Постанова

від 31.01.2023 по справі 428/823/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/809/23 Справа № 428/823/20 Суддя у 1-й інстанції - Посохов І.С. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року м.Кривий Ріг

Справа № 428/823/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Луганський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Антрацитівському району та містах Антрацит і Первомайськ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Флященко Олександр Володимирович, на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 січня 2021 року, яке ухвалено суддею Посоховим І.С. у місті Сєвєродонецьку Луганської області та повне судове рішення складено 21 січня 2021 року, -

ВСТАНОВИВ :

У січні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Луганського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Антрацитівському району та містах Антрацит і Первомайськ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним та анулювання актового запису.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 15.11.1991 року позивачка ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_2 , який було зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Антрацитівського міськрайоного управління юстиції у Луганській області, про що зроблено актовий запис № 567 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу мають трьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

27 серпня 2019 року з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00023772505 позивачці стало відомо, що реєстр містить дані про те, що працівниками Жовтневого відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції за № 408 від 01.06.1998 зроблено актовий запис про розірвання шлюбу з її чоловіком ОСОБА_2 .

Однак, ОСОБА_1 у будь-яких заходах щодо розірвання шлюбу, ні в органах державної реєстрації актів цивільного стану, ні у суді участі не приймала.

Станом на 01.06.1998 року подружжя мало спільну неповнолітню дитину ОСОБА_4 , 1993 року народження.

Тобто, для внесення відомостей про розірвання шлюбу Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції, у зв`язку з наявністю у подружжя ОСОБА_7 неповнолітньої дитини, необхідна була їх заява, або заява одного з них, рішення Антрацитівського міськрайсуду Луганської області або рішення Жовтневого районного суду міста Луганська, що набрали законної сили, при умові проживання в останньому випадку ОСОБА_2 на території міста Луганська. ОСОБА_1 спільно з чоловіком ОСОБА_2 з моменту реєстрації шлюбу і після народження сина ОСОБА_4 мешкали за адресою: АДРЕСА_1 . Місцем реєстрації ОСОБА_1 , як на той час, так до теперішнього часу є АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 з 22 серпня 1986 року зареєстрований за адресою їх спільного проживання: АДРЕСА_1 . На території міста Луганська ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_1 не проживали, зареєстровані не були. Жодних даних та будь-якої інформації про розірвання шлюбу до теперішнього часу ОСОБА_1 не мала. Виклики до суду, заяви, будь-які рішення щодо розірвання шлюбу позивачка не отримувала.

Відповідно до наданої інформації Жовтневого районного суду міста Луганська за період з 1991 року по 2014 рік позови ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу не надходили та не реєструвались, рішення про розірвання шлюбу судом не виносились. Немає даних щодо розірвання шлюбу подружжя ОСОБА_7 відповідно до інформації і у Троїцькому районному суді Луганської області, який згідно з Розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 № 27/0/38-14 здійснює розгляд справ, підсудних Жовтневому районному суду міста Луганська. Відповідно до інформації Антрацитівський міськрайсуд не володіє даними щодо рішень про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відсутні дані про розірвання шлюбу й в Старобільському районному суді Луганської області, який згідно з Розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 № 27/0/38-14 здійснює розгляд справ, підсудних Антрацитівському міськрайсуду. Отже, актовий запис № 408 про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 01 червня 1998 року, складений державним реєстратором Жовтневого відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управляння юстиції внесено без належних на те підстав, що суперечить законодавству і підлягає анулюванню, як незаконний.

Посилаючись на викладене, просила суд: визнати протиправним та анулювати актовий запис про розірвання шлюбу № 408 від 01 червня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , складений Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції, а також в актовому записі № 567 від 15.11.1991 року, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції у Луганській області про шлюб, укладений між ОСОБА_2 , 1964 року народження та ОСОБА_8 , 1968 року народження, анулювати відомості про зміни, внесені 28.09.2013 року про розірвання шлюбу на підставі актового запису № 408 від 01.06.1998 року Жовтневого відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 січня 2021 року залучено до участі у справі третю особу ОСОБА_2 .

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 січня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправним та анульовано актовий запис № 408 від 01 червня 1998 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , складений Відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції Луганської області.

Виключено з актового запису № 567 від 15 листопада 1991 року про шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відомості про зміни внесені 28 вересня 2013 року про розірвання шлюбу на підставі актового запису № 408 від 01 червня 1998 року, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції Луганської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Флященко О.В., ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було залучено ОСОБА_2 до участі у справі, при відкритті провадження у справі, та судові повідомлення на адресу його проживання взагалі не направлялися. Вважає, що суд першої інстанції, достаменно будучи обізнаним про проживання ОСОБА_2 у місті Празі Чешської республіки, безпідставно здійснив його виклик у судове засідання шляхом розміщення оголошення на сайті "Судова влада", як виклик особи, що проживає в зоні АТО. Долучені до позовної заяви копії документів не засвідчені належним чином та спростовуються копією свідоцтва про розірвання шлюбу та відміткою у паспорті ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в ірнтересах якої діє адвокат Забайрачний В.А. зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Забайрачний В.А. надав заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його перебуванням на окупованій території, а інші учасники справи про причини свої неявки суд не повідомили та клопотань про відкладення розгляду справи, до початку судового засідання, не надавали.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку, що, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Забайрачний В.А. реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися у судове засідання, а тому клопотання про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що, згідно з копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 15 листопада 1991 року Відділом РАЦС м. Антрацит Луганської області, ОСОБА_2 (російською) та ОСОБА_9 (російською) 15 листопада 1991 року уклали шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 567. Прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 , дружини - ОСОБА_7 .

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 23 грудня 1993 року Відділом РАЦС м. Антрацит Луганської області, ОСОБА_4 (російською) народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено відповідний актовий запис № 666. Батьком дитини записаний ОСОБА_2 (російською), матір`ю - ОСОБА_10 (російською).

28 вересня 2013 року реєстратором Відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції у Луганській області були внесені зміни до відомостей актового запису № 567 від 15.11.1991 року, а саме актовий запис про розірвання шлюбу № 408 від 01.06.1998, складений Відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції Луганської області (щодо суті зазначених змін інформація відсутня), що підтверджується копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00024736294 від 28.11.2019 року.

Згідно з копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану № 00024736902 від 28.11.2019 року, за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян за період з 01 червня 1998 року по 01 червня 1999 року та за період з 01 червня 1999 року по 28 листопада 2019 року, за результатами проведеної перевірки актовий запис щодо розірвання шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , по м. Антрацит та Луганської області не виявлено. Книги державної реєстрації актів про розірвання шлюбу за 1998-1999 роки за зазначеним населеним пунктом не збереглися.

Згідно з копією листа № Р-2-0609.2019/209/1 від 06.09.2019 року Старобільського районного суду Луганської області, згідно з програмним забезпеченням з діловодства «Д-3» автоматизованої системи документообігу Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області відомості щодо розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні.

Згідно з копією листа від 11.11.2019 року Троїцького районного суду Луганської області, до Троїцького районного суду Луганської області з Жовтневого районного суду м. Луганськ цивільна справа у паперовому вигляді та рішення по справі про розірвання шлюбу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) не передавалась.

Згідно з перекладом рішення Чеської Республіки, яке набуло чинності 15.06.2020, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання речового права на нерухомість, судом було встановлено, що з повідомлення Посольства України в Чеській Республіці від 13.09.2016 видно, що фонди Державних архівів Донецької та Луганської областей знаходяться на території, де проходить антитерористична операція, а видача дублікатів та архівних документів, що стосуються реєстрових записів, тимчасово припиняється. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про захист прав та свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України, будь-який документ, виданий органами влади чи суб`єктами Донецької та Луганської областей та території, де проводяться антитерористичні операції, є недійсним документом та документом, що не створює жодних праввоих наслідків. Отже, очевидно, що ці документи не мають доказової цінності на території України, а тому, враховуючи положення статті 18 Договору між Чеською Республікою та Україною про правову допомогу у цивільних справах, вони також не можуть бути визнані на території Чеської Республіки. Крім того, суд не вважає достовірним доказом розірвання шлюбу між сторонами Виписку з Державного реєстру актів цивільного стану про шлюб № 19180474, видану 07.12.2017 року Дніпровським районним відділом Реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровської області. Хоча це документ, виданий органом регіону України, на території якого не проводиться антитерористична операція і тому він не підпадає під аналогічний правовий режим, як документи, видані Донецькою та Луганською республіками, не можна не помітити, що його зміст, що підтверджує наявність актового запису про розірвання шлюбу між сторонами, суперечить повідомленням Міністерства юстиції України, Відділу реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Міністерства юстиції в місті Києві від 24.03.2017 року про те, що в Державному реєстрі актових записів не знайдено актових записів про розірвання шлюбу між сторонами. Сумніви викликає також той факт, що згідно з вищезгаданою випискою, актовий запис до Державного реєстру актових записів повинен був бути внесений 28 серпня 2013 року, тобто, дата значною мірою відрізняється від передбачуваної дати рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами (14.10.1997 р.). Так само не зрозуміло, чому Відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровської області підтверджує наявність актового запису, оскільки розірвання шлюбу повинен був здійснити суд, розташований у Луганській області, та відповідно до § 115, абзац 2 Сімейного кодексу України, з метою внесення інформації щодо розірвання шлюбу до Державного реєстру актових записів, суд направляє рішення про розірвання шлюбу у Відділ РАЦС за місцем винесення рішення. На думку Апеляційного суду, ці факти потім необхідно оцінити в контексті інших доказів, представлених у процесі провадження. У цьому відношенні не можна не помітити відсутність письмової копії зазначеного рішення, що відповідно до правил регулювання матеріально-правових відносин Сімейного кодексу України є відповідним документом, що підтверджує розірвання шлюбу за рішенням суду, а також інші непрямі докази, що свідчать про те, що відповідач, при вирішенні серйозних особистих та сімейних справ та при контактах з органами влади зазначав, що він перебуває у шлюбі.

Спір між сторонами виник з приводу неправомірного внесення відповідачем актового запису про розірвання шлюбу № 408 від 01.06.1998 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та анулювання актового запису, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не доведений факт розірвання шлюбу між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний актовий запис про розірвання шлюбу був внесений правомірно, а тому право позивачки дійсно порушене і підлягає судовому захисту, шляхом визнання протиправним та анулювання актового запису про розірвання шлюбу № 408 від 01 червня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , складеного Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

В силу положень ст. 13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть (ч. 1, 2, 3 ст. 49 ЦК України).

Аналогічні за змістом приписи закріплені у ст. 2 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI).

За змістом ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Порядок державної реєстрації актів цивільного стану, внесення до актових записів цивільного стану змін, їх поновлення і анулювання та засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану визначаються Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VІ від 01 липня 2010 року (далі - Закон № 2398-VІ) та Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України № 96/5 від 12 січня 2011 року.

Згідно із ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», актовий запис цивільного стану анулюється на підставі: рішення суду; висновку відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану у випадках, передбачених законом. Анулювання актового запису цивільного стану проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його зберігання. Заява про анулювання актового запису цивільного стану подається заінтересованою особою до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника або за місцем зберігання актового запису цивільного стану, який підлягає анулюванню.

Одночасно із прийняттям рішення щодо анулювання актового запису цивільного стану відповідний орган, на підставі рішення або висновку якого проводиться анулювання актового запису цивільного стану, приймає рішення щодо вилучення і повернення анульованого свідоцтва відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану. У разі неповернення анульованого свідоцтва інформація про його анулювання оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

Частинами 1 та 2 ст. 25 вказаного Закону передбачено, що актові записи цивільного стану, складені на паперових носіях, формуються в книги державної реєстрації актів цивільного стану, що зберігаються в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану протягом установленого законодавством строку.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судом встановлено, що оспорюваний актовий запис вчинено 01 червня 1998 року, тобто в порядку передбаченому Інструкцією Про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні, затвердженої Наказом МЮУ N 22/5 від 29.12.1984 року, яка була чинною на той час (надалі - Інструкція).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.1 Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3 за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Спірні правовідносини виникли між сторонами до 01.01.2004 року, тобто під час дії Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року (далі - КпШС України), а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до даних правовідносин необхідно застосовувати вимоги Кодексу про шлюб та сім`ю України від 1969 року.

У пункті першому Інструкції Про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні, затвердженої Наказом МЮУ N 22/5 від 29.12.84, яка була чинною на той час (надалі - Інструкція), визначено, що, відповідно до статті 158 Кодексу про шлюб та сім`ю України, народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміна імені, по батькові і прізвища підлягають реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану.

Про зроблений запис акта громадянського стану видається відповідне свідоцтво.

При реєстрації актів громадянського стану пред`являються документи, які підтверджують факти, що підлягають реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану, а також документи, які посвідчують особу заявника: паспорт, посвідчення особи або військова книжка військовослужбовця (пункт 4 Інструкції).

Порядок реєстрації розірвання шлюбу врегульовано Розділом V цієї Інструкції.

Зокрема, реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них.

Реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду провадиться за заявою подружжя або одного з них по пред`явленні копії рішення суду про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита (п. 75 Інструкції)

Шлюб припиняється з часу реєстрації розлучення в книзі записів актів про розірвання шлюбу, тобто датою припинення шлюбу є не дата постановлення рішення суду про розірвання шлюбу, а дата реєстрації розлучення в органі реєстрації актів громадянського стану хоча б одним з подружжя (п. 76 Інструкції).

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя у випадках, передбачених статтею 41 Кодексу про шлюб та сім`ю України, провадиться на підставі їх заяви, в якій повинно бути зазначено про відсутність у подружжя неповнолітніх дітей.

У цих випадках оформлення розлучення і видача подружжю свідоцтва про розірвання шлюбу провадиться після закінчення одного місяця з дня подачі подружжям заяви про розлучення (п. 86 Інструкції).

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них або ж письмове підтвердження про згоду того з подружжя, що відсутній, на реєстрацію розірвання шлюбу.

Перед прийняттям заяви про розірвання шлюбу керівник відділу реєстрації актів громадянського стану зобов`язаний провести бесіду з особами, які подають заяву про розірвання шлюбу.

Якщо один з подружжя через поважну причину не має можливості з`явитись до органу реєстрації актів громадянського стану для подання заяви про розірвання шлюбу (у зв`язку з тяжкою хворобою, тривалим відрядженням, проживанням у віддаленій місцевості тощо), той з подружжя, що з`явився, повинен подати від імені подружжя спільну заяву.

Підпис на заяві того з подружжя, що відсутній, повинен бути належним чином засвідчений (органом реєстрації актів громадянського стану, командуванням військової частини, капітаном судна, консулом, адміністрацією місця позбавлення волі, виконкомом селищної, сільської Ради народних депутатів).

Якщо один з подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень проти розлучення, ухиляється від явки для реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану (відмовляється подати відповідну заяву або, подавши її, не бажає з`являтися для реєстрації розлучення і при цьому не просить про реєстрацію розлучення за його відсутності) або коли місце проживання другого з подружжя невідоме, питання про розірвання шлюбу розглядається судом.

Порядок розірвання шлюбу визначено статтями 39 - 42 КпШС України.

Так, згідно статті 39 КпШС України , розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку, а у випадках, передбачених статтями 41 і 42 цього Кодексу, - органами запису актів громадянського стану.

При цьому, статтями 41 і 42 цього Кодексу визначено, що при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах запису актів громадянського стану.

Якщо між подружжям, що розлучається, виник спір про майно, яке є їх спільною сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним, розірвання шлюбу може бути здійснене в суді за заявою подружжя або одного з них.

В органах запису актів громадянського стану провадиться також розірвання шлюбу з особами: визнаними у встановленому законом порядку безвісно відсутніми; визнаними у встановленому законом порядку недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства; засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк

не менше трьох років.

Якщо той з подружжя, що знаходиться в ув`язненні, або опікун того з подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є непрацездатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.

Отже, розірвання шлюбу між подружжям, яке має неповнолітніх дітей, може проводитись виключно в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у справі, станом на червень 1998 року (дата вчинення актового запису про розірвання шлюбу), мали неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 23 грудня 1993 року Відділом РАЦС м. Антрацит Луганської області, а тому розірвання шлюбу між подружжям могло проводитись виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, судове рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутнє, й доказів протилежного третьою особою ОСОБА_2 не надано до суду апеляційної інстанції.

До того ж, як встановлено з перекладу рішення Чеської Республіки, яке набуло чинності 15.06.2020 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання речового права на нерухомість, судом було встановлено, що суд не вважає достовірним доказом розірвання шлюбу між сторонами Виписку з Державного реєстру актів цивільного стану про шлюб № 19180474, видану 07.12.2017 року Дніпровським районним відділом Реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровської області, оскільки його зміст, що підтверджує наявність актового запису про розірвання шлюбу між сторонами, суперечить повідомленням Міністерства юстиції України, Відділу реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Міністерства юстиції в місті Києві від 24.03.2017 року про те, що в Державному реєстрі актових записів не знайдено актових записів про розірвання шлюбу між сторонами. Також, суд зазначив, що не можна не помітити відсутність письмової рішення суду про розірвання шлюбу, що відповідно до правил регулювання матеріально-правових відносин Сімейного кодексу України є відповідним документом, що підтверджує розірвання шлюбу за рішенням суду, а також інші непрямі докази, що свідчать про те, що відповідач при вирішенні серйозних особистих та сімейних справ та при контактах з органами влади зазначав, що він перебуває у шлюбі.

Отже, матеріали справи, у своїй сукупності, дають підстави стверджувати, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не було розірвано у судовому порядку, належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірний актовий запис про розірвання шлюбу був внесений правомірно в маетріалах справи відсутні, а тому колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про те, що право позивачки дійсно порушене і підлягає судовому захисту, шляхом визнання протиправним та анулювання актового запису про розірвання шлюбу № 408 від 01 червня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , складений Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Флященко О.В., про те, що справу розглянуто судом за його відсутності, без належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне.

Так, колегією суддів встановлено, що ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03 лютого 2020 року відкрито провадження у даній цивільній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, з викликом у підготовче судове засідання осіб, які беруть участь у справі (т. 1 а.с. 34).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 січня 2021 року залучено до участі у справі третю особу ОСОБА_2 .

При цьому, слід зазначити, що, згідно ч.ч. 11, 12 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" (п. 19 Перехідних положень ЦПК України).

Статтею 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться в районі проведення антитерористичної операції і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Передбачений цією статтею порядок виклику в суд та повідомлення про судове рішення може застосовуватися стосовно інших учасників судового процесу, адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи яких знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, якщо від цього залежить реалізація ними своїх процесуальних прав і обов`язків.

Аналогічні положення закріплено й у статті 12-1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції".

Як вбачається з матеріалів справи, останньою відомою зареєстрованою адресою місця проживання (перебування) третьої особи ОСОБА_2 , яку повідомила суду першої інстанції сторона позивача у справі, є: АДРЕСА_1 , й ця адреса знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, у зв`язку з чим останнього повідомлено про перше судове засідання - 09 листопада 2020 року, шляхом відправлення відповідного оголошення для опублікування на офіційному веб-сайта «Судова влада України» 28 жовтня 2020 року (т. 1 а.с. 205), і з дати опублікуванням такого оголошення останній вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Про призначення судового засідання на 21 січня 2021 року третя особа ОСОБА_2 теж повідомлявся, шляхом відправлення відповідного оголошення для опублікування на офіційному веб-сайта «Судова влада України» 28 листопада 2020 року (т. 1 а.с. 211), і з дати опублікуванням такого оголошення останній вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Доводи ж апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, достаменно будучи обізнаним про проживання ОСОБА_2 у місті Празі Чешської республіки, безпідставно здійснив його виклик у судове засідання шляхом розміщення оголошення на сайті "Судова влада", як виклик особи, що проживає в зоні АТО, є безпідставними, оскільки, згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , надано третьою особою ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції, місце його проживання в Україні зареєстроване саме за адресою: АДРЕСА_1 , а наявність в матеріалах цивільної справи судового рішення Чеської Республіки від 14 травня 2020 року не свідчить про його перебування у Празі у 2021 році та не надає суду підстав вважати, останнім відомим місце проживання останнього є саме адреса, зазначена у цьому судовому рішенні.

Посилання ж в апеляційній скарзі на ту обставину, що судом не було залучено ОСОБА_2 до участі у справі, при відкритті провадження у справі, колегією суддів не приймаються, оскільки останній був залучений до участі у справі до проведення попереднього судового засідання ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 січня 2021 року.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Флященко Олександр Володимирович, - залишити без задоволеня.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 січня 2021 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 31 січня 2023 року.

Головуючий:

Судді: