Рішення

від 15.10.2007 по справі 46/345

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

46/345

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2007 р.   Справа 46/345

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Слов'янський Ресурс”

доВідкритого акціонерного товариства “Київський мотоциклетний завод”

простягнення 44 545,30 грн.

                                                                                                               Суддя Шабунін С.В.

Представники:

від позивачаТатура І.А. —представник за довіреністю від 26.06.2007 р.

від відповідача Нестеришен Т.С.—представник за довіреністю від 10.01.2007 р. № 03-07/Ю

У судовому засіданні, яке відбулося 15.10.2007 р., за згодою присутнього представника позивача судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Слов'янський Ресурс” звернулося до Відкритого акціонерного товариства “Київський мотоциклетний завод” з позовом без вихідного номеру та дати про стягнення 38 488,30 грн. боргу за поставлений товар відповідно до договору № М3-479 від 29.09.2005 р., 2 108,72 грн. пені, 372,45 грн. інфляції, 378,33 грн. 3% річних, 3 197,50 грн. збитків та 15 000,00 грн. з оплати вартості послуг адвоката.

Провадження у справі за вищевказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2007 р. № 46/345, розгляд справи призначено на 17.09.2007 р.  

17.09.2007 р. в засідання оголошувалася перерва до 15.10.2007 р.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав та просив задовольнити позов повністю. В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилався на невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого ним товару  відповідно до укладеного між сторонами договору № М3-479 від 29.09.2005 р. Мотивуючи вимогу про стягнення пені, позивач посилається на п. 5.1 договору, яким передбачено такий вид відповідальності за неналежне виконання зобов'язання. Також, позивач вважає, що з вини відповідача, який своєчасно не сплатив повну вартість переданого товару, підприємство понесло 3 197,50 грн. збитків, адже позивач не зміг своєчасно розрахуватися зі своїм контрагентом МПП “Віса” згідно з договором поставки № 1/1 від 01.04.2007 р. Понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката стверджується договором про надання адвокатських послуг та платіжним доручення про поповнення карткового рахунку.

Відповідно до відзиву на позовну заяву від 12.09.2007 р. відповідач визнає заявлені вимоги в сумі 38 488,30 грн. основного боргу. В частині вимог про стягнення пені відповідач  просить відмовити повністю, з мотивів відсутності правових підстав для застосування такого виду відповідальності за порушення виконання зобов'язання, оскільки договір № М-3-479 від 29.09.2005 р. укладений не відповідачем, а Шереметьєвим Д.І., котрий в подальшому виступив засновником Товариства з обмеженою відповідальністю “Слов'янський Ресурс”. Вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних відповідач відхиляє, посилаючись що до спірних відносин сторін Цивільний кодексу України застосуванню не підлягає. Вимоги про стягнення 3 197,50 грн. збитків заперечуються тим, що позивачем не підтверджено та не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та витратами позивача у вигляді сплати штрафних санкцій третій особі за окремим договором. Стосовно розподілу судових витрат в частині зобов'язання відповідача оплатити 15 000,00 грн. послуг адвоката, відповідач вказує, що позивачем не підтвердження їх понесення, оплата таких послуг має здійснюватися після набрання рішенням законної сили, а розмір гонорару адвоката —розумним і співрозмірним ціні позову.               

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначає, що 29.09.2005 р. між ним та відповідачем укладено договір № М3-479, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити, а покупець (відповідач) прийняти та сплатити труби в асортименті, сталь листова та інший металопрокат, асортимент, кількість, ціна одиниці товару і загальна сума поставок якого визначається згідно з видатковими накладними, які є невід'ємною частиною даного договору.

На заперечення відповідача про те, що договір № М3-479 укладено не підприємством, а фізичною особою, котра його підписала, представником позивача в судовому засідання надано копію протоколу загальних зборів учасників № 112/05 від 01.12.2005 р. про схвалення товариством зазначеного договору та прийняття до виконання.

Як слідує з матеріалів справи договір № М-3-479 від 29.09.2005 р. підписаний від імені Товариства з обмеженою відповідальністю “Слов'янський ресурс” Шереметьєвим Денисом Петровичем в якості генерального директора юридичної особи.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Слов'янський ресурс” № 1 рішення про створення товариства,  затвердження статуту та обрання генерального директора ухвалені 23.11.2004 р. Але, виходячи з титульної сторінки статуту підприємства позивача датою його затвердження протоколом загальних зборів учасників № 1 є 23.11.2005 р.

Згідно з ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Виходячи з ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Частиною 4 ст. 91 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Нормами спеціального законодавства, а саме, ч. 4 ст. 25 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” визначено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.      

До позовної заяви позивачем приєднано довідку про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій України, відповідно до якої датою внесення даних суб'єкта до такого реєстру є 06.12.2005 р.

Відміткою державного реєстратора Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації підтверджується факт проведення державної реєстрації юридичної особи 30.11.2005 р., про що зроблено запис № 1074102000012718.

У положеннях ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України закріплено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

З наведених норм діючого законодавства слідує, що момент набуття юридичною особою правоздатності обумовлюється моментом її створення, тобто датою державної реєстрації. Не набувши цивільної правоздатності, юридична особа не може реалізовувати свої права та обов'язки як новостворений суб'єкт господарювання.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Оскільки на момент підписання Шереметьєвим Д.П. договору № М3-479 від 29.09.2005 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Слов'янський ресурс” не набуло статуту юридичної особи, адже не було зареєстроване у встановленому законодавством порядку, слід вважати що таке підприємство не мало необхідного обсягу дієздатності для вчинення правочинів саме як самостійний господарюючий суб'єкт —юридична особа.  

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.  Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, зважаючи на те, що в момент укладення договору № М3-479 від 29.09.2005 р. позивачем не було дотримано п. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, такий правочин є недійсним, і визнання його недійсним судом не вимагається.

У зв'язку з вищевикладеним, посилання позивача на протокол загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю “Слов'янський ресурс” № 112/05 від 01.12.2005 р. про схвалення договору № М3-479 та прийняття його до виконання не мають значення для встановлення обставин справи та правильного вирішення спору.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу  України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Вимогами ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки  продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не

випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рахунку-фактури № СФ-0000107 від 04.04.2007 р. та видаткової накладної № РН-0000081 від 04.04.2007 р. позивач передав, а відповідач отримав товар (труби 50*25*2 та 60*63*3, круг 10, листи 1,25*2,5 по 4 та 5 кг) на суму 63 488,30 грн. Отже, такою накладною сторонами досягнуто згоди щодо виду товару, його кількості, одиниці виміру та ціни.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини поставки, оскільки у  позивача  виникли зобов'язання передати/поставити відповідачу визначений товар  на суму 63 488,30 грн., а у відповідача —сплатити грошові кошти (оплатити) його.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач свої зобов'язання  щодо поставки відповідачу товару виконав належним чином, а саме: ним було здійснено передачу (поставку) вищезазначеного товару у визначеній кількості за видатковою накладною № РН-0000081 від 04.04.2007 р. на суму 63 488,30 грн., а відповідачем прийнято товар у повному обсязі.

Разом з тим, всупереч прийнятому зобов'язанню з оплати поставленого позивачем товару, відповідач не виконав його в повному обсязі, оскільки оплата була здійснена відповідачем частково, а саме в сумі 25 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (копії в матеріалах справи) та не заперечується самим відповідачем. Таким чином, станом на час розгляду справи у відповідача перед позивачем існує непогашена і визнана заборгованість в сумі 38 488,30 грн., яка підлягає стягненню в судовому порядку.

На підставі викладеного, вимога про стягнення 38 488,30 грн. основного боргу підлягає задоволенню.  

Окрім основного боргу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 108,72 грн. пені, нарахованої на підставі п. 5.1 договору № М3-479 від 29.09.2005 р.

Положеннями ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Тобто, застосування до зобов'язаної сторони такого виду відповідальності як пеня за час прострочки обумовлюється згодою самих сторін зобов'язання.     

Оскільки в силу вимог ст.ст. 203, 215  Цивільного кодексу України договір № М3-479 від 29.09.2005 р. є недійсним, посилання позивача на його положення як на підставу для нарахування та стягнення з відповідача пені судом відхиляються як неправомірні.  

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 378,33 грн. та 372,45 грн. інфляційних нарахувань.

Нормами ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції  за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зважаючи на те, що строк виконання відповідачем обов'язку по сплаті вартості переданого товару згідно з видатковою накладною № РН-0000081 від 04.04.2007 р. сторонами встановлений не був, для його розрахунку необхідно керуватися нормами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.  

В підтвердження заявлених вимог позивачем не надано суду доказів пред'явлення відповідачу вимогу про сплату боргу. При цьому, наявну в матеріалах справи претензію № 007 від 29.05.2007 р. не може вважатися такою вимогою, оскільки пред'явлені в ній вимоги ґрунтуються на положеннях недійсного договору № М3-479 від 29.09.2005 р.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, строк виконання відповідачем обов'язку по оплаті вартості товару є таким, що не настав, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають.  

Також позивач зазначає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № М3-479 від 29.09.2005 р. з оплати товару Товариство з обмеженою відповідальністю “Слов'янський ресурс” зазнало 3 197,50 грн. збитків (пеня та штраф, сплачені позивачем МПП ”Віса” за договором поставки № 1/1 від 01.04.2007 р. відповідно до виставленої 28.05.2007 р. претензії через відсутність коштів, які мав перерахувати відповідач).

Оскільки судом встановлено, що строк виконання відповідачем обов'язку по оплаті вартості поставленого товару згідно з накладною № РН-0000081 від 04.04.2007 р. станом на час звернення позивача до суду з даним позовом не настав, відповідач не може вважатися винним у невиконанні такого зобов'язання. За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача 3 197,50 грн. пені є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Вимогу про стягнення з відповідача 15 000,00 грн. судових витрат з оплати послуг адвоката позивач мотивує ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись при цьому на договір про надання адвокатських послуг № 804/3/1 від 22.06.2007 р. та платіжне доручення № 338 від 23.07.2007 р.

Суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 15 000,00 грн. витрат позивача з оплати послуг адвоката, зважаючи на наступне:

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України однією зі складових частин судових витрат є витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката.

Згідно з п. 1.1., 1.2 приєднаного до матеріалів справи договору про надання адвокатських послуг № 804/3/1 від 22.06.2007 р. позивач доручає, а адвокат Татура Ірина Анатоліївна приймає на себе зобов'язання надавати на території України адвокатські та юридичні послуги із здійснення представництва інтересів позивача за його дорученням в господарських судах усіх інстанцій за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Слов'янський Ресурс” до Відкритого акціонерного товариства “Київський мотоциклетний завод” про стягнення основного боргу з відповідача в сумі 38 488,30 грн., пені в сумі 2 108,72 грн., інфляції в сумі 372,45 грн., 3% річних в сумі 378,33 грн., що разом становить 41 347,80 грн., а також про стягнення послуг адвоката в сумі 15 000,00 грн. і збитків понесених позивачем в результаті невиконання відповідачем своїх зобов'язань.

Пунктом 6.1.1. зазначеного договору встановлено, що достатньою умовою повного виконання договору адвокатом вважається набрання законної сили судовим рішенням (ухвалою, постановою) про стягнення на користь позивача основного боргу, штрафних санкцій та інших збитків у вищевказаних сумах.

В ході розгляду справи відповідачем визнано розмір основного боргу.

Пунктом 2.5. договору № 804/3/1 передбачено підписання акту приймання-передачі послуг із зазначенням їх вартості.

Тобто, умовою належного надання адвокатом адвокатських та юридичних послуг за договором та одночасно підставою визнання факту належного надання адвокатом послуг у справі за позовом позивача до відповідача, є набрання законної сили рішенням суду (постановою, ухвалою) про повне задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3-4 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Також суд звертає увагу на те, що в тексті платіжного доручення № 338 від 23.07.2007 р. вказується, що позивачем було доручено банку перерахувати зі свого банківського рахунку на картковий рахунок № 26057026809461 суму в розмірі 15 000,00 грн. Про те, що ці кошти спрямовувалися саме адвокату за надання адвокатських послуг, а не будь-якій іншій особі, текст платіжного доручення не свідчить.

Окрім того, зазначена в договорі про надання адвокатських послуг № 804/3/1 від 22.06.2007 р. вартість послуг адвоката є неспіврозмірною та неадекватною. Ані в договорі від 22.06.2007 р. № 804/3/1, ані в будь-яких інших документах не розраховано вартість таких послуг, не здійснено “розшифрування” обсягу наданих послуг, не проведено розрахунку вартості затраченого адвокатом часу тощо.

Відповідно до ст.. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 р., гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1)          обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь

складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2)          вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3)          необхідність виїзду у відрядження;

4)          важливість доручення для клієнта;

5)          роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6)          досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого

бажає клієнт;

7)          особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8)          характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9)          професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з факторів, вказаних у частині третій цієї статті, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

Згідно з п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.02.2002 р. № 01-8/155 вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, в постановах Вищого господарського суду України від 14.11.2002 р. у справі № 16483/1-13 та від 01.09.2005 р. у справі №3/127-36/119 зазначено необхідність належить перевірки співрозмірності адвокатських послуг грошовим сумам, перерахованим позивачем та про потребу застосовування судами принципу розумного обґрунтування розміру юридичних послуг при визначенні судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Законом України “Про адвокатуру” визначено, що завданням адвокатури є  сприяння захисту прав, свобод та представлення законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подання їм іншої юридичної допомоги. Зазначений спеціальний нормативний акт веде мову про надання адвокатами  юридичної допомоги. Тому, на думку суду, мета адвокатської діяльності не може зводитися лише до підприємницької, спрямованої на отримання прибутку. Виходячи з обставин справи, адвокатом надавалися позивачу послуги, що стверджує його діяльність, як таку, що зводиться до отримання прибутку, що в силу закону та Правил адвокатської етики не повинно визначатися метою діяльності адвоката.        

На підставі викладеного суд вважає, що позивачем не доведено підстав, обґрунтованості, співрозмірності та адекватності понесених ним витрат по перерахуванню 15 000,00 грн. як частини судових витрат.   

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 38 488,30 грн. основного боргу, визнаного відповідачем.   

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, решта доданих до матеріалів справи доказів  до уваги судом не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 49 якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Розмір судових витрати в силу положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає перерахуванню.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд —

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Київський мотоциклетний завод” (04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 8, ідентифікаційний код 00231314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Слов'янський ресурс” (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний  код 33887858) 38 488 (тридцять віліс тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн. 30 коп. боргу,  384 (триста вісімдесят чотири) грн. 89 коп. державного мита та 101 (сто одну) грн. 95 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.   

3.          В іншій частині позову відмовити.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                             С.В. Шабунін

Дата підписання: 19.10.2007 р.

справа №  46/345

15.10.07

За позовом     Товариство з обмеженою відповідальністю "Слов"янський Ресурс"

до                     Відкрите акціонерне товариство "Київський мотоциклетний завод"

про                    стягнення 44 545,30 грн.

Суддя  Шабунін С.В.

Суддя                                                                                                        Шабунін С.В.