Ухвала

від 08.02.2023 по справі 2-30/11

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

8 лютого 2023 року

м. Чернівці

справа № 2-30/11

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів Височанської Н. К., Кулянди М. І.,

секретар Скулеба А. І.

позивач ОСОБА_1

відповідачка ОСОБА_2

апеляційна скарга Акціонерного товариства «Сенс Банк», в інтересах якого діє Матвійчук Михайло Зенонович, на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 7 червня 2011 року та ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2011 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Цуренко В. А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Просила:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видано ОСОБА_2 11 жовтня 2006 року;

- визнати за позивачкою право власності на 73/100 частки, а за відповідачем право власності на 27/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Посилалася на те, що 29 серпня 1976 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 26 вересня 2006 року даний шлюб було розірвано. За час спільного проживання вони за власні кошти побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно було видане на ім`я відповідача. Після розірвання шлюбу позивачка за власні кошти виконала будівельно-ремонтні роботи в житловому будинку, а також у господарських будівлях та спорудах, а тому її частка в спільному майні подружжя збільшилась.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 7 червня 2011 року позов задоволено частково. Виділено та визнано право власності за ОСОБА_1 на 535/1000 частку нерухомого майна, яке розміщене на АДРЕСА_1 згідно з варіантом розподілу № І таблиці № 2 висновку № 263 судової будівельно-технічної експертизи від 15 березня 2011 року, визначену для другого співвласника, а саме приміщення в житловому будинку літ «А»: «Пд» підвал, площею 11,0 кв.м., 1/2 частка 1-1 веранди, 8,8 кв.м., 1-4 кімната, 27,7 кв.м., 1-5 кімната, 12,5 кв.м., а також літню кухню літ. «Б», сараї літ. «Е», «Ж», 1/2 колодязя літ. «І», 1/2 огорожі літ. №1-2, 1/2 замощення літ. «ІІ» загальною вартістю 109 681 гривня.

Виділено та визнано право власності за ОСОБА_2 на 465/1000 частку нерухомого майна, яке розміщене на АДРЕСА_1 згідно з варіантом розподілу № І таблиці № 2 висновку № 263 судової будівельно-технічної експертизи від 15 березня 2011 року, визначену для першого співвласника, а саме приміщення в житловому будинку літ «А»: 1/2 частка 1-1 веранди, 8,8 кв.м., 1-2 кімната, 14,2 кв.м., 1-3 кімната, 15,0 кв.м., 1-6 коридор 5,9 кв.м., а також гараж літ. «В», сараї літ. «Г», літ. «Д», вбиральню літ. «К», 1/2 колодязя літ. «І», 1/2 огорожі літ. №1-2, 1/2 замощення літ. «ІІ» загальною вартістю 95 315 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості часток в розмірі 7183 гривні.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області 11 жовтня 2006 року на ім`я ОСОБА_2 , а саме в частині 535/1000.

Суд виходив з того, що відповідач не довів у встановленому законом порядку того, що спірне майно було придбане за рахунок його особистих коштів, які набуті ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування чи інших визначених законом правочинів.

Доводи позивачки про збільшення її частки у спільному майні за рахунок її особистих коштів не підтвердженні в судовому засіданні належними та допустимими доказами.

Участь родичів або інших осіб у будівництві, зокрема дочки сторін, не є підставою для визнання за їх бажанням за іншою особою права власності на більшу частку спорудженого будинку. Ці особи вправі вимагати відшкодування своїх витрат на будівництво, якщо вони надавали допомогу забудовнику не безоплатно.

При вирішенні питання поділу житлового будинку та господарських споруд суд виходив з варіанту розподілу № І таблиці № 2 висновку № 263 судової будівельно-технічної експертизи від 15 березня 2011 року, оскільки він є більш прийнятним. Різниця вартості часток менша ніж в іншому варіанті, не потребує значних переобладнань і є більш допустимим, ніж інші варіанти для сторін, що вбачається із їхніх пояснень. Саме цей варіант також взятий судом з тих підстав, що сторони користуються саме виділеними їм приміщеннями.

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2011 року внесено виправлення в рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 7 червня 2011 року № 2-30/11 та зазначено правильним в резолютивній частині рішення: «Визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, дублікат якого виданий виконкомом Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області 11 жовтня 2006 року на ім`я ОСОБА_2 , а саме в частині 535/1000».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Акціонерне товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») просить рішення та ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції постановив рішення, яким вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки АТ «Сенс Банк», яке не було залучено у справі.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не дослідив всі обставини справи, не надав в повній мірі оцінку належності та допустимості доказів.

Судом не враховано, що в матеріалах справи відсутній витяг з реєстру права власності на нерухоме майно, що підтверджував право власності на спірне нерухоме майно.

Також судом не досліджувалась та обставина, що ОСОБА_2 було передано в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 , з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором. Станом на день ухвалення оскаржуваних рішень позичальником зобов`язання за кредитним договором не виконані, договір іпотеки не припинений, записи про іпотеку наявні у відповідних реєстрах.

З позовом до суду сторони звернулися через чотири роки з часу передачі нерухомого майна в іпотеку та розірвання шлюбу, а тому є підстави для застосування положення закону щодо строку позовної давності. Апелянт не був залучений до розгляду справи, а тому не міг подати відповідну заяву.

Вважає, що сторони у справі діяли не добросовісно на шкоду кредитору та іпотекодержателю, будучи обізнані про наявність обтяження спірного майна банком.

Рішення суду першої інстанції впливає на можливість АТ «Сенс Банк» звернути стягнення на предмет іпотеки та отримати задоволення свої вимог.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Згідно із частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але в порядку спадкування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини, що виникають із іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.

Водночас положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу, поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19, від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17, від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Проведений аналіз норм законодавства та встановлені фактичні обставини у цій справі свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 139/730/19.

У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08, у якій вказано, зокрема, що рішенням про визнання права власності на 1/2 частину майна подружжя права та інтереси іпотекодержателя не порушено, оскільки банк не позбавлений можливості пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц зробив висновок, що рішення суду у справі про поділ спільного майна подружжя не порушує прав іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що спірний житловий будинокз господарськимибудівлями таспорудами,які розташованіна АДРЕСА_1 ,був переданий в іпотеку на підставі іпотечного договору від 13 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» на забезпечення виконання грошового зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором № 614 від 13 жовтня 2006 року. В подальшому права кредитора перейшли від Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до АТ «Сенс Банк», який є його правонаступником.

У зв`язку із визнанням за ОСОБА_1 права власності на 535/1000частку спірногонерухомого майна іпотека не припинилася, позивачка набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували на час укладання договору іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.

Тобто особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб.

Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма).

При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, суд апеляційної інстанції, вважає, що оскаржуваним рішенням права, свободи, інтереси та (або обов`язки) АТ «Сенс Банк» як іпотекодержателя не порушені.

Також права, свободи, інтереси та (або обов`язки) АТ «Сенс Банк» не порушені оскаржуваною ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2011 року, оскільки в ній виправлено описку в оскаржуваному судовому рішенні.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Сенс Банк» підлягає закриттю відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 6 липня 2022 року у справі № 2-5015/10.

Керуючись статтею 362 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», в інтересах якого діє Матвійчук Михайло Зенонович, на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 7 червня 2011 року та ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та поділ майна подружжя закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала підлягає оскарженню до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна ухвала складена 8 лютого 2023 року.

Головуючий Олександр ОДИНАК

Судді Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА