Постанова

від 31.01.2023 по справі 127/14400/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/14400/21

Провадження № 22-ц/801/205/2023

Категорія: 82

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 рокуСправа № 127/14400/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року, ухвалене суддею Бойко В.М., повне рішення складено 07 лютого 2022 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стильестейт» про визнання договору частково недійсним,

встановив:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати недійсними п.5.3, 5.4, 5.5 договору №04/11 від 04.11.2019.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 03.11.2019 вона звернулася до ОСОБА_2 , який є директором ТОВ «Стильестейт», з питанням про пошук покупця належного їй житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті чого між сторонами було укладено договір №04/11.

Із змісту договору вбачається, що він виконувався у формі доручення ОСОБА_1 ТОВ «Стильестейт» про вчинення певних юридичних дій від її імені з метою пошуку покупця на належне їй майно.

Водночас, відповідачем протягом дії договору не надавалося позивачу будь-яких доказів про виконання своїх зобов`язань по дорученню ОСОБА_1 , а саме яким чином виконувався даний договір та які дії були виконанні ТОВ «Ститьестейт» згідно предмету договору та обов`язків визначених розділом 2 Договору, які мали б бути відображенні у відповідному акті прийому-передачі виконаних робіт, а не в договорі про відчуження майна.

Позивачка вважає, що умова п.5.3 Договору є невідповідною відносно умов договору, передбачених п.1.3, в якому вказується предмет договору та в якому конкретизується доручення замовника (пошук покупця, підготовка та супровід угоди) і розділу 2 Договору, в якому встановлений перелік обов`язків відповідача за договором, оскільки вона не вказує на те, чи дійсно відповідач вчиняв необхідні дії для виконання доручення, а лише конкретизує момент виникнення у замовника обов`язку розрахуватися з виконавцем.

За таких обставин вважає, що п.5.3. Договору суперечить нормам п. 16 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого несправедливими є умови встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець не виконує своїх.

Крім того, в договорі не передбачено відповідальності, яку несе відповідач в разі неналежного виконання своїх обов`язків, тому фактично право відповідача не здійснювати оплату у разі порушення вимог договору з боку виконавця є обмеженим даним договором, що також є несправедливим в розумінні п. 2 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Несправедливими відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є також умови п.5.4 про неустойку в розмірі подвійної вартості наданих послуг та п.5.5 щодо пені, оскільки в даному випадку може бути застосований лише один із видів неустойки, а з іншого боку відповідно до закону така неустойка не може перевищувати 50% вартості продукції.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом відтворюють доводи позовної заяви. Також зазначено, що відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «Стильестейт» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 будула вільною в укладенні договору та визначенні його умов, керуючись свободою договору, наданою ст. 6, 627 ЦК України, визначила умови договору з виконавцем з урахуванням вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і не відмовилася від його укладення та приймала його виконання впродовж строку його дії, а тому підстави для визнання недійсними окремих положень договору відсутні. Крім того, суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову зазначив, що окрім договору 04/11 від 04.11.2019 позивачем не додано до матеріалів будь-яких інших доказів, які свідчили б про недійсність даного договору.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що 04 листопада 2019 року між ОСОБА_1 замовником, з однієї сторони, та ТОВ «Стильестейт» в особі директора Яцуби В.М. виконавцем, з іншого боку, укладено договір №04/11.

Відповідно до умов вказаного договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати послуги замовнику щодо пошуку покупця, підготовки і супроводу угоди щодо відчуження будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 355 кв.м., житловою площею 137 кв.м. (пункт 1.1. договору).

Вважаючи, що умови укладеного договору частково є несправедливими, ОСОБА_1 просить визнати недійсними наступні пункти договору: 5.3, 5.4 та 5.5.

Згідно ст. 628 ЦК України, змістдоговору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України слідує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цього Кодексу

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень.

Обґрунтовуючи позовнівимоги, ОСОБА_1 вказувала,щов порушення вимог п. 2, 5, 16 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» оспорювані пункти договорумістять умови, які є несправедливими.

Так, частиною першою, другою статті 18 Закону України«Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У частині третій вказаної статті зазначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про:

- виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника) (пункт 2);

- встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (пункт 5);

- встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх (пункт 16).

Так, на думку позивачки, пункти 5.4 та 5.5 договору №04/11 від 05.11.2019 містять несправедливі умови в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України«Про захист прав споживачів»: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

У пункті 5.4 договору зазначено, що у випадку порушення замовником п.3.5, п.5.1 замовник зобов`язується сплатити виконавцю неустойку у розмірі подвійної вартості наданих послуг (винагороди), обумовленої у п. 5.1. даного договору.

Відповідно до п. 3.5 договору, замовник зобов`язаний своєчасно сплатити винагороду виконавцю.

Пунктом 5.1 договору визначено, що за договором замовник зобов`язується сплатити виконавцю винагороду за послуги у розмірі 1000 доларів США від реальної вартості об`єкту нерухомості. Оплата за послуги поділяється наступним чином: аванс в розмірі 500 доларів виплачується в день підписання даного договору, решта суми виплачується за проданий об`єкт не пізніше трьох днів після надходження коштів від покупця даного об`єкту.

У згаданому оспорюваному пункті мова йде про сплату неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ст. 549 ЦК України). Видами неустойкиє пеня та штраф.

Оскільки у пункті 5.4 договору не зазначено, який саме вид неустойки підлягає сплаті у випадку порушення замовником пунктів договору, апеляційний суд вважає, що в даному пункті договору мова йде саме про компенсацію, про яку зазначено в п. 5 ч. 3 ст. 18 згаданого Закону.

Вартість продукції, про яку йде мова в п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону, визначена пунктом 5.1 договору 1000 доларів США, тобто 50% вартості продукції становить 500 доларів США.

У даному випадку встановлений пунктом 5.4 договору розмір компенсації, у разі порушення замовником умов договору (пунктів 3.5 та 5.1), перевищує п`ятдесят відсотків вартості продукції, оскільки становитиме 2000 доларів США.

Умови вказаного пункту свідчать про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, а тому є несправедливими.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» - «визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача» вказує на право позивача звернутися до суду з позовом до суду з вимогами про визнання недійсним договору через несправедливі його умови.

Оскільки вказане положення договору є несправедливим, пункт п.5.4 договору підлягає визнанню недійсним.

Підстави для визнання недійсним пункту 5.5 договору, відповідно до якого за прострочення виплати виконавцю передбаченої договором винагороди замовник за кожний день прострочення платежу виплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості відсутні, оскільки вказаний пункт стосується прострочення виплати виконавцю передбаченої договором винагороди.

Тобто, вказаним пунктом визначено не компенсацію, про яку йде мова в пункті 5.3 договору, а штрафні санкції за порушення строку та порядку сплати винагороди.

Також ОСОБА_1 вважає, що пункт п.5.3 договору суперечить п. 16 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого несправедливими є умови встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець не виконає своїх.

У пункті 5.3 договору зазначено, що підтвердженням виконання виконавцем робіт по об`єкту, зазначеному в даному договорі, є підписання замовником договору купівлі-продажу, договору про наміри чи будь-яких інших договорів щодо відчуження об`єкту.

Апеляційний суд не вбачає підстав для визнання недійним пункту 5.3 договору, оскільки вказаним пунктом визначено лише порядок підтвердження факту реального виконання виконавцем робіт щодо відчуження належного позивачу будинку, а замовник, в свою чергу, у разі виконання ТОВ «Стильестейт» своїх зобов`язань по договору повинен сплати винагороду.

Несправедливість включених до договору умов із посиланням на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає доведенню на загальних засадах, виходячи із принципу змагальності цивільного процесу.

ОСОБА_1 не довела, як саме умови п.5.3 договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що договір №04/11 від 04.11.2019 відповідно до п.6.1 договору діяв до 04.05.2020 включно і на початку травня 2020 року було прийнято рішення розірвати даний договір, на що директор ТОВ «Стильестейт» запевнив, що оформить дане розірвання відповідно до умов договору, без його подальшої пролонгації.

У п. 6.2 договору вказано, що якщо будь-яка із сторін протягом 10 днів до кінця строку дії договору не заявить у письмовій формі про бажання розірвати або змінити договір, строк дії договору продовжується на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Договір може бути розірваний достроково, за взаємною згодою сторін, про що сторонами складається протокол про розірвання договору.

Разом з тим, докази (протокол про розірвання договору) на підтвердження факту розірвання договору в матеріалах справи відсутні.

Отже, на момент розгляду справи в силу п.6.2 договору №04/11 цей договір є пролонгованим.

Суд першої інстанції усунувся від надання оцінки мотивам позову через призму вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і обмежився лише загальними нормами ЦК України щодо недійсності правочину та права сторін договору на погодження умов договору, і безпідставно відмовив у задоволені позову через ненадання позивачем доказів на підтвердження факту недійсності укладеного між сторонами договору.

Відповідно доп.4ч.1ст.376ЦПК України,підставами дляскасування судовогорішення повністюта ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції не застосував норми права, які підлягали до застосування, тому рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким вимоги позову підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, з ТОВ «Стильестейт» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог (33,3%) в розмірі 302,63 грн за подання позовної заяви та в розмірі 453,95 грн (33,3 % від 1362 грн сумі, яка підлягала сплаті за подання апеляційної скарги) за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 5.4 договору №04/11 від 04 листопада 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стильестейт».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стильестейт» (ЄДРПОУ 33209061) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 302 (триста дві) гривні 63 копійки грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 453 (чотириста п`ятдесят три) гривні 95 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 лютого 2023 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

М.М. Якименко