Постанова

від 31.01.2023 по справі 926/982/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2023 р. Справа №926/982/22

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Маковійчук Нелі Орестівни за вх. № 2211/1 від 21.11.2022

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.10.2022 суддя Байталюк В. Д. м. Чернівці, повний текст рішення складено 31.10.2022

та на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2022 суддя Байталюк В. Д. м. Чернівці

у справі № 926/982/22

за позовом Чернівецької міської ради

до фізичної особи-підприємця Маковійчук Нелі Орестівни

про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 224 155,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову.

02.03.2022 у Господарський суд Чернівецької області звернулась Чернівецька міська рада з позовом до фізичної особи-підприємця Маковійчук Нелі Орестівни (надалі ФОП Маковійчук Н.О.) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою в сумі 224 155,97 грн. з посиланням на положення статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 14, 288, 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 12, 83, 120, 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 20 Закону України "Про оцінку земель".

Позовна заява обґрунтована тим, що ФОП Маковійчук Н.О. фактично використовувала земельну ділянку площею 0,2064 га, кадастровий номер 7310136900:67:002:0063, розташовану за адресою: Галицький Шлях, 52-Б (далі - спірна земельна ділянка) без правовстановлюючих документів в період з 17.11.2018 до 28.10.2021 (далі - спірний період).

Згідно витягу із технічної документації земельної ділянки за № 269 від 22.10.2021 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку нормативна грошовова оцінка відповідно складає 2 609 577,00 грн.

За таких обставин, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 20.10.2022 позов Чернівецької міської ради до ФОП Маковійчук Н.О. про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 224 155,97 грн. задоволено. Стягнуто з ФОП Маковійчук Н.О. на користь Чернівецької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 224 155,97 грн. та судовий збір у розмірі 3 362,34 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач зберіг у себе кошти, які нараховуються в розмірі орендної плати за володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне відповідачу на праві власності майно (об`єкт нерухомості); земельна ділянка сформована, має кадастровий номер, її межі та площа чітко визначені, тобто зазначена ділянка є окремим об`єктом цивільних прав; збереження (заощадження) цього майна почалося в результаті дій відповідача із набуття ним права власності на нерухоме майно без оформлення договору оренди земельної ділянки, що має наслідком володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації.

Отже, у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу за спірний період грошові кошти за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об`єкти нерухомості відповідача.

Додатковим рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2022 у задоволенні заяви ФОП Маковійчук Н.О. про стягнення з Чернівецької міської ради судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 750,00 грн. відмовлено.

При прийнятті додаткового рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки за наслідками розгляду справи № 926/982/22 господарським судом прийнято рішення про задоволення позову, відтак, керуючись приписами пункту 1 частини четвертої ст. 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15750,00 грн покладаються на відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Також просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду та прийняти нове про задоволення заяви про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач (ФОП Маковійчук Н.О.) зазначає, що:

- міськрада не надала суду відомості з Державного реєстру прав щодо реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку. У даній справі відсутні докази щодо проведення державної реєстрації права власності спірної земельної ділянки за міськрадою, про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Отже, на думку скаржника, внаслідок відсутності державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку така ділянка не є об`єктом цивільних прав протягом періоду, зазначеного в позові, а тому позивач не міг надавати її в оренду та отримувати орендну плату, що виключає кваліфікацію стягнутих коштів як безпідставно збережених;

-судом не враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 05.03.2020 у справі № 922/926/19 та від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20;

-суд першої інстанції безпідставно врахував витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянку за № 269 від 22.10.2021, оскільки в ньому зазначено інформацію про нормативну грошову оцінку земельної ділянки лише за 2021 рік, а не за кожен календарний рік упродовж спірного періоду;

-місцевий господарський суд безпідставно не застосував строк позовної давності до спірних правовідносин.

Апелянт зазначає, що оскільки є підстави для скасування рішення, а тому просить скасувати додаткове рішення.

Узагальнені доводи та заперечення позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач погоджується з висновками місцевого господарського суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду без змін.

В обгрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначає, що спірна земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав із часу присвоєння їй кадастрового номера та проведення державної реєстрації саме у Державному земельному кадастрі. Такі обставини міськрада підтвердила витягом із Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки.

Зазначає, що задоволення позову на підставі статті 1212 ЦК України є правомірним, оскільки відповідач користується земельною ділянкою та безпідставно зберігає кошти за таке користування.

Посилається на правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05.08.2022 в справі № 922/2060/20, за змістом яких правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013.

Апелянтом заявлено клопотання про зупинення розгляду справи №926/982/22 до набрання законної сили судовим рішенням в справі № 600/3990/22-а за позовом ФОП Маковійчук Н.О. до Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області Бойка Б.Л. про визнання дій протиправними та скасування запису, а саме про визнання протиправними дій Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області Бойка Б.Л. щодо внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру, в частині виправлення відомостей про цільове призначення земельної ділянки (кадастровий номер 7310136900:67:002:0063); та про визнання незаконним та скасування запису Державного кадастрового реестратора Газового управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 17.05.2018 № 005 щодо виправлення вiдомостей в частині цільового призначення земельної ділянки (кадастровий номер 7310136900:67:002:0063).

Дане клопотання апелянт обгрунтовує тим, що під час розгляду справи № 600/3990/22-а будуть встановлені обставини справи, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, а також факти, що мають преюдиційне значення для справи № 926/982/22.

На адресу суду від Чернівецької міської ради надійшло заперечення на заяву про зупинення провадження в справі, за змістом якого позивач просить відмовити в задоволенні заяви про зупинення провадження в справі, оскільки подана заява є безпідставною, не аргументованою, вважає, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами з метою затягування судового процесу.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Сама по собі взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

При цьому, вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд має можливість самостійно встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду, без зупинення справи до розгляду справи №600/3990/22-а.

У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається

Судами встановлено, що земельна ділянка комунальної форми власності за кадастровим номером 7310136900:67:002:0063 за адресою Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Галицький шлях, 52-Б, зареєстрована у Державному земельному кадастрі 25.11.2008, поземельну книгу відкрито 25.11.2008, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7306579872021 від 07.12.2021 та поземельною книгою. З цих підстав є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що міськрада не надала суду відомості з Державного реєстру прав щодо реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку.

Власником земельної ділянки з моменту її формування є саме територіальна громада м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради і з 25.11.2008 дана земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 284900548848 від 02.02.2022 Маковійчук Неля Орестівна є фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Маковійчук Н. О. в період з 17.11.2018 по 28.10.2021 була власником нерухомого майна (комплексу нежитлових будівель та споруд) за адресою вул. Галицький шлях, буд. 52-Б.

Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,2064 га, кадастровий номер 7310136900:67:002:0063. Правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку у відповідача відсутні.

06.10.2021 Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направив на адресу відповідача лист № 24/01-08/3-04/4/1222 яким інформував про необхідність оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку за адресою вул. Галицький шлях, 52-Б, площею 0,2064 га (кадастровий номер 7310136900:67:002:0063).

Даний лист був вручений відповідачеві особисто, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою вручено особисто.

Відповіді та належного реагування на зазначений лист відповідач не надав.

Судами встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру в Чернівецькій оласті (Управлінням у Чернівецькому районі, Відділ № 1 (м. Чернівці) складено витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 296 від 22.10.2021 (надалі витяг), відповідно до якого він виданий щодо земельної ділянки за кадастровим номером 7310136900:67:002:0063 загальною площею 0,2064 га, що розташована за адресою Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Галицький шлях, 52-Б, 1. Категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення земельної ділянки 12.11, номер економіко-планувальної зони 109, нормативна грошова оцінка земельної ділянки 2 609 577,00 грн.

На підставі витягу, працівниками департаменту урбаністики та архітектури міської ради (надалі департамент) проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування ФОП Маковійчук Н. О. без належних на те правових підстав у період з 07.11.2020 до 30.12.2021 земельною ділянкою за адресою м. Чернівці, вул. Галицький шлях, 59-Б, площею 0,2064 га (кадастровий номер 7310136900:67:002:0063), на якій розміщене належне відповідачці нерухоме майно.

На підставі проведеного департаментом розрахунку загальна сума безпідставно збережених ФОП Маковійчук Н. О. коштів за використання земельної ділянки у розмірі орендної плати за землю за період з 17.11.2018 по 28.10.2021 складає 224 155,97 грн.

19.11.2021 департамент направив на адресу відповідача лист № 24/01-08/3-04/4/1675 та запропонував впродовж одного місяця з дня отримання листа сплатити безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за землю в сумі 224 155,97 грн., що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення з відміткою вручено особисто.

Відповіді та належного реагування на зазначений лист відповідач не надав.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

З уведенням у дію нового ЗК України міськрада, є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7310136900:67:002:0063 і як власник цієї земельної ділянки, має повноваження на захист свого права на землю (спірну земельну ділянку), тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому за умовами частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстав користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

Підсумовуючи наведене, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

У поданій апеляційній скарзі відповідач наголошує стосовно набуття органом місцевого самоврядування (стягувачем безпідставно збережених коштів) правомочності власника щодо створеного об`єкта - земельної ділянки, та дати виникнення у територіальної громади права власності на цей об`єкт, підтвердженої належними документами, а також висновку, з якого саме моменту орган місцевого самоврядування (Міськрада у спірних правовідносинах) є власником конкретної земельної ділянки,

З прийняттям 28.06.1996 Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 ). Більш того, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

З вищевикладених доказів судами втановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності. Протилежного скаржник не довів.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та зареєстрована в Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Чернівецька міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у спірний період, а саме з 17.11.2018 по 28.10.2021 був власником нерухомого майна (комплексу нежитлових будівель та споруд) за адресою вул. Галицький шлях, буд. 52-Б.

Земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно, є сформованою з 25.11.2008, має кадастровий номер 7310136900:67:002:0063 та визначені межі і площа - 0,2064 га. Відповідні дані містяться в Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7306579872021 від 07.12.2021, тобто зазначена земельна ділянка є окремим об`єктом цивільних прав.

ФОП Маковійчук Н.О. набувши 22.03.2017 право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформила речового права на спірну земельну ділянку. А, отже, відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Таким чином, Маковійчук Н.О. у період з 17.11.2018 по 28.10.2021 (заявлений позивачем період) не сплачувала за користування спірною земельною ділянкою за адресою вул. Галицький шлях, буд. 52-Б, плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегла за рахунок Чернівецької міськради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти в розмірі орендної плати.

Апеляційна інстанція зауважує, що суд першої інстанцій встановив обставини володіння і використання відповідачем належними йому нежитловими будівлями, розташованими за адресою: вул. Галицький шлях, буд. 52-Б, що свідчить про фактичне використання відповідачем спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянку за № 269 від 22.10.2021, оскільки в цьому витягу зазначено інформацію про нормативну грошову оцінку земельної ділянки лише за 2021 рік, а не за кожен календарний рік упродовж спірного періоду апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення проводиться - не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Апеляційний господарський суд зазначає, що зі змісту наданого позивачем витягу, сформованого 22.10.2021, вбачається, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки дорівнює сумі 2 609 577,00 грн, яка складається із середньої вартості земель населеного з урахуванням коефіцієнту функціональності, інших коефіцієнтів, зокрема, коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до розрахунку проведеного департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, коефіцієнти індексації нормативно грошової оцінки земель за 2018, 2019 та 2020 роки не змінювалися та становили 1,0.

Оскільки чинним законодавством не передбачено складання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожний спірний період, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що розмір грошової оцінки спірної земельної ділянки за попередні спірні періоди 2018 - 2020 років є менший, апеляційний суд зазначає, що розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки 2 609 577,00 грн. є таким, що застосовано для визначення спірної суми безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за весь спірний період.

Судом встановлено, що в розділі 3 Поземельної книги Земельна ділянка. Право власності, постійного користування. Запис про виникнення права (сторінка 11) від 17.05.2018 № 003 зазначено, що власником земельної ділянки є Чернівецька міська рада, а форма власності державна власність.

При цьому, в розділі 1 Поземельної книги Земельна ділянка. Загальні відомості (сторінка 3) від 17.05.2018 № 005 форма власності земельної ділянки комунальна власність.

Пунктом 1 статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

Перебування земельної ділянки у власності територіальної громади в особі міської ради виключає можливість її перебування у державній власності, що свідчить про вчинення помилки державним реєстратором при формуванні поземельної книги.

Даний факт зокрема підтверджується розділом 3 Поземельної книги Земельна ділянка. Право власності, постійного користування. Запис про виникнення права (сторінка 16) від 17.02.2022 № 006, яким внесено зміни у визначені форми власності на комунальну, в графі суть змін зазначено внесення змін (виправлення помилок).

Також факт помилки підтверджується розділом 1 Поземельної книги Земельна ділянка. Загальні відомості (сторінка 14) від 17.05.2018 № 005 яким внесено зміни у визначені форми власності на комунальну на підставі звернення заявника від 17.05.2018 № ЗВ-7303658552018 та зазначено, що після внесення змін 17.05.2018 сформовано на 5 аркуші поземельної книги. Також виправлено цільове призначення земельної ділянки.

Спірна земельна ділянка, розташована в межах відповідного населеного пункту (м. Чернівці), міськрада наділена правом власності на таку в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. З 25.11.2008 земельна ділянка є об`єктом цивільних прав. Наведене узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 05.08.2022 в справі № 922/2060/20, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд безпідставно не застосував строк позовної давності до спірних правовідносин, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду Чернівецької області 02.03.2022. Як вбачається з вимог позовної заяви, період, за який позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з 17.11.2018 по 28.10.2021. Строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог (в силу вимог ст. 257 ЦК України) спливає 17.11.2021.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України за № 211, яка прийнята 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України» встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 N 239, від 20.05.2020 N 392, від 22.07.2020 N 641, від 26.08.2020 N 760, від 13.10.2020 N 956, від 09.12.2020 N 1236, від 21.04.2021 N 405, від 16.06.2021 N 611, від 11.08.2021 N 855, від 22.09.2021 N 981, від 15.12.2021 N 1336 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 N 1336 строк дії карантину було встановлено до 31.03.2022.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В пункті 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено продовження саме строків, які визначені, зокрема, статтею, 257 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Крім того, у зв`язку із збройною агресією РФ проти України, введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022, також прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України були доповнені пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З огляду на те, що строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України продовжені на строк дії карантину в Україні та враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 № 1336 апеляційний господарський суд вважає обгрунтованим висновок місцевого господарського суду, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Оцінюючи доводи апелянта про неврахування місцевим господарським судом правових висновків викладених Верховним Судом у постановах від 05.03.2020 у справі № 922/926/19 та від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20, апеляційний господарський суд зазначає, що такі правові висновки не є релевантними для цієї справи.

З викладеного вбачається, що судові рішення у зазначених справах ухвалені за інших фактичних обставин, встановлених судами, які формують зміст правовідносин, та зібраних у таких справах доказів, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи № 922/926/19 та № 922/1453/20 і справа № 926/982/22, судове рішення в якій переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них; аналіз висновків, зроблених судом першої інстанції у судовому рішенні у справі, в якій подано апеляційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду, а отже, висновки Верховного Суду у справах № 922/926/19 та № 922/1453/20 не підлягають застосуванню у справі, що розглядається судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо додаткового рішення.

24.10.2022 до Господарського суду Чернівецької області звернулася ФОП Маковійчук Н.О. (відповідач) про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Чернівецької міської ради витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15750,00 грн.

У заяві відповідач просить ухвалити додаткове рішення про стягнення з позивача 15750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи № 926/982/22 і понесених відповідачем відповідно до укладеного договору про надання правової допомоги від 20.04.2022 № 22/05-1ф та на підставі акту про прийняття передачі наданих послуг від 21.10.2022.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої та абзацу 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19 та інших, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. При цьому у разі скасування основного рішення у справі ухвалене судами додаткове рішення втрачає силу.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що оскільки за наслідками розгляду цєї справи господарським судом прийнято рішення про задоволення позову, відтак, керуючись приписами пункту 1 частини четвертої ст. 129 ГПК України, суд прийшов до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15750,00 грн. покладаються на відповідача.

З цих підстав додаткове рішення Господарського Чернівецької області від 04.11.2022 про розподіл судових витрат, як невід`ємна частина оскаржуваного відповідачем (ухваленого по суті спору) рішення місцевого господарського суду, що нерозривно пов`язане з результатом вирішення спору по суті, підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам по справі, а тому суд враховує їх як обґрунтовані.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Маковійчук Нелі Орестівни за вх. № 2211/1 від 21.11.2022 підлягає залишенню без задоволення, а рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 5 043,52 грн., який сплачений згідно з квитанцією до платіжної інструкції за №0.0.2746446434.1 від 18.11.2022.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Маковійчук Нелі Орестівни за вх. № 2211/1 від 21.11.2022 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.10.2022 та додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2022 у справі №926/982/22 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 5 043,52 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.