Рішення

від 24.01.2023 по справі 910/2253/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2023Справа № 910/2253/22За позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд", м. Київ

до Приватного підприємства "Укрспецбуд", м. Київ

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , м. Київ

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , м. Київ

про виселення та стягнення 156 121,90 грн,

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи 1: ОСОБА_1 (особисто);

від третьої особи 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.02.2022 року Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Укрспецбуд" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 84 672,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 33 659,38 грн, суми 3% річних в розмірі 11 448,12 грн, суми штрафу згідно п. 6.3. Договору в розмірі 9 408,00 грн, суми штрафу згідно п. 6.7. Договору в розмірі 16 934,40 грн та виселення останнього з квартири АДРЕСА_1 шляхом її передачі Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" за актом прийому-передачі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2022 року, матеріали справи №910/2253/22 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2022 року у справі №910/2253/22 залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.

29.06.2022 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про визнання поважною причину пропуску строку на усунення недоліків позовної заяви, яке обґрунтовано введення на території України воєнного стану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 та призначено підготовче засідання у справі на 09.08.2022.

В підготовчому засіданні 09.08.2022 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 04.10.2022.

04.10.2022 до суду від третьої особи-1 надійшла заява про закриття провадження у справі та заява про поновлення строку для подачі відзиву.

В підготовчому засіданні 04.10.2022 судом було залишено без розгляду заяву третьої особи-1 про поновлення строку для подачі відзиву та оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, а також оголошено перерву до 15.11.2022.

15.11.2022 до суду від позивача надійшли заперечення щодо заяви третьої особи-1 про закриття провадження у справі.

15.11.2022 року від третьої особи-1 до суду надійшли заперечення, в яких зазначено, що договір оренди не є господарським договором і не складений відповідно до умов господарського договору та відповідна квартира не використовувалась в комерційних або господарських цілях. Договір оренди припинений, а заборгованість відсутня. Третьою особою зазначено, що з 01.10.2013 року в квартирі проживає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а не ПП «Укрспецбуд». Окрім того, в справі №761/31830/14-ц вирішено питання щодо невиселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із займаної квартири.

Ухвалою від 15.11.2022 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.01.2023 року.

В судовому засіданні 24.01.2023 року в справі було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 1 березня 2001 року № 217/1194 «Про створення комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» було створено на базі Дирекції з утримання та експлуатації житлових будинків маневреного фонду комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», підпорядкувавши його Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації та надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Києва гуртожитків державних підприємств, організацій та господарських товариств.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19 квітня 2001 року № 777 «Про комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», будинок АДРЕСА_2 закріплено за КП «Спецжитлофонд» на праві повного господарського відання. Спірна квартира перебуває у власності територіальної громади м. Києва Київської міської ради.

Наказом Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09 червня 2008 року № 103-у «Про надання ПП «Укрспецбуд» квартира АДРЕСА_1 для проживання співробітників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 » та було надано розпорядження КП «Спецжитлофонд» укласти з ПП «Укрспецбуд» договір оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 для тимчасового проживання співробітників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та після укладення договору КП «Спецжитлофонд» передати за актом ПП «Укрспецбуд» житлове приміщення, зазначене у пункті 1 цього наказу, для тимчасового проживання співробітників ОСОБА_1 та ОСОБА_2

10 червня 2008 року між КП «Спецжитлофонд» (орендодавець) та ПП «Урспецбуд» (орендар) на виконання наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 09 червня 2008 року № 103-у було укладено договір оренди житлового приміщення № 4608, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар, на визначений у пункті 5.1 строк, приймає в орендне користування квартиру АДРЕСА_1 з характеристикою, викладеною у пункті 1.2, оплатою, визначеною у розділі 2.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 указаного договору оренди сторони домовилися, що строк дії договору - з 15 червня 2008 року до 30 листопада 2008 року. Цей договір може бути продовжений за згодою КП «Спецжитлофонд», якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору від третьої особи надійшо письмове звернення з проханням пролонгації договору.

Згідно з додатком № 1 до договору оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року № 4608, який було підписано між КП «Спецжитлофонд» та ПП «Укрспецбуд», орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування квартиру АДРЕСА_1 для тимчасового проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Додатковою угодою від 09 грудня 2008 року № 1 до договору оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року № 4608 строк дії договору оренди продовжено з 01 грудня 2008 року по 31 березня 2009 року; додатковою угодою від 01 квітня 2009 року № 2 - з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2009 року; додатковою угодою від 02 жовтня 2009 року № 3 - з 01 жовтня 2009 року по 1 березня 2010 року; додатковою угодою від 9 квітня 2010 року № 4 - з 01 квітня 2010 року по 30 вересня 2010 року; додатковою угодою від 29 вересня 2010 року № 5 - з 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року; додатковою угодою від 16 березня 2011 року № 6 - з 01 квітня 2011 року по 30 вересня 2011 року; додатковою угодою від 21 вересня 2011 року № 7 - з 01 жовтня 2011 року по 31 березня 2012 року; додатковою угодою від 21 березня 2012 року № 8 - з 01 квітня 2012 року по 30 вересня 2012 року; додатковою угодо від 21 вересня 2012 року № 9 - з 01 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року; додатковою угодою від 8 квітня 2013 року № 10 - з 01 квітня 2013 року по 30 вересня 2013 року. Додаткові угоди № 1-10 до договору оренди житлового приміщення є невід`ємною частиною договору оренди.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у квартирі АДРЕСА_1 після закінчення строку дії укладеного договору оренди житлового приміщення та додаткових угод до нього.

КП «Спецжитлофонд» звертався до ПП «Укрспецбуд» та ОСОБА_1 зі заявою від 30 вересня 2013 року № 056/24-5744 про припинення дії договору оренди, де було зазначено, що строк дії договору оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року № 4608 вважається припиненим з 01 жовтня 2013 року, а тому необхідно у десятиденний строк з дня отримання цієї заяви звільнити орендоване приміщення, здавши його КП «Спецжитлофонд» згідно з актом прийому-передачі, проте указану заяву було залишено без розгляду.

У зв`язку з тим, що орендоване приміщення позивачу не повернуто, він звернувся до суду з даним позовом із вимогами про стягнення з ПП «Укрспецбуд» суми заборгованості в розмірі 84 672,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 33 659,38 грн, суми 3% річних в розмірі 11 448,12 грн, суми штрафу згідно п. 6.3. Договору в розмірі 9 408,00 грн, суми штрафу згідно п. 6.7. Договору в розмірі 16 934,40 грн та виселення ПП «Укрспецбуд» з квартири АДРЕСА_1 шляхом її передачі Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" за актом прийому-передачі.

Третя особа заперечуючи проти позовних вимог вказувала, що дані правовідносини вже вирішені в межах справи №761/31830/14-ц, а тому задоволенню не підлягають.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 Цивільного кодексу України.

Частина перша статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що укладений Договір за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з нормами частини 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір найму укладається на строк, встановлений договором.

При цьому, приписами частини 2 статті 291 Господарського кодексу України та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2014 р. у справі № 910/25238/14 за позовом КП "Спецжитлофонд" до ПП "Укрспецбуд" про стягнення 19 266,00 грн., яке набрало законної сили, були встановлені обставини щодо припинення дії договору оренди з 01.10.2013 р. та факт користування відповідачем орендованим приміщенням після закінчення строку дії цього договору. Цим же рішенням з ПП "Укрспецбуд" була стягнута плата за фактичне користування житловим приміщенням у сумі 6 272,00 грн. за період з 01.10.2013 р. по 31.01.2014 р. та неустойка передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, за невиконання обов`язку наймача щодо повернення об`єкта оренди у сумі 11 498,67 грн.

Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2014 р. у справі №910/24091/14, що набрало законної сили, з ПП "Укрспецбуд" була стягнута заборгованість за фактичне користування житловим приміщенням у сумі 10 976,00 грн. за період з 01.02.2014 р. по 31.08.2014 р. та неустойка, встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК України, у сумі 21 952,00 грн.

Окрім того, рішенням Господарського суду міста Києва №910/7858/17 від 17.07.2017 року стягнута заборгованість за фактичне користування житловим приміщенням у сумі 50 176,00 грн., пеню у сумі 8 520,12 грн, штраф в розмірі 9 408,00 грн, штраф в розмірі 16 934,40 грн, неустойку в розмірі 100 352,00 грн, за період з 01.09.2014 по 30.04.2017.

Частиною третьою статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, господарський суд приймає до уваги вже встановлений факт того, що строк дії договору припинився з 01.10.2013 та відповідач після його закінчення орендоване приміщення у визначений строк не повернув.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 2 ст. 26 та п. 1 ст. 27 цього Закону договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Однак, постановою Верховного суду від 11.11.2019 року №761/31830/14-ц встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після закінчення строку дії укладеного договору оренди житлового приміщення та додаткових угод до нього, а не ПП «Укрспецбуд».

При цьому, вказаною постановою встановлено, що позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі спірної квартири, до якої вони були вселені на підставі наказу ГУЖЗ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), не надано та необґрунтовано існування нагальної суспільної необхідності у звільненні спірного житла.

Таким чином, вимоги позивача в межах даної справи щодо виселення ПП «Укрспецбуд» з квартири АДРЕСА_1 шляхом її передачі Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" за актом прийому-передачі задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 84 672,00 грн за період з 01.05.2017 року по 01.11.2021 року, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено вище, на час розгляду даної справи судом також встановлено, що орендоване приміщення відповідач не повернув та не сплатив стягнуту з нього заборгованість, що стало підставою для звернення КП "Спецжитлофонд" з позовом до відповідача у даній справі про стягнення заборгованості за фактичне користування орендованим приміщенням за наступний період - з 01.05.2017 по 01.11.2021 у сумі 84 672,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди майна, що перебуває комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).

Як вже зазначалось, відповідно до п. 2.6 договору орендні платежі сплачуються орендарем по день фактичної передачі орендодавцю приміщення за актом прийому-передачі, а оскільки докази повернення відповідачем орендованого приміщення та належної оплати за його фактичне користування за період з 01.05.2017 по 01.11.2021 у матеріалах справи відсутні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 84 672,00 грн за вказаний період підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму штрафу в розмірі 9 408,00 грн згідно п. 6.3. Договору та суму штрафу в розмірі 16 934,40 грн згідно п. 6.7. Договору.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно пункту 6.3. Договору за прострочення оплати орендних платежів понад дев`яносто календарних днів орендар сплачує орендодавцю штраф, що встановлюється у розмірі 50% від суми річної орендної плати за користування приміщенням.

Пунктом 6.7. Договору передбачено, що у разі порушення орендарем п.п. 3.2.5. Договору та затримки орендарем повернення приміщення орендодавцю на період понад вісімдесят календарних днів, орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 90% від суми річної орендної плати за користування приміщенням.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми штрафів і визнано його обґрунтованим та таким, що відповідає зазначеним вище нормам, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума штрафу в розмірі 9 408,00 грн згідно п. 6.3. Договору та сума штрафу в розмірі 16 934,40 грн згідно п. 6.7. Договору.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 11 448,12 грн суми 3% річних та 33 659,38 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 11 448,12 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 33 659,38 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 84 672,00 грн, сума штрафу в розмірі 9 408,00 грн згідно п. 6.3. Договору, сума штрафу в розмірі 16 934,40 грн згідно п. 6.7. Договору, сума 3% річних в розмірі 11 448,12 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 33 659,38 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 2 481,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Укрспецбуд" (ідентифікаційний код 32303542, місцезнаходження: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (ідентифікаційний код 31454734, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 34) суму заборгованості в розмірі 84 672,00 грн (вісімдесят чотири тисячі шістсот сімдесят дві гривни 00 копійок), суму штрафу згідно п. 6.3. Договору в розмірі 9 408,00 грн (дев`ять тисяч чотириста вісім гривень 00 копійок), суму штрафу згідно п. 6.7. Договору в розмірі 16 934,40 грн (шістнадцять тисяч дев`ятсот тридцять чотири гривни 40 копійок), суму 3% річних в розмірі 11 448,12 грн (одинадцять тисяч чотириста сорок вісім гривень 12 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 33 659,38 грн (тридцять три тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять гривень 38 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривна 00 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Залишити за Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 2 481,00 грн.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 03.02.2023 року.

Суддя С. МОРОЗОВ