Постанова

від 18.10.2023 по справі 2-30/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 2-30/11

провадження № 61-2276св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у справі та звернулася з апеляційною скаргою, - Акціонерне товариств «Сенс Банк»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2023 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у складі колегії суддів Одинака О. О., Височанської Н. К., Кулянди М. І. та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2023 року про закриття апеляційного провадження,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, 29 серпня 1976 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2

26 вересня 2006 року шлюб між подружжям було розірвано.

Позивач зазначала, що за час їхнього спільного проживання за власні кошти побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 .

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно видане ОСОБА_2 11 жовтня 2006 року, а зареєстроване право власності на вказане нерухоме майно 07 квітня 2009 року.

ОСОБА_1 вказувала, що відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 26 травня 2010 року № 721 ринкова вартість житлового будинку складає 227 154 грн.

Після розірвання шлюбу позивач за власні кошти виконала будівельно?ремонтні роботи в житловому будинку, а також господарських будівель та споруд на суму 93 424 грн, тому її частка в спільному майні подружжя збільшилась.

Оскільки свідоцтво про право власності видане на ім`я відповідача, ОСОБА_1 просила суд визнати вказане свідоцтво недійсним, визнати за нею право власності на житловий будинок з належними господарськими будівлями і спорудами, розташованих на АДРЕСА_1 , припинити право власності відповідача на частку у спільному майні, виплативши ОСОБА_2 грошову компенсацію.

28 квітня 2011 року позивачка подала до суду заяву про збільшення та доповнення позовних вимог, згідно з якою просила суд визнати за нею право власності на 73/100, а за відповідачем право власності на 27/100 вказаного нерухомого майна відповідно до третього варіанту розподілу нерухомого майна висновку судової будівельно-технічної експертизи від 15 березня 2011 року № 263.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 грудня 2011 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено та визнано право власності за ОСОБА_1 на 535/1000 частин нерухомого майна, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з варіантом розподілу № І таблиці № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 15 березня 2011 року № 263, а саме: приміщення в житловому будинку літ. «А»: «Пд» підвал, площею 11,0 кв. м, 1/2 частка «1-1» веранди, площею 8,8 кв. м, «1-4» кімната, площею 27,7 кв. м, «1-5» кімната, площею 12,5 кв. м, а також літню кухню літ. «Б», сараї літ. «Е», «Ж», 1/2 колодязя літ. «І», 1/2 огорожі літ. № 1-2, 1/2 замощення літ. «ІІ», загальною вартістю 109 681 грн.

Виділено та визнано право власності за ОСОБА_2 на 465/1000 частин нерухомого майна, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з варіантом розподілу № І таблиці № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 15 березня 2011 року № 263, а саме: приміщення в житловому будинку літ. «А»: 1/2 частка 1-1 веранди, площею 8,8 кв. м, «1-2» кімната, площею14,2 кв. м, «1-3» кімната, площею15,0 кв. м, «1-6» коридор, площею 5,9 кв. м, а також гараж літ. «В», сараї літ. «Г», літ. «Д», вбиральню літ. «К», 1/2 колодязя літ. «І», 1/2 огорожі літ. № 1?2, 1/2 замощення літ. «ІІ», загальною вартістю 95 315 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості часток в розмірі 7 183 грн.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, дублікат якого виданий Виконавчим комітетом Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області 11 жовтня 2006 року на ім`я ОСОБА_2 , а саме - в частині 535/1000.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Матеріальне право визначає факт існування спільної сумісної власності подружжя, доки протилежне не доведено іншим з подружжя.

Місцевий суд вказав, що відповідач не довів у встановленому законом порядку того, що спірне майно було придбане за рахунок його особистих коштів, які набуті ним за час шлюбу.

Також суд першої інстанції відхилив доводи позивача про збільшення її частки у спільному майні за рахунок її особистих коштів, оскільки вони не підтвердженні в судовому засіданні належними та допустимими доказами.

В рішенні зазначено, що участь родичів або інших осіб у будівництві не є підставою для визнання за іншою особою права власності на більшу частку спорудженого будинку. Ці особи вправі вимагати відшкодування своїх витрат на будівництво, якщо вони надавали допомогу забудовнику не безоплатно.

Вирішуючи питання поділу житлового будинку та господарських споруд, місцевий суд вважав, що варіант розподілу № І таблиці № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 15 березня 2011 року № 263 є більш прийнятним, оскільки різниця вартості часток менша, ніж в іншому варіанті, не потребує значних переобладнань і є більш допустимим, ніж інші варіанти для сторін, що вбачається із їх пояснень. Цей варіант визначений судом з тих підстав, що сторони користуються саме виділеними їм приміщеннями.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його до апеляційного суду.

Чернівецький апеляційний суд своєю ухвалою від 10 серпня 2011 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року залишив без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення будівництва спірного житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами в період від вересня 1999 року до вересня 2006 року, тобто за час окремого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Також зазначено, що порушення права власності ОСОБА_1 на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами пов`язане з невизнанням ОСОБА_2 права власності позивача на нерухоме майно після її повернення із-за кордону протягом 2010 року.

Не погодившись з ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2011 року, Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), особа, яка не брала участі у справі, оскаржило її в апеляційному порядку.

Чернівецький апеляційний суд своєю ухвалою від 17 січня 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Сенс Банк» на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2011 року відмовив.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що положеннями цивільного процесуального законодавства не передбачено можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції, постановленої за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.

Не погодившись з рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року та ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2011 року про виправлення описки, АТ «Сенс Банк», особа, яка не брала участі у справі, оскаржило їх в апеляційному порядку.

Чернівецький апеляційний суд своєю ухвалою від 17 січня 2023 року заяву

АТ «Сенс Банк» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року та ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня

2011 року задовольнив.

Поновив АТ «Сенс Банк» строк на апеляційне оскарження рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року

та ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2011 року.

Відкрив апеляційне провадження у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та поділ майна подружжя.

Чернівецький апеляційний суд своєю ухвалою від 08 лютого 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Сенс Банк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року та ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня

2011 року закрив на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 , був переданий в іпотеку на підставі іпотечного договору від 13 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк») на забезпечення виконання грошового зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором від 13 жовтня 2006 року № 614. В подальшому права кредитора перейшли від АКБ СР «Укрсоцбанк» до АТ «Сенс Банк», який є його правонаступником.

У зв`язку із визнанням за ОСОБА_1 права власності на 535/1000 частин спірного нерухомого майна іпотека не припинилася, позивач набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували на час укладення договору іпотеки.

Апеляційний суд зробив висновок, що оскаржуваним рішенням права, свободи, інтереси та (або обов`язки) АТ «Сенс Банк» як іпотекодержателя не порушені.

Також права, свободи, інтереси та (або обов`язки) АТ «Сенс Банк» не порушені оскаржуваною ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2011 року, оскільки в ній виправлено описку в оскаржуваному судовому рішенні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2023 року, АТ «Сенс Банк» просить скасувати: ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2023 року про відмову у відкритті апеляційного провадження та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження; ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого

2023 року про закриття апеляційного провадження та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись нанеправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд не взяв до уваги положення пункту 8 частини першої статті 374 ЦПК України, чим допустив порушення норм процесуального права.

Також зазначає, що ухавала апеляційного суду про закриття апеляційного провадження є незаконною, оскільки судом при вирішенні спору

не застосовано висновки, викладені у постановах Верховного Суду

від 08 серпня 2022 року у справі № 2-4069/10 (провадження № 61-1св22),

від 26 січня 2023 року у справі № 442/5855/21 (провадження № 61-8254св22), зокрема, про те, що будь-який позов, пов`язаний зі зміною статусу іпотечного майна, впливає на права та обов`язки іпотекодержателя.

Крім того, банк посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження

№ 61-15813сво18), зокрема, про те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу, оскільки такі дії є недобросовісними.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду у лютому 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Справа № 2-30/11 надійшла до Верховного Суду 15 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року провадження у справі № 2?30/11 зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21).

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року провадження у справі поновлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 серпня 1976 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , а 26 вересня 2006 року шлюб між подружжям було розірвано.

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та поділ майна подружжя.

Свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_2 11 жовтня 2006 року, а зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно 07 квітня 2009 року.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, задоволено частково.

Чернівецький апеляційний суд своєю ухвалою від 10 серпня 2011 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року залишив без змін.

Не погодившись з ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2011 року, АТ «Сенс Банк», особа, яка не брала участі у справі, оскаржило її в апеляційному порядку.

Чернівецький апеляційний суд своєю ухвалою від 17 січня 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Сенс Банк» на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2011 року відмовив.

Не погодившись з рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року та ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2011 року про виправлення описки, АТ «Сенс Банк», особа, яка не брала участі у справі, оскаржило їх в апеляційному порядку.

Чернівецький апеляційний суд своєю ухвалою від 08 лютого 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Сенс Банк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року та ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2011 року закрив на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Апеляційний суд також встановив, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 , був переданий в іпотеку на підставі іпотечного договору від 13 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ СР «Укрсоцбанк» на забезпечення виконання грошового зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором від 13 жовтня 2006 року № 614.

В подальшому права кредитора перейшли від АКБ СР «Укрсоцбанк» до АТ «Сенс Банк», який є його правонаступником.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані ухвали апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо оскарження ухвали Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2023 року про відмову у відкритті апеляційного провадження

АТ «Сенс Банк», особа, яка не брала участі у справі, оскаржило в апеляційному порядку ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2011 року, якою залишено без змін рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року.

Чернівецький апеляційний суд своєю ухвалою від 17 січня 2023 року

у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Сенс Банк» на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня

2011 року відмовив.

Положеннями статей 352, 353 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення та ухвали суду першої інстанції.

Стаття 370 ЦПК України визначає порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Як визначено частиною першою статті 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.

За обставинами справи, яка переглядається, апеляційна скарга АТ «Сенс Банк» надійшла до апеляційного суду після апеляційного перегляду рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , за результатами розгляду якої апеляційним судом прийнято ухвалу від 10 серпня 2011 року.

Разом з тим, апеляційна скарга АТ «Сенс Банк» подана на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2011 року, постановлену за результатами перегляду цього рішення місцевого суду.

Процесуальним законодавством чітко визначено право та порядок апеляційного оскарження судових рішень статтями 352, 353 ЦПК України, якими не передбачено оскарження в апеляційному порядку постанови (ухвали) апеляційного суду, прийнятої за результатом перегляду рішення суду першої інстанції.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті, не заслуговує на увагу, оскільки згаданий випадок має місце у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи (статті 370 ЦПК України).

Отже, цивільним процесуальним законодавством передбачено право апеляційного суду, за наявності передбачених підстав, за результатом перегляду рішення суду першої інстанції, скасувати своє раніше ухвалене рішення, однак положення пункту 8 частини першої статті 374 ЦПК України не свідчить про можливість його оскарження в апеляційному порядку.

Відмовляючи АТ «Сенс Банк» у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що у разі подання апеляційної скарги на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, відповідно до пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі.

Щодо оскарження ухвали Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2023 року про закриття апеляційного провадження

В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» просив рішення та ухвалу суду першої інстанції про виправлення описки скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Апелянт посилався, зокрема, на те, що суд першої інстанції постановив рішення, яким вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки АТ «Сенс Банк», яке не було залучено до участі у справі.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Чернівецький апеляційний суд своєю ухвалою від 17 січня 2023 року поновив АТ «Сенс Банк» строк на апеляційне оскарження судових рішень, відкрив апеляційне провадження у справі.

Апеляційний суд встановив, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 , був переданий в іпотеку на підставі іпотечного договору від 13 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ СР «Укрсоцбанк» на забезпечення виконання грошового зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором від 13 жовтня 2006 року № 614. В подальшому права кредитора перейшли від АКБ СР «Укрсоцбанк» до АТ «Сенс Банк», який є його правонаступником.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року виділено та визнано право власності за ОСОБА_1 на 535/1000 вказаного нерухомого майна, а також виділено та визнано право власності за ОСОБА_2 на 465/1000 цього нерухомого майна.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» містить перелік підстав припинення іпотеки, який не є вичерпним, але інші підстави, які не зазначені у цьому переліку, у будь-якому випадку мають бути передбачені цим Законом.

Серед підстав припинення іпотеки відсутній юридичний факт визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що перебуває у спільній сумісній власності.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Положення чинного законодавства, які регулюють правовідносини, що виникають із іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.

Водночас положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу, поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, зазначені у статті 23 Закону України «Про іпотеку», виникають лише у разі зміни суб`єкта права власності (особи власника). Оскільки внаслідок поділу спільної сумісної власності зміни власника (переходу права власності) не відбулося, а спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову власність тих самих співвласників, тому відсутні підстави для застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08, від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19, від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17, від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №160/4130/19 (адміністративне провадження №К/9901/36116/19) вказано, що: «судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 вказано, що: «відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року в справі № 209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22) зазначено, що «особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки. Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Сторони у цивільному процесі - це особи, правовий спір яких вирішується у суді, які мають юридичну заінтересованість у результатах справи, наділені комплексом цивільних процесуальних прав та обов`язків, необхідних для захисту своїх прав та законних інтересів, а також для здійснення судової діяльності.

У справі, яка переглядається, виник спір між колишнім подружжям щодо поділу майна подружжя шляхом визнання права на частку в праві спільної власності на майно та його поділ, унаслідок чого спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову із визначенням ідеальних часток та його поділу. Матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи.

Отже, іпотекодержатель не може бути у цій справі стороною, зокрема, співвідповідачем.

Разом з тим, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна.

Застосування наведених вище норм Закону України «Про іпотеку» можливе за умови зміни суб`єктного складу матеріально-правового іпотечного правовідношення. До такого результату призводить припинення права спільної власності на набуте подружжям за час шлюбу майно шляхом його поділу - встановлюється частка кожного у спільному майні.

Відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року провадження у цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21), правовідносини якої є подібними до справи, яка переглядається.

Справа № 523/8641/15 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя була передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, зокрема, для відступу від висновку щодо обов`язковості залучення іпотекодержателя у спорах про поділ майна подружжя, оскільки після визнання за одним із подружжя права власності на 1/2 частини спірного майна іпотека не припиняється, інший з подружжя набуває статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до визначення його частки у спільному майні, яке є предметом іпотеки. У результаті поділу майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність, що не порушує права іпотекодержателя, а тому його залучення до участі у справі не є обов`язковим.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61?9085сво21) виснував, зокрема, що у разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем. Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем.

Верховний Суд зазначив, що знаходження спірного майна в іпотеці не змінює його правового режиму. Іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який лише обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном.

Щодо залучення іпотекодержателя у справах за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, Верховний Суд зазначив, що таке питання має вирішуватись судом з урахуванням конкретних обставин справи у разі встановлення, що таке рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя.

Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Отже, суд апеляційної інстанції, перевіривши, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2011 року права, свободи, інтереси та (або обов`язки) АТ «Сенс Банк», як іпотекодержателя, не порушені, оскільки майно залишається у власності і користуванні співвласників, дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження.

Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08, у якій вказано, зокрема, що рішенням про визнання права власності на 1/2 частину майна подружжя права та інтереси іпотекодержателя не порушено, оскільки банк не позбавлений можливості, пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується з тим, що ухвалене рішення суду першої інстанції, яким розділено іпотечне майно між колишнім подружжям, не завдає шкоди іпотекодержателю цього майна АТ «Сенс Банк», що виражалося б у несприятливих для нього наслідках.

Також права, свободи, інтереси та (або обов`язки) АТ «Сенс Банк» не порушені оскаржуваною ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2011 року, оскільки в ній виправлено описку в оскаржуваному судовому рішенні.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма).

При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Не заслуговують на увагу посилання заявника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц та від 26 січня 2023 року у справі № 442/5855/21 про те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу, оскільки за обставинами цієї справи, сторони не є боржниками у справах про стягнення з них заборгованості, чи боржниками в межах виконання судового рішення з примусового стягнення такої заборгованості, тому дії сторін спору щодо поділу майна не свідчать про їх недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and. Others v.Ukraine), заява № 4909/04).

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані ухвали суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2023 року про відмову у відкритті апеляційного провадження та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2023 року про закриття апеляційного провадження залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк