Постанова

від 21.06.2023 по справі 381/1884/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 381/1884/21

провадження № 61-2991св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Червінчик Євгеній Едуардович, на постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., від 31 січня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 03 червня 2009 року сторони уклали шлюб, у період якого в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти подружжя збудувало нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за відповідачем.

Посилаючись на відсутність між сторонами згоди щодо поділу вказаного магазину, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на вказане нежитлове приміщення по 1/2 частині за кожним.

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю.

Зустрічний позов мотивований тим, що магазин промислових товарів побудований нею ще до реєстрації шлюбу з відповідачем, за особисті кошти.

На підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2002 року вона придбала квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням Фастівської міської ради Київської області від 26 грудня 2002 року № 3/15-VII-IV їй було передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0177 га, (кадастровий номер 3211200000:09:004:0018, площею 0,0114 га, та кадастровий номер 3211200000:09:004:0017, площею 0,0063 га), за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

На підставі рішення Фастівської міської ради Київської області від 03 березня 2005 року № 2/22-XXX-IV змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки на ведення комерційної діяльності.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року (справа № 2-735/09) визнано за нею право власності на два самочинно збудовані павільйони, площею 60 кв. м, на

АДРЕСА_1 .

Посилаючись на відсутність відомостей, які б підтверджували, що спірний об`єкт нерухомості побудований за спільні кошти подружжя, ОСОБА_2 просила суд визнати нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , її особистою приватною власністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області

від 07 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано нежитлове приміщення, магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані за ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2021 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що площа набутого ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 нежитлового приміщення на

АДРЕСА_1 збільшилась більш, ніж у два рази, що відповідно до вимог статті 62 СК України вважається істотним.

Однак ОСОБА_1 не довів здійснення ним як грошових, так і трудових затрат, внаслідок яких спірне майно за рішенням суду може бути визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада

2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення - магазину промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини нежитлового

приміщення - магазину промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до шлюбу із

ОСОБА_1 за ОСОБА_2 на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року (справа

№ 2-735/09) було визнано право власності на два самочинно збудовані павільйони, площею 60 кв. м, на АДРЕСА_3 . Під час перебування сторін у шлюбі за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки спір у справі, яка переглядається, стосується нежитлового приміщення - магазину промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , технічний паспорт на яке виготовлено 18 квітня 2012 року, наказ про затвердження проектної документації видано 25 травня 2012 року, а право власності зареєстроване за ОСОБА_2 29 січня 2013 року, тобто під час перебування з ОСОБА_1 у шлюбі, апеляційний суд дійшов висновку, що спірне нежитлове приміщення є спільним майном подружжя, а тому відповідно до статті 70 СК України підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Червінчик Є. Е., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 березня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Червінчик Є. Е. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 17 червня 2021 року у справі № 128/1511/19, від 10 лютого 2021 року у справі № 204/5407/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо правового режиму майна, реєстрація права власності на яке відбулась після укладення шлюбу, однак при цьому об`єкти нерухомого майна, як самочинно збудовані були набуті на підставі рішення суду до укладення шлюбу та збільшена їх площа (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що не існує двох приміщень, а існує лише одне - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, АДРЕСА_1 , яке утворилось в результаті реконструкції горища двох павільйонів, загальною площею 60 кв. м.

В технічному паспорті на магазин промислових товарів на

АДРЕСА_1 від 18 квітня 2012 року схематично відображено площу магазину на земельній ділянці з кадастровим номером 3211200000:09:004:0018. Магазин повністю займає земельну ділянку, що виключає можливість розташування на ній інших об`єктів.

Згідно із технічним паспортом наземна частина магазину складає 60 кв. м, рік будівництва - 2009, що також підтверджує зустрічні вимоги.

Крім того, копія ухвали про відкриття апеляційного провадження

ОСОБА_2 не надсилалась, а апеляційну скаргу її представник отримав після спливу строку для подання відзиву.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Максименка К. М. мотивований тим, що жодних доказів, яка б підтверджували, що спірний магазин, є тими самими двома самочинно збудованими павільйонами, ОСОБА_2 не надано.

Фактичні обставини справи встановлені судами

У період із 03 червня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2021 року.

Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 18 травня 2002 року, посвідченим державним нотаріусом Фастівської міської державної нотаріальної контори Савчук Т. П., зареєстрованим в реєстрі за № 752, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 . Право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 , про що Фастівським МБТІ зроблено запис в реєстрову книгу № 113, реєстр. № 8936.

Рішенням Фастівської міської ради Київської області від 26 грудня 2002 року № 3/15-VII-IV ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0177 га, (кадастровий номер земельної ділянки 3211200000:09:004:0018 - 0,0114 га, кадастровий номер земельної ділянки 3211200000:09:004:0017 - 0,0063 га), по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Фастівської міської ради Київської області від 03 березня 2005 року № 2/22-XXX-IV змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,0177 га (кадастровий номер земельної ділянки 3211200000:09:004:0018 - 0,0114 га, кадастровий номер земельної ділянки 3211200000:09:004:0017 - 0,0063 га), по АДРЕСА_1 на ведення комерційної діяльності.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року у справі № 2-735/09 позов ОСОБА_2 до Фастівської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на два самочинно збудовані павільйони площею 60 кв. м на АДРЕСА_3 .

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 згідно із договором купівлі-продажу належить квартира АДРЕСА_2 та прилегла до неї земельна ділянка, площею 0,0177 га. Згідно з державним актом від 23 березня 2005 року земля приватизована та переведена під ведення комерційної діяльності. Згідно з витягом з протоколу засідання комісії по розгляду питань торгівлі, громадського харчування, надання послуг населенню міста та ефективного використання міських земельних ресурсів від 27 березня 2008 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на встановлення павільйонів, який вона погодила у інстанціях. Павільйони зведені з дотриманням норм добросусідства та на приватизованій земельній ділянці без порушень цільового призначення.

18 квітня 2012 року ОСОБА_2 отримала технічний паспорт на громадський будинок - магазин промислових товарів

АДРЕСА_1 .

25 травня 2012 року Інспекція ДАБК у Київській області видала наказ про затвердження проектної документації на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, по АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 29 січня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, матеріали стін: піноблок; опис: торгівельний павільйон - літера А; ганок - літера а;

прибудова - літера а1, за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер: 3211200000:09:004:0018, цільове призначення: ведення комерційної діяльності, площею 0,0114 га на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії

САЕ № 879489 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями статті 60 СК України визначено що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша

статті 61 ЦК України).

Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що під час шлюбу, в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти подружжя сторони побудували нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, по АДРЕСА_1 , яке є спільним майном подружжя, а тому підлягає поділу між ними в рівних частках.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 вказувала, що спірний об`єкт нерухомості є її особистою приватною власністю, оскільки був збудований нею за особисті кошти до шлюбу із ОСОБА_1 .

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 посилається на договір купівлі-продажу квартири від 18 травня 2002 року, рішення Фастівської міської ради Київської області № 3/15-VII-IV від 26 грудня 2002 року та

№ 2/22-XXX-IV від 03 березня 2005 року, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2009 року, показання свідків.

Вирішуючи спір, апеляційний суд встановив, що технічний паспорт на магазин промислових товарів АДРЕСА_1 ОСОБА_2 отримала 18 квітня 2012 року. Наказ про затвердження проектної документації на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, загальною площею 121,1 кв. м, по АДРЕСА_1 виданий Інспекцією ДАБК у Київській області 25 травня 2012 року. Право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2

29 січня 2013 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 879489 .

Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про недоведеність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .

Колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 331

ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отримавши рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області

від 07 квітня 2009 року про визнання права власності на два самочинно збудовані павільйони, площею 60 кв. м., ОСОБА_2 не вчинила дій спрямованих на державну реєстрацію свого права власності на це майно.

Натомість спірний об`єкт нерухомості (магазин промислових товарів, площею 121, 1 кв. м, прийнятий в експлуатацію у 2012 році та державна реєстрація права власності на який проведена у 2013 році), за своїми технічними характеристиками істотно відрізняється як від квартири придбаної ОСОБА_2 у 2002 році, так і від павільйонів вказаних у рішенні суду 2009 року, право власності на які не було зареєстровано.

Належність одному із подружжя будівельних матеріалів, використаних при будівництві нерухомого майна, саме по собі не свідчить про те, що такий об`єкт нерухомості є особистою приватною власністю дружини (чоловіка).

Отже у розглядуваній справі ОСОБА_2 не була спростована презумпція спільності права власності подружжя на майно набуте під час шлюбу (магазин промислових товарів, площею 121, 1 кв. м), а тому апеляційний суд правильно здійснив поділ цього майна між сторонами.

Доводів щодо необхідності відступлення від рівності часток подружжя у спільному майні, касаційна скарга не містить.

Висновки судів апеляційного суду, урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду

від 17 червня 2021 року у справі № 128/1511/19, від 10 лютого 2021 року у справі № 204/5407/17, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Представник ОСОБА_2 брав участь у судовому засіданні 31 січня

2023 року в апеляційному суді та не був обмежений у доведенні своєї позиції перед судом.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті

411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Червінчик Євгеній Едуардович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович