Постанова

від 25.01.2023 по справі 734/2607/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 734/2607/20

провадження № 61-10371св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Остерське виробниче управління житлово-комунального господарства,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лапоши Дмитра Юрійовича на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року у складі судді Бузунко О. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства (далі - Остерське ВУЖКГ) про поновлення на роботі, внесення відповідних записів до трудової книжки, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 2004 року до 04 грудня 2019 року він працював на посаді оператора диспетчерської служби в Остерському ВУЖКГ. Наказом від 04 грудня 2019 року № 62 його було звільнено з роботи за пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з відмовою від продовження роботи після зміни істотних умов праці. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 червня 2020 року його було поновлено на займаній посаді. На підставі цього рішення суду наказом по Остерському ВУЖКГ від 25 червня2020 року № 28 його поновлено на роботі з цієї дати, проте цим же наказом його виведено поза штат та істотно змінено умови праці без його згоди та згоди профспілкової організації Управління. Цей наказ він отримав поштою 11 липня 2020 року. Наказом від 13 липня 2020 року № 3, який він отримав поштою 30 липня 2020 року, його звільнено з роботи з 26 червня 2020 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Звільнення є незаконним, оскільки він не вчиняв прогулів 25-26 червня 2020 року, а з 30 червня до 10 липня 2020 року перебував на амбулаторному лікуванні. Рішення суду від 25 червня 2020 року про поновлення його на роботі відповідач не виконав, оскільки за відсутності відповідної посади у штатному розписі Остерське ВУЖКГ повинно було запропонувати йому іншу вакантну посаду. Наказ про поновлення його на роботі на виконання рішення суду не міг бути виданий 25 червня 2020 року, оскільки судом по цю дату з відповідача на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив: поновити його на посаді оператора диспетчерської служби Остерського ВУЖКГ з 26 червня 2020 року; зобов`язати відповідача внести до його трудової книжки відповідні записи про таке поновлення; стягнути з Остерського ВУЖКГ на свою користь заборгованість із заробітної плати за період з 26 червня 2020 року до 13 липня 2020 року в розмірі 2 730,12 грн; стягнути з Остерського ВУЖКГ середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 червня 2020 року по день ухвалення рішення суду.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 червня 2020 року визнано незаконним та скасовано наказ від 04 грудня 2019 року № 62 про звільнення позивача з роботи та поновлено його на посаді оператора диспетчерської служби ВУЖКГ. На виконання вказаного рішення суду одразу після його проголошення (цього ж дня) відповідач видав наказ про поновлення ОСОБА_2 на роботі та довів до нього графік роботи, умови оплати праці, визначене робоче місце. Однак позивач, який прибув до Остерського ВУЖКГ, відмовився ознайомитися із згаданим наказом, залишив робоче місце і до кінця робочого дня 25 червня 2020 року не з`явився в управління. Наступного дня у п`ятницю 26 червня 2020 року ОСОБА_2 взагалі не прибув на своє робоче місце і не пояснив причини своєї відсутності на роботі. Вказані обставини підтверджуються відповідними актами роботодавця. Отже, сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт відсутності позивача на роботі без поважних причин 25 та 26 червня 2020 року, у зв`язку з чим його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді оператора диспетчерської служби Остерського ВУЖКГ з 27 червня 2020 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт відсутності позивача на роботі без поважних причин 25 та 26 червня 2020 року, про що правильно вказав суд першої інстанції. Разом з тим відповідачем порушено порядок припинення з працівником трудових відносин, так як на дату звільнення ОСОБА_2 був заступником голови профспілкового комітету Остерського ВУЖКГ, у зв`язку з чим відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України його могли звільнити лише за наявності попередньої згоди профкому Остерського ВУЖКГ - виборного органу, членом якого він є, а також - Чернігівської обласної організації Професійної спілки працівників житлово-комунального господарства місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України - вищого виборного органу відносно профспілкового комітету Остерського ВУЖКГ. Враховуючи, що ні профком Остерського ВУЖКГ, ні Професійна спілка працівників житлово-комунального господарства місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України не давали відповідної згоди, то звільнення позивача за таких обставин є незаконним.

Додатковою постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року стягнуто з Остерського ВУЖКГ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71 789,60 грн (обов`язкові платежі з цієї суми не утримано) та 2 102 грн - на відшкодування судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Остерського ВУЖКГ на користь держави 840,80 грн судового збору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при ухваленні основної постанови не були вирішені всі позовні вимоги, зокрема: про внесення до трудової книжки записів про поновлення ОСОБА_2 на роботі; про стягнення з Остерського ВУЖКГ заборгованості із заробітної плати з 26 червня 2020 року до 13 липня 2020 року в розмірі 2 730,12 грн; про стягнення з Остерського ВУЖКГ середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26 червня 2020 року по день ухвалення судового рішення.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2022 року касаційну скаргу Остерського ВУЖКГзадоволено. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року та додаткову постанову цього ж суду від 01 листопада 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також - вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження у справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору. Однак суд апеляційної інстанції обґрунтував своє рішення про поновлення позивача на роботі відсутністю попередньої згоди на звільнення ОСОБА_2 виборного органу, членом якого він є, а також - вищого виборного органу цієї профспілки, хоча мав зупинити провадження у справі і самостійно запитати таку згоду. У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувані основну та додаткову постанову (як складову основної) належить скасувати, а справу передати на новий апеляційний розгляд.

Останньою постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_2 25 і 26 червня 2020 року прогулу, а з наявних у справі доказів не вбачається обставин, які можна кваліфікувати як поважні причини відсутності працівника на роботі в зазначені дні. Разом з тим 01 жовтня 2019 року ОСОБА_2 був обраний заступником голови профкому Остерського ВУЖКГ і на момент його звільнення роботодавець не отримав у профкому попередню згоду на звільнення. Попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації або його керівником, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено. На виконання ухвали суду Чернігівська обласна організація професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України надала письмову відповідь про прийняття рішення не надавати згоди на звільнення ОСОБА_2 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, посилаючись лише на те, що на їх адресу та на адресу первинної профспілкової організації Остерського ВУЖКГ не надходило обґрунтованого письмового подання роботодавця про розірвання трудового договору з членом виборного профспілкового органу Остерського ВУЖКГ ОСОБА_2 і згода на його звільнення не надавалася. Разом з тим, оскільки в рішенні обласної профспілки немає посилань на конкретні порушення, які допустило Остерське ВУЖКГ, а судом не встановлено порушень роботодавцем порядку звільнення позивача, передбаченого статтями 42, 43, 49-2 КЗпП України, апеляційний суд дійшов висновку про визнання вказаної відмови у наданні дозволу на звільнення ОСОБА_2 необґрунтованою та не взяв її до уваги.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лапоша Д. Ю. подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-319а13, від 25 березня 2014 року у справі № 21-44а14, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 31 березня 2021 року у справі № 607/1422/17. Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Однак ОСОБА_2 не був обізнаний про видання відповідачем 25 червня 2020 року наказу про його поновлення на роботі. Крім цього, відповідач не міг видати такий наказ у зазначений день, оскільки по цю дату з відповідача на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Отже, відповідач не виконав рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 червня 2020 року у справі № 734/4583/19 про поновлення ОСОБА_2 на роботі. Крім цього, суди не врахували, що на час звільнення з роботи позивач був заступником голови первинної профспілкової організації Остерського ВУЖКГ, тому відповідач зобов`язаний був до його звільнення отримати попередню згоду як первинної профспілкової організації Остерського ВУЖКГ, так і Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення.

У січні 2023 року представник Остерського ВУЖКГ - адвокат Гуц А. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 14 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Козелецького районного суду Чернігівської області.

02 січня 2023 року справа № 734/2607/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України встановлено, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 2004 року перебував у трудових відносинах з Остерським ВУЖКГ.

Згідно з протоколом № 1 засідання членів профкому Остерського ВУЖКГ від 01 жовтня 2019 року ОСОБА_2 було обрано заступником голови профспілкового комітету.

Наказом начальника Остерського ВУЖКГ від 04 грудня 2019 року № 62 ОСОБА_2 було звільнено з посади оператора диспетчерської служби (поза штатом) за відмову від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 червня 2020 року у справі № 734/4583/19 ОСОБА_2 поновлено на посаді оператора диспетчерської служби Остерського ВУЖКГ з 04 грудня 2019 року. Стягнуто з Остерського ВУЖКГ на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 30 738,69 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 грудня 2019 року до 25 червня 2020 року включно, з утриманням податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з Остерського ВУЖКГ на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за листопад і грудень 2019 року в розмірі 4 795,19 грн, з утриманням податків та обов`язкових платежів.

На виконання вказаного рішення суду наказом Остерського ВУЖКГ від 25 червня 2020 року № 28 ОСОБА_2 було поновлено на посаді оператора диспетчерської служби з 25 червня 2020 року. Цього ж дня ОСОБА_2 у присутності начальника, головного бухгалтера і майстра з водопроводу Остерського ВУЖКГ було ознайомлено із зазначеним наказом, з умовами оплати праці, графіком роботи та розташуванням робочого місця, але він відмовився підтвердити факт ознайомлення своїм підписом, після чого залишив територію Остерського ВУЖКГ та до кінця робочого дня не з`явився на робоче місце, про що було складено відповідний акт.

Згідно з актом від 26 червня 2020 року, складеним головним бухгалтером ОСОБА_3 , майстром з водопроводу ОСОБА_4 і трактористом ОСОБА_5 , в цей день позивач протягом всього робочого дня був відсутнім на робочому місці без поважних причин.

Довідкою Остерської міської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 23 листопада 2020 року підтверджується, що 26 червня 2020 року ОСОБА_2 звертався за допомогою до сімейного лікаря у зв`язку з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2 ст., ризик 4 (дуже високий), неускладнений гіпертонічний криз; працювати не міг.

Згідно з наявними у справі документами, складеними структурними підрозділами Акціонерного товариства «Укрпошта», і поясненнями ОСОБА_2 копію наказу Остерського ВУЖКГ від 25 червня 2020 року № 28 про поновлення його на роботі він отримав 27 червня 2020 року.

13 липня 2020 року позивач подав відповідачу заяву про надання відпустки з 27 липня 2020 року.

Згідно з актом від 13 липня 2020 року, складеним начальником, головним бухгалтером і майстром з водопроводу Остерського ВУЖКГ, в цей день оператор диспетчерської служби ОСОБА_2 відмовився надати пояснення щодо причин залишення свого робочого місця і відсутності на роботі до кінця робочого дня 25 червня 2020 року та відсутності на роботі протягом всього робочого дня 26 червня 2020 року.

Наказом Остерського ВУЖКГ від 13 липня 2020 року № 31 оператора диспетчерської служби ОСОБА_2 було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин з 26 червня 2020 року.

В акті від 13 липня 2020 року, складеному начальником ОСОБА_6, головним бухгалтером ОСОБА_3 і майстром з водопроводу ОСОБА_4 , зазначено, що в цей день оператора диспетчерської служби ОСОБА_2 було ознайомлено з наказом управління від 13 липня 2020 року про звільнення його з роботи з 26 червня 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул (відсутність на роботі без поважної причини), але він відмовився підписати вказаний наказ і отримати його копію.

Згідно з довідкою Козелецької центральної районної лікарні від 13 липня 2020 року № 122 в цей день ОСОБА_2 був на прийомі у лікаря.

Цього ж дня, 13 липня 2020 року, ОСОБА_2 брав участь в судовому засіданні Козелецького районного суду Чернігівської області у справі № 734/4452/19, яке розпочалося о 16 год. 00 хв., що підтверджено копією судової повістки з відповідною відміткою в ній.

Згідно з листками непрацездатності позивач був тимчасово непрацездатним в періоди з 30 червня до 10 липня, з 14 до 27 липня, з 29 липня до 07 серпня 2020 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 24 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21) та від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19 (провадження № 61-14592св21) зазначено: пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

У справі, яка переглядається, судами також встановлено, що роботодавцем неодноразово пропонувалося позивачу та він мав достатньо часу надати пояснення щодо поважності причин залишення робочого місця (прогулу), однак такі пояснення ним не були надані.

ОСОБА_2 не надав будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх доводів щодо поважності причин відсутності його на робочому місці 25 та 26 червня 2020 року.

На час звільнення ОСОБА_2 із займаної посади попередня згода на його звільнення як члена профспілкового комітету профспілкової організації Остерського ВУЖКГ роботодавцем не була отримана.

На виконання ухвали Чернігівського апеляційного суду від 02 червня 2022 року Чернігівська обласна організація професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України надала письмову відповідь про прийняття рішення не надавати згоди на звільнення ОСОБА_2 з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, посилаючись лише на те, що на їх адресу та на адресу первинної профспілкової організації Остерського ВУЖКГ не надходило обґрунтованого письмового подання роботодавця про розірвання трудового договору з членом виборного профспілкового органу Остерського ВУЖКГ ОСОБА_2 і згода на його звільнення не надавалася.

В постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15 викладено такі правові висновки.

Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Системне тлумачення положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» дає підстави для висновку про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, така обґрунтованість повинна оцінюватися судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами».

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

В постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 760/7037/17-ц (провадження № 61-41088св18) вказано, що в аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості. Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватися судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 Цивільного кодексу України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами». Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Оцінюючи вищезгадане рішення Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що названою профспілкою не наведено обґрунтованих мотивів відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 , в рішенні немає посилань на конкретні порушення, які допустило Остерське ВУЖКГ при звільненні позивача з роботи, а під час судового розгляду не встановлено порушень роботодавцем порядку звільнення працівника, передбаченого статтями 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт дотримання відповідачем процедури звільнення позивача із займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Однак такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Звільнення працівника на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку прогулом (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин відноситься до звільнення працівника за ініціативою роботодавця.

Згідно з частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Відповідно до частин другої, третьої статті 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є. Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Отже, передбачена частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантія про обов`язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Крім того, відповідно до частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18), на яку послався представник заявника в касаційній скарзі, наведено правовий висновок про те, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення на час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Отже, законодавець зобов`язує суд, у разі з`ясування того, що немає згоди профспілкового органу на звільнення, зупинити розгляд справи та звернутися до такого профспілкового органу.

З матеріалів справи вбачається, що 01 жовтня 2019 року ОСОБА_2 було призначено на посаду заступника голови профкому Остерського ВУЖКГ.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що посада заступника голови профкому Остерського ВУЖКГ є виборною, а тому перед його звільненням відповідачу, відповідно до вимог статті 252 КЗпП України та частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», необхідно було отримати згоду як виборного органу профкому Остерського ВУЖКГ, заступником голови якого він є, так і вищого виборного органу цієї профспілки - Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України.

Відповідно до статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Вказана норма зобов`язує суди нижчих інстанцій враховувати висновки Верховного Суду під час нового розгляду справи та відповідно мотивувати рішення з урахуванням позиції суду касаційної інстанції.

Однак в порушення вимог статті 417 ЦПК України під час нового розгляду цієї справи апеляційний суд не виконав усіх вказівок, що містилися в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2022 року, зокрема витребував лише рішення щодо згоди/незгоди на звільнення позивача з роботи у вищого виборного органу профкому Остерського ВУЖКГ - Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, тоді як мав запитати таку згоду також і в названого профкому, тобто у виборного органу, членом якого був позивач.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про те, що звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено згідно з вимогами законодавства про працю.

З огляду на викладене Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що під час повторного перегляду справи суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, на які вказав суд касаційної інстанції, у зв`язку з чим внаслідок неналежного дослідження і оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, в тому числі й те, що ця справа вже направлялася судом касаційної інстанції на новий апеляційний розгляд, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду необхідно у випадку, визначеному в частині дев`ятій статті 43 КЗпП України, зупинити провадження у справі та звернутися до профкому Остерського ВУЖКГ із запитом, в якому порушити питання щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_2 , який є членом виборного органу, після чого розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лапоши Дмитра Юрійовича задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук