Постанова

від 02.02.2023 по справі 357/8112/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/8112/18 Головуючий 1 інстанція- Цукуров В.П.

Проваження № 22-ц/824/1649/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 лютого 2023 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_1 , правонаступницею якої є ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», Державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник Оксани Петрівни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року позивач ТОВ Агрофірма «Матюші» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду першої інстанції. Заява мотивована тим, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_2 , ТОВ «Шамраївський цукровий завод», Державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник О.П. про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права. Посилався, щовідмовляючи у позові, суд керувався тим, що укладений 19 червня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» і ОСОБА_1 , спадкоємицею якої є ОСОБА_2 ,договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення було у встановленому законом порядку зареєстровано 09 лютого 2015 року, однак наказом МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди скасовано, що у свою чергу свідчить про невизнання державою факту набуття ТОВ Агрофірма «Матюші» права оренди на спірну земельну ділянку, належну відповідачці і відсутність порушення прав Агрофірми при укладанні в подальшому договору оренди між ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» і ОСОБА_1 і його реєстрації.

Вказував, що постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 357/6114/20 задоволено позов ТОВ Агрофірма «Матюші» і визнано незаконним та

- 2 -

скасовано наказ МЮ України МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року, яким було скасовано рішення державного реєстратора від 09 лютого 2015 року про реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ Агрофірма «Матюші». Посилаючись на дану обставину, а саме - незаконність наказу МЮ України МЮ України № 729/5 як на нововиявлену згідно положень п.1 ч.2 ст.423 ЦПК України, яка є істотною і не була встановлена судом, позивач просив переглянути рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року, скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші» у повному обсязі. Вирішити питання відшкодування судових витрат.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ Агрофірма «Матюші» про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Не погоджуючись із ухвалою, позивач ТОВ Агрофірма «Матюші» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на її незаконність і необгрунтованість, вирішити питання судових витрат.

Скарга мотивована тим, що суд не дав належної оцінки обставинам, на які позивач посилався у заяві як на нововиявлені. Зокрема, висновок суду про те, що постанова Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 357/6114/20 не є нововиявленою обставиною, є помилковим, бо позивач, подаючи заяву, посилався на те, що нововиявленою обставиною у справі є встановлений у вказаній постанові факт незаконності і недійсності наказу МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року, а не сама постанова чи факт її прийняття. При цьому суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17, яка вказує, що нововиявленою обставиною є не факт ухвалення судового рішення чи саме це рішення, а обставини, які у ньому встановлені. Окрім того, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для перегляду, оскільки наказ МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року був чинним на момент ухвалення судового рішення. Таке не відповідає дійсності, бо у випадку визнання незаконним/скасування індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, цей акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його прийняття (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі 9901/777/18, Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 234/8086/16-ц). Внаслідок таких неправильних висновків суд залишив поза увагою зміст заяви та вказані у ній нововиявлені обставини щодо незаконності наказу МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками віручені відповідачці ОСОБА_2 - 19 серпня 2022 року, відповідачу ТОВ «Шамраївський цукровий завод» - 18 серпня 2022 року, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток.

В суді апеляційної інстанції представник позивача адвокат Кравець О.І. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити та скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області як незаконну і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, а також вирішити питання судових витрат.

Відповідач ТОВ «Шамраївський цукровий завод»належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з`явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Щодо відповідачкиОСОБА_2 , то судова повістка повернулася із відміткою пошти, що особа за даною адресою відсутня, що у свою чергу відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК

- 3 -

України вважається врученням судової повістки.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала не відповідає.

Судом встановлено, що у липні 2018 року ТОВ Агрофірма «Матюші» звернулася до судуіз позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Шамраївський цукровий завод», Державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник О.П. про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію права. Вимоги мотивовані тим, що 19 червня 2014 року Агрофірма уклала із відповідачкою ОСОБА_1 , спадкоємицею якої є ОСОБА_2 ,договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,2392 га, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220483500:01:001:0033 строком на десять років, який 09 лютого 2015 року у встановленому законом порядку зареєстрований. У березні 2018 року Агрофірма дізналася про державну реєстрацію 15 березня 2018 року договору оренди землі, укладеного 02 березня 2018 року між ОСОБА_1 і ТзДВ «Шамраївський цукровий завод», предметом якого є земельна ділянка площею 4,2392 га, що перебуває в оренді у Агрофірми. Посилаючись на те, що укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки суперечить діючому законодавству і порушує права Агрофірми як орендаря, оскільки попередній договір оренди, укладений 19 червня 2014 року між Агрофірмою та ОСОБА_1 , є чинним, не визнаний недійсним та не розірваний сторонами, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,2392 га, кадастровий номер 3220483500:01:001:0033, укладений 02 березня 2018 року року між ОСОБА_1 і ТзДВ «Шамраївський цукровий завод», та скасувати рішення державного реєтратора про державну реєстрацію права оренди від 15 березня 2018 року.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, відмовлено у задоволенні позову ТОВАгрофірма «Матюші».

Відмовляючи у позові, суди виходили з того, що укладений 19 червня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» і ОСОБА_1 , спадкоємицею якої є ОСОБА_2 ,договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення було у встановленому законом порядку зареєстровано 09 лютого 2015 року, однак наказом МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди скасовано, що у свою чергу свідчить про невизнання державою факту набуття ТОВ Агрофірма «Матюші» права оренди на спірну земельну ділянку, належну відповідачці і відсутність

- 4 -

порушення прав Агрофірми при укладанні в подальшому договору оренди між ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» і ОСОБА_1 і його реєстрації.

Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року змінено рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в частині підстав відмови у задоволенні вимог до Державного реєстратора Мироненко Ю.Ю. як неналежного відповідача. В іншій частині судові рішення залишені без змін.

В той же час встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 357/6114/20 задоволено позов ТОВ Агрофірма «Матюші» і визнано незаконним та скасовано наказ МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року, яким було скасовано рішення державного реєстратора від 24 березня 2015 року про реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ Агрофірма «Матюші».

Відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ Агрофірма «Матюші», суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що обставини, на які посилається заявник в обгрунтування перегляду судового рішення, не є нововиявленими і не впливають на законність ухваленого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області рішення від 29 жовтня 2019 року та не спростовують його висновків.

При цьому суд виходив з того, що посилання заявника на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 357/6114/20, якою визнано незаконним та скасовано наказ МЮ України №729/5 від 15 березня 2018 року, не є нововиявленими обставинами в розумінні положень ст.423 ЦПК України, оскільки станом на день ухвалення рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року наказ МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року був чинний.

Також суд керувався тим, що ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року дію постанови Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року зупинено, а тому є недоведеним і той факт, що наказ МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року скасований.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками суду, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, неправильно встановив обставини справи, що у свою чергу потягло невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які регуюють перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно ч.1 ст.423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.

Згідно п.1 ч.2 ст.423 ЦПК України підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є наявність істотних для справи обставин, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

За змістом вказаних норм нововиявленими обставинами є правові факти, які мають наступні ознаки: 1) вони мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи; 2) вони не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі заявнику; 3) вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі (п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 30 березня 2012 року «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами»).

Обставини, які відповідно до п.1 ч.2 ст.423 ЦПК є підставою для перегляду судового рішення, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили. Питання

- 5 -

про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом укожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим(п.7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 30 березня 2012 року «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами»).

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними(доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Колегія суддів прийшла до висновку, що встановлені постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року обставини, а саме незаконність наказу МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року та його скасування цією постановою,є нововиявленою обставиною у розумінні п.1 ч.2 ст.423 ЦПК України, оскільки є істотною для справи обставиною, що не була встановлена судом та не була і не могла бути відома позивачу на час розгляду справи.

При цьому апеляційний суд зауважує, що нововиявленою обставиною є не факт ухвалення судового рішення, тобто не самe це рішення як юридичний факт, а обставина, яку в ньому встановив суд (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17).

Істотність наведеної обставини полягає у тому, що встановлення судовим рішенням незаконності наказу МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року безпосередньо впливає на висновки суду першої інстанції в даній справі і спростовує факти, покладені в основу цього судового рішення, оскільки, як вище вказувалося, ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції керувався правомірністю наказу МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року, яким скасовано рішення державного реєстратора щодо реєстрації права оренди за ТОВ Агрофірма «Матюші» і як наслідок відсутністю порушення прав позивача, що виключає задоволення його позову.

Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 357/8110/18 за аналогічним позовом ТОВ Агрофірма «Матюші», де скасовуючи ухвалу Київського апеляційного суду про відмову у перегляді постанови суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами і передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив: «Відмовляючи ТОВ Агрофірма «Матюші» в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалення Київським апеляційним судом постанови від 07 грудня 2021 року у справі № 357/6114/20 про скасування наказу МЮ України від 15 березня 2018 року № 729/5 мало місце після набрання судовим рішенням, яке заявник просить переглянути, законної сили, а тому таке рішення не є нововиявленою обставиною, оскільки за своєю суттю є новим доказом. Однак, суд залишив поза увагою те, що нововиявленою обставиною в цій справі є не постанова Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, а обставина, яку суд встановив у цьому судовому рішенні, тобто незаконність/скасування наказу МЮ України від 15 березня 2018 року № 729/5. Ця обставина є нововиявленою, про яку заявник не знав і не міг знати до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 357/6114/20. При цьому вищезгаданий наказ Міністерства юстиції України, який на підставі рішення суду визнано незаконним і скасовано, не породжує жодних правових наслідків саме з моменту прийняття такого наказу. Отже, незаконність наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5,

- 6 -

яка була визнана постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, є істотною обставиною в цій справі, оскільки її врахування апеляційним судом під час первісного розгляду справи мало б наслідком ухвалення іншого (протилежного) судового рішення, ніж те, яке було прийняте».

При цьому посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на те, що станом на день ухвалення рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року наказ МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року був чинний недоречні та помилкові.

Такі висновки супречать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що міститься в постанові від 12 березня 2020 року у справі 9901/777/18, де Велика Палата вказала, що у випадку визнання незаконним/скасування індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, цей акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його прийняття. Така позиція Верховного Суду сформована у цілому ряді постанов і є усталеною (постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 909/910/17, від 01 серпня 2019 року у справі № 234/8086/16-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі № 910/17470/18).

З огляду на те, що постановою апеляційного судунаказ МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року визнано незаконним та скасовано він не породжує жодних правових наслідків з моменту його прийняття.

Щодо посилань в оскаржуваній ухвалі на зупинення ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року дії постанови Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, що на думку суду свідчить про недоведеність скасування наказу МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року, то такі посилання є безпідставними. В Єдиному державному реєстрі судових рішень у справі № 357/6114/20 Верховним Судом не постановлювалася ухвала від 20 вересня 2021 року, в реєстрі наявні інші ухвали Верховного Суду, які постановлені виключно у 2022 році і в жодній з ухвал не йдеться про зупинку дії постанови Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року.

Суд наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2022 року не грунтується на законі і матеріалах справи і підлягає скасуванню, оскільки висновки суду про відсутність нововиявлених обставин є помилковими.

Скасовуючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК України застосовує Конвенцію про захист прав людини і

- 7 -

основоположних свобод 1950 року і практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, у ряді рішень, зокрема від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», від 09 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України», від 18 листопада 2004 року у справі «Праведная проти Росії», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», від 03 квтіня 2008 року у справі «Понамарьов проти України», наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicateможливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що в даній справі наявні відповідні вагомі й непереборні обставини, які дають передбачені законом підстави для перегляду судового рішення, оскільки індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який слугував основою для прийняття рішення, визнано незаконним та скасовано, що є істотним.

Згідност.425 ЦПК України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.

Отже, нормами ЦПК не передбачено права суду апеляційної інстанції постановляти ухвалу по суті заяви, а саме - про задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами чи відмову у її задоволенні, якщо така заява подавалася до суду першої інстанції.

Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від від 19 вересня 2018 року у справі № 2-190/2011, від 06 березня 2019 року у справі № 755/21917/14-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 200/9663/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 466/543/14-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 2-215/11, від 10 березня 2021 року у справі № 2-6771/11.

З урахуванням наведеного апеляційний суд направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга в частині розподілу судових витрат не підлягає до задоволення, оскільки у випадку, якщо судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (правова позиція Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц).

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші»

- 8 -

задоволити.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: