Постанова

від 12.12.2023 по справі 734/2607/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 грудня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/2607/20

Головуючий у першій інстанції Бузунко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/557/23

Унікальний номер справи № 734/2607/20

Головуючий у першій інстанції Бузунко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/557/23

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Антипець В.М., Онищенко О.І.

секретар: Поклад Д.В., Зеляк Ю.Г.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Остерське виробниче управління житлово-комунального

господарства

третя особа: Чернігівська обласна організація професійної спілки

працівників житлово-комунального господарства місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області у складі судді Бузунко О. А. від 02 лютого 2021 року, місце ухвалення рішення смт. Козелець, дата складання повного тексту рішення 04 лютого 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства про поновлення на роботі, внесення відповідних записів до трудової книжки, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства (далі - Остерське ВУЖКГ) про поновлення на роботі, внесення відповідних записів до трудової книжки, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що з 2004 року до 04.12.2019 року він працював на посаді оператора диспетчерської служби в Остерському ВУЖКГ. Наказом від 04.12.2019 року №62 його було звільнено з роботи за п.6 ч.1 статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи після зміни істотних умов праці. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 25.06.2020 року ОСОБА_1 було поновлено на займаній посаді. На підставі зазначеного рішення суду наказом по Остерському ВУЖКГ від 25.06.2020 року №28 позивача було поновлено на роботі з 25.06.2020 року, проте, цим же наказом його виведено поза штат та істотно змінено умови праці без його згоди та згоди профспілкової організації Управління. За доводами позивача, вищевказаний наказ він отримав поштою 11.07.2020 року. Наказом від 13.07.2020 року №3, який позивач отримав поштою 30.07.2020 року, його звільнено з роботи з 26.06.2020 року за прогул без поважних причин, на підставі п.4 ч.1 статті 40 КЗпП України. Позивач стверджував, що його звільнення є незаконним, оскільки він не вчиняв прогулів 25-26 червня 2020 року, а з 30 червня до 10 липня 2020 року перебував на амбулаторному лікуванні. Рішення суду від 25.06.2020 року про поновлення його на роботі відповідач не виконав, оскільки за відсутності відповідної посади у штатному розписі Остерське ВУЖКГ повинно було запропонувати йому іншу вакантну посаду. Наказ про поновлення його на роботі на виконання рішення суду не міг бути виданий 25.06.2020 року, оскільки судом по цю дату з відповідача на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: поновити його на посаді оператора диспетчерської служби Остерського ВУЖКГ з 26.06.2020 року; зобов`язати відповідача внести до його трудової книжки відповідні записи про таке поновлення; стягнути з Остерського ВУЖКГ на свою користь заборгованість із заробітної плати за період з 26.06.2020 року до 13.07.2020 року в розмірі 2 730 грн. 12 коп.; стягнути з Остерського ВУЖКГ середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.06.2020 року по день ухвалення рішення суду.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 02.02.2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02.02.2021 року, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02.02.2021 року є необґрунтованим, ухваленим при неправильному з`ясуванні судом обставин справи, суд неправильно застосував норми матеріального права. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що його звільнення проведено відповідачем з грубим порушенням норм трудового законодавства та процедури звільнення працівника. Апелянт стверджує, що в матеріалах справи знаходяться два листка непрацездатності, які свідчать про те, що він не міг звернутися до суду із поважних причин. Крім того, як вказує апелянт, у зв`язку із карантином, відбулось продовження строків позовної давності, і за даних обставин, строк подання позивачем позову з вимогою про поновлення на роботі не є пропущеним. За доводами апелянта, 25.06.2020 року відповідачем не було виготовлено наказу про поновлення на роботі, справа в суді першої інстанції була розглянута 25.06.2020 року, і рішення зачитувалось після 14.00 години. Доводи апеляційної скарги стверджують, що акти відповідача, які містяться в матеріалах справи, є неправдивими, оскільки рішення Козелецького районного суду від 25.06.2020 року роботодавцем не було виконано. Апелянт зазначає, що він був відсутній на роботі 25.06.2020 року та 26.06.2020 року з поважних причин, оскільки 25.06.2020 року сторони спору приймали участь у судовому засіданні Козелецького районного суду Чернігівської області у справі №734/4583/19, а 26.06.2020 року позивач не був на роботі, оскільки наявна довідка лікувально-профілактичного закладу, із підписом і печаткою лікаря, в якій вказано, що позивач за даними медичного огляду, працювати не може, і таким чином, факти прогулів є недоведеними. Апелянт стверджує, що з 01.10.2019 року він був обраний заступником голови профкому Остерського ВУЖКГ, і тому роботодавець був зобов`язаний отримати попередню згоду профкому Остерського ВУЖКГ та Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників ЖКГ, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на його звільнення, проте, дана згода отримана не була.

У відзиві на апеляційну скаргу Остерське ВУЖКГ просило залишити без задоволення апеляційну скаргу, у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 02.02.2021 року.

В судових засіданнях апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представники позивача ОСОБА_1 - адвокат Лапоша Д.Ю., адвокат Задорожня О.І. підтримали вимоги та доводи поданої апеляційної скарги.

В судових засіданнях апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник відповідача Остерського ВУЖКГ - адвокат Гуц А.М. просив залишити обгрунтоване рішення суду першої інстанції від 02.02.2021 року - без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у зв`язку із її безпідставністю, залишити без задоволення.

В судових засіданнях апеляційного суду представник третьої особи ОСОБА_2 вважала обґрунтованими доводи заявленого ОСОБА_1 позову.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, не з`явився. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 з 2004 року перебував у трудових відносинах із відповідачем.

Відповідно до копії протоколу № 1 засідання членів профкому Остерського ВУЖКГ від 01.10.2019 року, позивача обрано заступником голови профспілкового комітету (а.с.105,136, том1).

Наказом начальника Остерського ВУЖКГ від 04.12.2019 року №62 ОСОБА_1 було звільнено з посади оператора диспетчерської служби (поза штатом) за відмову від продовження роботи, у зв`язку зі зміною істотних умов праці, на підставі п.6 ч.1 статті 36 КЗпП України.

Рішенням Козелецького районного суду від 25.06.2020 року (справа № 734/4583/19), було поновлено ОСОБА_1 на посаді оператора диспетчерської служби Остерського ВУЖКГ з 04.12.2019 року. Стягнуто з Остерського ВУЖКГ на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30 738,69 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04.12.2019 року до 25.06.2020 року, включно, з утриманням податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з Остерського ВУЖКГ на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за листопад і грудень 2019 року, в розмірі 4 795,19 грн., з утриманням податків та обов`язкових платежів (а.с.9-11, том 1).

На виконання вказаного рішення суду, наказом Остерського ВУЖКГ від 25.06.2020 року №28, ОСОБА_1 поновлено на посаді оператора диспетчерської служби з 25.06.2020 року (а.с.20, том 1). У цей же день ОСОБА_1 у присутності начальника, головного бухгалтера і майстра з водопроводу Остерського ВУЖКГ ознайомлено із зазначеним наказом, з умовами оплати праці, графіком роботи та розташуванням робочого місця, але він відмовився підтвердити факт ознайомлення своїм підписом, після чого залишив територію Остерського ВУЖКГ та до кінця робочого дня на робоче місце не з`явився, про що складено відповідний акт (а.с.49,том 1).

Згідно з копією акта від 26.06.2020 року, складеного головним бухгалтером ОСОБА_3 , майстром з водопроводу ОСОБА_4 , і трактористом ОСОБА_5 , у цей день позивач протягом всього робочого дня був відсутнім на робочому місці без поважних причин (а.с.50,том 1).

У копії довідки Остерської міської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 23.11.2020 року зазначено, що ОСОБА_1 26.06.2020 звертався за допомогою до сімейного лікаря у зв`язку з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2 ст., ризик 4 (дуже високий), гіпертонічний криз неускладнений (26.06.20). За даними медичного огляду працювати не міг (а.с.73, том 1).

Відповідно до наявних у справі документів, складених структурними підрозділами АТ Укрпошта, і пояснень ОСОБА_1 , копію наказу Остерського ВУЖКГ від 25.06.2020 року №28 про поновлення його на роботі, позивач отримав 27.06.2020 року.

13.07.2020 року позивач подав відповідачу заяву про надання відпустки з 27.07.2020 року (а.с.54, том 1).

Як вбачається з копії акта від 13.07.2020 року, складеного начальником, головним бухгалтером і майстром з водопроводу Остерського ВУЖКГ, у цей день оператор диспетчерської служби ОСОБА_1 відмовився надати пояснення щодо причин залишення свого робочого місця, і відсутності на роботі до кінця робочого дня 25.06.2020 року та відсутності на роботі протягом всього робочого дня 26.06.2020 року (а.с.51, том 1).

Наказом Остерського ВУЖКГ від 13.07.2020 року №31 ОСОБА_1 - оператора диспетчерської служби, було звільнено з роботи, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин з 26.06.2020 року (а.с.15, том 1).

В акті від 13.07.2020 року, складеному начальником ОСОБА_6 , головним бухгалтером Скидан Н.Є. і майстром з водопроводу ОСОБА_4 , зазначено, що у цей день оператора диспетчерської служби ОСОБА_1 ознайомлено з наказом управління від 13.07.2020 року про звільнення його з роботи з 26.06.2020 року, на підставі п.4 ч.1 статті 40 КЗпП України, за прогул (відсутність на роботі без поважної причини), але він відмовився підписати даний наказ і отримати його копію (а.с.52, том 1).

Згідно з довідкою Козелецької центральної районної лікарні №122 від 13.07.2020 року, у цей день ОСОБА_1 був на прийомі у лікаря. 13.07.2020 року ОСОБА_1 брав участь у судовому засіданні Козелецького районного суду у справі №734/4452/19, яке розпочалося о 16:00 год., що підтверджено копією судової повістки, з відповідною відміткою в ній (а.с.19, том 1).

Згідно з листками непрацездатності, позивач був тимчасово непрацездатним у періоди: з 30 червня до 10 липня, з 14 до 27 липня, з 29 липня до 07 серпня 2020 року (а.с.13, 14, 53, 70, том 1).

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.02.2021 року, відмовляючи у задоволенні заявленого ОСОБА_1 позову до Остерського ВУЖКГ про поновлення на роботі, внесення відповідних записів до трудової книжки, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довів обставин, на які посилався, як на підставу своїх вимог. Суд першої інстанції встановив, що рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 25.06.2020 року визнано незаконним та скасовано наказ від 04.12.2019 року №62 про звільнення позивача з роботи та поновлено його на посаді оператора диспетчерської служби ВУЖКГ. На виконання вказаного рішення суду одразу після його проголошення (цього ж дня), відповідач видав наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі, та довів до нього графік роботи, умови оплати праці, визначене робоче місце. Однак позивач, який прибув до Остерського ВУЖКГ, відмовився ознайомитися із згаданим наказом, залишив робоче місце, і до кінця робочого дня 25.06.2020 року, не з`явився в управління. Наступного дня, у п`ятницю 26.06.2020 року, ОСОБА_1 взагалі не прибув на своє робоче місце, і не пояснив причини своєї відсутності на роботі. Вказані обставини підтверджуються відповідними актами роботодавця. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт відсутності позивача на роботі без поважних причин 25 та 26 червня 2020 року, у зв`язку з чим його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним.

В ході судового розгляду справи по суті представником позивача було звернуто увагу суду, що відповідачем не було отримано згоди профспілки при звільненні працівника. Судом першої інстанції було роз`яснено позивачу, що ним така правова підстава позову заявлена не була, тому судом вона не розглядається.

Щодо позиції сторін про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні, що із врахуванням того, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки роботодавцем не були порушені норми трудового законодавства, суд не вбачає доцільним вирішувати питання про поновлення позивачу строку звернення до суду.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14.09.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02.02.2021 року, було залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 25 і 26 червня 2020 року прогулу, а із наявних у справі доказів не вбачається обставин, які можна кваліфікувати, як поважні причини відсутності працівника на роботі у зазначені дні. Разом з тим, 01.10.2019 року ОСОБА_1 був обраний заступником голови профкому Остерського ВУЖКГ, і на момент його звільнення роботодавець не отримав у профкому попередню згоду на звільнення. Попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації або його керівником, з боку профспілкової організації, є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено. На виконання ухвали суду Чернігівська обласна організація професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України надала письмову відповідь про прийняття рішення не надавати згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, посилаючись лише на те, що на їх адресу та на адресу первинної профспілкової організації Остерського ВУЖКГ не надходило обґрунтованого письмового подання роботодавця про розірвання трудового договору з членом виборного профспілкового органу Остерського ВУЖКГ ОСОБА_1 , і згода на його звільнення не надавалася. Разом з тим, оскільки в рішенні обласної профспілки немає посилань на конкретні порушення, які допустило Остерське ВУЖКГ, а судом не встановлено порушень роботодавцем порядку звільнення позивача, передбаченого статтями: 42, 43, 49-2 КЗпП України, апеляційний суд дійшов висновку про визнання вказаної відмови у наданні дозволу на звільнення ОСОБА_1 , необґрунтованою, та не прийняв її до уваги.

Постановою Верховного Суду від 25.01.2023 року у даній справі, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лапоши Д.Ю., задоволено частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 14.09.2022 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 року у даній цивільній справі: … Однак в порушення вимог статті 417 ЦПК України під час нового розгляду цієї справи апеляційний суд не виконав усіх вказівок, що містилися в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2022 року, зокрема витребував лише рішення щодо згоди/незгоди на звільнення позивача з роботи у вищого виборного органу профкому Остерського ВУЖКГ - Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, тоді як мав запитати таку згоду також і в названого профкому, тобто у виборного органу, членом якого був позивач. Таким чином, що суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про те, що звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено згідно з вимогами законодавства про працю.

… Під час нового розгляду суду необхідно у випадку, визначеному в частині дев`ятій статті 43 КЗпП України, зупинити провадження у справі та звернутися до профкому Остерського ВУЖКГ із запитом, в якому порушити питання щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , який є членом виборного органу, після чого розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до статті 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Вказана норма Закону зобов`язує суди нижчих інстанцій враховувати висновки Верховного Суду під час нового розгляду справи та відповідно, мотивувати рішення з урахуванням позиції суду касаційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги стверджують, що в матеріалах справи містяться два листка непрацездатності, які свідчать про те, що позивач не міг звернутися до суду із поважних причин. Крім того, як вказує апелянт, у зв`язку із карантином, відбулось продовження строків позовної давності, і за даних обставин, строк подання позивачем позову з вимогою про поновлення на роботі не є пропущеним. За доводами апелянта, 25.06.2020 року відповідачем не було виготовлено наказу про поновлення на роботі, справа в суді першої інстанції була розглянута 25.06.2020 року, і рішення зачитувалось після 14.00 години. Доводи апеляційної скарги стверджують, що акти відповідача, які містяться в матеріалах справи, є неправдивими, оскільки рішення Козелецького районного суду від 25.06.2020 року роботодавцем не було виконано. Апелянт зазначає, що він був відсутній на роботі 25.06.2020 року та 26.06.2020 року з поважних причин, оскільки 25.06.2020 року сторони спору приймали участь у судовому засіданні Козелецького районного суду Чернігівської області у справі №734/4583/19, а 26.06.2020 року позивач не був на роботі, оскільки наявна довідка лікувально-профілактичного закладу, із підписом і печаткою лікаря, в якій вказано, що позивач за даними медичного огляду, працювати не може, і таким чином, факти прогулів є недоведеними. Апелянт стверджує, що з 01.10.2019 року він був обраний заступником голови профкому Остерського ВУЖКГ, і тому роботодавець був зобов`язаний отримати попередню згоду профкому Остерського ВУЖКГ та Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників ЖКГ, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на його звільнення, проте, дана згода отримана не була.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У постанові Верховного Суду від 17.06.2020 року у справі №521/1892/18, провадження №61-39740св18, зазначено: ... Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

КЗпП України не містить визначення поняття поновлення на роботі, як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України Про виконавче провадження.

За змістом статті 65 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент поновлення позивача на роботі за рішенням суду) рішення вважається виконаним боржником із дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 06.12.2018 року у справі № 465/4679/16, провадження №61-29024св18, від 26.02.2020 року у справі № 702/725/17, провадження №61- 12857св18.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Козелецького районного суду від 25.06.2020 року (справа №734/4583/19), було поновлено ОСОБА_1 на посаді оператора диспетчерської служби Остерського ВУЖКГ з 04.12.2019 року. Стягнуто з Остерського ВУЖКГ на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30 738,69 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04.12.2019 року до 25.06.2020 року, включно, з утриманням податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з Остерського ВУЖКГ на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за листопад і грудень 2019 року, в розмірі 4 795,19 грн., з утриманням податків та обов`язкових платежів (а.с.9-11, том 1).

На виконання вказаного рішення суду, наказом Остерського ВУЖКГ від 25.06.2020 року №28, ОСОБА_1 поновлено на посаді оператора диспетчерської служби з 25.06.2020 року (а.с.20, том 1).

Як вбачається з копії вищезазначеного наказу, даним наказом: поновлено ОСОБА_1 на посаді оператора диспетчерської служби Остерського ВУЖКГ з 25.06.2020 року (поза штатом); ОСОБА_1 вказано приступити з 25.06.2020 року до виконання обов`язків на посаді оператора диспетчерської служби Остерського ВУЖКГ з 25.06.2020 року (поза штатом); встановлено ОСОБА_1 наступні умови оплати праці згідно зі штатним розписом: з окладом 4 723 грн.; зазначено ОСОБА_1 взяти до виконання наступний графік роботи: початок роботи о 8-00 год, перерва на обід та харчування з 12 год. до 13 год., закінчення роботи: 17 год., вихідні дні: субота, неділя; визначено ОСОБА_1 робоче місце: кабінет майстрів у приміщенні Остерського ВУЖКГ за адресою: м.Остер, вул.1-го Травня, буд.46; доручено інспектору з кадрів невідкладно довести до відома ОСОБА_1 його посадові обов`язки; доручено інспектору з кадрів невідкладно довести даний наказ під розпис до відома ОСОБА_1 .

У цей же день ОСОБА_1 у присутності начальника, головного бухгалтера і майстра з водопроводу Остерського ВУЖКГ ознайомлено із зазначеним наказом, з умовами оплати праці, графіком роботи та розташуванням робочого місця, але він відмовився підтвердити факт ознайомлення своїм підписом, після чого залишив територію Остерського ВУЖКГ та до кінця робочого дня на робоче місце не з`явився, про що складено відповідний акт (а.с.49,том 1).

Як вбачається із вищенаведеного, Остерським ВУЖКГ 25.06.2020 року було в повному обсязі, та у відповідності до приписів чинного законодавства виконано рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 25.06.2020 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 .

Згідно з копією акта від 26.06.2020 року, складеного головним бухгалтером ОСОБА_3 , майстром з водопроводу ОСОБА_4 , і трактористом ОСОБА_5 , у цей день позивач протягом всього робочого дня був відсутнім на робочому місці без поважних причин (а.с.50,том 1).

У копії довідки Остерської міської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 23.11.2020 року зазначено, що ОСОБА_1 26.06.2020 звертався за допомогою до сімейного лікаря у зв`язку з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2 ст., ризик 4 (дуже високий), гіпертонічний криз неускладнений (26.06.20). За даними медичного огляду працювати не міг (а.с.73, том 1).

Відповідно до наявних у справі документів, складених структурними підрозділами АТ Укрпошта, і пояснень ОСОБА_1 , копію наказу Остерського ВУЖКГ від 25.06.2020 року №28 про поновлення його на роботі, позивач отримав 27.06.2020 року.

13.07.2020 року позивач подав відповідачу заяву про надання відпустки з 27.07.2020 року (а.с.54, том 1).

Як вбачається з копії акта від 13.07.2020 року, складеного начальником, головним бухгалтером і майстром з водопроводу Остерського ВУЖКГ, у цей день оператор диспетчерської служби ОСОБА_1 відмовився надати пояснення щодо причин залишення свого робочого місця, і відсутності на роботі до кінця робочого дня 25.06.2020 року та відсутності на роботі протягом всього робочого дня 26.06.2020 року (а.с.51, том 1).

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що наказом Остерського ВУЖКГ від 16.09.2021 року №48 Про звільнення з роботи ОСОБА_1 (а.с.197, том 3), оператора диспетчерської служби Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства ОСОБА_1 , звільнено з роботи з 16.09.2021 року, згідно п.1 ч.1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), на підставі поданої ним заяви від 16.09.2021 року (а.с.198, том 3).

Обставини, викладені в актах відповідача від 25.06.2020 року, від 26.06.2020 року, від 13.07.2020 року, позивачем належними та достатніми доказами, у розумінні приписів статей: 77,80 ЦПК України, не спростовані.

Наказом Остерського ВУЖКГ від 13.07.2020 року №31 ОСОБА_1 - оператора диспетчерської служби, було звільнено з роботи, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин з 26.06.2020 року (а.с.15, том 1).

Відповідно до п.4 ч.1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 24 постанови від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 26.07.2021 року у справі №643/10816/17, провадження №61-188св21, від 15.11.2021 року у справі №212/9516/19, провадження № 61-14592св21, зазначено: пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

У даній справі судом встановлено, що роботодавцем неодноразово пропонувалося позивачу, та він мав достатньо часу надати пояснення щодо поважності причин залишення робочого місця (прогулу), однак такі пояснення ним не були надані. ОСОБА_1 не надав будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх доводів щодо поважності причин відсутності його на робочому місці 25 та 26 червня 2020 року.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом обставин відносно того, що позивач, 25.06.2020 року, будучи обізнаним про наказ №28 про поновлення його на роботі, до виконання своїх обов`язків не приступив. Твердження апеляційної скарги про необізнаність позивача із даним наказом про його поновлення на роботі спростовується актом відповідача від 25.06.2020 року (а.с.49, том 1).

Згідно з копією акта від 26.06.2020 року, складеного головним бухгалтером ОСОБА_3 , майстром з водопроводу ОСОБА_4 , і трактористом ОСОБА_5 , у цей день позивач протягом всього робочого дня був відсутнім на робочому місці без поважних причин (а.с.50,том 1).

У копії довідки Остерської міської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 23.11.2020 року зазначено, що ОСОБА_1 26.06.2020 звертався за допомогою до сімейного лікаря у зв`язку з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2 ст., ризик 4 (дуже високий), гіпертонічний криз неускладнений (26.06.20). За даними медичного огляду працювати не міг (а.с.73, том 1).

З даного приводу суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що згідно п.2.19 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України №455 від 13.11.2001 року, особам, які самостійно звернулися по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченого печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведення консультації.

При цьому, враховуючи зміст довідки (а.с.73, том 1), наданої позивачем, з неї неможливо встановити, в який саме час, в робочий чи неробочий час, ОСОБА_1 звертався до лікаря, оскільки, в порушення приписів вказаної Інструкції, уданій довідці не зазначено час проведення консультації. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що вказана довідка не є належним доказом по справі, який підтверджує поважність відсутності позивача на роботі 26.06.2020 року. Зазначена довідка датована 23.11.2020 року, тобто, у хронологічному порядку, після звернення позивача з даним позовом до суду, і вона, відповідно не могла бути надана стороні відповідача на час складення акту 13.07.2020 року щодо надання пояснень стосовно причин прогулу. Судом встановлено, що будь-яким іншим чином про причини прогулу 26.06.2020 року позивач роботодавця не повідомив.

За даних обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що позивачем вчинено прогули 25.06.2020 року та 26.06.2020 року.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідно до копії протоколу №1 засідання членів профкому Остерського ВУЖКГ від 01.10.2019 року, позивача було обрано заступником голови профспілкового комітету Остерського ВУЖКГ (а.с.105,136, том1). При цьому, на час звільнення ОСОБА_1 із займаної посади попередня згода на його звільнення, як члена профспілкового комітету профспілкової організації Остерського ВУЖКГ, роботодавцем не була отримана.

В постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі №6-703цс15 викладено наступні правові висновки.

Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Системне тлумачення положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності дає підстави для висновку про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, така обґрунтованість повинна оцінюватися судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства та лексичного значення (тлумачення) самого слова обґрунтований, яке означає бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами.

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

В постанові Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 760/7037/17-ц, провадження №61-41088св18, вказано, що в аспекті положень ч.7 статті 43 і ч.6 статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості. Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватися судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 Цивільного кодексу України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова обґрунтований, яке означає бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами. Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Відповідно до статті 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

На виконання постанови Верховного Суду від 25.01.2023 року у даній цивільній справі (а.с.49-58, том 3), ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 23.02.2023 року (а.с.64, том 3), було витребувано у Первинної профспілкової організації Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства рішення щодо згоди/незгоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи, на підставі наказу від 13.07.2020 року №31 за п.4 ч.1 статті 40 КЗпП України.

Проте, висновку щодо згоди/незгоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі наказу від 13.07.2020 року №31 за п.4 ч.1 статті 40 КЗпП України від первинної профспілкової організації Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства Чернігівським апеляційним судом отримано не було, у зв`язку із наступним.

В подальшому, на запит апеляційного суду Чернігівською обласною організацією професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України було надано інформацію (а.с.130-131, том 3), з якої вбачається, що відносини Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України з первинною організацією профспілки Остерського ВУЖКГ тривали до 01.01.2022 року. З 01.01.2022 року на підставі постанови президії Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України від 15.12.2021 року первинну профспілкову організацію Остерського ВУЖКГ було знято з обліку (а.с.83, том 3).

За даних обставин, за відсутності попередньої згоди/незгоди первинної профспілкової організації Остерського ВУЖКГ, яка з 01.01.2022 року знята з обліку, вищевказану згоду/незгоду надає вищий виборний орган даної професійної спілки (об`єднання професійних спілок), тобто, президія Комітету Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 25.07.2023 року (а.с.159-161, том 3), в порядку приписів ч.9 статті 43 КЗпП України, апеляційним судом було запитано згоду або відмову у наданні згоди у президії Комітету Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на звільнення ОСОБА_1 з роботи, на підставі наказу від 13.07.2020 року №31 за п.4 ч.1 статті 40 КЗпП України. До одержання вказаного рішення провадження провадження у даній цивільній справі було зупинено.

28.08.2023 року на адресу Чернігівського апеляційного суду надійшла постанова президії Комітету Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України від 25.03.2023 року про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 (а.с.166-168, том 3).

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Надаючи оцінку вищевказаній постанові президії Комітету Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України від 25.03.2023 року про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , апеляційний суд, відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі №6-703цс15, а також у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №760/7037/17-ц, провадження №61-41088св18.

Необхідно зазначити, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, при цьому, суд здійснює перевірку та надає юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення).

Як вбачається із постанови президії Комітету Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 (а.с.166-168, том 3), вказана відмова обґрунтована тим, що: … Тимчасова непрацездатність, необізнаність з наказом від 25.06.2020 №28 про поновлення на роботі на посаді оператора диспетчерської служби ОСОБА_1 виключають його вину. Дії спрямовані на звільнення з посади є передчасними, оскільки до 27.06.2020 ОСОБА_1 перебував у стані вимушеного прогулу, у зв`язку з попереднім звільненням та неналежним повідомленням про його поновлення на роботі.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що висновки вказаної постанови президії Комітету Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 (а.с.166-168, том 3), не узгоджуються та спростовуються фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.

Як вбачається із матеріалів даної цивільної справи та матеріалів цивільної справи №734/4583/19 за позовом ОСОБА_1 до Остерського ВУЖКГ про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка була витребувана апеляційним судом із Козелецького районного суду Чернігівської області, а саме, із протоколу судового засідання від 25.06.2020 року, який міститься на а.с.150-152 даної цивільної справи № 734/4583/19, розгляд зазначеної справи було завершено судом першої інстанції о 13:12 год. 25.06.2020 року проголошенням повного рішення суду, із роз`ясненням порядку та строку його оскарження. Копія даного рішення суду першої інстанції від 25.06.2020 року була отримана позивачем та його представником в цей же день - 25.06.2020 року (а.с.160,161, цивільної справи №734/4583/19). На виконання вказаного рішення суду, в частині щодо негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі, наказом Остерського ВУЖКГ від 25.06.2020 №28, ОСОБА_1 було поновлено на посаді оператора диспетчерської служби з 25.06.2020 року, та у присутності начальника, головного бухгалтера і майстра з водопроводу Остерського ВУЖКГ ознайомлено із зазначеним наказом, з умовами оплати праці, графіком роботи та розташуванням робочого місця, але він відмовився підтвердити факт ознайомлення своїм підписом, після чого залишив територію Остерського ВУЖКГ, та до кінця робочого дня на робоче місце не з`явився, про що відповідачем було складено відповідний акт (а.с.49, том 1). Згідно з копією акта від 26.06.2020 року, складеного головним бухгалтером ОСОБА_3 , майстром з водопроводу ОСОБА_4 , і трактористом ОСОБА_5 , у цей день позивач протягом всього робочого дня був відсутнім на робочому місці без поважних причин (а.с.50,том 1). Як вбачається з копії акта від 13.07.2020 року, складеного начальником, головним бухгалтером і майстром з водопроводу Остерського ВУЖКГ, у цей день оператор диспетчерської служби ОСОБА_1 відмовився надати пояснення щодо причин залишення свого робочого місця, і відсутності на роботі до кінця робочого дня 25.06.2020 року та відсутності на роботі протягом всього робочого дня 26.06.2020 року (а.с.51, том 1).

Вказаних обставин доводи апеляційної скарги не спростовують.

У довідці Остерської міської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 23.11.2020 року зазначено, що ОСОБА_1 26.06.2020 звертався за допомогою до сімейного лікаря у зв`язку з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2 ст., ризик 4 (дуже високий), гіпертонічний криз неускладнений (26.06.20). За даними медичного огляду працювати не міг (а.с.73, том 1).

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 року в справі №761/14798/17, провадження №61-6928св19), зазначено, що: … в Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої МОЗ України №455 від 13 листопада 2001 року, зокрема, передбачено: тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності (пункт 1.1.); видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. (пункт 1.2.); листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах (підпункт 1.3.1. пункту 1.3.); особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведеної консультації (пункт 2.19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.03.2021 року в справі №202/7726/19, провадження №61-560св21, вказано, що: … встановивши, що ОСОБА 1 була відсутня на робочому місці протягом двох робочих днів - 26 та 27 вересня 2019 року, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала належних та достовірних доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці протягом зазначеного періоду, а тому її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулось з дотриманням норм трудового законодавства. Судами правильно враховано, що надана позивачкою виписка комунального некомерційного підприємства Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11 з амбулаторної картки від 30 січня 2020 року не може свідчити про поважність причин відсутності позивачки на робочому місці 26 та 27 вересня 2019 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, оскільки згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року N455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Відповідно до пункту 1.2 Інструкції видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6., які за обставин цієї справи встановлені не були. Аргумент касаційної скарги про те, що роботодавець не відібрав у позивачки пояснень щодо причин відсутності на роботі спростовується матеріалами справи, зокрема актом про результати службового розслідування від 30 вересня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовилась надавати письмові пояснення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2023 року у справі №309/399/22, провадження №61-9457св23.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом обставин відносно того, що позивач, 25.06.2020 року, будучи обізнаним про наказ №28 про поновлення його на роботі, до виконання своїх обов`язків не приступив. Твердження апеляційної скарги про необізнаність позивача із даним наказом про його поновлення на роботі спростовується актом відповідача від 25.06.2020 року (а.с.49, том 1).

Згідно з копією акта від 26.06.2020 року, складеного головним бухгалтером ОСОБА_3 , майстром з водопроводу ОСОБА_4 , і трактористом ОСОБА_5 , у цей день позивач протягом всього робочого дня був відсутнім на робочому місці без поважних причин (а.с.50,том 1).

У копії довідки Остерської міської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 23.11.2020 року зазначено, що ОСОБА_1 26.06.2020 звертався за допомогою до сімейного лікаря у зв`язку з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2 ст., ризик 4 (дуже високий), гіпертонічний криз неускладнений (26.06.20). За даними медичного огляду працювати не міг (а.с.73, том 1).

З даного приводу суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що згідно п.2.19 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України №455 від 13.11.2001 року, особам, які самостійно звернулися по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченого печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведення консультації.

При цьому, враховуючи зміст довідки (а.с.73, том 1), наданої позивачем, з неї неможливо встановити, в який саме час, в робочий чи неробочий час, ОСОБА_1 звертався до лікаря, оскільки, в порушення приписів вказаної Інструкції, уданій довідці не зазначено час проведення консультації. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що вказана довідка не є належним доказом по справі, який підтверджує поважність відсутності позивача на роботі 26.06.2020 року. Зазначена довідка датована 23.11.2020 року, тобто, у хронологічному порядку, після звернення позивача з даним позовом до суду, і вона, відповідно не могла бути надана стороні відповідача на час складення акту 13.07.2020 року щодо надання пояснень стосовно причин прогулу. Судом встановлено, що будь-яким іншим чином про причини прогулу 26.06.2020 року позивач роботодавця не повідомив.

За даних обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що позивачем вчинено прогули 25.06.2020 року та 26.06.2020 року.

Приймаючи до уваги вищенаведене, позивачем в ході судових розглядів даної справи не надано будь-яких належних та достатніх, у розумінні положень статей: 77, 80 ЦПК України, доказів на підтвердження своїх доводів щодо поважності причин його відсутності на робочому місці 25 та 26 червня 2020 року.

За даних обставин, необхідно зазначити, що висновки постанови президії Комітету Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 (а.с.166-168, том 3), не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки вони не узгоджуються та спростовуються фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.

Доводи позивача відносно того, що рішення суду від 25.06.2020 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідач не виконав, оскільки відповідна посада у штатному розписі Остерського ВУЖКГ відсутня, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.02.2021 року, виходячи із наступного. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 було виведено поза штат ще до його звільнення, на підставі наказу №49 від 09.09.2019 року (а.с.199, том 3), у зв`язку із відсутністю організаційних умов для виконання ним роботи оператора диспетчерської служби, з яким ОСОБА_1 ознайомився 11.09.2019 року. Вищевказаний наказ не оскаржено та не скасовано. Таким чином, 25.06.2020 року позивача було поновлено на роботі на тих же умовах, які існували до його звільнення. При цьому, як вбачається з копії наказу відповідача від 25.06.2020 року №28 (а.с.20, том 1), даним наказом: поновлено ОСОБА_1 на посаді оператора диспетчерської служби Остерського ВУЖКГ з 25.06.2020 року (поза штатом); ОСОБА_1 вказано приступити з 25.06.2020 року до виконання обов`язків на посаді оператора диспетчерської служби Остерського ВУЖКГ (поза штатом); встановлено ОСОБА_1 наступні умови оплати праці згідно зі штатним розписом: з окладом 4 723 грн.; зазначено ОСОБА_1 взяти до виконання наступний графік роботи: початок роботи о 8-00 год, перерва на обід та харчування з 12 год. по 13 год., закінчення роботи: 17 год., вихідні дні: субота, неділя; визначено ОСОБА_1 робоче місце: кабінет майстрів у приміщенні Остерського ВУЖКГ за адресою: м.Остер, вул.1-го Травня, буд.46; доручено інспектору з кадрів невідкладно довести до відома ОСОБА_1 його посадові обов`язки; доручено інспектору з кадрів невідкладно довести даний наказ під розпис до відома ОСОБА_1 .

Із наведеного вбачається, що позивача було допущено до фактичного виконання трудових обов`язків, а саме, створено умови, за яких він може їх здійснювати у порядку, який мав місце до звільнення ОСОБА_1 .

Посилання в апеляційній скарзі на ті обставини, що строки подання даного позову не були пропущені, не мають правового значення, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог заявленого позову з підстав недоведеності позовних вимог.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що наказом Остерського ВУЖКГ від 16.09.2021 року №48 Про звільнення з роботи ОСОБА_1 (а.с.197, том 3), оператора диспетчерської служби Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства ОСОБА_1 , звільнено з роботи з 16.09.2021 року, згідно п.1 ч.1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), на підставі поданої ним заяви від 16.09.2021 року (а.с.198, том 3).

Висновки суду першої інстанції відносно того, що відсутність згоди профспілки при звільненні позивача не є правовою підставою заявленого позову, і тому судом першої інстанції не розглядається, є помилковими.

При цьому, необхідно зазначити, що апеляційним судом виконано приписи ч.9 статті 43 КЗпП України, та надано відповідну оцінку постанові президії Комітету Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 (а.с.166-168, том 3).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02.02.2021 року про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови апеляційного суду.

В іншій частині рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02.02.2021 року, необхідно залишити без змін.

Оскільки рішення суду першої інстанції від 02.02.2021 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , у редакції даної постанови апеляційного суду, розподіл судових витрат між сторонами, в порядку приписів статті 141 ЦПК України, апеляційним судом не проводиться.

Керуючись статтями: 367, 368, 374; п.1, п.4 ч.1 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року, змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови апеляційного суду.

В іншій частині рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 15.12.2023 року.

Головуючий: Судді: