Постанова

від 07.02.2023 по справі 911/1523/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2023 р. Справа№ 911/1523/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 07.02.2022 у справі №911/1523/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер»

на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2022, повний текст якого складений 14.11.2022

у справі № 911/1523/22 (суддя Смірнов О.Г.)

за позовом Приватного підприємства «СТВ-Луцьк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер»

про стягнення 446 829, 89 грн.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2022 року позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер», в якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 335 588,00 грн. за поставлений за договором № 31122/1 від 31.01.2022, але несвоєчасно оплачений товар, пеню в сумі 56 268,45 грн., інфляційній втрати в сумі 49 925,83 грн. та 3 % річних в сумі 5 047,61 грн.

Крім того, у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести в зв`язку з розглядом справи, зазначивши, що вказані витрати складаються із витрат на сплату судового збору в сумі 6 702,45 грн. та витрат на професійну правничу допомогу, попередній розмір яких становить 10 000,00 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач звернувся до суду з заявою про часткову відмову від позову, у якій зазначив про повну сплату відповідачем після відкриття провадження у справі заявленої до стягнення суми основного боргу та, з огляду на вказане, просив прийняти відмову позивача від вимог про стягнення основного боргу в сумі 335 588,00 грн. та в цій частині припинити провадження у справі, а за результатами розгляду даної справи прийняти рішення, яким стягнути з відповідача пеню в сумі 56 268,45 грн., інфляційній втрати в сумі 49 925,83 грн. та 3 % річних в сумі 5 047,61 грн., а також 6 702,45 грн. на відшкодування витрат позивача на сплату судового збору.

Крім того, у вказаній заяві позивач, з посиланням на абз. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України, заявив, що докази на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення по справі.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- основний борг ним було позивачу сплачено повністю;

- внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, відбулось непередбачуване та не прогнозоване погіршення його фінансового стану, що призвело до несвоєчасного виконання господарських зобов`язань, в тому числі і перед позивачем за договором №31122/1 від 31.01.2022;

- вищезазначені обставини непереборної сили є підставою для тимчасового невиконання стороною, яка піддається впливу таких обставин, свого зобов`язання та звільнення сторони від відповідальності у вигляді стягнення з неї пені, інфляційних нарахувань та 3% річних за неналежне виконання умов договору №31122/1 від 31.01.2022, що є підставою для відмови в задоволені позовних вимог в цій частині.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі №911/1523/22:

- закрите провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 335 588,00 грн.;

- позовні вимоги задоволені частково;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено пеню у розмірі 55 808,74 грн., 3 % річних у розмірі 5 047,61 грн., інфляційні витрати у розмірі 49 925,83 грн. та 4 178,64 грн.;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;

- позивачу з Державного бюджету України повернуто судовий збір у розмірі 2 516,91 грн.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 335 588,00 грн., суд першої інстанції, перевіривши, що заяву про часткову відмову від позову підписано Багіровим Р.А. (повноваження якого знаходяться в матеріалах справи), пересвідчившись, що відмова від позову не суперечить інтересам позивача, є його волевиявленням та не суперечить законодавству, прийшов до висновку про її прийняття та закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, згідно з якою господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого за спірним договором товару, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Водночас, суд першої інстанції під час перевірки розрахунків позивача щодо нарахування пені встановив, що вказаний розрахунок є частково невірний, оскільки при проведенні розрахунку позивачем не враховано, що положень ч. 6 ст. 232 ГПК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та нараховано пеню за період, який перевищує 6 місяців, з огляду на що здійснив власний розрахунок пені, відповідно до якого обґрунтованим розміром пені, яка стягненню з відповідача, є 55 808,74 грн.

Щодо тверджень відповідача про те, що невиконання ним умов спірного договору сталось виключно через настання форс-мажорних обставин, а саме військового вторгнення Російської Федерації, суд першої інстанції зазначив про таке:

- за умовами спірного договору сторона, для якої виконання умов договору стало неможливим, повинна сповістити другу сторону про настання або припинення зобов`язань негайно, але не пізніше 5-ти (п`яти) календарних днів, а не повідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на них, проте матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання;

- обставинна введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору;

- Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання;

- відповідачем не доведено об`єктивної неможливості виконання умов спірного договору, в тому числі з урахуванням того, що обов`язок оплатити надані послуги за таким договором виник у нього ще до настання цих обставин.

Додатковим рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 у справі №911/1523/22 частково задоволено заяву позивача про винесення додаткового рішення у справі №911/1523/22, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн., у задоволенні іншої частини вимог заяви позивача про винесення додаткового рішення у справі №911/1523/22 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі №911/1523/22, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі №911/1523/22 в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні таких позовних вимог.

Колегія суддів зазначає про те, що апелянтом додаткове рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 у цій справі не оскаржується.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог є незаконним, так як прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права (ч. 1 ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України) внаслідок неповно з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а викладені у вищезазначеному рішенні висновки суду не відповідають обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на ті ж самі обставини, що при розгляді справи в суді першої інстанції, а саме на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, що є підставою для звільнення сторони від відповідальності у вигляді стягнення з неї пені, інфляційних нарахувань та 3% річних за неналежне виконання умов договору №31122/1 від 31.01.2022.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2022, справу №911/1523/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1523/22 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №911/1523/22.

22.12.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали вказаної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2022, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 23.01.2023, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі №911/1523/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 07.02.2023 о 10:30 год.

10.01.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного підприємства «СТВ-Луцьк» надійшла заява, в якому він просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Вказану заяву задоволено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023.

Станом на 07.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

31.01.2022 позивач (продавець) та відповідач (покупець) уклали договір №31122/1 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця цукор білий у мішкотарі ДСТУ 4623:2006, (далі Товар), а покупець зобов`язується прийняти Товар та здійснити його оплату за власні кошти на умовах даного Договору відповідно до видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. п. 3.1, 3.3 та 3.4 Договору продавець зобов`язується поставити партію Товару покупцю на умовах, визначених додатково у Специфікаціях до даного Договору, підписаних Сторонами. Перехід права власності та ризиків на Товар відбувається в момент приймання-передачі Товару від продавця покупцю в порядку та на умовах, визначених п. 6 цього Договору. Датою поставки є дата фактичного вивантаження партії Товару на складі покупця.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що ціна Товару, кількість та загальна вартість партії Товару визначається в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору, підписаних Сторонами та скріплених печатками.

Умовою п. 7.1. Договору передбачено, що цей Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по Договору.

На виконання умов Договору 31.01.2022 сторонами підписано Специфікацію №1 в якій сторони дійшли згоди про поставку позивачем відповідачу цукру білого у кількості 22 тони за ціною 18,58 грн./кг та загальною вартістю 490 512,00 грн. з ПДВ. (далі Специфікація).

Пунктом 2 Специфікації визначено, що продавець здійснює поставку партії Товару на склад покупця за адресою: м. Черкаси, вул. Чигиринська, 11 протягом 2 (двох) календарних днів з дати підписання Специфікації. Кінцевий термін поставки продавцем партії Товару 02.02.2022.

Відповідно до п. 3 Специфікації покупець здійснює 100% оплату за поставлену партію Товару згідно рахунку-фактури продавця протягом 4 (чотирьох) календарних днів з дати поставки. Кінцевий термін оплати покупцем за партію товару 07.02.2022.

У позові позивач зазначає про те, що в силу усних домовленостей сторін, строки поставки 22 тон цукру були відкладені на більш пізніший термін, аніж визначено у Специфікації, партія товару була поставлена відповідачу 16.02.2022 у кількості 22 тон, але з невеликим дисконтом на вартість партії товару - замість 18,58 грн./кг товар було продано за 18,54 грн./кг та загальною вартістю 489 588, 00 грн.

Вказане відповідачем не заперечується та підтверджується наявними у матеріалах справи засвідченими копіями видаткової накладної №РН-000044 від 16.02.2022 та товарно-транспортної накладної №000000044 від 16.02.2022, які підписані сторонами без зауважень.

На оплату вказаного товару відповідачу виставлено рахунок №СФ-0000044 від 15.02.2022, копію якого додано до матеріалів справи.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що відповідач лише частково сплатив вартість другої партії товару в сумі 154 000,00 грн., що підтверджується засвідченими копіями платіжних доручень: №6237 від 16.02.2022 на суму 34 000,00 грн., №6272 від 17.02.2022 на суму 30 000,00 грн., №6291 від 18.02.2022 на суму 30 000,00 грн., №6316 від 21.02.2022 на суму 30 000,00 грн., №6346 від 22.02.2022 на суму 30 000,00 грн., а відтак заборгованість відповідач перед позивачем за поставлений товар становить 335 588,00 грн.

Факт наявності заборгованості у вказаній сумі підтверджується підписаним сторонами актом звіряння розрахунків станом на 30.06.2022.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 335 588,00 грн., пеню в сумі 56 268,45 грн., інфляційній втрати в сумі 49 925,83 грн. та 3 % річних в сумі 5 047,61 грн.

Водночас після звернення до суду з цим позовом відповідач сплатив позивачу решту заборгованості, що підтверджується наданими як позивачем, так і відповідачем платіжними дорученнями №8124 від 20.09.2022 на суму 30 000,00 грн., №8139 від 21.09.2022 на суму 38 200,00 грн., №8153 від 22.09.2022 на суму 38 200, 00 грн., №8168 від 23.09.2022 на суму 38 200,00 грн., №8192 від 26.09.2022 на суму 38 200,00 грн., №8224 від 27.09.2022 на суму 38 200,00 грн., №8281 від 28.09.2022 на суму 38 200,00 грн., №8292 від 29.09.2022 на суму 38 200,00 грн. та №8314 від 30.09.2022 на суму 38 188,00 грн.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про часткову відмову від позову, в якій просив прийняти відмову позивача від вимог про стягнення основного боргу в сумі 335 588,00 грн. та в цій частині припинити провадження у справі, за результатами розгляду даної справи прияти рішення, яким стягнути з відповідача пеню в сумі 56 268,45 грн., інфляційній втрати в сумі 49 925,83 грн. та 3 % річних в сумі 5 047,61 грн., а також 6 702,45 грн. на відшкодування витрат позивача на сплату судового збору.

Суд першої інстанції при розгляді спору сторін по суті:

- встановивши, що факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого за Специфікацією Товару належним чином доведений, а станом на дату звернення позивач до суду з цим позовом була наявна заборгованість у заявленому до стягнення розмірі, яка була відповідача погашена після звернення позивача до суду з цим позовом;

- визнав, що:

1) з огляду на прострочення відповідачем виконання вказаних зобов`язань позивач має право на стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, проте позивач при розрахунку пені не врахував положення ч. 6 ст. 232 ГПК України та нарахував пеню за період, який перевищує 6 місяців;

2) заяву про часткову відмову від позову підписано Багіровим Р.А. (повноваження якого знаходяться в матеріалах справи), що відмова від позову не суперечить інтересам позивача, є його волевиявленням та не суперечить законодавству.

За наслідками розгляду спору сторін суд першої інстанції:

- закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 335 588,00 грн.;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присудив пеню у розмірі 55 808,74 грн. (за розрахунком суду), а також 3 % річних у розмірі 5 047,61 грн. та інфляційні витрати у розмірі 49 925,83 грн. (за розрахунками позивача).

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, тобто в частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 55 808,74 грн., 3 % річних у розмірі 5 047,61 грн. та інфляційних витрат у розмірі 49 925,83 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 335 588,00 грн., а також відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 459,71 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 459,71 грн. , а також закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 335 588,00 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п. 8.2. Договору за несвоєчасну оплату згідно п. 5.1 покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені за кожний день прострочення оплати.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач відповідно до приписів Договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань пеню, а відповідно до положень ст. 625 ЦК України - інфляційні втрати та 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, при розрахунку пені позивачем не було враховано положення ч. 6 ч. 6 ст. 232 ГПК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та нараховано пеню за період, який перевищує 6 місяців.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення пені за розрахунком суду в сумі 55 808,74 грн., а також 3 % річних та інфляційних втрат за розрахунками позивача в сумі 5 047,61 грн. та 49 925,83 грн. відповідно.

Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, що є підставою для звільнення сторони від відповідальності у вигляді стягнення з неї пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів зазначає про таке.

Пунктами 9.1, 9.3. та 9.4. Договору встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених цим Договором якщо воно сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин. Сторона, для якої виконання умов Договору стало неможливим, повинна сповістити другу сторону про настання або припинення зобов`язань негайно, але не пізніше 5-ти (п`яти) календарних днів. Належним доказом наявності вищевказаних обставин та їх тривалість будуть служити довідки, які надаються регіональним відділенням ТПП України. Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення форс-мажорних обставин позбавляє Сторону права посилатися на них. Після припинення дії обставин непереборної сили перебіг терміну виконання зобов`язань поновлюється.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

При цьому, обставинна введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті спірного товару, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

За таких обставин колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено об`єктивної неможливості виконання умов Договору, в тому числі з урахуванням того, що обов`язок оплатити надані послуги за Договором виник у нього ще до настання цих обставин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі №911/1523/22 у оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі №911/1523/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2022 у справі №911/1523/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1523/22.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 07.02.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров