Постанова

від 01.02.2023 по справі 914/3203/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 914/3203/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Філлер" на рішення Господарського суду Львівської області від 27.04.2022 (Б.І. Яворський) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 (О.В. Зварич, В.М. Гриців, І.Б. Малех) у справі № 914/3203/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Босс Технолоджи" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Філлер" про стягнення 2 998 174,47 грн заборгованості

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Босс Технолоджи" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Філлер" (далі - Відповідач) про стягнення 2 998 174,47 грн заборгованості, з яких: 2 790 665,20 грн основного боргу, 155 525,00 грн пені, 29 855,00 грн 3% річних, 22 129,27 грн інфляційних втрат.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язання за договором купівлі-продажу №010421П від 01.04.2021 щодо оплати вартості товару, отриманого в період з 02.04.2021 по 03.08.2021.

3. У грудні 2021 року Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив про сплату Відповідачем суми основного боргу та просив стягнути з Відповідача пеню в сумі 233 200,01 грн, 3% річних в сумі 43 565,00 грн, інфляційні втрати в сумі 95 744,52 грн, а також повернути Позивачу надмірно сплачений судовий збір у сумі 39 384,99 грн за подання позовної заяви.

4. Відповідач у лютому 2022 року подав заяву про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% з тих підстав, що стягнення такої великої суми штрафних санкцій спричинить заборгованість по заробітній платі, невчасну сплату податків та зборів, що призведе до виникнення нових штрафних санкцій та судових процесів. Несвоєчасна оплата вартості отриманого від Позивача товару обумовлена заборгованістю контрагентів перед Відповідачем та сезонною діяльністю товариства. Крім того, Позивачем не доведено завдання йому збитків. Відповідач просив врахувати повне погашення ним суми основного боргу.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.04.2022 закрито провадження у справі в частині стягнення 2 290 665,20 грн основного боргу. Суд стягнув з Відповідача на користь Позивача 229 286,12 грн пені, 42 789,66 грн 3% річних, 91 089,35 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

6. Рішення суду мотивовано тим, що Відповідач сплатив заборгованість у сумі 500 000,00 грн до відкриття провадження у справі, а заборгованість у сумі 2 290 665,20 грн - після відкриття, тому в задоволенні позову про стягнення 500 000,00 грн слід відмовити у зв`язку з відсутністю порушеного права Позивача на момент відкриття провадження у справі, а в частині стягнення 2 290 665,20 грн основного боргу слід закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України за відсутністю предмета спору. В частині збільшення вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначив, що Позивач має право на таке збільшення та, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про стягнення з Відповідача 229 286,12 грн пені, 42 789,66 грн 3% річних, 91 089,35 грн інфляційних втрат. В задоволенні заяви Відповідача про зменшення штрафних санкцій судом відмовлено з підстав відсутності обставин, які б мали істотне значення для зменшення розміру штрафних санкцій та перешкоджали Відповідачу вчасно виконати свої зобов`язання.

7. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 27.04.2022 скасовано в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 229 286,12 грн пені, 42 789,66 грн 3% річних, 91 089,35 грн інфляційних втрат. У цій частині прийнято нове рішення. Позов задоволено частково. Суд стягнув з Відповідача на користь Позивача 204 455,37 грн пені, 38 657,42 грн 3% річних, 75 628,00 грн інфляційних втрат. Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 24 830,75 грн пені, 4 132,24 грн 3% річних, 15 461,35 грн інфляційних втрат. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 27.04.2022 залишено без змін.

8. Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано визначився про наявність у Позивача права на збільшення вимог щодо стягнення штрафних санкцій, оскільки Відповідач прострочив оплату товару і виконав своє зобов`язання за договором лише в ході судового розгляду справи. Проте, здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 24 830,75 грн пені, 4 132,24 грн 3% річних, 15 461,35 грн інфляційних втрат. Також, обґрунтованою є відмова суду першої інстанції в частині задоволення заяви Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження скрутного становища та обставин, які б перешкоджали вчасно виконати договірні зобов`язання. При цьому, рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення 500 000,00 грн та закриття провадження у справі в частині стягнення 2 290 665,20 грн Відповідач не оскаржив в апеляційному порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача

9. Відповідач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій, в якій просить їх скасувати в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 204 455,37 грн пені, 38 657,42 грн 3% річних, 75 628,00 грн інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

10. Судами першої та апеляційної інстанцій застосовано частину третю статті 551 ЦК України та частину першу статті 233 ГК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/10334/21, від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 24.02.2022 у справі №924/633/20, від 24.02.2021 у справі №902/538/18, від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 16.03.2021 у справі №922/266/20. Зокрема, судами не взято до уваги, що заборгованість за отриманий від Позивача товар мала місце не більше чотирьох місяців та була добровільно повністю сплачена Відповідачем, а також не враховано майновий стан Відповідача (виписку з рахунку банку) і фактичний стан в країні (дія форс-мажорних обставин, які є загальновідомими та підтверджуються Сертифікатом ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022), тоді, як Позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат.

11. Судами попередніх інстанцій порушено частину другу статті 237 ГПК України, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній. Зокрема, судами залишено поза увагою, що в поданій Позивачем заяві про зменшення позовних вимог в частині основного боргу, неправомірно збільшено до стягнення розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат, а тому під виглядом заяви про зменшення позовних вимог Позивачем фактично подано заяву й про збільшення вимог.

Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу

12. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

13. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Позивач звернувся з позовом про стягнення з Відповідача 2 790 665,20 грн основного боргу за договором купівлі-продажу №010421П від 01.04.2021, пені у сумі 155 525,00 грн, 3% річних у сумі 29 855,00 грн та інфляційних втрат у сумі 22 129,27 грн. Проте, надавши оцінку матеріалам справи, беручи до уваги заяву Позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 500 000,00 грн у зв`язку з відсутністю порушеного права Позивача на момент відкриття провадження у справі (Відповідачем здійснено оплату до звернення Позивача з позовом), а в частині стягнення 2 290 665,20 грн основного боргу судом закрито провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України за відсутністю предмета спору (Відповідачем здійснено оплату після відкриття провадження у справі).

13.1. Судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду в цій частині не переглядалося з підстав не оскарження, а тому, відповідно до статті 300 ГПК України, розгляд справи судом касаційної інстанції у вказаній вище частині також не здійснюється.

14. В поданій Позивачем під час здійснення підготовчого провадження заяві про зменшення розміру позовних вимог (в частині основного боргу), Позивач також просив вважати позовні вимоги у даній справі вірними в наступній редакції: стягнути з Відповідача заборгованість в сумі 372 509,53 грн (пеню у сумі 233 200,01 грн, 3% річних у сумі 43 565,00 грн, інфляційні втрати у сумі 95 744,52 грн).

15. Здійснюючи розгляд заяви Позивача, суди виходили з того, що Позивач має право на збільшення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, оскільки Відповідач прострочив оплату товару і виконав своє зобов`язання за договором лише в ході судового розгляду справи.

16. У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 237 ГПК України.

16.1. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовані неправильно).

17. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що у поданій Позивачем заяві про зменшення позовних вимог в частині основного боргу, одночасно неправомірно збільшено розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат, а тому під виглядом заяви про зменшення позовних вимог Позивачем фактично подано заяву й про збільшення вимог. Відповідач вважає, що при розгляді заяви Позивача в частині збільшення позовних вимог, суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог (пункт 11 постанови).

18. Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.

Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами першою, третьою статті 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

18.1. Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

19. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

20. У поданій Позивачем до закінчення підготовчого засідання у справі заяві, яка має назву "заява про зменшення розміру позовних вимог", Позивач одночасно зазначає в тексті заяви про часткове виконання Відповідачем частини основного боргу за договором (зменшення позовних вимог) і таким обставинам під час розгляду справи судами попередніх інстанцій дано оцінку, а також заявляє про збільшення розміру позовних вимог в частині штрафних санкцій.

Тобто, дане збільшення розміру позовних вимог (штрафних санкцій) є зміною (збільшенням) матеріально-правової вимоги Позивача до Відповідача, що не суперечить чинному процесуальному законодавству.

20.1. При цьому, з огляду на те, що, хоча заява Позивача має назву "заява про зменшення розміру позовних вимог", але за змістом, зокрема, її прохальної частини розмір позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій збільшено. Оскільки судами не встановлено її подання поза межами строків, передбачених пунктом 2 частини другої статті 46 ГПК України, або наявність обставин, визначених частиною п`ятою статті 46 ГПК України, тому були відсутні підстави для відмови в її прийнятті та, відповідно, в розгляді. Крім того, слід зазначити, що незалежно від надання (присвоєння) учасником справи назви його заяві, вимоги заяви мають оцінюватися судом виходячи з її змісту, зокрема, її прохальної частини.

20.2. Не можна вважати розгляд судом заяви, в якій Позивачем одночасно зменшено розмір однієї частини майнової вимоги, а розмір іншої збільшено, виходом суду за межі позовних вимог в розумінні частини другої статті 237 ГПК України, оскільки процесуальне законодавство не обмежує Позивача в праві, відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України, заявити про збільшення або зменшення розміру позовних вимог шляхом подання однієї заяви, тобто, не встановлено правил та/чи обмежень щодо кількісного показника таких заяв, або, що зміст заяви не може містити в собі вимогу про зменшення розміру однієї частини майнової вимоги та збільшення розміру іншої частини майнової вимоги одночасно.

20.3. З огляду на наведене, відсутні підстави вважати, що судами попередніх інстанцій порушено частину другу статті 237 ГПК України та при ухваленні рішення суди вийшли за межі позовних вимог.

21. Також, судами попередніх інстанцій здійснено розгляд заяви Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% і, здійснюючи розгляд цієї заяви, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Відповідача та наявність істотних обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження скрутного фінансового становища та обставин, які б перешкоджали Відповідачу вчасно виконати зобов`язання за договором.

22. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

23. Застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Закон не містить вичерпного переліку випадків (обставин, які мають істотне значення), які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися на обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення таких санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення штрафних санкцій, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК України).

23.1. Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

23.2. Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

24. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Відповідач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог з підстав, передбачених також пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

24.1. Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

25. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували частину третю статті 551 ЦК України та частину першу статті 233 ГК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/10334/21, від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 24.02.2022 у справі №924/633/20, від 24.02.2021 у справі №902/538/18, від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 16.03.2021 у справі №922/266/20 (пункт 10 постанови).

26. Так, у справах №910/10334/21, №910/8396/20, №924/633/20, №902/538/18, №910/7256/20, №910/11889/20, №902/417/18, №922/266/20 Верховний Суд зазначив, що зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, є правом, а не обов`язком суду. Дане право реалізується судом з огляду на конкретні обставини справи та з урахуванням наявних у ній доказів, а довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суди, з дотриманням правил статті 86 ГПК України, дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

27. У даній справі №914/3203/21 суди попередніх інстанцій, розглянувши клопотання (заяву) Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, надавши оцінку відповідним обставинам та оцінивши наявні у справі докази, зазначили про відсутність у матеріалах справи доказів та не доведення Відповідачем обставин, які б мали істотне значення для зменшення розміру штрафних санкцій, а також обставин, які б перешкоджали Відповідачу вчасно виконати свої зобов`язання.

28. Колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України з огляду на відмову у задоволенні клопотання (заяви) про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення таких санкцій.

29. Надавши оцінку матеріалам справи, в тому числі документам, доданим Відповідачем до клопотання (заяви) на підтвердження обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, акт звіряння розрахунків, оборотно-сальдову відомість по рахунку за період 01.01.2022-28.01.2022, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про не підтвердження скрутного фінансового становища Відповідача.

30. При цьому, посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що під час розгляду його клопотання (заяви) судами не враховано майновий стан Відповідача, що підтверджується випискою з банківського рахунку, є необґрунтованими, оскільки судами не встановлено, що до свого клопотання (заяви) Відповідачем було додано виписки з банківських рахунків. При цьому, додана до заяви оборотно-сальдова відомість є документом, складеним самим Відповідачем та носить характер внутрішнього документа і такому доказу суди дали оцінку відповідно до статті 86 ГПК України.

31. З приводу посилання скаржника на те, що Позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат (пункт 10 постанови), колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанови Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

31.1. При цьому, на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

31.2. Також, з приводу посилання скаржника (пункт 10 постанови) на те, що судами під час розгляду заяви Відповідача не враховано фактичний стан в країні (дія форс-мажорних обставин, які є загальновідомими та підтверджуються Сертифікатом ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022), колегія суддів зазначає, що сертифікат ТПП України, про який зазначає Відповідач у касаційній скарзі, датований 28.02.2022, а з позовом в межах даної справи Позивач звернувся у жовтні 2021 року та штрафні санкції, про які заявлено та нараховано Позивачем обмежуються також 2021 роком, про що встановлено судами попередніх інстанцій, тобто, ще до виникнення обставин, про які йдеться та засвідчено сертифікатом ТПП України.

32. Отже, з огляду на наведене, колегія суддів вважає, що аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях попередніх інстанцій у цій справі №914/3203/21 в частині застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у справах №910/10334/21, №910/8396/20, №924/633/20, №902/538/18, №910/7256/20, №910/11889/20, №902/417/18, №922/266/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки (щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій) не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст спірних правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

33. Отже, під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень не підтвердилися доводи скаржника про застосування господарськими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у справах, на які посилається скаржник.

34. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

35. Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

37. З огляду на наведене, а також зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції зроблено перерахунок 3% річних, втрат від інфляції, пені, з урахуванням чого часткового скасовано рішення суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги у вказаній частині і Суд погоджується з такими висновками щодо наявності правових підстав для задоволення вимог та арифметичного розрахунку 3% річних, втрат від інфляції, пені, зроблених апеляційним господарським судом, колегія суддів, враховуючи те, що доводи касаційної скарги Відповідача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Щодо розподілу судових витрат

38. З огляду на висновок Верховного Суду про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та залишення касаційної скарги Відповідача без задоволення в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Філлер" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Філлер" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 у справі №914/3203/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв