Постанова

від 03.03.2021 по справі 757/16504/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 757/16504/20-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1178/2021

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Волкової С.Я. в м. Київ 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що 25 березня 2020 року його було звільнено з роботи відповідачем в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України згідно наказу від 17 березня 2020 року № 124-к, що він вважає незаконним.

Так, 24 липня 2012 року його вперше було прийнято на роботу до відповідача на посаду директора-розпорядника на умовах строкового трудового договору з терміном дії по 23 липня 2013 року, надалі, на вимогу відповідача, договори щорічно переукладалися, а по закінченню строку їх дії відповідачем видавалися накази про його звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України, при цьому часовий проміжок між черговим його звільненням та укладенням нового договору ніколи не перевищував десяти календарних днів, що він вважав постійною зацікавленістю відповідача у його роботі на цій посаді, а трудові відносини між сторонами - такими, що носили усталений характер. 28 лютого 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено черговий трудовий договір з терміном дії по 31 липня 2017 року, при цьому його було звільнено із займаної посади лише 12 серпня 2017 року через перебування в щорічній відпустці Те, що відповідач не припинив строковий трудовий договір в попередньо обумовлений сторонами термін та задовольнив його заяву про надання відпустки за межами попередньо погодженого між ними строку дії трудового договору, свідчить про те, що їх трудові відносини, починаючи з 01 серпня 2017 року, набули характеру безстрокових, а дія укладеного строкового трудового договору була продовжена на невизначений строк, як це обумовлено ст. 39-1 КЗпП України. Однак ця обставина була проігнорована відповідачем, який надалі, всупереч інтересам позивача, продовжив оформлювати їх трудові відносини на умовах нових строкових трудових договорів. З огляду на ці обставини, в заяві від 05 грудня 2017 року, він поінформував відповідача про своє бажання та намір до укладення саме безстрокового трудового договору, вірно зазначивши лише бажану для нього дату початку трудових відносин, і тим самим не надавав відповідачу свою згоду на укладення строкового трудового договору, при цьому отримав на заяві резолюцію До наказу .

Вказував, що ст. 23 КЗпП України встановлює вичерпний перелік обов`язкових умов, за наявності яких трудовий договір може бути укладено на визначений строк за погодженням сторін, і у відповідача відсутні будь-які з цих умов, оскільки займана позивачем посада була включена до штатного розпису, а затверджені відповідачем посадові обов`язки для директора-розпорядника свідчили про необхідність їх постійного виконання.

На підставі вищевикладеного просив визнати трудові відносини між ДП Національний академічний Драматичний театр імені Івана Франка та ОСОБА_1 безстроковими, скасувати наказ № 124-к від 17 березня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи 25 березня 2020 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України та поновити позивача на посаді директора-розпорядника з 26 березня 2020 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 березня 2020 року по дату постановлення судового рішення, допустивши рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць до негайного виконання.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що судом першої інстанції досліджено лише останній з укладених ним трудових договорів строком дії з 26 березня 2019 року по 25 березня 2020 року, в зв`язку суд прийшов до висновку, що трудовий договір укладено з дотриманням вимог ч. 2 ст. 23 КЗпП України, а отже його звільнення з роботи в зв`язку із закінченням строку його дії з підстави, передбаченої п. 2 ст. 36 КЗпП України є правомірним.

Не погоджувався з даним висновком суду, оскільки в рішенні суду поза увагою залишився той факт, що в період з 24 липня 2012 року, коли відповідач вперше уклав з ним строковий трудовий договір, та по 26 березня 2019 року, коли було укладено трудовий договір, досліджений судом першої інстанції, трудові договори між ними переукладалися неодноразово, 12 разів, та на різні строки - від 1 місяця до 1 року. В той же час, ч. 2 ст. 23 КЗпП України пов`язує укладення строкових трудових договорів тільки з наявністю певних підстав, а саме коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, умов виконання роботи, інтересів працівника, в інших випадках, передбачених законодавством. У відповідача були відсутні будь-які з вищеназваних підстав, на що він посилався в позові.

Вказував, що укладання саме з ним 12 строкових трудових договорів за 8 років є ініціативою відповідача, свідчить інформацію в розділі Вакансії , розміщена відповідачем на офіційному сайті Київського міського центру зайнятості через три місяці після його звільнення, з якої слідує, що відповідач, на умовах постійної зайнятості, потребує нового працівника для роботи на посаді директора-розпорядника, а саме з цієї посади його незаконно звільнено.

Вважав, що суд не надав правової оцінки його доводам про те, що трудові відносини, які виникли з відповідачем, носили усталений характер, а він зберігав постійну зацікавленість у продовженні роботи на займаній посаді, а тому з ініціативи відповідача був змушений регулярно писати заяви про чергове прийняття його на роботу на умовах строкового трудового договору.

Зазначив, що в рішенні суд не встановив підстав, з якими законодавець пов`язує укладення з працівником строкового трудового договору, та не звернув уваги, що припинення трудового договору у зв`язку з закінченням його строку за п. 2 ст. 36 КЗпП України можливе лише тоді, коли укладення цього договору відповідало нормам закону, а саме ч. 2 ст. 23 КЗпП України.

Посилався на п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , а саме що укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених в п. 2 ст. 3 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним на невизначений строк від часу їх укладання та їх дія не може бути припинена в зв`язку із закінченням строку.

Від відповідача Державного підприємства Національний академічний Драматичний театр імені Івана Франка надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Спростовував доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що судом досліджено лише останній з наданих договорів, оскільки судом проаналізовано та надано правову оцінку трудовому договору з 28 січня 2017 року по 31 липня 2017 року та подальшим строковим трудовим договорам.

Вважав, що в апеляційній скарзі позивачем по суті змінено позовні вимоги та підстави, на які він посилається, а саме, що трудові відносини були безстроковими з моменту першого прийняття на роботу, а саме з 2012 року.

Зазначив, що прийняття та звільнення позивача з роботи було продиктоване виключно його бажанням, яке в кожному окремому випадку фіксувалось в заявах, написаних ним власноручно. Заяви від 21 лютого 2017 року, 04 липня 2017 року, 05 грудня 2017 року та всі інші заяви містять чітку дату початку та припинення трудових відносин, таким чином, укладення саме строкових трудових договорів було виключно ініціативою позивача. Після чергового звільнення в 2020 році апелянт не виявив наміру продовжувати трудові відносини, на робоче місце не з`явився, заяви про прийняття на роботу від нього не надходило, тому саме після спливу трьох місяців з дати звільнення позивача, остаточно пересвідчившись у його небажанні продовжувати трудові відносини з театром, відповідачем було розміщено відповідну вакансію.

Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 297/1656/17 щодо застосування ст. 23 КЗпП України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання трудових відносин безстроковими, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами укладалися строкові трудові договори, строк дії останнього з них закінчився 25 березня 2020 року, під час звільнення позивача наказом від 17 березня 2020 року із займаної ним посади судом не встановлено будь-яких порушень, звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведено з дотриманням трудового законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання безстроковими трудові відносини, скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 5 - 11 знаходиться копія трудової книжки ОСОБА_1 , згідно записів якої 24 липня 2012 року він вперше прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором на підставі наказу № 219-к від 23 липня 2012 року, по 23 липня 2013 року. Згідно наказу № 168-к від 03 липня 2013 року продовжено термін строкового трудового договору по 23 серпня 2013 року. На підставі наказу № 208-к від 08 серпня 2013 року ОСОБА_1 з 23 серпня 2013 року звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України. 28 серпня 2013 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором по 31 серпня 2014 року (наказ № 213-к від 20 серпня 2013 року); 31 серпня 2014 року звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України (наказ № 192-к від 21 серпня 2014 року). 02 вересня 2014 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором по 31 серпня 2015 року (наказ № 196-к від 01 вересня 2014 року); 31 серпня 2015 року звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України (наказ № 208-к від 19 серпня 2015 року). 02 вересня 2015 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором по 31 серпня 2016 року (наказ № 220-к від 01 вересня 2015 року); 31 серпня 2016 року звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України (наказ № 268-к від 23 серпня 2016 року). 02 вересня 2016 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором по 17 січня 2017 року (наказ № 284-к від 01 вересня 2016 року); 17 січня 2017 року звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України (наказ № 13-к від 05 січня 2017 року). 19 січня 2017 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором по 26 лютого 2017 року (наказ № 31-к від 18 січня 2017 року); 26 лютого 2017 року звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України (наказ № 63-к від 21 лютого 2017 року).

На а. с. 13, 84 наявна копія заяви ОСОБА_1 від 21 лютого 2017 року на ім`я генерального директора ДП Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка про прийняття на посаду директора-розпорядника з 28 лютого 2017 року по 31 липня 2017 року за строковим трудовим договором, з резолюцією До наказу .

На а. с. 14, 83 наявна копія наказу від 27 лютого 2017 року № 70-к, яким ОСОБА_1 прийнято на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 28 лютого 2017 року по 31 липня 2017 року.

На а. с. 12, 81 міститься копія наказу від 12 липня 2017 року № 284-к ДП Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка , яким ОСОБА_1 надано щорічну відпустку в кількості 13 календарних днів з 31 липня 2017 року по 12 серпня 2017 року за період роботи з 28 лютого 2017 року по 31 липня 2017 року (підстава: заява ОСОБА_1 ); звільнено ОСОБА_1 з роботи 12 серпня 2017 року у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України.

На а. с. 80 наявна копія заяви ОСОБА_1 від 04 липня на ім`я в.о. генерального директора ДП Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка про прийняття на посаду директора-розпорядника театру з 14 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року за строковим трудовим договором, з резолюцією До наказу .

На а. с. 79 наявна копія наказу № 325-к від 14 серпня 2017 року, яким ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 14 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року.

На а. с. 76 наявна копія наказу № 385-к від 18 вересня 2017 року, яким ОСОБА_1 30 вересня 2017 року звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України.

На а. с. 77 наявна копія заяви ОСОБА_1 від 25 вересня 2017 року на ім`я в.о. генерального директора ДП Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка про прийняття на посаду директора-розпорядника театру з 03 жовтня 2017 року по 10 грудня 2017 року за строковим трудовим договором, з резолюцією До наказу .

На а. с. 76 наявна копія наказу № 401-к від 02 жовтня 2017 року, яким ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 03 жовтня 2017 року по 10 грудня 2017 року.

На а. с. 75 наявна копія наказу № 504-к від 01 грудня 2017 року, яким ОСОБА_1 звільнений з роботи 10 грудня 2017 року в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України.

На а. с. 15, 74 наявна копія заяви ОСОБА_1 від 05 грудня 2017 року на ім`я генерального директора ДП Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка про прийняття на посаду директора-розпорядника театру з 12 грудня 2017 року по 11 лютого 2017 року, з резолюцією До наказу .

На а. с. 73 наявна копія наказу № 522-к від 11 грудня 2017 року, яким ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 12 грудня 2017 року по 11 лютого 2018 року.

На а. с. 72 наявна копія заяви ОСОБА_2 від 02 лютого 2018 року про продовження терміну дії строкового трудового договору до 15 березня 2018 року.

На а. с. 71 наявна копія наказу № 60-к від 02 лютого 2018 року, яким ОСОБА_1 продовжено термін дії строкового трудового договору по 15 березня 2018 року.

На а. с. 70 наявна копія наказу № 106-к від 06 березня 2018 року, яким 15 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України.

На а. с. 69 наявна копія заяви ОСОБА_1 на ім`я генерального директора ДП Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка про прийняття на посаду директора-розпорядника театру за строковим трудовим договором з 17 березня 2018 року по 16 березня 2019 року, з резолюцією До наказу .

На а. с. 68 наявна копія наказу № 126-к від 16 березня 2018 року, яким ОСОБА_1 17 березня 2018 року прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 17 березня 2018 року по 16 березня 2019 року.

На а. с. 67 наявна копія наказу № 151-к від 06 березня 2019 року, яким ОСОБА_1 16 березня 2019 року звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України.

На а. с. 66 наявна копія заяви ОСОБА_1 на ім`я генерального директора ДП Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка про прийняття на посаду директора-розпорядника театру за строковим договором з 26 березня 2019 року по 25 березня 2020 року, з резолюцією До наказу .

На а. с. 65 міститься копія наказу № 196-к від 25 березня 2019 року, яким ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора-розпорядника за строковим трудовим договором з 26 березня 2019 року по 25 березня 2020 року.

На а. с. 4, 64 наявна копія наказу № 124-к від 17 березня 2020 року, яким 25 березня 2020 року ОСОБА_1 звільнений з роботи в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, ст. 36 п. 2 КЗпП України.

На а. с. 16 - 18 наявна копія штатного розпису ДП Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка , затвердженого заступником міністра культури - керівником апарату 08 квітня 2015 року, в якому зазначено посаду директора-розпорядника, 1 штатна одиниця, а також структура та підпорядкування керівного персоналу, затверджена генеральним директором.

На а. с. 19 міститься копія посадових обов`язків директора-розпорядника, затверджена генеральним директором театру 12 березня 2013 року.

Згідно довідки ДП Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка від 01 вересня 2020 року № 335, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 47852,27 грн. (а. с. 49).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги ОСОБА_1 надано роздруківку скріншота з сайту Київського міського центру зайнятості від 14 грудня 2020 року, згідно якої 17 червня 2020 року ДП Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розмістив оголошення про вакантну посаду директора-розпорядника з постійним характером виконуваної роботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Даний доказ є новим в розумінні ч. 3 ст. 367 ЦПК України, разом з тим, оскільки зазначений скріншот є доказом, на підставі якого встановлюються обставини, що мають значення для справи, і при цьому позивач посилається на те, що дізнався про його існування вже після ухвалення рішення, що унеможливило подання доказу позивачем до суду першої інстанції, апеляційний суд визнає поважними причини пропуску строку на подачу доказу до суду першої інстанції, а тому приймає його та надає йому оцінку.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Верховним Судом в постанові від 16 листопада 2020 року, справа № 753/5107/18, сформульовано правовий висновок, згідно якого припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового договору.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачає можливість припинення трудового договору у зв`язку з закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку з закінченням строку.

Відповідно до ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що строковий трудовий договір (контракт) вважається таким, що укладений на невизначений строк, за наявності наступних умов: після закінчення строку трудового договору трудові відносини мають тривати; жодна зі сторін не повинна вимагати їх припинення; у випадку одноразового чи неодноразового переукладення з працівником строкового договору мають бути відсутні перешкоди, передбачені ч. 2 ст. 23 КЗпП України.

Продовження трудових правовідносин, тобто вихід працівника на роботу наступного дня після закінчення строкового трудового договору, допуск його до роботи є юридичним фактом, у силу якого строковий трудовий договір набуває характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

Однак такі наслідки не настають, якщо хоча б одна із сторін вимагає припинення трудових правовідносин.

Встановивши відсутність порушень трудового законодавства під час звільнення відповідача наказом від 17 березня 2020 року із займаної ним посади у зв`язку з закінченням строку трудового договору, і що трудові відносини між сторонами припинені, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

При цьому судом першої інстанції надано оцінку доводам позивача, що надання відпустки в період дії строкового трудового договору та звільнення в останній день відпустки може свідчити про безстроковий характер правовідносин, оскільки таке твердження не ґрунтується на вимогах Закону України Про відпустки .

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Спростовуються змістом рішення доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції дослідив лише останній з укладених ним трудових договорів, оскільки судом повно і всебічно досліджено докази, наявні в матеріалах справи, зокрема встановлено, що в лютому 2017 року позивач звернувся із заявою про прийняття його на посаду за строковим трудовим договором з 28 лютого 2017 року по 31 липня 2017 року, і зроблено правомірний висновок, що позивач погодився з умовами трудового договору, в тому числі з тим, що він укладений на визначений строк.

Апеляційний суд враховує, що у всіх заявах ОСОБА_1 на ім`я відповідача про прийняття його на посаду і прийнятих на їх підставі наказах відповідача зазначено строк дії відповідного трудового договору.

Доводи апеляційної скарги, що посада позивача не вимагає укладення строкового трудового договору, виходячи із її наявності у штатному розписі, посадових обов`язків, структури та підпорядкування керівного персоналу, а також тієї обставини, що відповідачем на сайті Київського міського центру зайнятості здійснюється пошук нового працівника на його посаду на умовах постійної зайнятості, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Доводи апеляційної скарги про безстроковість трудових відносин сторін, які, на думку позивача, підтверджуються систематичним переукладанням трудових договорів, починаючи з 2012 року, не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, та не враховують узгодженого волевиявлення сторін щодо укладення строкового трудового договору.

Так, ОСОБА_1 був щоразу проінформований про умови укладених з ним договорів, зокрема, щодо термінів їх дії, погоджувався з ними, подаючи відповідні заяви про укладення з ним строкового трудового договору і зазначаючи чітко визначені строки закінчення його дії.

Таким чином, волевиявлення ОСОБА_1 на укладення строкових трудових договорів підтверджується його заявами, а також виданими на підставі цих заяв наказами роботодавця, в яких і вказувалось, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору, з яким позивач ознайомлювався під підпис.

У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 протягом дії строкових трудових договорів оскаржував їх умови з підстав порушення трудових прав, просив визнати недійсним трудові договори або окремі їх пункти, або ініціював внесення змін та доповнень до положень трудових договорів, що свідчить про погодження позивача з умовами цих договорів, зокрема щодо строковості їх дії.

При цьому, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що строковий трудовий договір він підписував під тиском посадових осіб відповідача або його волевиявлення на момент укладання цього правочину не відповідало його внутрішній волі або що він не усвідомлював значення договору, а тому доводи апеляційної скарги, що укладення строкових трудових договорів відбувалось саме за ініціативою відповідача, є безпідставними та відхиляються апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 що умови укладених з ним трудових договорів щодо його строку не ґрунтуються на вимогах ч. 2 ст. 23 КЗпП України, не приймаються апеляційним судом, оскільки вказана умова не визнавалася недійсною у судовому порядку або за згодою сторін, а право сторін на укладення строкового трудового договору передбачене нормами трудового законодавства, зокрема статтею 23 КЗпП України.

Із цих же підстав, оскільки позивачем не заявлялось вимог про визнання недійсним трудового договору в частині строку, апеляційний суд відхиляє посилання позивача на зміст п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року № 9, якою передбачено підстави визнання трудових договорів недійсними.

Крім того, оскільки після закінчення строку трудового договору трудові відносини між сторонами припинилися і позивачем не доведено іншого, відсутні передбачені ст. 39-1 КЗпП України підстави для визнання трудових відносин безстроковими.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі, якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Вирішуючи спір у справі, встановивши фактичні обставини, надавши належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді і визнання трудових відносин безстроковими.

Оскільки позовні вимоги про поновлення на посаді судом першої інстанції правомірно залишені без задоволення, не підлягала задоволенню і похідна вимога про стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.