Постанова

від 06.02.2023 по справі 474/167/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.02.23

22-ц/812/92/23

Єдиний унікальний номер судової справи: 474/167/21

Провадження № 22-ц/812/92/23

Постанова

Іменем України

06 лютого 2023 року м. Миколаїв Справа № 474/167/21

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Лівінського І.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засіданняБогуславською О.М.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Сокола Ф.Г., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування реєстрації речового права, повний текст рішення складено 22 серпня 2022 року,

встановив:

19 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» (даліПП «ВКП «Каро» або Підприємство), який обґрунтовував наступним.

Після смерті його матері ОСОБА_2 , яка сталася 10 березня 2009 року, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 грудня 2009 року, він є власником земельної ділянки загальною площею 5.23 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається з трьох ділянок: 1 - площею 2.10 га кадастровий номер 4822381300:02:000:0295, 2 - площею 2.23 га кадастровий номер 4822381300:02:000:0201, 3 - площею 0.90 га кадастровий номер 4822381300:02:000:0137, що розташовані на території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

11 березня 2006 року між ОСОБА_2 та ПП «ВКП «Каро» був укладений типовий договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на сім років до закінчення сільськогосподарського 2013 року. Даний договір був зареєстрований 11 травня 2010 року у Врадіївському реєстраційному відділі МРФ ДП «Центр ДЗК» за № 041048900090.

У відповідача з`явилася додаткова угода, яка датована 17 вересня 2009 року, після смерті ОСОБА_2 , якою продовжено строк дії договору оренди до 31 грудня 2020 року. Ця додаткова угода не була зареєстрована і відповідач оскаржував дії реєстраційного органу в порядку адміністративного судочинства.

В період судових тяжб позивачу стало відомо, що до договору оренди землі підшита інша додаткова угода від 19 березня 2008 року, із продовженням строку дії договору оренди до 31 грудня 2030 року, яка теж не пройшла державної реєстрації, а потім ще одна додаткова угода начебто укладена з ним від 05 квітня 2010 року.

Позивач стверджував, що наявність зазначених додаткових угод із різними датами свідчить про зловживання відповідачем цивільним правом, маніпулюванням та незаконним користуванням його землею, безпідставне збагачення внаслідок порушення його права власності.

Позивач вказував, що 01 липня 2011 року ним укладено договір оренди спірної земельної ділянки з Фермерським господарством «Оазис» строком на 5 років, який було зареєстровано у відділі Держкомзему у Врадіївському районі про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 листопада 2012 року за №482230004000850. Вказаний договір був припинений за згодою сторін.

24 грудня 2017 року позивачем укладено договір оренди спірної земельної ділянки з сином ОСОБА_3 строком на 30 років, який належним чином зареєстрований та жодних обтяжень щодо реєстрації не було.

27-28 жовтня 2020 року державним реєстратором здійснена повторна реєстрація речового права оренди спірної земельної ділянки за наданими відповідачем договором оренди землі та додатковими угодами від 17 серпня 2009 року та 05 квітня 2010 року, але таких угод ні він, ні ОСОБА_2 не укладали, та у нього відсутні вказані додаткові угоди.

На думку позивача, державний реєстратор Курочкіна І.С. незаконно внесла зміни до реєстру, які не відповідають вимогам законодавства.

Посилаючись на те, що додаткові угоди не відповідають вимогам закону, не пройшли державної реєстрації, державним реєстратором не перевірено документів поданих на реєстрацію, відповідач незаконно утримує зазначену земельну ділянку, уточнюючи позовні вимоги, позивач остаточно просив усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом повернення їх з користування відповідача, а також шляхом заборони вчинення ПП «ВКП «Каро» будь-яких дій з використанням земельних ділянок та скасувати рішення державного реєстратора Курочкіної І.С. про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження факту не підписання ОСОБА_2 типового договору оренди землі від 11 березня 2006 року, як і не підписання ним додаткової угоди до вказаного договору від 05 квітня 2010 року.

Водночас, суд окремо зазначив, що додаткова угода від 17 серпня 2009 року не могла бути укладена та підписана ОСОБА_2 , оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла.

Однак вказану обставину суд вважав такою, що не має жодного значення для встановлення наявності чи відсутності порушення права власності позивача на спірну земельну ділянку, оскільки останній, як спадкоємець ОСОБА_2 , 05 квітня 2010 року, в період дії договору оренди землі, укладеного 11 березня 2006 року між ОСОБА_2 та відповідачем, уклав з відповідачем додаткову угоду про продовження строку даного договору до 31 грудня 2025 року.

При цьому суд врахував те, що з наявних в матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права та інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що державним реєстратором, яка зареєструвала право оренди спірної земельної ділянки за відповідачем зазначено державного реєстратора Врадіївського районного управління юстиції Лавріненко В.О., а державний реєстратор Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Курочкіна І.С. зазначена як особа, яка сформувала витяг.

Отже суд дійшов висновку, що зі змісту вищевказаної вимоги та матеріалів справи не можливо встановити, яке рішення державного реєстратора Курочкіної І.С. щодо державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки за відповідачем позивач просив скасувати.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо усунення перешкод в користування земельною ділянкою та скасувати рішення про державну реєстрацію додаткової угоди з індексними номерами 11467725, 11467634 та 11467539 від 06 березня 2014 року, якими була проведена реєстрація додаткової угоди 17 серпня 2009 року.

Скаргу обґрунтував невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного цивільного та цивільно-процесуального законодавств, а саме, ігноруванням наданих ним доказів та заявлених клопотань.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 не погодився з доводами скарги, посилаючись на їх недоведеність. Справу просив розглядати у відсутність відповідача.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про день, час і місце судового засідання. Позивач направив до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд встановив, що 22 жовтня 2003 року ОСОБА_2 виданий державний акт про право власності на земельну ділянку площею 5,23га в межах території Доброжанської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області (т.1 а.с.12).

11 березня 2006 року між ОСОБА_2 та ПП «ВКП «Каро» було укладено типовий договір оренди землі, згідно якого ОСОБА_2 передала приватному підприємству у користування земельну ділянку загальною площею 5,23 га строком на сім років до закінчення сільськогосподарського 2013 року. Вказаний договір було зареєстровано у Врадіївському реєстраційному відділі МРФ ДП «Центр ДЗК» 11 травня 2010 року за №041048900090. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що в оригіналі цього типового договору оренди землі міститься незастережний рукописно виправлений рік строку оренди з 2012 на 2013 рік (т. 2 а.с.10).

Пунктом 38 цього договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (т.1 а.с.56, т. 2 а.с.10).

Додатковою угодою від 19 березня 2008 року строк дії типового договору оренди землі від 11 березня 2006 року його сторонами продовжено до 31 грудня 2030 року.

В матеріалах справи також наявна додаткова угода від 17 серпня 2009 року, якою строк дії типового договору оренди землі від 11 березня 2006 року продовжено його сторонами до 31 грудня 2020 року.

Між тим, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а 14 грудня 2009 року видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якому ОСОБА_2 передала у спадок за заповітом ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 5,23га, яка належить спадкодавці на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №075525, виданого Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області 22 жовтня 2003 року, та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №302. Земельна ділянка складається з трьох ділянок: ділянка НОМЕР_1 , площею 2,10га, кадастровий номер 4822381300:02:000:0295; ділянка НОМЕР_2 , площею 2,23га, кадастровий номер 4822381300:02:000:0201; ділянка 3, площею 0.90га, кадастровий номер 4822381300:02:000:0137. (т. 1 а.с. 13-14).

У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а тому не могла підписати додаткову угоду від 17 серпня 2009 року.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

Враховуючи наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що додаткова угода від 17 серпня 2009 року до договору оренди земельної ділянки від 11 березня 2006 року є неукладеною.

Матеріали справи також містять додаткову угоду укладену 05 квітня 2010 року між позивачем ОСОБА_1 та ПП «ВКП «Каро», якою строк дії типового договору оренди землі від 11 березня 2006 року продовжено до 31 грудня 2025 року.

Проведення державної реєстрації додаткових угод від 19 березня 2008 року, від 17 серпня 2009 року та 05 квітня 2010 року матеріали даної справи, реєстраційної справи наданої на запит апеляційного суду, не містять та судом не встановлено.

01 липня 2011 року ОСОБА_1 уклав договір оренди землі з ФГ «Оазис» щодо зазначеної земельної ділянки площею 5,23га, розташованої в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області. Вказаний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Врадіївському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинений запис від 09 листопада 2012 року за №482230004000858 (т. 1 а.с.15-16).

03 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ «Оазис» укладена угода про розірвання договору оренди, відомості про що внесено до реєстру речових прав 29 серпня 2018 року.

24 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 30 років. Право оренди зареєстровано 29 серпня 2018 року.

06 та 07 березня 2014 року державним реєстром Лавріненко В.О. реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зареєстровано право оренди на спірну земельну ділянку загальною площею 5,23 га за ПП «ВКП «Каро», орендодавець ОСОБА_2 . Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованих 26 лютого 2015 року підставою виникнення речового права право оренди земельної ділянки - є договір оренди від 11 березня 2006 року та додаткова угода від 17 серпня 2009 року, якою продовжено строк дії оренди землі до 31 грудня 2020 року (т. 1 а.с. 164-172, т. 2 а.с.30-38) .

Судом також встановлено, що згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 230070592 від 28 жовтня 2020 року та № 229832817 від 27 жовтня 2020 року, а також інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 246724211, № 246723430 та № 246715954 від 03 березня 2021 року на підставі договору оренди землі та додаткових угод до нього від 17 серпня 2009 року та 05 квітня 2010 року державним реєстратором Врадіївського районного управління юстиції Лавріненко В.О. 06 березня 2014 року за відповідачем зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки строком до 31 грудня 2025 року, орендодавцем зазначено ОСОБА_1 (т.1 а.с. 23-31, 34-36).

Постановою Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року закрито провадження у справі № 814/2375/15 за позовом Фермерського господарства «Оазис» до Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області, треті особи: ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «Каро», Відділ Держземагенства у Врадіївському районі Миколаївської області, Державний реєстратор Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Лавріненко Вікторія Олександрівна про скасування рішень, згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

На час підписання вказаних додаткових угод до договору оренди частина четверта статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

При цьому, у статті 125 ЗК України було визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Крім того, частиною п`ятою статті 126 ЗК України було передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі» N 161-XIV (далі Закон N 161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону N 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону N 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 названого Закону N 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановленого договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У цивільній справі, що переглядається суд першої інстанції установив, що на підставі договору оренди землі від 11 березня 2006 року ОСОБА_2 передала спірну земельну ділянку в оренду ПП «ВКП «Каро» строком на 7 років до закінчення сільськогосподарського 2013 року. Цим договором оренди передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації. Такі умови договору відповідають статті 18 Закону N 161-XIV, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Даний договір був зареєстрований 11 травня 2010 року у Врадіївському реєстраційному відділі МРФ ДП «Центр ДЗК» за № 041048900090.

При цьому судом не встановлено проведення державної реєстрації додаткових угод від 19 березня 2008 року, від 17 серпня 2009 року та 05 квітня 2010 року, які є невід`ємними частинами договору оренди землі від 11 березня 2006 року.

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року N 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірні правочини.

Разом з тим, проведення 06 та 07 березня 2014 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки, з огляду на закінчення строку типового договору оренди землі від 11 березня 2006 року, на підставі додаткової угоди від 05 квітня 2010 року не може підмінити державну реєстрацію самої цієї угоди (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності додаткової угоди до договору оренди землі, укладеної до 01 січня 2013 року.

Отже, оскільки не здійснено державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі від 05 квітня 2010 року, додаткова угода між позивачем та відповідачем чинності не набрала і, з огляду на те, що додаткова угода від 17 серпня 2009 року до договору оренди земельної ділянки від 11 березня 2006 року є неукладеною, відповідно вказане виробничо-комерційне підприємство не набуло прав орендаря на вказаний в них строк за спірним договором оренди землі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин вищевказані норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Враховуючи, що відповідач не спростував те, що володіє спірною земельною ділянкою за відсутності вчиненого правочину, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а саме належить повернути земельну ділянку з його користування позивачу.

Щодо вирішення позовних вимог про скасування реєстрації речового права.

Обґрунтовуючи підставність зазначених вимог позивач зазначав, що державний реєстратор не перевірив документи надані відповідачем на наявність умов для відмови в державній реєстрації прав, не перевірив наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженням, з метою недопущення існування подвійної реєстрації права оренди на одну і ту саму ділянку. Додаткові угоди не пройшли державної реєстрації відповідно до Закону, їх зміст не відповідає Закону, що також не перевірено реєстратором.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду про те, що зміст вищевказаної вимоги та з матеріалів справи неможливо встановити, яке рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки за відповідачем позивач просив скасувати.

При цьому колегія суддів вважає необхідним зазначити, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Згідно статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19 (провадження № 61-19598св20).

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та ПП «ВКП «Каро». Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, а суду необхідно було встановити наявність підстав для реєстрації речових прав відповідача за додатковими угодами до договору оренди.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент реєстрації права оренди) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право оренди земельної ділянки.

Статтею 5 цього Закону (у редакції, чинній на момент реєстрації права оренди) передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження зокрема на земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент реєстрації права оренди) державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Державна реєстрація права оренди земельної ділянки проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на підставі договору оренди землі та інших документів, які підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Державна реєстрація прав на землю є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав власності, користування, зокрема права оренди землі, що супроводжуються внесенням даних про зареєстровані права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Враховуючи те, що додаткова угода до договору оренди землі від 05 квітня 2010 року, підписана ОСОБА_1 і ПП «ВКП «Каро», не набрала чинності, а додаткова угода від 17 серпня 2009 року до договору оренди земельної ділянки від 11 березня 2006 року є неукладеною, державний реєстратор не мав підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію права оренди за ПП «ВКП «Каро» на підставі цих договорів від 06 та 07 березня 2014 року, а також внесення запису про речове право оренди за ПП «ВКП «Каро».

Крім того, як встановлено державна реєстрація зміни строку оренди земельної ділянки на підставі додаткової угоди не оформленої в установленому порядку до 01 січня 2013 року, проведено за наявності відомостей про зареєстровані інші речові права, у Державному реєстрі прав, зокрема за договором оренди землі від 01 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ФГ «Оазис» щодо зазначеної земельної ділянки.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що при прийнятті рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень від 06 та 07 березня 2014 року державний реєстратор не дотримався вимог Закону, зокрема не встановив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

У постановах Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 750/5622/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19 сформульовано висновок про те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 вказаного Закону (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної правової норми в чинній редакції (яка діяла на час ухвалення оскаржуваного судових рішень в цій справі), на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на даний час способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Викладене дає підстави для висновку про те, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вказаний Закон не передбачав.

Отже, на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі скасування рішення державного реєстратора Лавріненко В.О. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ПП «ВКП «Каро» є правомірним та ефективним способом захисту права, з урахуванням змін, внесених до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», і саме такий спосіб захисту прав призведе до відновлення порушеного права позивача.

За таких обставин суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Тому рішення суду першої інстанції у цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України у разі ухвалення нового рішення, апеляційний суд перерозподіляє і судові витрати.

При вирішенні цього питання апеляційний суд виходить з того, що позивачем заявлені дві немайнові вимоги.

Судовий збір за немайновими вимогами 908 грн. Отже, розмір судового збору при поданні позову мав складати 1 816 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, то з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню сплачений судовий збір. Розмір судового збору при поданні апеляційної скарги - 150 % судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, складає 2724 грн. (1 816 х 150%). При поданні апеляційної скарги позивач сплатив 4194 грн. Переплата складає 1470 грн., які мають бути повернуті позивачеві з державного бюджету.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2022 року скасувати на ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування реєстрації речового права задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) перешкоди у користуванні земельною ділянкою загальною площею 5, 23 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається з трьох ділянок: 1 - площею 2.10 га кадастровий номер 4822381300:02:000:0295, 2 - площею 2.23 га кадастровий номер 4822381300:02:000:0201, 3 - площею 0.90 га кадастровий номер 4822381300:02:000:0137, що розташовані на території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області шляхом її повернення ОСОБА_1 з незаконного користування Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» ( ЄДРПОУ 20892727, адреса: Миколаївська область, смт. Врадіївка, вул. Кооперативна, 21) та заборони вчинення цим підприємством будь-яких дій з використання зазначеної земельної ділянки.

Скасувати рішення державного реєстратора Врадіївського районного управління юстиції, Миколаївська область, Лавріненко Вікторії Олександрівни про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 2,10 га, кадастровий номер 4822381300:02:000:0295, що розташована на території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області за Приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» індексний номер: 11467634 від 06 березня 2014 року, та індексний номер рішення 11475981 внесеного до реєстру 07 березня 2014 року, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових права на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на це нерухоме майно за Приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «Каро».

Скасувати рішення державного реєстратора Врадіївського районного управління юстиції, Миколаївська область, Лавріненко Вікторії Олександрівни про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 2,23 га, кадастровий номер 4822381300:02:000:0201, що розташована на території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області за Приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» індексний номер: 11467725 від 06 березня 2014 року, та індексний номер рішення 11477122 внесеного до реєстру 07 березня 2014 року, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових права на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на це нерухоме майно за Приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «Каро».

Скасувати рішення державного реєстратора Врадіївського районного управління юстиції, Миколаївська область, ОСОБА_5 про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 0,90 га, кадастровий номер 4822381300:02:000:0137, що розташована на території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області за Приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» індексний номер: 11467539 від 06 березня 2014 року, та індексний номер рішення 11475015 внесеного до реєстру 07 березня 2014 року, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових права на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на це нерухоме майно за Приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «Каро».

Стягнути з Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн., понесений в обох судових інстанціях.

Зобов`язати фінансовий орган Управління державної казначейської служби України у м. Миколаїв (ГУК/тг м. Миколаїв 22030101) повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений ним 01 листопада 2022 року судовий збір за квитанцією №0.0.2727278564.1 у розмірі 1 470 (одна тисяча чотириста сімдесят) грн., що був сплачений на розрахунковий рахунок № UA318999980313111206080014478, МФО 899998, отримувач Миколаїв ГУК/тг м. Миколаїв/22030101.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верхового Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: І.В. Лівінський

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 06 лютого 2023 року.