Рішення

від 22.09.2020 по справі 757/16504/20-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/16504/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Волкової С.Я. при секретарі судових засідань Топал А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

22.04.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами до Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка , просив визнати безстроковими трудові відносини між ним та відповідачем, скасувати наказ генерального директора Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка № 124-к від 17.03.2020 р. про звільнення з роботи 25.03.2020 р. на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, поновити на посаді директора - розпорядника Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка , починаючи з 26.03.2020 р., стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовуються тим, що 25.03.2020 р. його було звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, вважає звільнення з цієї підстави незаконним, оскільки 24.07.2012 р. його було вперше прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору з терміном дії по 23.07.2013 р., надалі договори щорічно переукладалися, а по закінченню строку їх дії видавалися накази про звільнення, часовий проміжок між черговим звільненням та укладенням нового договору ніколи не перевищував десяти календарних днів, отже відповідач зберігав постійну зацікавленість у його роботі на цій посаді, трудові відносини носили усталений характер, а, починаючи з 01.08.2017 р. набули характеру безстрокових, і те, що відповідач не припинив строковий трудовий договір в попередньо обумовлений сторонами термін та задовольнив його заяву про надання відпустки за межами попередньо погодженого між ними строку дії трудового договору, свідчить про те, що трудові відносини набули характеру безстрокових, саме з 01.08.2017 р., а дія укладеного трудового договору була продовжена на невизначений строк, як це обумовлено статтею 39-1 КЗпП України.

Ухвалою суду від 12.05.2020 р. відкрито провадження у справі.

Відповідачем Державним підприємством Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка подано відзив на позовну заяву.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Основні засади судочинства, установлені частиною другою статті 129 Конституції України, доповнюють основоположний принцип верховенства права, який визнається і діє в Україні відповідно до статті 8 Основного Закону, і означена норма є визначальною у системі державної політики щодо захисту прав та свобод людини і громадянина. Такі конституційні положення кореспондуються із положеннями статтей 2, 4 ЦПК України, статті 5-1 КЗпП України, статті 15 ЦК України.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею першою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , передбачено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції закріплено такі елементи права на судовий захист, як право на розгляд справи; справедливість судового розгляду; публічність розгляду справи та проголошення рішення; розумний строк розгляду справи; розгляд справи судом, встановленим законом; незалежність і безсторонність суду. Справедливий розгляд справи включає в себе такі аспекти належного відправлення правосуддя, як право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права.

Надані суду документи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 звернувся до генерального директора - художнього керівника Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка Захаревича М.В. із заявою від 25.03.2019 р. про прийняття на посаду директора - розпорядника за строковим трудовим договором з 26.03.2019 р. по 25.03.2020 р.; наказом генерального директора - художнього керівника Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка Захаревича М.В. № 196-к від 25.03.2019 р. Про прийом ОСОБА_1 прийнято на посаду директора - розпорядника за строковим трудовим договором з 26.03.2019 р. по 25.03.2020 р., з оплатою праці згідно штатного розпису, щомісячної надбавки за звання у розмірі 20% посадового окладу та щомісячного надбавки за складність, напруженість у роботі в розмірі 50% посадового окладу, підстава: заява ОСОБА_1 , отже між сторонами укладено трудовий договір, позивач погодився на умови цього договору, у тому числі і на його строковий термін.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частини першої статті 23 КЗпП України, яка регулює питання строків трудового договору, трудовий договір може бути укладено, у тому числі, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (пункт 2 цієї статті).

Частиною другою статті 23 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами, отже за змістом означеної статті умова про строк трудового договору буде вважатися незаконною, якщо строковий договір був укладений без додержання вимог статті 23 КЗпП України, у такому разі трудовий договір вважається укладеним на невизначений строк.

Так, строковий трудовий договір може укладатися як під час прийняття на роботу, так і після, якщо є підстави для укладання (переукладання) такого договору, і строковий трудовий договір установлюється за взаємної згоди сторін на будь-який строк, протягом якого працівник бере на себе зобов`язання працювати на підприємстві, в установі, організації, отже строкові трудові договори обов`язково укладаються із працівником, який за власних обставин ініціює укладення строкового трудового договору; факт, що саме працівник попросив роботодавця про укладення строкового трудового договору, зафіксовано у заяві ОСОБА_1 від 25.03.2019 р., наказі № 196-к від 25.03.2019 р. Про прийом , у цих же документах зазначено останній день роботи працівника.

За нормами Кодексу законів про працю України припинення трудового договору відбувається у разі спливу строку договору і сплив трудового договору не тягне за собою автоматичне звільнення працівника, тому роботодавець до закінчення цього строку повинен видати наказ про звільнення працівника, при цьому ані заява такого працівника, ані вимога роботодавця про припинення трудових відносин не вимагається, наказ може бути виданий в останній день дії строкового трудового договору або до цього із зазначенням дати звільнення, яка обумовлена строком трудового договору, але днем звільнення в будь-якому випадку повинен бути останній день роботи, як він визначений трудовим договором, підставою для звільнення працівника є: пункт 2 статті 36 КЗпП України.

Встановлено, що наказом генерального директора - художнього керівника Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка Захаревича М.В. № 124-к від 17.03.2020 р. Про звільнення ОСОБА_1 25.03.2020 р. звільнено з посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в кількості 31 календарного дня.

Відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі № 664/2284/16-ц закінчення терміну дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу або розпорядження про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини .

Позивач у позовній заяві стверджує, що трудові правовідносини між ним і відповідачем фактично тривають, відповідач Державне підприємство Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка наголошує, що після звільнення 25.03.2020 р. від ОСОБА_1 жодного наміру продовжити роботу в театрі не надійшло, на роботу він не з`являвся, не дотримувався правил внутрішнього трудового розпорядку, не виконував посадової інструкції, у суду відсутні підстави не довіряти означеним твердженням відповідача, оскільки будь-яких доказів в їх спростування не надано.

Так, надані суду документи свідчать про те, що ОСОБА_1 звернувся до генерального директора - художнього керівника Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка Захаревича М.В. із заявою від 21.02.2017 р. про прийняття на посаду директора - розпорядника за строковим трудовим договором з 28.02.2017 р. по 31.07.2017 р.; наказом генерального директора - художнього керівника Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка Захаревича М.В. № 70-к від 25.03.2019 р. Про прийом ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора - розпорядника за строковим трудовим договором з 28.02.2017 р. по 31.07.2017 р., з оплатою праці згідно штатного розпису, щомісячної надбавки за звання у розмірі 20% посадового окладу та щомісячного надбавки за складність, напруженість у роботі в розмірі 100% посадового окладу, підстава: заява ОСОБА_1 , отже між сторонами було укладено трудовий договір, позивач погодився на умови цього договору, у тому числі і на його строковий термін.

Ці ж документи свідчать про те, що ОСОБА_1 звернувся до генерального директора - художнього керівника Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка Захаревича М.В. із заявою про надання щорічної відпустки з 31.07.2017 р. по 12.08.2017 р.; наказом генерального директора - художнього керівника Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка Захаревича М.В. № 284-к від 12.07.2017 р. Про відпустку ОСОБА_1 та наступне його звільнення ОСОБА_1 , директору - розпоряднику, надано щорічну відпустку в кількості 13 календарних днів з 31.07.2017 р. по 12.08.2017 р. за період роботи з 28.02.2017 р. по 31.07.2017 р., підстава: заява ОСОБА_1 (пункт 1 означеного наказу), цим же наказом ОСОБА_1 звільнено з роботи 12.08.2017 р. з посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 означеного наказу).

Суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_1 у позовній заяві, що трудові відносини між ним і відповідачем фактично тривають, починаючи з 01.08.2017 р., і дія договору продовжена на невизначений строк, не приймає до увагу його ж твердження у позовній заяві, що надання відпустки в період дії строкового трудового договору та звільнення в останній день відпустки може свідчить про безстроковий характер правовідносин, оскільки означене твердження позивача не узгоджується зі статтею 3 Закону України Про відпустки , надання відпустки жодним чином не впливає на безстроковість трудових відносин.

Закон України Про відпустки встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України (стаття 1 Закону).

За змістом статті 3 Закону України Про відпустки , яка регулює право на відпустки у разі звільнення, за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже судом не встановлено будь-яких порушень під час звільнення ОСОБА_1 17.03.2020 р. із займаної ним посади, звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведено з дотриманням трудового законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнати безстроковими трудові відносини між ним та відповідачем, скасування наказу генерального директора Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка Захаревича М.В. № 124-к від 17.03.2020 р. Про звільнення , поновлення на посаді задоволенню не підлягають.

Що стосується вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне. Позивач, звертаючись до суду з позовом про поновлення на роботі, просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Як вбачається з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що припинення трудових відносин між позивачем і відповідачем було без порушення будь-чиїх прав і в межах законодавства, а тому не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 21, 23, 39-1, 232, 233, 235 КЗпП України, статтями 1-23,76-81,95,131,141,258-259,263-265,352,254,355 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення цього рішення.

Учасник справ, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державне підприємство Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка (01001, м. Київ, пл. Ів. Франка, 3, ідентифікаційний код: 02224560).

Суддя Волкова С.Я.