Ухвала

від 30.01.2023 по справі 465/5732/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/5732/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/811/1188/22 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: ОСОБА_2 , суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з участю секретаря: ОСОБА_5

розглянувши в м. Львові апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2022 року,

ВСТАНОВИЛА:

СлідчаСВ ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області ОСОБА_7 , за погодженням прокурора Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_6 , звернулась до слідчого судді з клопотанням про накладення арештуна грошові кошти в сумі500 000,00 грн., що знаходяться на банківському рахункуАкціонерного банку «Південний» № НОМЕР_1 , що відкритий в АБ «Південний» для обслуговування ТОВ «Грін-Лайт АВТО» (ЄДРПОУ 43182680), із забороною вчиняти будь-які дії з такими коштами чи його частинами до прийняття рішення про зняття арешту, а також просила зобов`язати посадових осіб АБ «Південний» внести відповідні відомості про накладення арешту на суму 500тисяч гривеньдо відповідних автоматизованих систем фінансової установи та повідомити орган досудового розслідування про наявність суми коштів, на яку накладено арешт на вказаному в ухвалі банківському рахунку.

Ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м.Львова від 20 грудня 2022 року у задоволенні клопотання відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що враховуючи не доведення прокурором обставин, визначених ст.ст. 170, 171 КПК України, правові підстави для арешту майна, наслідки арешту майна, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя прийшов до висновку, що відсутні належні правові підстави для арешту майна, а тому клопотання до задоволення не підлягає.

Не погоджуючись з рішенням суду прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого про арешт майна в кримінальному провадженні задоволити та накласти арешт на грошові кошти в сумі 500 тисяч гривень, що знаходяться на банківському рахунку Акціонерного банку «Південний» № НОМЕР_1 , який відкритий в АБ «Південний» для обслуговування ГТОВ «Грін-Лайт АВТО» (ЄДРПОУ 43182680) із забороною вчиняти будь-які дії з такими коштами чи його частинами до прийняття рішення про зняття арешту.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що рішення суду прийняте з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вказує, що при винесенні ухвали слідчий суддя, внаслідок неправильного тлумачення ч.10 ст.170 КПК України, не врахував даних положень Закону.

На переконаннясторони обвинувачення, посилання слідчого судді про те, що безготівкові кошти не є індивідуалізованими матеріальними об`єктами, а тому накладення арешту на таке майно не узгоджується з заявленою метою збереження речових доказів, не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, зокрема ч. 10 ст.170 цього Кодексу.

Апелянт зазначає, що за наявності прямої норми кримінального процесуального закону, якою передбачено можливість арешту рухомого чи нерухоме майна, грошей у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, слідчим суддею безпідставно виключено один з видів такого майна у вигляді безготівкових коштів в переліку, на яке може бути накладено арешт, що в свою чергу, перешкоджає реалізації слідчим в кримінальному провадженні мети застосування заходу забезпечення та досягненню завдання арешту майна, як такого, для запобігання можливості його приховування, перетворення чи відчуження.

30.01.2023 прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав до апеляційного суду клопотання, в якому просить апеляційну скаргу задоволити в повному обсязі та проводити розгляд справи без його участі.

Враховуючи процесуальні строки для розгляду апеляційної скарги та положення ч.4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності учасників судового провадження, які не з`явилися в судове засідання.

Заслухавши суддю доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів провадження, 08 вересня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020140080001482 внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.361 КК України із зазначенням короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зокрема вказано, що 07.08.2020 року у Франківський ВП ГУНП у Львівській області звернулась ОСОБА_8 із заявою про те, що невідома особа, перебуваючи в невстановленому місці, таємно, шляхом несанкціонованого втручання в роботу ЕОМ, заволоділа грошовими коштами на суму 1033045, спричинивши матеріальної шкоди відділу освіти Галицько-Франківського району на загальну суму 1033045.

Звертаючись із клопотанням про накладення арешту слідчий зазначив, що грошові кошти відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки, в сукупності з іншими отриманими в ході досудового розслідування доказами, можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а саме: обставин вчинення кримінального правопорушення, осіб, причетних до його скоєння, часу та способу його вчинення. Зазначив, щопротиправно отримані грошові кошти відділу освітиГалицько-Франківського районуЛьвівської міської ради, частина яких03.09.2020 о 15:43 год. в сумі 500 000,00 грн. перераховані ТОВ «ВЕЛЬТОН-ЦЕНТР» на рахунок ТОВ «Грін-Лайт АВТО» № НОМЕР_1 , що відкритий в АБ «Південний», з призначенням за товар згідно договору №173, є об`єктом кримінально-протиправних дій невстановленої особи, а тому підлягають арешту з метою їх збереження.

Постановляючи оскаржувану ухвалу слідчий суддя зазначив, що клопотання про арешт майна не відповідає вимогам встановленим ст.170, 171 КПК України, оскільки докази, які б вказували, що належні ТОВ «Грін-Лайт АВТО» кошти в сумі 500 000,00 грн., які знаходяться на банківському рахунку № НОМЕР_1 , набуті кримінально протиправним шляхом, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в матеріалах клопотання відсутні.

Провівши системний аналіз матеріалів справи, колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді про відмову у задоволенні клопотання слідчого з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачено, що будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series A N 98).

Відтак, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Виходячи з положень ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається з клопотання слідчого, метою застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження, є збереження об`єкту кримінально-протиправних дій невстановленої особи, а саме: грошових коштів, перерахованих 03.09.2020 о 15:43 год. в сумі 500000 грн. ТОВ «ВЕЛЬТОН-ЦЕНТР» на рахунок ТОВ «Грін-Лайт АВТО» № НОМЕР_1 ,що відкритий в АБ «Південний» з призначенням за товар згідно договору №173.

Разом з тим, слідчим не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України та не надано доказів, що вказані грошові кошти відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на рахунках, враховуючи їх нематеріальний і не індивідуалізований характер, не узгоджується з заявленою метою, а саме збереженням речових доказів, адже їх неможливо використати як доказ у кримінальному провадженні.

На думку колегії суддів, слідчий суддя, розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив розумність та співрозмірність обмеження права власності з потребами кримінального провадження, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки надані прокурором матеріали не доводять наявності правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.

Апеляційна скарга не містять правових підстав для скасування судового рішення.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової ухвали в апеляційному порядку, колегією суддів не встановлено, а відтак ухвалу слідчого судді слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2022 року залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4