Постанова

від 31.01.2023 по справі 191/1919/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1918/23 Справа № 191/1919/21 Суддя у 1-й інстанції - Твердохліб А. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участю секретаря Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року

у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Фермерське господарство Ленд-Агро, приватний нотаріус Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Монич Михайло Юрійович про визнання договору купівлі-продажу недійсним і скасування державної реєстрації права власності,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в якому виклав вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним і скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 була стягнута заборгованість за договором позики від 12 жовтня 2007 року в розмірі 50 000,00 грн., інфляційні нарахування в розмірі 44345,28 грн., 3 % річних в розмірі 5 700,00 грн., на загальну суму 100 045,28 грн. 19 грудня 2017 року судом було видано виконавчий лист. 05 квітня 2019 року позивач звернувся до приватного виконавця з заявою про примусове виконання вказаного судового рішення і 12 квітня 2019 року було відкрите виконавче провадження №58886045. 11 липня 2019 року вказане рішення суду було оскаржено і 05 лютого 2020 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження по вказаній справі. Також 16 вересня 2019 року рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з відповідача на користь позивача додатково було стягнуто заборгованість за несвоєчасне виконання основного зобов`язання в розмірі 120 851,70 грн., яка складається із: пені за несвоєчасне виконання основного зобов`язання в розмірі 97 336,46 грн.; 3 % річних в розмірі 4 005,00 грн.; інфляційних втрат в розмірі 19 510,00 грн., а також судовий збір в розмірі 1 208,52 грн. Рішення набрало законної сили 17 жовтня 2019 року і видано виконавчий лист. На даний час відповідач взагалі нічого позивачу не сплатила, в рамках виконавчого провадження приватному виконавцю не вдалося встановити будь-яке майно боржника.

Однак позивачу стало відомо, що відповідачу ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації № 281р від 04 червня 2002 року було надано у власність земельну ділянку площею 7,45 га, розташовану на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області і видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 073297 від 20 січня 2003 року. Вказана земельна ділянка не враховувалася за відповідачем у зв`язку з відсутністю кадастрового номера, який на даний час встановлений 1224855300:01:002:0473.

Згідно даних з реєстру нерухомого майна вказана земельна ділянка на даний час належить відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 листопада 2018 року з ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Монич М.Ю. і зареєстровано в реєстрі за № 1127.

В подальшому земельна ділянка на підставі договору оренди від 14 грудня 2019 року була передана в оренду ФГ Ленд-Агро на строк 45 років.

Позивач зазначав, що жодний договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин з метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів. Боржник, проти якого ухвалено судове рішення про стягнення коштів і відкрите виконавче провадження, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником в період наявності у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів в частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Також позивач зазначав, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки не містить інформації про наявність у сторін поточних рахунків і даних щодо перерахування в безготівковому порядку коштів на рахунок продавця. Фактично розрахунків між сторонами не було і оспорюваний договір був направлений на приховування єдиного нерухомого майна, що рахувалося за відповідачем ОСОБА_2 , тому такий правочин є таким, що порушує публічний порядок, оскільки був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, а саме уникнення від сплати боргу за судовим рішенням.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 17 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Монич М.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 1127; та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_4 , індексний номер: 44101164 від 17 листопада 2018 року, номер запису про право власності: 28970881.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2022 року замінено первісного відповідача ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , його правонаступником ОСОБА_3 .

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вимагав рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений з метою уникнення відповідачем від виконання судового рішення про стягнення на користь позивача заборгованості, оскільки він укладався під час виконавчого провадження. Такі правочини повинні ставитися під сумнів і визнаватися недійсними, про що було зазначено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 750/11492/19. Також у договорі купівлі-продажу зазначено, що відчуження земельної ділянки відбулося за ціною 140 000,00 грн., але даних щодо перерахування в безготівковому порядку коштів на рахунок продавця немає.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлень.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів цієї справи та установлено судом першої інстанції, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 була стягнута заборгованість за договором позики від 12 жовтня 2007 року в розмірі 50 000,00 грн., інфляційні нарахування в розмірі 44 345,28 грн., 3 % річних в розмірі 5 700,00 грн., на загальну суму 100 045,28 грн. 19 грудня 2017 року судом було видано виконавчий лист. Вказані факти підтверджуються копією судового рішення і виконавчого листа.

05 квітня 2019 року позивач звернувся до приватного виконавця з заявою про примусове виконання вказаного судового рішення і 12 квітня 2019 року було відкрите виконавче провадження № 58886045, що сторонами не оспорювалося.

В подальшому вказане рішення суду було оскаржено і 05 лютого 2020 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення залишено без змін, що вбачається з копії постанови Дніпровського апеляційного суду.

16 вересня 2019 року рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, яке набрало законної сили 17 жовтня 2019 року, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 додатково було стягнуто заборгованість за несвоєчасне виконання основного зобов`язання в розмірі 120 851,70 грн., яка складається із пені за несвоєчасне виконання основного зобов`язання в розмірі 97 336,46 грн., 3 % річних в розмірі 4 005,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 19 510,00 грн., а також судовий збір в розмірі 1 208,52 грн.

На даний час вищезазначені судові рішення не виконані, що не заперечувалося сторонами у справі.

Як вбачається з копії державного акту на право приватної власності на землю, відповідачу ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації № 281р від 04 червня 2002 року було передано у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,45 га, розташовану на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

17 листопада 2018 року ОСОБА_2 продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Монич М.Ю. і зареєстрованого в реєстрі № 1127.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що будь-які права та інтереси ОСОБА_1 як кредитора продавця оспорюваним правочином не порушені. Позивачем не доведено, що в діях відповідача ОСОБА_2 вбачається факт ухилення від повернення боргу позивачу і відповідно не доведений факт укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки саме з цією метою. Жодного доказу тому, що покупець земельної ділянки ОСОБА_4 мав намір на укладення фіктивного правочину, суду не надано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

У даному випадку позивач повинен довести суду наявність у обох сторін договору купівлі-продажу земельної ділянки умислу на вчинення фраудаторного договору на шкоду позивача з метою уникнення цивільної відповідальності відповідача перед позивачем за неповернуті отримані в борг кошти.

У справі, яка переглядається, встановлено, що контрагентом боржника ОСОБА_2 був ОСОБА_4 , який не перебував з боржником в родинних, сімейних чи інших близьких відносинах.

Згідно пункту 2 договору купівлі-продажу земельної ділянки продаж вищезазначеної земельної ділянки був здійснений за ціною 140 060,00 грн., яка була повністю сплачена покупцем і отримана представником продавця особисто до підписання цього договору.

Тобто вказаний договір не був безоплатним і кошти за продану земельну ділянку відповідач ОСОБА_2 отримала ще до укладення договору купівлі-продажу, що не суперечить вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим посилання позивача на відсутність доказів здійснення між сторонами договору розрахунків за земельну ділянку є необґрунтованими.

Отже, договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений між сторонніми один до одного особами на платній основі, що викликає обґрунтований сумнів щодо доводів позивача про укладення ними договору саме з метою завдання шкоди позивачу і уникнення відповідальності за невиконання судового рішення.

Що стосується моменту укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 заборгованості за договором позики було ухвалено 02 вересня 2016 року.

Як вбачається з копії цього рішення у розгляді справи про стягнення боргу від представника відповідача ОСОБА_5 була надана суду письмова заява про розгляд справи без його участі і відсутність заперечень проти задоволення позову.

Це свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 була обізнана про наявність в суді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 і відповідно про ухвалене судом рішення про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики.

З дня ухвалення судового рішення, тобто з 02 вересня 2016 року, і до 04 квітня 2019 року позивач ОСОБА_1 до виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення суду про стягнення на його користь заборгованості за договором позики не звертався, а звернувся лише 05 квітня 2019 року, тобто більше ніж через два роки після ухвалення судового рішення.

В той же час земельна ділянка була продана відповідачем ОСОБА_2 17 листопада 2018 року, тобто більше ніж через два роки після ухвалення судового рішення про стягнення з нього на користь позивача заборгованості за договором позики і більше ніж за чотири місяці до дня звернення позивача з заявою про примусове виконання рішення суду.

Отже, протягом тривалого часу після ухвалення судового рішення ОСОБА_2 не вчиняла жодних дій щодо відчуження належного їй майна, що викликає сумнів в достовірності посилань позивача на відчуження земельної ділянки саме з метою ухилення від повернення позивачу боргу.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, тому не заслуговують на увагу, оскільки всім обставинам надано належну оцінку.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що відчуження земельної ділянки відбулось під час виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки саме в період такого відчуження виконавчого провадження ще не існувало.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, що в діях відповідача ОСОБА_2 вбачається факт ухилення від повернення боргу позивачу і відповідно не доведений факт укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки саме з цією метою.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 750/11492/19 є безпідставними, оскільки відчуження нерухомості по вищевказаній справі відбулось іншій особі в період перебування в провадженні суду справи, що підтверджує що оспорювані договори купівлі-продажу були укладені з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника. Але вищевказана позиція не може бути застосована судом, оскільки фактичні обставини справи не є аналогічними.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 259, 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 січня 2023 року.

Судді: