Рішення

від 16.01.2023 по справі 911/1/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, 38-А) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ-196, пл. Лесі Українки, 1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма "Біла Вежа" (09106, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Таращанська, буд. 191-А)

та до Білоцерківської районної державної адміністрації (09117, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 2)

про визнання недійсними розпорядження, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації,

секретар судового засідання: Ковальчук С.О.

Представники сторін:

від прокуратури: Філіпенко О.І. прокурор (посвідчення № 067570 від 21.07.2022 р.);

від позивача: Уляник Р.Б. (посв. № НОМЕР_1 , виписка з ЄДРЮОФОПГФ);

від відповідача 1: Червінчик Є.Е. (ордер серія АІ № 1240704 від 15.06.2022 р.);

від відповідача 2: не з`явився.

Обставини справи:

Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма "Біла Вежа" (далі відповідач 1) та до Білоцерківської районної державної адміністрації (далі відповідач 2) про визнання недійсними розпорядження від 15.01.2008 р. № 26 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. № 81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)», договорів оренди земельних ділянок та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилався на те, що Білоцерківська районна державна адміністрація при внесенні змін до розпорядження № 81 від 11.03.2006 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» фактично повторно затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» загальною площею 4,8037 га для риборозведення, оскільки новий проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та для благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району не розроблявся. Водночас, на думку Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури, враховуючи положення статті 122 Земельного кодексу України, єдиним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатися землями водного фонду на території Білоцерківського району у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, є Київська обласна державна адміністрація.

За змістом прохальної частини позовної заяви прокурор просив суд: 1) визнати поважними причини пропуску строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити строки, захистивши право; 2) визнати недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 15.01.2008 р. № 26 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. № 81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)»; 3) визнати недійсним договір оренди № 33, укладений 23.06.2008 р. між Білоцерківською районною державною адміністрацією та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:0391 державної форми власності, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 2,8529 га з цільовим призначенням для будівництва місць громадського відпочинку, строком на 49 років, який 16.09.2009 р. зареєстрований в Київській обласній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» № 040993600111; 4) визнати недійсним договір оренди № 13, укладений 11.02.2008 р. між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду державної форми власності з кадастровим номером 3220489500:02:021:0392, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 1,9508 га з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів, строком на 49 років, який зареєстрований державним реєстратором Білоцерківської РДА Олійник І.Ю., та скасувати його рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 46045884 від 20.03.2019 р.; 5) стягнути з відповідачів судовий збір.

07.02.2020 р. до Господарського суду Київської області від ТОВ ВПФ "Біла Вежа" надійшов відзив б/н, б/д (вх. № 3088/20 від 07.02.2020 р.), відповідно до якого відповідач 1 просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, зазначаючи, що підставою для укладання спірних договорів оренди землі було розпорядження голови Білоцерківської РДА № 26 від 15.01.2008 р., яке відповідач 1 вважає законним, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання договорів оренди землі недійсними, як і підстави для задоволення решти позовних вимог прокурора.

Також 07.02.2020 р. до Господарського суду Київської області від ТОВ ВПФ "Біла Вежа" надійшла заява б/н, б/д (вх. № 3087/20 від 07.02.2020 р.) про застосування строків позовної давності, за змістом якої відповідач 1 зазначав, що оспорюване розпорядження було прийнято 15.01.2008 р., однак ще у вересні 2013 року прокуратурою м. Біла Церква проводилась відповідна перевірка в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, про що свідчить постанова заступника прокурора м. Біла Церква, яка зареєстрована у журналі обліку перевірок додержання і застосування законів за № 117, з якої вбачається, що прокуратурою проводилась перевірка додержання вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України під час забудови ТОВ ВПФ "Біла Вежа" водного об`єкту по вул. Таращанській у м. Біла Церква. При цьому, з даним позовом до суду прокурор звернувся лише 08.01.2020 р.

24.02.2020 р. до Господарського суду Київської області від Білоцерківської місцевої прокуратури надійшли пояснення № 33-119-вих-20 від 21.02.2020 р. (вх. № 4187/20 від 24.02.2020 р.) щодо застосування строків позовної давності, відповідно до яких прокурор зазначав, що строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом було пропущено з поважних причин з огляду на наступне. Київській обласній державній адміністрації, яка відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави саме внаслідок прийняття Білоцерківською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження та укладення договорів оренди відомо не було. Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018 році за результатами досудового розслідування кримінального провадження № 42018111030000422 від 22.10.2018 р., та за зібраними під час слідства доказами - розпорядженнями Білоцерківської РДА від 11.03.2006 р. № 81 та від 15.01.2008 р. № 26, договорами оренди № 13 від 11.02.2008 р. та № 33 від 23.06.2008 р., листом Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського № 1798/2295 від 16.11.2018 р., листом Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось № 297/02.1 від 18.12.2018 р., відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджують незаконне надання земель водного фонду поза волею їх власника - держави в особі Київської обласної державної адміністрації. Наведене свідчить про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави. Крім того, у даному випадку єдиним можливим способом захисту інтересів держави є визнання недійсними спірного розпорядження, договорів оренди земельних ділянок, оскільки необхідно відновити становище, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі водного фонду, які відповідно до ст.ст. 58, 60 Земельного кодексу України, ст. 3 Водного кодексу України перебувають під особливою охороною держави від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб. З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 55 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», перебіг строку позовної давності починається не з дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення перевірки, а з моменту, коли орган, в інтересах якого звертається прокурор, довідався або міг довідатися про порушення своїх прав. Зокрема, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який, на думку прокурора, мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор. При цьому, матеріали справи містять докази того, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення у користування земельних ділянок водного фонду прокуратурі стало відомо тільки під час розслідування кримінального провадження № 42018111030000422 від 28.09.2018 р. Враховуючи викладене, прокурор просив суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача 1 ТОВ ВПФ "Біла Вежа" про застосування строків позовної давності.

Також 24.02.2020 р. до Господарського суду Київської області від Білоцерківської місцевої прокуратури надійшла відповідь на відзив № 33-120вих-20 від 21.02.2020 р. (вх. № 4186/20 від 24.02.2020 р.), за змістом якої прокурор зазначав наступне.

Зі змісту відзиву ТОВ ВПФ «Біла Вежа» вбачається, що відповідач 1 проти задоволення позову заперечує, оскільки, на його думку, Білоцерківська РДА діяла правомірно при наданні йому у користування земельних ділянок. Зазначені доводи не спростовують обставин, наведених прокурором у позовній заяві, та доказів, долучених до позову, і є необгрунтованими. Так, розпорядженням Білоцерківської РДА від 15.01.2008 р. № 26 було надано в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» частину водного об`єкту загальнодержавного значення, без назви, що впадає в річку Рось. Таким чином, розпорядження Білоцерківської РДА від 15.01.2008 р. № 26 «Про внесення змін до розпорядження від 11.03.2006 р. № 81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» прийнято з порушенням ст. ст. 116, 122, 123, 124 ЗК України та ст. 51 Водного кодексу України, без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку та неуповноваженим органом. У зв`язку з цим, розпорядження Білоцерківської РДА від 15.01.2008 р. № 26, а також укладені на підставі нього договори оренди на спірні земельні ділянки підлягають визнанню недійсними. При цьому, прокурор зауважував, що оскаржуваним розпорядженням порушено інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як власника та розпорядника земельних ділянок водного фонду, оскільки земельні ділянки водного фонду надані в оренду органом, який не мав права ними розпоряджатися.

05.03.2020 р. до Господарського суду Київської області від ТОВ ВПФ «Біла Вежа» надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н, б/д (вх. № 5075/20 від 05.03.2020 р.), відповідно до яких відповідач 1, серед іншого, відзначав, що оскаржуване розпорядження та договори оренди земельних ділянок, які прокурор просить суд визнати недійсними, є законними та такими, що не порушують законних прав та інтересів держави, адже розпорядження Білоцерківської РДА прийняті, станом на дату їх прийняття, уповноваженим органом у відповідності до чинного на той час земельного та водного законодавства України, а договори оренди укладені з уповноваженим органом, який станом на дату їх укладання мав повноваження щодо надання в оренду водних об`єктів. При цьому, відповідач 1 наголошував на пропуску строку позовної давності прокурором при зверненні з даним позовом до суду.

10.03.2020 р. до Господарського суду Київської області від Київської обласної державної адміністрації надійшли пояснення б/н, б/д (вх. № 5349/20 від 10.03.2020 р.), згідно з якими зазначалося, що повноваження для передачі земельних ділянок в оренду для рекреаційних потреб наявні лише у Київської обласної державної адміністрації, оскільки законодавством чітко визначені повноваження районних державних адміністрацій, та такий перелік є вичерпним. З огляду на зазначене, Київська обласна державна адміністрація просить суд прийняти законне та обґрунтоване рішення у даній справі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.04.2021 р. у даній справі у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 р. рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2021 р. було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.07.2022 р. постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 р. та рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2021 р. у даній справі було скасовано, а справу № 911/1/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2022 р., для нового розгляду справи № 911/1/20 було визначено суддю Господарського суду Київської області В.М. Бабкіну.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.08.2022 р. справу було прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 05.09.2022 р., запропоновано учасникам процесу надати суду письмові пояснення щодо обставин справи з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в постанові у даній справі від 13.07.2022 р. про направлення справи на новий розгляд, в частині того, для яких потреб передавалася в користування спірна земельна ділянка.

Підготовче засідання відкладалось.

14.10.2022 р. до Господарського суду Київської області від заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури надійшли пояснення № 60-6460вих22 від 12.10.2022 р. (вх. № 14431/22 від 14.10.2022 р.), за змістом яких прокурор зазначав, що розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 15.01.2008 р. № 26 було надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма "Біла Вежа" частину водного об`єкту загальнодержавного значення, без назви, що впадає в річку Рось. Вказане розпорядження було прийнято з порушенням ст.ст. 116, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України, без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку та не уповноваженим органом. Оскаржуваним розпорядженням порушено інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як власника та розпорядника земельних ділянок водного фонду, оскільки земельні ділянки водного фонду були надані в оренду органом, який не мав права ними розпоряджатись. У зв`язку з цим, на переконання прокурора, розпорядження Білоцерківської РДА від 15.01.2008 р. № 26, а також укладені на підставі нього договори оренди на спірні земельні ділянки підлягають визнанню недійсними.

18.10.2022 р. до Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю ВПФ "Біла Вежа" надійшли пояснення б/н від 11.10.2022 р. (вх. № 14603/22 від 18.10.2022 р.), за змістом яких представник відповідача 1 зазначав, що використання земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ТОВ виробничо-підприємницька фірма "Біла Вежа", за цільовим призначенням (для риборозведення) було неможливим, оскільки відповідна водойма на ній була відсутня, земельна ділянка була частково заболочена, відтак виникла необхідність у створенні штучної водойми, у зв`язку з чим Відділом містобудування, архітектури ЖКГ та розвитку інфраструктури був розроблений будівельний паспорт на розробку проекту штучної водойми та благоустрій прилеглої території з місцем громадського відпочинку по вул. Таращанській, 191-а в м. Біла Церква. В матеріалах будівельного паспорту містяться погодження проекту відведення із землеустрою на улаштування об`єкту «штучна водойма з зоною громадського відпочинку по вул. Таращанській, 191-а в м. Біла Церква», в тому числі - погодження відділу екологічного контролю Південного регіону від 05.04.2007 р. та Білоцерківського міжрайонного управління водного господарства від 22.05.2007 р. № 247. На підставі даного будівельного паспорту, як вказує представник ТОВ ВПФ «Біла Вежа», був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з місцями громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради. Разом з тим, представник відповідача 1 в своїх поясненнях зазначав, що Білоцерківською РДА 15 січня 2008 року було прийнято розпорядження № 26, яким внесено зміни у пункти 1 та 3 розпорядження від 11.03.2006 р., і на підставі вказаного розпорядження між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» був укладений договір № 13 від 11.02.2008 р. про оренду водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду державної форми власності, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 1,9508 га з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів, строком на 49 років, який 16.09.2009 р. був зареєстрований у Київській регіональній філії державного земельного кадастру, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 040993600114, та сторонами підписано акт прийому-передачі. Розпорядженням Білоцерківської РДА від 06.02.2019 р. № 47 «Про внесення змін до договору оренди водного об`єкта та земель водного фонду № 13 від 11.02.2008 р. ТОВ ВПФ «Біла Вежа»» зазначений вище договір оренди в розділі 2 «Об`єкт оренди» було доповнено пунктом 2.3: «Кадастровий номер земельної ділянки 3220489500:02:021:0392». На підставі вказаного розпорядження між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» 18.02.2019 р. було укладено додаткову угоду № 181 до даного договору оренди. Окрім того, на підставі вказаного розпорядження між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» 23.06.2008 р. було укладено договір оренди № 33 земельної ділянки державної форми власності, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 2,8529 га з цільовим призначенням - для будівництва місць громадського відпочинку, строком на 49 років, який 16.09.2009 р. був зареєстрований у Київській обласній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 040993600111, та сторонами підписано акт прийому-передачі. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0391 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Поряд з цим, представник ТОВ ВПФ «Біла Вежа» зазначав, що факт використання відповідачем 1 переданих в оренду земельних ділянок за цільовим призначенням, визначеним розпорядженням Білоцерківської РДА, підтверджується актами перевірок управління контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Київській області (акт перевірки № А 1811/63 від 20.09.2007 р. та акт перевірки № 62-ДК/75/АП/09/01/-19 від 28.02.2019 р.).

Крім того, представник відповідача 1 у поясненнях вказував про сплив строків позовної давності та зазначав, що оспорюване розпорядження було прийнято 15.01.2008 р. За твердженням представника відповідача 1, прокурор мав можливість ще у 2013 році виявити порушення, зазначені у позовній заяві, тобто довідатись про порушене право, і відповідно відреагувати.

У судовому засіданні 12.12.2022 р. присутні прокурор Київської обласної прокуратури та представник відповідача 1 зазначили про надання суду всіх наявних у прокуратури та відповідача 1 доказів, що мають значення для вирішення спору, а також про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Представники позивача та відповідача 2 у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.12.2022 р. було закрито підготовче провадження і призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 16.01.2023 р.

У судовому засіданні 16.01.2023 р. прокурор позовні вимоги підтримував та зазначав, що позовна давність, заявлена відповідачем 1, не може бути застосована, оскільки правопорушення у даній справі є триваючим, при цьому другого проекту землеустрою, на підставі якого було б прийняте оскаржуване розпорядження, розроблено не було, що не спростовано матеріалами справи; представник позивача підтримував позов прокурора та зазначав про обґрунтованість його вимог, з огляду на приписи ст. 122 Земельного кодексу України; представник відповідача 1 заперечував проти позовних вимог, відзначаючи, що прокурор не надав доказів неіснування другого проекту землеустрою, який, за твердженням прокурора, не затверджувався при видачі оспорюваного розпорядження; що до повноважень РДА належить передача водних об`єктів для певних цілей (штучних водойм), а також що держава як суб`єкт правовідносин несе ризики спливу строків позовної давності. Представник відповідача 2 у судове засідання не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.

У судовому засіданні 16.01.2023 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Листом Білоцерківської районної державної адміністрації № 6-27-2307 від 15.12.2005 р. було надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницькій фірмі «Біла Вежа» на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку орієнтовною площею 5,00 га для риборозведення в межах Шкарівської сільської ради, на підставі якого ПП «Паралель Плюс» було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» площею 4,8037 га для риборозведення за рахунок земель запасу в межах Шкарівської сільської ради.

Розпорядженням Білоцерківської РДА № 81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» від 11.03.2006 р. було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для риборозведення за рахунок земель запасу в межах Шкарівської сільради.

Згідно з п. 2 розпорядження № 81 від 11.03.2006 р. було вилучено із земель запасу в межах Шкарівської сільради земельну ділянку загальною площею 4,8037 га.

Пунктом 3 вказаного розпорядження надано в оренду терміном на 49 років ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для риборозведення земельну ділянку загальною площею 4,8037 га в межах Шкарівської сільради.

У подальшому, розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації № 26 від 15.01.2008 р. пункти 1 та 3 розпорядження № 81 від 11.03.2006 р. були викладені в такій редакції: «п. 1: Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради»; «п. 3: Надати в оренду терміном на 49 років Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку загальною площею 4,8037 га, з яких 1,9508 га земель водного фонду та 2,86 га земель запасу в межах Шкарівської сільської ради».

Відповідно до п. 2 розпорядження № 26 від 15.01.2008 р. розірвано договір оренди земельної ділянки від 14.03.2006 р., укладений між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», у зв`язку з добровільною відмовою орендаря та запропоновано укласти нові договори оренди, окремо по земельній ділянці водного фонду загальною площею 1,9508 га та по земельній ділянці загальною площею 2,86 га для будівництва місць громадського відпочинку на території Шкарівської сільради.

На підставі вказаного розпорядження, 11.02.2008 р. між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» було укладено договір оренди № 13 водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду державної форми власності, яка розміщена на території Шкарівської сільради, загальною площею 1,9508 га з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів, строком на 49 років, який 16.09.2009 р. зареєстрований в Київській обласній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 040993600114, та сторонами підписано відповідний акт прийому-передачі.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3207476062016 від 12.10.2016 р. вказаній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0392 з цільовим призначенням «для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей».

Розпорядженням Білоцерківської РДА № 47 «Про внесення змін до договору оренди водного об`єкта та земель водного фонду від 11.02.2008 № 13» від 06.02.2019 р. вказаний договір було доповнено розділом 2 «Об`єкт оренди», пунктом 2.3 «Кадастровий номер земельної ділянки 3220489500:02:021:0392».

На підставі вказаного розпорядження, 18.02.2019 р. між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» було укладено додаткову угоду № 181 до договору оренди № 13 від 11.02.2008 р.

20.03.2019 р. державним реєстратором Білоцерківської РДА Олійник І.Ю. було прийнято рішення про державну реєстрацію вказаного договору оренди за індексним номером 46045884.

Крім того, 23.06.2008 р. між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа» було укладено договір оренди № 33 земельної ділянки державної форми власності, яка розміщена на території Шкарівської сільради, загальною площею 2,8529 га з цільовим призначенням - для будівництва місць громадського відпочинку, строком на 49 років, який 16.09.2009 р. був зареєстрований в Київській обласній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» № 040993600111, та сторонами підписано відповідний акт прийому-передачі.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3207513732016 від 19.10.2016 р. вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0391 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення».

Звертаючись до суду, прокурор зазначає, що розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації № 26 від 15.01.2008 р. «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. № 81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» та укладені на його підставі договори оренди № 13 від 11.02.2008 р. та № 33 від 23.06.2008 р. є незаконними та мають бути визнані судом недійсними.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 р. № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Також слід відзначити, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У даному випадку підставою для представництва прокурором інтересів держави шляхом подання позову є неправомірне, на переконання заявника, вибуття спірної земельної ділянки із державної власності, що, у свою чергу, призвело до заподіяння шкоди інтересам держави, при тому, що Київською обласною державною адміністрацією не було вжито відповідних заходів для їх захисту, у тому числі - позовного характеру. Тобто, у даній справі мало місце нездійснення захисту інтересів держави уповноваженим на це органом - Київською обласною державною адміністрацією, що матеріалами справи не спростовано.

Підсумовуючи наведене, суд констатує, що прокурор у даній справі навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив належного позивача в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Згідно приписів ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується (ст. 1 Земельного кодексу України).

За приписами статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ст. 19 ЗК України).

Згідно із частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття оскаржуваного розпорядження) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до частин 3, 4 статті 122 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції на час прийняття оскаржуваного розпорядження) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із частинами 1, 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Отже, відповідно до ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Тобто, відповідно до наведених норм підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору (договорів) є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника, прийняттю якого передує складання і затвердження проекту землеустрою, зокрема, у випадку зміни цільового призначення земельної ділянки.

Поряд з цим, повноваження районної державної адміністрації щодо надання земельних ділянок визначаються та обмежуються саме видами дозволеного використання в межах відповідної категорії за цільовим призначенням, адже остання має право розпоряджатися ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 р. у справі № 615/1267/16.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

За змістом постанови Верховної Ради України від 14 січня 2000 року № 1390 «Про Концепцію розвитку водного господарства України» водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості.

Частиною першою статті 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Як зазначалося вище, відповідно до частини третьої статті 122 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що використання терміну «рибогосподарські потреби» є самостійним, і підстав для ототожнення його з терміном «водне господарство» немає.

У наведеній нормі статті 122 ЗК України, визначаючи повноваження районної державної адміністрації, законодавцем вжито термін «водне господарство».

Аналіз частини третьої статті 122 ЗК України свідчить про те, що розмежування повноважень органів виконавчої влади (райдержадміністрацій та облдержадміністрацій) залежить від цільового призначення земельних ділянок, що слідує із вжитих у правовій нормі слів «… для всіх потреб… для: а) ведення водного господарства».

Ведення водного господарства є одним із видів цільового призначення земель водного фонду (статті 19 ЗК України; Класифікація видів цільового призначення земель, затверджено Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23 липня 2010 № 548). Іншим видом цільового призначення в цій категорії (водного фонду) є «рибогосподарські потреби».

Відтак, районній державній адміністрації надані повноваження для розпорядження землями, зокрема для «ведення водного господарства», що не охоплює інший вид цільового призначення - «рибогосподарські потреби» (риборозведення).

Отже, за змістом частин третьої та п`ятої статті 122 ЗК України передача у користування на умовах оренди земель державної власності водного фонду для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів належить до компетенції обласних державних адміністрацій.

Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.08.2021 р. у справі № 677/1893/18.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Як зазначалося вище, судом встановлено, що розпорядженням Білоцерківської РДА № 81 від 11.03.2006 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для риборозведення за рахунок земель запасу в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району. Пунктом 2 вказаного розпорядження вилучено із земель запасу в межах Шкарівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 4,8037 га. Пунктом 3 розпорядження надано в оренду терміном на 49 років ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для риборозведення земельну ділянку загальною площею 4,8037 га в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району.

Розпорядженням Білоцерківської РДА № 26 від 15.01.2008 р. «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації № 81 від 11.03.2006 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» пункти 1 та 3 розпорядження від 11.03.2006 р. викладені в такій редакції: п. 1 «Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма "Біла Вежа" для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради»; п. 3 «Надати в оренду терміном на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма "Біла Вежа" для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку загальною площею 4,8037 га, з яких 1,9508 га земель водного фонду; та 2,86 га земель запасу в межах Шкарівської сільської ради».

Пунктом 2 розпорядження № 26 від 15.01.2008 р. було розірвано договір оренди земельної ділянки від 14.03.2006 р., укладений між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», зареєстрований у Київській регіональній філії № 29 ДП «Центр державного земельного кадастру» 14.03.2006 р. за № 040601000036, у зв`язку з добровільною відмовою орендаря, та зобов`язано заключити нові договори оренди, окремо по земельній ділянці водного фонду загальною площею 1,9508 га та по земельній ділянці загальною площею 2,86 га для будівництва місць громадського відпочинку на території Шкарівської сільської ради.

Суд констатує, що у вищенаведений спосіб Білоцерківською РДА фактично було повторно затверджено той же самий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» загальною площею 4,8037 га для риборозведення, адже новий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради, чим фактично здійснено поділ земельної ділянки загальною площею 4,8037 га на дві окремі земельні ділянки, яким у подальшому присвоєні різні кадастрові номери та які мають різне цільове призначення, не розроблявся.

При цьому, відповідач 1 наголошував на тому, що прокурором не доведено факту неіснування нового проекту землеустрою. В той же час, будь-яких доказів на підтвердження факту розроблення нового проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» для влаштування штучної водойми та благоустрою території з будівництвом місця громадського відпочинку, який у встановленому порядку був би затверджений спірним розпорядженням відповідача 2, до матеріалів справи відповідачами надано не було.

Суд відзначає, що відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їх території надають у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, передбачених частиною 7 цієї статті. Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського № 1798/2295 від 16.11.2018 р. водний об`єкт, що розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами 3220489500:02:021:0392 3220489500:02:021:0391, це природний водний об`єкт - річка, без назви, що впадає в річку Рось з лівого берега в межах південної околиці населеного пункту Роток довжиною менше 10 км та відноситься до малих річок. Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України навколо малих річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 25 метрів.

Згідно з інформацією, яка викладена в листі Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось № 297/02.1 від 18.12.2018 р., на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:021:0392 розташований русловий став на струмку без назви, правій притоці р. Рось. Орієнтовна площа ставу 1,2 га. Відповідно до фото з супутника довжина ставу становить 300 м, ширина 1,2 га. Довжина струмка без назви, на якому розміщено зазначений став, становить 4,0 км, площа водозабору 14,5 кв.км. Відповідно до ст. 79 Водного кодексу України струмок відноситься до малих річок. Договір оренди зазначеного ставу не погоджений органами водного господарства та екології, що суперечить вимогам чинного на той час законодавства.

Отже, розпорядженням Білоцерківської РДА № 26 від 15.01.2008 р. було надано в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» частину водного об`єкту загальнодержавного значення, без назви, що впадає в річку Рось.

Як зазначалося вище, повноваження районної державної адміністрації визначаються та обмежуються саме видами дозволеного використання в межах відповідної категорії за цільовим призначенням, адже остання має право розпоряджатися ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства.

Водночас, як слідує з матеріалів справи, оспорюваним розпорядженням Білоцерківської РДА № 26 від 15.01.2008 р. було передано в оренду ТОВ ВПФ «Біла Вежа» земельні ділянки не для ведення водного господарства, а для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку, а саме земельну ділянку площею 1,9508 га з цільовим призначенням «для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів» та земельну ділянку площею 2,8529 га з цільовим призначенням «для будівництва місць громадського відпочинку», що вбачається з умов укладених на підставі спірного розпорядження договорів оренди.

При цьому, як зазначалося вище, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3207476062016 від 12.10.2016 р. по земельній ділянці площею 1,9508 га було присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0392 з цільовим призначенням «для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей», а відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3207513732016 від 19.10.2016 р. по земельній ділянці площею 2,8529 було присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:021:0391 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення», що також не свідчить про передачу в оренду спірних земельних ділянок для ведення водного господарства.

З урахуванням вищенаведеного та наданих учасниками процесу пояснень, за висновком суду, жодне із зазначених вище цільових призначень не відповідає поняттю «ведення водного господарства».

Доказів протилежного до справи не надано.

Таким чином, розпорядження Білоцерківської РДА № 26 «Про внесення змін до розпорядження голови № 81 від 11.03.2006 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)» від 15.01.2008 р. було прийнято з порушенням ст. ст. 116,122,123,124 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України, а саме - без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з огляду на зміну цільового призначення, та не уповноваженим органом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно із ст. ст. 3, 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» одною із засад діяльності місцевих державних адміністрацій є верховенство права та законності. Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно з ч. 2 статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності з ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 15.01.2008 р. № 26 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. № 81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)».

Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Як зазначалося вище, статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Тобто наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її в оренду чинним законодавством визначається в якості обов`язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, правовою підставою для укладення відповідачами оспорюваних у даній справі договорів оренди є розпорядження Білоцерківської РДА № 26 від 15.01.2008 р.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

При укладанні оспорюваних договорів сторонами не було дотримано вимог ст. 203 ЦК України, а саме - що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Згідно зі ст.ст. 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

З огляду на викладене вище, з урахуванням визнання недійсним розпорядження Білоцерківської РДА № 26 від 15.01.2008 р., суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення похідних позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди № 33, укладеного 23.06.2008 р. між Білоцерківською районною державною адміністрацією та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:0391 державної форми власності, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 2,8529 га з цільовим призначенням для будівництва місць громадського відпочинку, строком на 49 років, який 16.09.2009 р., зареєстровано в Київській обласній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» № 040993600111, про визнання недійсним договору оренди № 13, укладеного 11.02.2008 р. між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду державної форми власності з кадастровим номером 3220489500:02:021:0392, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 1,9508 га з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів, строком на 49 років, який зареєстровано державним реєстратором Білоцерківської РДА Олійник І.Ю.

Також прокурором було заявлено вимогу про скасування рішення державного реєстратора Білоцерківської РДА Олійник І.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 46045884 від 20.03.2019 р.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою тактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових трав на нерухоме майно.

Таким чином, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю за особою, яка протиправно його набула, може бути перешкодою у реалізації державою та територіальною громадою речових прав на зазначений об`єкт.

Положеннями п. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18-ц (пункт 52)).

За вказаних вище обставин рішення про державну реєстрацію права за відповідачем 1 підлягає скасуванню в судовому порядку відповідно до положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а вимоги прокурора в цій частині задоволенню.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача 1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 р. у справі № 3-14г14, у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 р. у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 р. у справі № 575/476/16-ц, від 26.11.2019 р. у справі № 904/841/18, від 20.01.2020 р. у справі № 924/774/18, від 07.04.2021 р. у справі № 911/2669/19, від 13.10.2021 р. у справі № 914/687/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц визначила, що у спорі з декількома належними відповідачами, у яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 139) та від 29.05.2019 р. у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66). Відповідно, висновок про дотримання або пропущення позовної давності суд має робити щодо кожної позовної вимоги окремо.

У даній справі позовні вимоги Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури звернуті до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма "Біла Вежа" та до Білоцерківської районної державної адміністрації.

Суд констатує, що із заявою про застосування строку позовної давності Білоцерківська РДА, до якої заявлено вимогу про визнання недійсним розпорядження № 26 від 15.01.2008 р. «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. № 81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)», до суду не зверталася.

Відповідно, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо наслідків спливу строку позовної давності за вказаною вимогою.

Водночас, у даній справі про застосування строку позовної давності щодо всіх вимог заявляло ТОВ ВПФ «Біла Вежа» (відповідач 1), до якого заявлені вимоги про визнання недійсними договорів оренди № 33 від 23.06.2008 р. та № 13 від 11.02.2008 р. та скасування державної реєстрації.

Слід зазначити, що у статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2). До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 3).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (частини 3, 5 статті 53 ГПК).

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у цій справі - в особі Київської обласної державної адміністрації.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 р. у справі № 359/2012/15-ц, Верховного Суду від 07.02.2018 р. у справі № 32/5009/5385/11.

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 р. за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 р. за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Також слід відзначити, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 469/1203/15-ц, від 06.06.2018 р. у справі № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 р. у справі № 697/2751/14-ц, від 30.01.2019 р. у справі № 357/9328/15-ц, від 31.10.2018 р. у справі № 367/6105/16-ц, від 30.05.2018 р. у справі № 359/2012/15-ц.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Прокурор зазначав, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку йому стало відомо лише у 2018 році за результатами досудового розслідування кримінального провадження № 42018111030000422 від 22.10.2018 р., та з дослідження зібраних під час слідства доказів - розпоряджень Білоцерківської РДА від 11.03.2006 р. № 81 та від 15.01.2008 р. № 26, договорів оренди № 13 від 11.02.2008 р. та № 33 від 23.06.2008 р., листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 16.11.2018 р. № 1798/2295, листа Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось від 18.12.2018 р. № 297/02.1, відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджують незаконне надання земель водного фонду поза волею їх власника - держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Суд враховує, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» єдність системи прокуратури України забезпечується, зокрема, єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; єдиним статусом прокурорів; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів.

Як встановлено судом, у вересні 2013 року прокуратурою м. Біла Церква здійснювалась перевірка ТОВ ВПФ "Біла Вежа" у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, що підтверджується постановою заступника прокурора м. Біла Церква, зареєстрованою 16.09.2013 р. у журналі обліку перевірок додержання і застосування законів за № 117, з якої слідує, що прокуратурою проводилась перевірка додержання вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України під час забудови ТОВ ВПФ "Біла Вежа" водного об`єкту по вул. Таращанській у м. Біла Церква, у зв`язку із зверненням громадянина.

При цьому, з даним позовом до суду, згідно з відбитком поштового штемпеля на конверті, прокурор звернувся лише 24.12.2019 р.

За таких обставин, судом враховано, що прокуратурою м. Біла Церква проводилась перевірка додержання вимог ТОВ ВПФ "Біла Вежа" Водного кодексу України та Земельного кодексу України під час забудови водного об`єкту по вул. Таращанській у м. Біла Церква, а отже, саме за наслідками цієї перевірки 2013 року прокуратура могла дізнатися про порушене право держави.

З огляду на зазначене, посилання прокурора на те, що перебіг позовної давності розпочався тільки у 2018 році, не відповідає обставинам справи.

Поряд з цим, як встановлено судом, матеріали даної справи містять будівельний паспорт, в якому наявне погодження Управління культури та туризму Київської обласної державної адміністрації № 3/1715/01 від 14.06.2007 р. щодо відведення відповідачу 1 спірної земельної ділянки для влаштування штучної водойми.

Також у матеріалах справи наявний висновок державної екологічної експертизи Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації № 06.2-04/1154 від 26.09.2013 р. по матеріалах робочого проекту «Будівництво штучних водойм та благоустрій прилеглої території з місцями громадського відпочинку по вул. Таращанська № 191-А в м. Біла Церква в межах Шкарівської сільської ради Київської області», який було виготовлено на замовлення ТОВ ВПФ "Біла Вежа".

З урахуванням зазначеного, Київська обласна державна адміністрація мала можливість дізнатися про порушення її права як у 2007 році, так і в 2013 році, що свідчить про пропуск прокурором строку позовної давності за позовом у даній справі, заявленим в інтересах Київської обласної державної адміністрації у 2019 році.

Таким чином, у даній справі суд вважає наявними підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо позовних вимог, заявлених до відповідача 1.

З урахуванням викладеного, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди № 33 від 23.06.2008 р., укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:0391 державної форми власності, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 2,8529 га з цільовим призначенням «для будівництва місць громадського відпочинку», строком на 49 років, який 16.09.2009 р. зареєстрований в Київській обласній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» № 040993600111, та договору оренди № 13, укладеного 11.02.2008 р. між Білоцерківською РДА та ТОВ ВПФ «Біла Вежа», водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду державної форми власності з кадастровим номером 3220489500:02:021:0392, яка розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 1,9508 га з цільовим призначенням «для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих заходів», строком на 49 років, який зареєстрований державним реєстратором Білоцерківської РДА Олійник І.Ю., та скасування його рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 46045884 від 20.03.2019 р., суд відмовляє у зв`язку з пропуском строку позовної давності при зверненні до суду з вказаними вимогами та застосуванням передбачених законом наслідків такого пропуску.

Отже, позовні вимоги прокурора у даній справі підлягають частковому задоволенню щодо вимоги про визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації № 26 від 15.01.2008 р. «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. № 81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та висловлених учасниками процесу пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора (за вимогами, у задоволенні яких судом відмовлено) та відповідача 2 (за вимогою, позов за якою задоволено).

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Визнати недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації (09117, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 2) № 26 від 15.01.2008 р. «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.03.2006 р. № 81 «Про передачу в оренду земельної ділянки (водного фонду)».

3.Стягнути з Білоцерківської районної державної адміністрації (09117, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 2, код 00022533) на користь Київської обласної прокуратури (01014, м. Київ, б-р Лесі Українки, 27/2, код 02909996) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору.

4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 03.02.2023 р.

Суддя В.М. Бабкіна