Постанова

від 31.01.2023 по справі 381/1884/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2023 року

м. Київ

справа №381/1884/21

провадження №22-ц/824/1757/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2022 року у складі судді Осаулової Н.А.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив визнати нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на вказане нежитлове приміщення по частині за кожним; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 червня 2009 року сторони зареєстрували шлюб. Під час шлюбу, в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було побудовано нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано за відповідачем.

Посилався на те, що на час подачі позову позивач та відповідач разом не проживали, шлюбні відносини між ними фактично були припинені. Згоди щодо поділу вищевказаного майна, сторони дійти не могли, оскільки ОСОБА_2 не визнає права власності ОСОБА_1 на зазначене майно.

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подала в суд зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, в якому просила суд визнати спірне майно особистою приватною власністю ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що магазин промислових товарів збудований ОСОБА_2 ще до реєстрації шлюбу, за особисті кошти, а не за кошти сім`ї.

Зазначила, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 18 травня 2002 року нею була куплена квартира, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Рішенням Фастівської міської ради Київської області №3/15-VII-IV від 26 грудня 2002 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0177 га (кадастровий номер земельної ділянки 3211200000:09:004:0018 - 0,0114 га і кадастровий номер земельної ділянки 3211200000:09:004:0017 - 0,0063 га), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Фастівської міської ради Київської області № 2/22-XXX-IV від 03 березня 2005 року змінено цільове призначення земельної ділянки для ведення комерційної діяльності.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року (справа № 2-735/09) визнано за ОСОБА_2 право власності на два самочинно збудовані павільйони площею 60 кв.м в АДРЕСА_1 .

Зауважувала, що матеріали справи не містять доказів того, що спірний об`єкт нерухомості був побудований за спільні кошти подружжя.

На підставі викладеного зустрічні позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - задоволено.

Визнано нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Заходи забезпечення позову, які було накладено ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2021 року, - скасовано.

Вирішено питання судового збору.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 06 грудня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки ані позовні вимоги ОСОБА_1 , ані вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 не ґрунтувалися на положеннях частини першої статті 62 СК України, якою врегульовано виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові, тому суд першої інстанції вийшов за межі підстав позову, оскільки аргументував своє рішення з посиланням на обставини та норми права, якими не обґрунтовувались позовні вимоги.

Зауважує, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року у справі №2-735/09 є неналежним доказом у даній справі, оскільки не містить інформацію щодо предмета доказування, стосується іншого предмета нерухомого майна, що розташований за іншою адресою.

Уважає необґрунтованим висновок місцевого суду, що спірний магазин є тими самими 2 самочинно збудованими павільйонами, площею 60 м.кв, що розташовані в АДРЕСА_2 , з огляду на те, що жодних доказів на підтвердження реконструкції, зміни назви об'єкта, його площі та адреси сторонами надано не було.

Зазначає, що показання свідків щодо строків будівництва магазину не є допустимими доказами, оскільки в силу вимог статті 78 ЦПК України, такі обставини можуть бути підтвердженні виключно дозволом на виконання будівельних робіт, повідомленням про початок таких робіт на об`єкті, а також актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об`єкта.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не надала суду жодних доказів, які б прямо чи опосередковано свідчили про те, що магазин було фактично збудовано як самочинне будівництво до шлюбу з ОСОБА_1 .

Позивач не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направила.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично за час шлюбу була збільшена площа нежитлового приміщення, що належало ОСОБА_2 до шлюбу, а тому, ОСОБА_1 має доводити, що збільшення вартості майна відбулось внаслідок спільних затрат подружжя або його особистих ресурсів, при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

З наявних у справі доказів не підтверджується не тільки факт грошових затрат ОСОБА_1 , а й факт трудових затрат, коли він міг би вкладатися якщо не фінансово, то власною працею у істотне збільшення вартості спірного майна. Такі обставини ОСОБА_1 не довів.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 03 червня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис №121, що підтверджено свідоцтвом про шлюб (т. 1 а.с. 6).

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2021 року у справі №381/320/21 шлюб між сторонами було розірвано.

У даній справі спір у сторін виник щодо нежитлового приміщення - магазину промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання.

Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.

В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав про те, що під час шлюбу, в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти подружжя позивачем та відповідачем було побудовано нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке є спільним майном подружжя.

Заперечуючи позов ОСОБА_1 та його доводи щодо спільності вказаного майна, ОСОБА_2 посилалася на те, що побудоване нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом її особистої приватної власності, оскільки був збудований нею до реєстрації шлюбу за особисті кошти, а не за кошти сім`ї.

На підтвердження своїх доводів посилається на договір купівлі-продажу квартири від 18 травня 2002 року, рішення Фастівської міської ради Київської області № 3/15-VII-IV від 26 грудня 2002 року, рішення Фастівської міської ради Київської області № 2/22-XXX-IV від 03 березня 2005 року, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року та покази свідків, заслуханих судом першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 18 травня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Фастівської міської державної нотаріальної контори Савчук Т.П., зареєстрованого в реєстрі за № 752, ОСОБА_2 придбала квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира зареєстрована Фастівським МБТІ на праві власності за ОСОБА_2 і записана в реєстрову книгу №113, реєстр. №8936, що підтверджується відповідним написом на договорі купівлі-продажу (т. 1 а.с. 93).

Рішенням Фастівської міської ради Київської області № 3/15-VII-IV від 26 грудня 2002 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0177 га (кадастровий номер земельної ділянки 3211200000:09:004:0018 - 0,0114 га і кадастровий номер земельної ділянки 3211200000:09:004:0017 - 0,0063 га), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ №041870. Вказаний акт 15 січня 2004 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 0002155 (а.с. 94).

Рішенням Фастівської міської ради Київської області № 2/22-XXX-IV від 03 березня 2005 року змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,0177 га (кадастровий номер земельної ділянки 3211200000:09:004:0018 - 0,0114 га і кадастровий номер земельної ділянки 3211200000:09:004:0017 - 0,0063 га), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 для ведення комерційної діяльності, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 293347. Вказаний акт 23 березня 2005 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.05.032.00240 (т. 1 а.с. 95 ).

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року у справі №2-735/09 позов ОСОБА_2 до Фастівської міської ради - відділу архітектури про визнання права власності на самочинне будівництво задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на два самочинно збудовані павільйони площею 60 кв.м по АДРЕСА_2 .

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу належить кв. АДРЕСА_3 та прилегла до неї земельна ділянка площею 0,0177 га. Згідно Державного акту від 23 березня 2005 року земля приватизована та переведена під ведення комерційної діяльності. Згідно витягу з протоколу засідання комісії по розгляду питань торгівлі, громадського харчування, надання послуг населенню міста та ефективного використання міських земельних ресурсів від 27 березня 2008 року їй було надано дозвіл про встановлення павільйонів. Після чого ОСОБА_2 даний дозвіл погодила у всіх потрібних інстанціях. Павільйони зведені з дотриманням норм добросусідства, не порушують їхніх прав, на приватизованій земельній ділянці без порушень цільового призначення (а.с. 96-97).

Також матеріалами справи встановлено, що технічний паспорт на громадський будинок - магазин промислових товарів АДРЕСА_1 отримано ОСОБА_2 18 квітня 2012 року (т. 1 а.с. 100).

Наказ про затвердження проектної документації на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 виданий 25 травня 2012 року Інспекцією ДАБК у Київській області (т. 1 а.с. 99).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 29 січня 2013 року ОСОБА_2 набула право власності на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, матеріали стін: піноблок; опис: торгівельний павільон - літера А; ганок - літера а; прибудова - літера а1, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер: 3211200000:09:004:0018, цільове призначення: ведення комерційної діяльності, площею 0,0114 га на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого 09 лютого 2013 року Службою Фастівського міськрайонного управління юстиції в Київській області.

Таким чином, до шлюбу з ОСОБА_1 за ОСОБА_2 було визнано право власності на два самочинно збудовані павільйони площею 60 м.кв в АДРЕСА_2 на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року (справа № 2-735/09).

У той же час, за час шлюбу сторін за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 09 лютого 2013 року, виданого Реєстраційною службою Фастівського міськрайонного управління юстиції в Київській області.

Як зазначалось вище, спір у даній справі стосується лише нежитлового приміщення - магазину промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , технічний паспорт на яке виготовлено 18 квітня 2012 року, наказ про затвердження проектної документації видано 25 травня 2012 року, а право власності зареєстроване за ОСОБА_2 29 січня 2013 року, тобто під час шлюбу, а отже вказане спірне нежитлове приміщення є спільним майном подружжя.

Жодних позовних вимог щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки кадастровий номер: 3211200000:09:004:0018, цільове призначення: ведення комерційної діяльності, площею 0,0114 га; павільйони площею 60 кв.м по АДРЕСА_2 ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 заявлено не було, а отже такі об`єкти нерухомості не є предметом спору.

Тому, посилання ОСОБА_2 на договір купівлі-продажу квартири від 18 травня 2002 року, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року у справі №2-735/09 не заслуговують на увагу суду, оскільки не підтверджують вимог зустрічного позову, не спростовують вимог позову ОСОБА_1 , не містять інформації щодо предмета доказування, стосуються інших об`єктів нерухомого майна, що розташовані за іншими адресами, ніж спірне нежитлове приміщення.

Окрім того, безпідставними та недоведеними є твердження ОСОБА_2 про те, що після ухвалення рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року у справі №2-735/09 в період шлюбу з ОСОБА_1 лише завершувала процес оформлення дозвільної документації на вже побудоване до шлюбу приміщення, оскільки ОСОБА_2 лише у 2012 році, тобто через 3 роки після ухвалення рішення, отримала наказ про затвердження проектної документації та технічний паспорт на спірне нежитлове приміщення, яке має іншу адресу та площу.

Також неспроможними є посилання сторони відповідача на покази свідків, які вказали у судовому засіданні, що нежитлове приміщення побудовано ОСОБА_2 до шлюбу, оскільки свідки давали пояснення зі слів самої ОСОБА_2 , плутались у показах, надавали нечіткі дані, без зазначення дат побудови та адрес нежитлових приміщень тощо.

Таким чином, ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке набуте ними в період шлюбу.

Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Окрім того, слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Зважаючи на викладені обставини, колегія вважає, що суд першої інстанції допустив неповноту встановлення фактичних обставин та неправильне застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах, вийшов за межі позовних вимог, помилково вдавшись до оцінки обставин щодо істотного збільшення вартості майна і фінансової та/або трудової участі в ньому позивача ОСОБА_1 , що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Наведені вище порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом частин першої та шостої вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 11 350 грн та 13 591,44 грн за подання апеляційної скарги. А також у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в частині вирішення первісного позову, тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 17 023,56 грн шляхом зарахування на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду для сплати судового збору.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2022 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину нежитлового приміщення - магазину промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину нежитлового приміщення - магазину промислових товарів, загальною площею 121,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 24 941,44 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_4 ) судовий збір за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 у розмірі 17 023,56 грн шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду для сплати судового збору (Отримувач коштів:УК у Солом. р-ні/Соломян. р-н; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО): 899998; Рахунок отримувача: UA548999980313101206080026010; Код класифікації доходів бюджету: 22030101; Адреса суду: м. Київ, вул. Солом`янська, 2-А).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено «01» лютого 2023 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик