застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваний трудовий договір суперечить вимогам частини другої статті 23 КЗпП України є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Отже, строковий трудовий договір може бути укладено лише у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк.

Таким чином, умовами укладення строкового трудового договору є: 1) характер виконуваної роботи; 2) умови виконання роботи; 3) інтереси працівника; 4) інші випадки, передбачені законодавчими актами.

Матеріалами справи підтверджено факт обізнаності позивача про строковість трудових відносин та погодження саме на такі умови праці. Власне бажання позивача на укладення саме строкових трудових відносин підтверджується його неодноразовими заявами та виданими на підставі цих заяв наказами роботодавця.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз`яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватися лише законом.

28 січня 2016 Законом України № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» були внесені зміни до Закону України «Про культуру» та впроваджено контрактну форму трудового договору та призначення керівників культурних закладів за результатами конкурсу.

Згідно з пунктами 2, 3 Прикінцевих положень Закону № 955-VIII набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 Кодексу законів про працю України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Таким чином, контрактна форма роботи керівників комунальних закладів культури запроваджена спеціальним Законом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 753/4687/17 (провадження № 61-6242св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 398/3701/16-ц (провадження

№ 61-16254св18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/10405/17 (провадження № 61-49096св18).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 457/295/20.

У зазначеній справі суди встановили, що укладений між сторонами трудовий договір є безстроковим, оскільки немає доказів досягнення згоди щодо укладення саме строкового трудового договору та доказів того, що укладення строкового договору відповідало інтересам позивача, а також його волевиявленню. Отже, звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є незаконним.

Водночас у справі, що переглядається суди встановили, що позивача прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору, що підтверджується його заявою, а також виданим на підставі цієї заяви наказом роботодавця.

Тому висновки у вказаній справі та встановлені судами фактичні обставини є відмінними у порівнянні зі справою, яка переглядається

Щодо доводів заявника про недослідження зібраних у справі доказів, то вони по суті зводяться до непогодження зі встановленими обставинами справи та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо вирішення клопотання про закриття касаційного провадження

ДП «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка» звернулося до Верховного Суду з клопотанням про закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 457/295/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пунктів четвертого та п`ятого частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Касаційна скарга подана з додержанням вимог статті 392 ЦПК України та містила підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, то Верховний Суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження.

Оскільки правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги та посиланням заявника про недослідження зібраних у справі доказів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, а відповідь на аргументи вказаного клопотання Верховний Суд надав у цій постанові, спростовуючи відповідні доводи касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Алишева Ганна Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак