Постанова

від 30.01.2023 по справі 601/1139/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/1139/22Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/817/93/23 Доповідач - Хома М.В.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,

секретар - Панькевич Т.І.

з участю представників ГО "Ерлайт" - Мирошниченка І.С., адвоката Лепетюка О.Л., представника ОСОБА_1 - адвоката Кульчицького П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою громадської організації Ерлайт на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2022 року, повний текст якого складено 17 жовтня 2022 року, ухвалене суддею Мочальською В.М. у цивільній справі №601/1139/22 за позовом ОСОБА_1 до громадської організації Ерлайт про встановлення факту припинення трудових відносин, нарахування та виплату заробітної плати, стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що з 1 липня 2021 року вона працювала на посаді юриста в ГО Ерлайт, із заробітною платою у розмірі 14288,20 грн на місяць. За липень-серпень 2021 року заробітна плата була їй виплачена не у повному розмірі, а з вересня 2021 року зарплата взагалі не нараховувалась та не виплачувалась. Не дочекавшись виплат заборгованості по заробітній платі, 30 грудня 2021 року вона надіслала на фактичну та юридичну адресу відповідача заяву про нарахування та виплату заробітної плати та звільнення за власним бажанням, датою звільнення просила вважати 12 січня 2022 року. Жодної відповіді не отримала.

З врахуванням уточнених позовних вимог просила:

1) встановити факт припинення трудових відносин з 1 січня 2022 року;

2) стягнути з відповідача :

заборгованість по заробітній платі у розмірі 69 398,24 грн.;

компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 7 014,35 грн.;

середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 58 588,19 грн,

компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 11 243,36 грн.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2022 року позов задоволено частково.

Встановлено факт припинення трудових відносин працівника ОСОБА_1 із ГО Ерлайт із 1 січня 2022 року.

Стягнуто з ГО Ерлайт на користь ОСОБА_1 :

-заборгованість із заробітної плати за період 1 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 53 228,28 грн;

-компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати за період 1 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 7 014,35 грн (сума зазначена без відрахування податків та зборів);

-середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 1 січня 2022 року по 12 жовтня 2022 року в розмірі 90 114,33 грн (сума зазначена без відрахування податків та зборів);

-компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в розмірі 3 319,96 грн (сума зазначена без відрахування податків та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ГО Ерлайт на користь держави судовий збір в розмірі 1536,77 грн.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2022 року виправлено допущену описку в рішенні Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2022 року у справі №601/1139/22. У резолютивній частині рішення зазначено вірну суму компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а саме замість невірної суми 3 319,96 грн (сума зазначена без відрахування податків та зборів) зазначено вірну суму 7 978,32 грн (сума зазначена без відрахування податків та зборів), а також замість невірної суми 1536,77 грн судового збору зазначено вірну суму 1583,35 грн..

В апеляційній скарзі ГО Ерлайт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, порушено право відповідача на ознайомлення з уточненими позовними вимогами та подання на них відзиву, доказів відсутності позивачки на роботі. Суд розглянув справу у відсутності відповідача, вказавши на неявку без поважних причин. Однак, представник відповідача адвокат Лепетюк О.Л. телефонував секретарю судового засіданні та повідомляв про відсутність електрики, та відповідно, відсутність доступу до мережі Інтернет, проте суд не взяв до уваги це повідомлення.

По суті вирішених позовних вимог відповідач не згідний з визначеною судом датою припинення трудових відносин з 01.01.2022 року. Зазначає, що суд не врахував, що позивачка фактично не працювала, не виконувала роботу і не зявлялася на робоче місце вже з 5 листопада 2021 року, а відповідач не мав повідомлень про причини її невиходу на роботу. Відповідач не мав можливості разом з відзивом на позовну заяву подати докази відсутності позивачки на робочому місці з 05.11.2021 року, оскільки у звязку з військовим часом перебував поза приміщенням офісу організації та за межами м.Києва. У табелі обліку робочого часу вказано відсутність позивачки на роботі за невизначених обставин. 5.11.2021 року позивачка прийняла пропозицію написати заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, однак цього не зробила, запевняючи керівника про те, що вона все належним чином оформила. Тобто, ввела роботодавця в оману, зловживаючи його довірою. Крім цього, після 24 лютого 2022 року позивачка достовірно знала про те, що ГО Ерлайт не знаходиться в орендованому приміщенні, а співробітники виїхали за межі України і здійснюють діяльність дистанційно, канали звязку позивачці відомі, проте вона зверталась не до відповідача, а до контролюючих органів. Саме на позивачку згідно посадової інструкції було покладено обовязок готувати необхідні документи, тому припинення трудових обовязків не було оформлено належним чином саме з вини позивачки.

Датою припинення трудових відносин відповідач вважає 5 листопада 2021 року.

Встановлений судом факт отримання відповідачем 11.01.2022 року заяви позивачки про припинення трудових відносин не відповідає дійсності, оскільки офісним приміщенням по АДРЕСА_1 користувалася на підставі договору суборенди, який закінчився 31 грудня 2021 року. З 1 по 15 січня 2022 року в офісному приміщенні ніхто не знаходився і не отримував кореспонденцію. Потрапити до офісу можливо лише за наявності перепустки, яка надається охоронцеві, там і залишається кореспонденція. Неотримання відповідачем заяви про звільнення позбавило його можливості здійснити розрахунок з працівником у день його звільнення.

Крім наведеного, суд не взяв до уваги того, що подавши заяву про звільнення, ОСОБА_1 не відпрацювала два тижні, як це передбачено ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Також відповідач не погоджується із визначеним судом розміром виплат, а саме:

- щодо розміру заборгованості по заробітній платі: суд вірно визначив розмір заробітної плати за липень 2021 року 12 252, 38 грн., проте не врахував, що після вирахування податків та зборів сума заробітної плати, що підлягає виплаті позивачці, складає 8 165, 12 грн., яка і була фактично виплачена за липень та серпень 2021 року. Поза увагою суду залишилось те, що джерелом заробітної плати позивачки були кошти міжнародного гранту, бюджетом якого встановлена стаття витрат на оплату праці юриста в розмірі 450 доларів США з врахуванням усіх нарахувань на заробітну плату і відрахувань податків і зборів, про що позивачка була поінформована. Розрахунковою сумою заробітної плати, з якої сплачувалися податки і збори, була сума 10 143 грн.

Щодо оплати праці позивачки після 1.09.2021 року поза увагою суду залишився той факт, що позивачка отримувала від відповідача грошові кошти за виконання окремих доручень. ЇЇ особистий підпис свідчить про те, що вона не вбачала у цьому порушень трудового законодавства. 05.11.2021 року позивачка отримала від відповідача кошти в розмірі місячної зарплати, еквівалентний тому, що нараховувався їй на картку за липень і серпень. У розписці про отримання коштів вона не зауважила про порушення порядку виплати зарплати.

Суд не взяв до уваги, що поведінка працівника позбавила роботодавця виконати необхідні обовязки при звільненні, визначені п.1 ст. 47 КЗпП України.

А тому висновок суду про заборгованість по зарплаті у розмірі 53 228, 28 грн. є помилковим.

- вирішуючи вимоги щодо компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати, суд неправильно застосував норми матеріального права. У липні-серпні 2021 року строк і порядок виплати зарплати був дотриманий. Компенсація за вересень-грудень 2021 року визначена невірно, так як судом неправильно встановлено дату припинення трудових відносин. Крім цього, у ЗУ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати, ідеться про нарахований, але не виплачений дохід, в той час як між сторонами має місце суперечка щодо розміру нарахування і періоду, за який має бути сплачений цей дохід.

- щодо стягнення сум за ст. 117 КЗпП України судом було порушено засади права, не враховано правову позицію Великої палати ВС (постанова від 26.06.2019 року, справа №761/9584/15-ц) щодо зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку. Враховуючи період затримки та розмір несвоєчасно виплаченої зарплати, суд повинен був визначити справедливий та пропорційний розмір відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні працівника сум.

- щодо компенсації за невикористану відпустку також вважає невірно нарахованим, оскільки невірно визначена дата припинення трудових відносин.

У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Кульчицький П.В. просить апеляційну скаргу ГО Ерлайт залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Вказує, що твердження ГО Ерлайт щодо неотримання заяв від ОСОБА_1 не підтверджується відповідними доказами. Крім цього, право відповідача на ознайомлення з уточненими позовними вимогами та подання на них відзиву не порушено, оскільки відзив з додатками та заява про уточнення позовних вимог була подана та направлена відповідачу протягом встановлених строків.

Заслухавши пояснення представників ГО Ерлайт - Мирошниченка І.С., адвоката Лепетюка О.Л., які підтримали доводи апеляційної скарги, представника ОСОБА_1 - адвоката Кульчицького П.В., який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та вважає рішення суду законним та обгрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для встановлення факту припинення трудових відносин з 01.01.2022 року, оскільки позивачка висловила бажання про звільнення з роботи, однаку відповідач не вчинив будь-яких дій щодо розгляду її заяви та не оформив документально факту припинення трудових відносин; з врахуванням умов трудового договору судом визначений розмір заробітної плати позивачки - 12 252, 38 грн., а тому заборгованість за період з 1 липня по 31 грудня 2021 року складає 53 228, 29 грн. (без відрахування податків та зборів); оскільки заробітна плата не була виплачена у визначені законом строки, тому наявні підстави для стягнення компенсації у розмірі 7 014, 35 грн. за втрату частини заробітної плати. Також суд прийшов до висновку про те, що станом на 31.12.2021 року невикористана відпустка позивачки складала 14 днів, а тому позивачка має право на грошову компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 7 978, 32 грн.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення 90 114, 33 грн.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду щодо вирішення усіх позовних вимог, окрім вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України. У цій частині рішення суду підлягає підлягає зміні, враховуючи наступні мотиви.

Так, судом встановлено, що 29 червня 2021 року між працівником ОСОБА_1 та роботодавцем ГО Ерлайт укладено трудовий договір № 29/06/21, відповідно до умов якого працівник приймається на постійну роботу на посаду юриста, з 1 липня 2021 року; роботодавець зобовязується виплачувати працівнику заробітну плату у розмірі 450 доларів США в національній валюті в перерахунку за курсом НБУ на перший день місяця, за який вона виплачується; працівнику надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 24 календарні дні. Робоче місце працівника знаходиться за адресою м.Київ, вул Еспланадна, 4/6, оф.113.

Згідно наказу керівника ГО «Ерлайт» від 29.06.2021 №29/06-К, ОСОБА_1 прийнято з 1 липня 2021 року на постійну роботу на посаду юриста із заробітною платою 14 288,20 гривень на місяць. Підстава: заява ОСОБА_1 від 29 червня 2021 року; трудовий договір №29/06/21 від 29 червня 2021 року.

1 липня 2021 року керівником ГО Ерлайт затверджена посадова інструкція юриста, в якій визначено завдання, обов`язки, права та відповідальність працівника.

Як вбачається із довідки від 29.06.2022 року, сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України (дані про нараховану заробітну плату застрахованої особи ОСОБА_1 ), у липні та серпні 2021 року ГО Ерлайт нараховувала ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі 10 143, 00 грн. щомісячно. З вересня по грудень 2021 року нарахування у розмірі 0,00 грн.

Аналогічна інформація щодо розміру нарахованого позивачці заробітку міститься у Відомостях з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків.

Після утримання передбачених законом податків та зборів розмір виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати склав: за липень 2021 року - 8 165, 12 грн., виплачено 4 серпня 2021 року; за серпень 2021 року 8 165, 12 грн., виплачено 28 серпня 2021 року, що підтверджується довідкою АТ Універсал Банк про рух коштів по картці клієнта ОСОБА_1 , у якій наявні відомості про зазначені надходження від ГО Ерлайт.

Нарахування та виплату заробітної плати за вказаний період у зазначеному розмірі не заперечили представники відповідача.

30 грудня 2021 року ОСОБА_1 направила до ГО «Ерлайт» цінними листами 2 примірники заяви про нарахування та виплату заробітної плати та заяви про звільнення, які були надіслані на юридичну адресу ГО Ерлайт - м.Київ, вул. Антоновича, 72 (поштове відправлення 0214400230293, не вручене під час доставки, неодноразово поверталось за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання), та на фактичну адресу - АДРЕСА_2 (поштове відправлення 0214400230285, вручене за довіреністю 11.01.2022), що підтверджується описом цінних листів, чеками, інформацією щодо перевірки статусу відстеження поштових відправлень 021400230293 та 0214400230285.

24.01.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держпраці у Київській області щодо порушення її трудових прав ГО Ерлайт.

На підставі звернення ОСОБА_1 представниками зазначеного управління вживались певні заходи, зокрема направлено на юридичну адресу ГО Ерлайт вимогу про надання документів у строк до 25.02.2022 року, а також мала бути здійснена позапланова перевірка у строк з 15 по 28 лютого 2022 року, однак така перевірка не була проведена у звязку із запровадженням воєнного стану в Україні.

Щодо вирішення судом позовних вимог про встановлення факту припинення трудових відносин.

Згідно з частинами першою, третьою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Оскільки позивачка шляхом написання заяви висловила своє бажання про розірвання трудового договору, однак роботодавець не вчинив будь-яких дій щодо розгляду цієї заяви та не оформив припинення трудових відносин, тому суд прийшов до вірного висновку про наявність підстав для захисту трудових прав позивачки шляхом встановлення факту припинення трудових відносин. Такий спосіб захисту не суперечить вимогам чинного трудового законодавства та є ефективним і спрямованим на відновлення трудових прав.

Доводи апеляційної скарги про те, що трудові відносини були фактично припинені 5 листопада 2021 року, тому рішення суду в частині визначення дати припинення трудових відносин підлягає зміні, колегія суддів оцінює критично, так як відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про припинення трудових відносин з 5 листопада 2021 року.

Посилання в апеляційній скарзі на табель обліку робочого часу, в якому вказано відсутність позивачки на роботі з 5 листопада 2021 року за невизначених обставин, колегія суддів оцінює критично та зазначає, що такі докази не були подані ні суду першої, ні апеляційної інстанцій.

На запитання у суді апеляційної інстанції представник ГО Ерлайт Мирошниченко І.С. пояснив, що у відповідача відсутні докази, які підтверджують факт припинення трудових відносин із позивачкою з 5.11.2021 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що 5.11.2021 року позивачка прийняла пропозицію написати заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, однак цього не зробила, запевняючи керівника про те, що вона все належним чином оформила, тобто, ввела роботодавця в оману, зловживаючи його довірою, колегія суддів також оцінює критично. Написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати є правом, а не обовязком працівника.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме на позивачку згідно посадової інструкції було покладено обовязок готувати необхідні документи, тому припинення трудових обовязків не було оформлено належним чином саме з її вини, колегія суддів оцінює критично, оскільки аналогічні твердження відповідач висловлював у суді першої інстанції, в рішенні суду першої інстанції цим доводам надано оцінку, з якою колегія суддів повністю погоджується.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що встановлений судом факт отримання відповідачем 11.01.2022 року заяви позивачки про припинення трудових відносин не відповідає дійсності, колегія суддів зазначає, що докази вручення за довіреністю направленої позивачкою заяви про звільнення з роботи наявні у матеріалах справи та не спростовані відповідачем.

Крім цього, сам факт направлення такої заяви засобами поштового звязку, звернення позивачки з відповідними заявами до уповноважених органів щодо захисту її порушених трудових прав, а також з цим позовом до суду, свідчать про реальність її наміру розірвати трудовий договір.

Щодо вирішення судом позовної вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати за період 1 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 53 228,28 грн., а також компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 7 014,35 грн.

Згідно ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Суд першої інстанції, вірно встановивши, що розмір заробітної плати позивачки за період з 1 липня по 31 грудня 2021 року відповідно до умов трудового договору становить 12 252, 38 грн. ( і такого розміру не заперечує відповідач), в той час як за липень-серпень 2021 року відповідачем було нараховано позивачці заробітну плату у розмірі 10 143 грн., а з 1 вересня 2021 року по 31 грудня 2021 року заробітна плата взагалі не нараховувалась та не виплачувалась, тому вірним є визначений судом розмір заборгованості по заробітній платі у сумі 53 228, 28 грн (з якої слід утримати передбачені законом податки та збори).

Оскільки заробітна плата не була виплачена у передбачені законом строки, тому наявні підстави для стягнення на користь позивачки компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати, яка судом вірно розрахована у сумі 7 014, 35 грн.

Судом першої інстанції наведено детальний розрахунок зазначених сум.

Доводи апеляційної скарги про те, що після вирахування податків та зборів сума заробітної плати, що підлягає виплаті позивачці, складає 8 165, 12 грн., яка і була фактично виплачена за липень та серпень 2021 року; поза увагою суду залишилось те, що джерелом заробітної плати позивачки були кошти міжнародного гранту, бюджетом якого встановлена стаття витрат на оплату праці юриста в розмірі 450 доларів США з врахуванням усіх нарахувань на заробітну плату і відрахувань податків і зборів, про що позивачка була поінформована; розрахунковою сумою заробітної плати, з якої сплачувалися податки і збори, була сума 10 143 грн., колегія суддів оцінює критично та зазначає наступне.

Розмір заробітної плати, погоджений сторонами згідно укладеного між ними трудового договору, складає 12 252, 38 грн. З цієї суми підлягають відрахуванню лише ті передбачені законом податки та збори, які зобовязаний сплачувати працівник, зокрема, податок на доходи фізичних осіб (18%) та військовий збір (1,5%). Інші передбачені законом нарахування на заробітну плату, зокрема, єдиний соціальний внесок, сплачує роботодавець.

Проте, у липні та серпні 2021 року позивачці було нараховано 10 143 грн. заробітної плати, а після відрахування податків та зборів заробітна плата до виплати склала 8 165, 12 грн., що не відповідає умовам трудового договору та вимогам чинного законодавства про оплату праці.

Доводи апеляційної скарги про те, що поза увагою суду залишився той факт, що після 1.09.2021 року позивачка отримувала від відповідача грошові кошти за виконання окремих доручень, її особистий підпис свідчить про те, що вона не вбачала у цьому порушень трудового законодавства, 05.11.2021 року вона отримала від відповідача кошти в розмірі місячної зарплати, еквівалентний тому, що нараховувався їй на картку за липень і серпень, у розписці про отримання коштів вона не зауважила про порушення порядку виплати зарплати, колегія суддів оцінює критично та зазначає, що позивачка заперечила отримання заробітної плати після 1.09.2021 року та у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про виплату їй заробітної плати після 1.09.2021 року. Крім цього, судом першої інстанції враховано, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (довідку сформовано засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 29.06.2022 року), за вересень-грудень 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась.

Щодо вирішення судом позовної вимоги про компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України Про відпустки, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Враховуючи, що умовами укладеного між сторонами трудового договору передбачено надання позивачці щорічної відпустки тривалістю 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, у за період роботи у відповідача позивачка не скористалась правом на щорічну відпустку, тому суд вірно розрахував кількість днів невикористаної відпустки за відпрацьований період з 1 липня по 31 грудня 2021 року 14 днів, та вірно визначив розмір такої компенсації з наведенням детального розрахунку.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд невірно нараховував розмір цієї компенсації у звязку невірно визначеною датою припинення трудових відносин, колегія суддів оцінює критично з вищенаведених мотивів щодо дати припинення трудових відносин.

Щодо вирішення судом позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 1 січня 2022 року по 12 жовтня 2022 року в розмірі 90 114,33 грн.

В цій частині рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст. 117 КЗпП України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для справи, тому відповідно до п.п.1 ч.1, ч.2 ст.376 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 01.01.2022 року по 12.10.2022 року з 90 114, 33 грн. до 10 000 грн., виходячи з наступних мотивів.

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц) висловила наступну правову позицію щодо застосування ст. 117 КЗпП України.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, суд першої інстанції не врахував конкретні обставини справи, зазначену правову позицію Верховного Суду, неправильно тлумачив ст. 117 КЗпП України та в результаті прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення компенсації у розмірі 90 114, 33 грн.

Враховуючи конкретні обставини справи, а саме розмір простроченої відповідачем заборгованості щодо виплати позивачці при звільненні всіх належних їй сум, період затримки виплати такої заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, та інші обставини справи, зокрема те, що відповідач згідно п.п.1.1, 1.12, 2.1 Статуту є громадською неприбутковою організацією осіб з інвалідністю, головною метою якої є реалізація та захист прав і свобод людей з інвалідністю, цивільних осіб, що постраждали, отримали поранення на територіях проведення бойових дій, антитерористичних операцій, та ін.; доходи громадської організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, заборонений розподіл доходів, отриманих в процесі виконання статуних завдань, або їх частини, серед засновників, членів чи працівників організації (крім оплати їх праці та нарахування ЄСВ), а також виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 90 114, 33 грн. до 10 000 грн.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуальних норм колегія суддів оцінює критично та зазначає, що апеляційним судом не встановлено таких порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 26.09.2022 року, відповідь на відзив та додані до них докази були направлені позивачем відповідачу 26.09.2022 року цінним листом, що підтверджується описом цінного листа та накладною Укрпошти №4700303396256 (а.с.152-153).

Докази відсутності позивачки на роботі з 5.11.2021 року відповідач не подав як суду першої, так і апеляційної інстанції.

Щодо розгляду справи у відсутності відповідача, колегія суддів зазначає, що представники відповідача були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, жодних заяв від них про відкладення розгляду справи чи причини неявки у судове засідання 12.10.2022 року не надходило.

Крім цього, як вбачається із протоколу судового засідання в режимі відеоконференції №959535, 12 жовтня 2022 року секретар судового засідання Кременецького районного суду Домінська І.В. з 10:15 год до 10:26 год запрошувала до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції двох представників відповідача ОСОБА_2 та адвоката Лепетюка О.Л., проте жоден із них не відповів на запрошення та не прийняв участь у судовому засіданні. Доказів про те, що в обидвох представників відповідача був відсутній інтернет, апеляційному суду не надано.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 376, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу громадської організації Ерлайт задовольнити частково.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2022 року змінити, зменшивши суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 01.01.2022 року по 12.10.2022 року з 90 114, 33 грн. до 10 000 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 6 лютого 2023 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Бершадська Г.В.