Постанова

від 26.01.2023 по справі 554/699/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/699/21 Номер провадження 22-ц/814/1942/23Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Абрамова П.С., Дряниці Ю.В.

розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Полтавський домобудівельний комбінат" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 червня 2022 року, ухвалене суддею Бугрій В.М., повний текст рішення складено 01.07.2022 р., у справіза позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Полтавський домобудівельний комбінат" про визнання незаконним наказу та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський домобудівельний комбінат" до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат» про визнання незаконним наказу та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 17.02.2020 року працював на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4-го розряду в енергетичному цеху в приватному акціонерному товаристві «Полтавський домобудівельний комбінат» згідно наказу № 19-к від 17.02.2020 року.

У липні 2020 року на його адресу надійшов припис військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.07.2020 року № 7/2/39, відповідно до якого йому 28.07.2020 року необхідно поїхати до військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 з метою прийняття на військову службу за контрактом та проходження там професійно психологічного відбору з 29.07.2020 року по 30.07.2020 року. 31.07.2020 рокувін підписав контрактпро проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, строком на три роки. В січні 2021 року приватне акціонерне товариство «Полтавський домобудівельний комбінат» повідомило його, що він звільнений з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4-го розряду в енергетичному цеху у зв`язку із прогулом. Вважав наказ № 61-к від 02.09.2020 року, виданий ПрАТ «Полтавський домобудівельний комбінат», незаконним та таким що підлягає скасуванню виходячи із того, що відповідач навмисно зробив запис про прогул 30.07.2020 року, будучи обізнаним про те, що з 28.07.2020 по 30.07.2020 року включно він поїхав до військової частини, що знаходиться за адресою смт Десна, Чернігівського району, Чернігівської області з метою прийняття на військову службу за контрактом та проходження там професійно-психологічного відбору, а з 31.07.2020 року та на час подачі позову перебував на військовій службі у Збройних Силах України. Також відповідач порушив визначену нормамиКЗпП Українипроцедуру звільнення працівника із займаної ним посади.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат» про визнання незаконним наказу та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 61-к від 02.09.2020 року, виданий приватним акціонерним товариством «Полтавський домобудівельний комбінат» про звільнення ОСОБА_1 з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4-го розряду в енергетичному цеху на підставі п. 4ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом без поважних причин.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4-го розряду в енергетичному цеху в Приватному акціонерному товаристві «Полтавський домобудівельний комбінат» (Код ЄДРПОУ 01270581) з 02 вересня 2020 року.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат» (Код ЄДРПОУ: 01270581) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 03 вересня 2020 року по 25.01.2021 року в розмірі: 45 554 грн. 85 коп., та за кожний наступний день вимушеного прогулу нараховувати по 460,15 гривень до дня поновлення на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4-го розряду в енергетичному цеху в Приватному акціонерному товаристві «Полтавський домобудівельний комбінат».

Вирішено питання про судові витрати.

В задоволенні зустрічного позову приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

На рішення суду першої інстанції відповідач приватне акціонерне товариство «Полтавський домобудівельнийкомбінат»подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, на підставі неправильно встановлених обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що матеріалами справи підтверджено той факт, що 30.07.2020 ОСОБА_1 не був на роботі без поважних причин та правомірно звільнений за прогул.

Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили.

Згідно ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що наказом № 19-к від 17.02.2020 року ОСОБА_1 було прийнято до приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат» на роботу на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4-го розряду в енергетичному цеху.

Наказом генерального директора ПрАТ «Полтавський ДБК» В.В.Шишкіна №61-к від 02.09.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду енергетичного цеху з 30 липня 2020 року за прогули без поважних причин, учинені 28 липня 2020 року, 29 липня 2020 року і 30 липня 2020 року згідност. 40 п.4 КЗпП України.

Згідно копії припису від 22.07.2020 року № 1/2/39 ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 запропоновано 28 липня 2020 року вибути до 169-го навчального центру м. Десна з метою прийняття на військову службу за контрактом на посаду: водій, ВОС -790037А для в/ч НОМЕР_3 .

Згідно копії довідки тимчасово виконуючого обов`язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 видана солдату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в тому, що відповідно до припису військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22.07.2020 року № 7/2/39 він вибув 28.07.2020 року до військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 (169-й навчальний центр) з метою прийняття на військову службу за контрактом та проходив там професійно-психологічний відбір з 29.07.2020 по 30.07.2020 року.

Згідно з копією квитанції від 27.07.2020 року та копією відомостей з офіційного сайту AT «Укрпошта» ОСОБА_1 було направлено на поштову адресу Приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат» лист (припис військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.07.2020 року № 7/2/39 ).

При вирішенні спору суд першої інстанції на підставі проаналізованих доказів дійшов висновку про те, що позивач не залишав самовільно робочого місця з 27.07.2020 по 30.07.2020 р., відповідно, не допустив порушення трудової дисципліни, а його звільнення за прогул без поважних причин згідно наказу №61-к від 02.09.2020 є незаконним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно дост. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідност. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 15 ЦК Українивизначено право на захист цивільних прав та інтересів, де зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбаченост.16 ЦК України.

Відповідно достатті 3 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП Українивизначено, що законодавство про працю складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до ч. 2ст. 233 КЗпП Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зіст. 238 КЗпП Українипри розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно доЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Ст.40 КЗпП Українипередбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:1)змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2)виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці;3)систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4)прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;5) не з`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади)при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7)появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 8)вчинення за місцем роботи розкрадання (втому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу; 10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду; 11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Ст. 149 КЗпП Українипередбачає, щодо застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ніш органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Так, прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом робочого дня, а також відсутність без поважних причин більше трьох годин безперервно або сумарно.

Отже, склад прогулу, вчиненого за виною працівника, характеризується двома ознаками: а)відсутністю на роботі протягом робочого дня; б)відсутністю на роботі протягом дня більше трьох годин як безперервно, так і сумарно.

Відсутність на роботі з поважних причин не можна вважати прогулом. У всіх випадках прогулу роботодавець повинен вирішити питання про поважність причин відсутності працівника на роботі. Якщо він вважає, що прогул був здійснений без повалених причин, він може розірвати трудовий договір з працівником. В свою чергу обов`язок доводити поважність причини відсутності на роботі покладений на працівника.

Звільнення працівника з роботи може мати місце за одноразовий випадок прогулу без поважних причин. Але таке звільнення є правом, а не обов`язком роботодавця.

Звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням, тому під час його застосування повинні бути дотримані порядок і строки накладення дисциплінарних стягнень. Розірвання трудового договору за цією підставою можливе як у тих випадках, коли працівник після вчинення прогулу приступив до роботи, так і тоді, коли він не має наміру продовжувати працювати. У першому випадку датою звільнення буде дата, зазначена у наказі про звільнення, або останній день роботи такого працівника, в другому випадку - день, коли він фактично залишив роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з ч. 3ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу., військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби. під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії по збереженню місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності за громадянами України, які призвані на строкову військову службу були передбачені у обов`язок, і почали діяти з 08 лютого 2015 року, відповідно доЗакону України від 15 січня 2015 № 116-УІП «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду».

Відповідно до положеньст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - за призовом або у добровільному порядку (за контрактом).

Частиною 4 цієї ж статті визначені види військової служби: строкова військова служба,- військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період, військова служба за контрактом.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», визначено. що громадяни України. призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особовий період, або прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та ( або ) введення воєнного стану користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертоюстатті 119 Кодексу законів про працю України.

Листом Верховного Суду від 13.07.2018 р. №60-1543/0/2-18 у якому ВС повідомив, що особливий період діє в Україні з 17.03.2014, після оприлюдненняУказу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Отже, Верховний Суд дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє.

З викладеного вбачається, що роботодавці і далі зобов`язані діяти в умовах особливого періоду, зокрема дотримуватись гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, у тому числі призваних на військову службу. Зазначені гарантії встановленіст.119 Кодексу законів про працю України(зберігати місце роботи, посаду і середній заробіток таких працівників).

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю Українирегулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до ст. 3КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч.1-3ст.235КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 наведено правову позицію, відповідно до якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення (чч.1, 2 ст.77 ЦПК України ).

Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_1 звільнений з роботи за прогул без поважних причин за відсутності на це законних підстав, оскільки матеріалами справи підтверджено, що він вибув 28.07.2020 року до військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 (169-й навчальний центр) з метою прийняття на військову службу за контрактом та проходив там професійно-психологічний відбір з 29.07.2020 по 30.07.2020 року.

Зазначене підтверджується довідкою тимчасово виконуючого обов`язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проаналізована місцевим судом (а.с. 15,16 том 1).

Крім цього, як вказувалося вище, позивач направив на поштову адресу Приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат» лист (припис військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.07.2020 року № 7/2/3 ), що підтверджується копією квитанції від 27.07.2020 року та копією відомостей з офіційного сайту AT «Укрпошта», які також досліджені судом першої інстанції (а.с. 17,18 том 1).

Отже, позивачем доведено, що він був відсутній на роботі 28.07.2020, 29.07.2020 та 30.07.2020 з поважних причин.

Тоді як відповідач не спростував вказаних обставин належними і допустимими доказами.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі.

Встановивши, що позивач був звільнений незаконно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 45 554 грн. 85 коп. за період з 03 вересня 2020 року по 25.01.2021 року, та за кожний наступний день вимушеного прогулу вирішено нараховувати по 460, 15 гривень до дня поновлення на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4-го розряду в енергетичному цеху в Приватному акціонерному товаристві «Полтавський домобудівельний комбінат».

Розмір середнього заробітку обраховано на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, та відповідачем не спростовано.

Доводи апеляційної скарги відповідача, які зводяться до переоцінки доказів, а також фактично дублюють заперечення проти позову ОСОБА_1 , не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Рішення відповідає нормам матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів не встановлено.

Отже, апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується, тому колегією суддів у цій частині не переглядається.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384,389-391 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Полтавський домобудівельний комбінат" залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районногосуду м.Полтави від28червня 2022року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07.02.2023 р.

Головуючий суддя О.В. Чумак

Судді П.С.Абрамов

Ю.В.Дряниця