Постанова

від 01.02.2023 по справі 911/1838/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1838/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Рогач Л.І.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 (колегія суддів: Агрикова О.В. - головуючий, Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду Київської області від 13.01.2022 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Прокурора Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Буча Київської області

до: 1. Бучанської міської ради;

2. Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради;

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Дістріктбуд»

про визнання недійсними рішень, визнання недійсним договору суперфіцію земельної ділянки

за участю:

відповідача-1: Рєзнік М.О. (самопредставництво)

відповідача-3: 1) Ігнатенко О.О. (адвокат), 2) Святюк С.П. (адвокат)

прокурора: Підяш О.С. (посвідчення)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 Прокурор Київської області (далі - прокурор), звернувшись з позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Буча Київської області до Бучанської міської ради (далі - Рада), Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради (далі - Підприємство), Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Дістріктбуд» (далі - Товариство), просив визнати недійсними: рішення Бучанської міської ради від 19.12.2019 № 4402-71-VII «Про затвердження проєкту землеустрою про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3210800000:01:097:0021 в постійне користування» та від 27.02.2020 № 4652-74-VII «Про розгляд звернення комунального підприємства «Бучабудзамовник»; договір суперфіцію земельної ділянки від 05.03.2020 № 369 щодо земельної ділянки площею 0,5713 га з кадастровим номером 3210800000:01:097:0021, яка знаходиться за адресою: м. Буча, в межах вулиць Тарасівська, Н. Яремчука та С. Крушельницької, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (далі - спірна земельна ділянка), укладеного між Підприємством та Товариством, зареєстрованого в реєстрі речових прав на нерухоме майно - індексний номер рішення 51490356 від 05.05.2020 (далі - Договір суперфіцію).

1.2 Позов обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення Ради прийняті всупереч інтересам територіальної громади міста, а також з порушенням вимог законодавства, оскільки Підприємство спірну земельну ділянку отримало не для власних цілей, а з наміром передати її в користування Товариству, що призведе до вибуття земель із комунальної власності в приватну. Водночас Договір суперфіцію укладений з порушенням вимог статей 1021, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 413 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без проведення торгів та за відсутності у Підприємства (постійного користувача) повноважень на його укладання.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1 Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

2.2 Останнім рішенням Господарського суду Київської області від 13.01.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.3 Судові рішення мотивовані тим, що: обраний прокурором спосіб захисту шляхом визнання рішень Ради та Договору суперфіцію недійсними, які вже було реалізовано і вичерпали свою дію, не може призвести до поновлення прав територіальної громади, відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення територіальній громаді у володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди, тому такий спосіб захисту є неефективним та у подальшому потребуватиме додаткових засобів захисту, що не відповідає, між іншим принципу процесуальної економії.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вищевказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги прокурор посилається на неправильне застосування судами положень статей 13, 14, 19, 57 Конституції України, статей 92, 95, 1021, 120, 134, 135 ЗК України, статей 377, 413 ЦК України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та неврахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/12227/17, від 06.11.2018 та від 17.06.2020 у справі № 914/2298/17, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а; у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15 та від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

3.3 Також, за твердженням скаржника, судами не встановлено обставин, що мають суттєве значення, на підставі наявних у справі доказів, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.4 Рада у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на її необґрунтованість, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3.5 У відзиві на касаційну скаргу Товариство спростовує доводи, викладені у ній, посилається на відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень і просить касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити, а в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення.

3.6 Також від Товариства надійшло клопотання про закриття касаційного провадження, відкритого з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на те, що постанови Верховного Суду та Верховного Суду України, на які посилається прокурор в касаційній скарзі, прийняті не у подібних за змістом правовідносинах.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що рішенням Ради від 19.12.2019 № 4402-71-VII затверджено проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в постійне користування для будівництва і обслуговування будівель торгівлі та передано її в постійне користування Підприємства, про що внесено запис до Реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер рішення 50452415 від 24.12.2019.

4.2 Товариство відповідно до оголошення в газеті «Бучанські новини» від 09.01.2020 звернулось листом від 03.02.2020 № 123-Л/0220 до Підприємства з проханням розглянути його пропозицію щодо використання спірної земельної ділянки для будівництва торгівельного центру та просило укласти договір суперфіцію.

4.3 Підприємство листом від 12.02.2020 № 19 повідомило Раду про звернення Товариства з пропозицією щодо використання спірної земельної ділянки під будівництво торгівельного центру та просило розглянути подані документи та надати дозвіл на укладення з Товариством договору суперфіцію.

4.4 Рішенням Ради від 27.02.2020 № 4652-74-VII «Про розгляд звернення комунального підприємства «Бучабудзамовник» надано дозвіл Підприємству на укладення договору суперфіцію на спірну земельну ділянку з Товариством терміном на 5 років для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі.

4.5 Між Радою (за договором - власник), від імені якої на підставі рішення від 27.02.2020 № 4652-74-VII, діяло Підприємство «Правокористувач» (за договором - суперфіціар), та Товариством (за договором - суперфіціарій) укладено Договір суперфіцію, за умовами пунктів 1.1 - 1.3 якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове платне користування спірну земельну ділянку. Метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва будівель торгівлі, згідно із затвердженим проєктом будівництва, з дотриманням цільового призначення наданої в користування земельної ділянки. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

4.6 Згідно з пунктом 3.1 Договору суперфіцію він укладений строком на 5 років.

4.7 Передача земельної ділянки в користування здійснюється без розроблення проєкту її відведення. Передача земельної ділянки в користування суперфіціарію здійснюється протягом 5-тиденного строку після державної реєстрації права за Договором суперфіцію. Право на використання земельної ділянки відповідно до Договору суперфіцію виникає після державної реєстрації права за ним в установленому законодавством порядку (розділ 5 Договору суперфіцію).

4.8 За умовами пункту 7.2 Договору суперфіцію укладення відносно земельної ділянки Договору суперфіцію не припиняє права власності та права постійного користування нею. Суперфіціар вправі реалізовувати свої повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою у повному обсязі, але при цьому він повинен попередити суперфіціарія про права третіх осіб на неї.

4.9 Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1, пункту 8.4. Договору суперфіцію суперфіціар має право володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, наданою під забудову в обсязі, який не перешкоджатиме здійсненню будівельних робіт та вводу об`єкта в експлуатацію суперфіціарієм. Суперфіціарій зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені Договором суперфіцію, та після підписання акта приймання-передачі земельної ділянки; своєчасно вносити плату за користування земельною ділянкою в порядку та строки, передбачені розділом 4 Договору суперфіцію; повернути земельну ділянку суперфіціару в стані, придатному для її подальшого використання після припинення дії Договору суперфіцію, на умовах і в порядку, встановлених Договором суперфіцію; відшкодувати понесені суперфіціаром збитки відповідно до законодавства України у разі погіршення корисних властивостей земельної ділянки, пов`язаного зі зміною її стану, окрім змін внесених внаслідок будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомості на цій земельній ділянці, та втратою земельних насаджень.

4.10 Право власності на зведені суперфіціарієм об`єкти нерухомості на земельній ділянці, відповідно до Договору суперфіцію належить суперфіціарію. Суперфіціарій має право володіти, користуватись і розпоряджатись зведеними ним будівлями та спорудами. В разі продажу суперфіціарієм об`єктів нерухомості до його покупця - нового власника переходить право користування земельною ділянкою відповідно до законодавства (пункти 9.1, 9.2 Договору суперфіцію).

4.11 Також суди встановили, що згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки за Договором суперфіцію від 05.03.2020 суперфіціар передав, а суперфіціарій прийняв спірну земельну ділянку.

4.12 Товариство отримало містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва - нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів у межах вулиць Тарасівська, Н. Яремчука та С. Крушельницької в м. Буча Київської області, затверджені начальником відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради від 07.04.2020 № 13.

4.13 Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішень Ради та Договору суперфіцію недійсними, які вже було реалізовано і вичерпали свою дію, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення територіальній громаді у володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди (враховуючи обґрунтування прокурора щодо вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади, а також щодо порушення економічного стану).

4.14 Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.15 Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.16 Основні доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі, зводяться до того, що спірна земельна ділянка Товариству мала передаватися у користування лише на земельних торгах, на конкурентних засадах.

4.17 При цьому скаржник наводить постанову Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, вказуючи, що в ній міститься правовий висновок щодо продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) виключно на земельних торгах в силу вимог частини другої статті 124, частини першої статті 134 та частин першої, другої статті 135 ЗК України.

4.18 Перевіряючи доводи прокурора в цій частині, Суд виходить з такого.

4.19 У вказаній постанові Верховний Суд виклав висновок про те, що в силу положень частини 2 статті 124, частини 1 статті 134 та частин 1,2 статті 135 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) під звичайне будівництво житлових будинків підлягали виключно продажу на земельних торгах.

4.20 Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у даній справі слід зазначити, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (абзац перший частини першої, частина друга статті 116 ЗК України).

4.21 Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

4.22 Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу (частина друга статті 127 ЗК України у редакції, чинній на час укладення спірного Договору суперфіцію).

4.23 Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 134 ЗК України у вказаній редакції).

4.24 Крім того слід зазначити, що згідно з частинами першою і другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

4.25 Оскільки спірний Договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц та від 20.07.2022 зі справи № 923/196/20).

4.26 Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

4.27 Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

4.28 Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

4.29 За вказаних обставин у спірних правовідносинах, про які зазначає скаржник, висновок Великої Палати Верховного Суду у справах № 688/2908/16-ц та № 923/196/20 має суттєве значення для вирішення спору та для єдності судової практики і, відповідно, має бути у такому випадку врахований.

4.30 Отже, доводи прокурора щодо отримання Товариством спірної земельної ділянки з порушенням встановленого порядку знайшли своє підтвердження, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням предмета та підстав позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, проте помилково виходив з інших мотивів (неефективності обраного прокурором способу захисту).

4.31 Беручи до уваги викладене, а також ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Суд вважає, що доводи, викладені прокурором у касаційній скарзі, щодо отримання Товариством спірної земельної ділянки з порушенням встановленого порядку (у контексті позовних вимог про визнання недійсними рішення Ради «Про розгляд звернення комунального підприємства «Бучабудзамовник» та Договору суперфіцію), під час касаційного провадження отримали часткове підтвердження.

4.32 Враховуючи, що спірний Договір укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.

4.33 Згідно частини другої статті 215 ЦК України визнання недійсним нікчемного правочину судом не вимагається.

4.34 Отже, у позові прокурору належало відмовити з цих підстав, тому оскаржувану постанову необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

4.35 Що стосується рішення Бучанської міської ради від 19.12.2019 № 4402-71-VII про передачу спірної земельної ділянки в постійне користування Підприємству, про визнання недійсним якого також заявлено прокурором у позові, Суд виходить з такого.

4.36 Згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324, главою 27 ЦК України земля та земельні ділянки є об`єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

4.37 Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.38 Згідно з приписами частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

4.39 Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

4.40 Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (частина друга статті 92 ЗК України).

4.41 Надання в постійне користування земельної ділянки може відбуватися за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, яке виражається у формі його рішення.

4.42 З встановлених судами обставин вбачається, що прокурор не навів переконливих мотивів для обґрунтування наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсним оспорюваного рішення Ради щодо передачі спірної земельної ділянки в постійне користування Підприємству, яке є комунальним.

4.43 Посилання прокурора в касаційній скарзі на відсутність у Підприємства коштів для будівництва, відсутність відповідної ліцензії та будівельної техніки, не є тими обставинами, які дають підстави для висновку щодо порушення встановленого прядку передачі земельної ділянки в користування чи порушення визначеної компетенції та, відповідно, не може бути підставою для задоволення заявленого позову у вказаній частині.

4.44 Отже, доводи, викладені прокурором в касаційній скарзі у контексті позовної вимоги про визнання недійсним рішення Ради про передачу спірної земельної ділянки в постійне користування Підприємству, не отримали підтвердження.

4.45 Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вирішуючи питання які правовідносини слід вважати подібними вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

4.46 Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

4.47 З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

4.48 Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

4.49 У клопотанні про закриття касаційного провадження, відкритого з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Товариство послалося на ухвалу Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 911/2447/20 про закриття касаційне провадження.

4.50 Однак, оскільки після прийняття вказаної ухвали Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 911/2447/20 Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила інші, відмінні критерії, які визначають подібність правовідносин, та враховуючи вище викладене у сукупності Суд залишає без задоволення клопотання Товариства про закриття касаційного провадження.

4.51 Відповідно до частини дев`ятої статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

4.52 Враховуючи, що спір в частині недотримання конкурентних засад при передачі Радою Товариству земельної ділянки, виник внаслідок неправильних дій Ради та Товариства, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви, апеляційних і касаційних скарг у цій частині стосовно двох вимог немайнового характеру належить покласти відповідно на Раду і Товариство, а саме по 16 816 грн з кожного з вказаних відповідачів.

4.53 З огляду на те, що в іншій частині спору прокурор неправильно вважав, що спірне рішення Ради щодо передачі спірної земельної ділянки в постійне користування Підприємству, яке є комунальним, суперечить положенням законодавства, у цій частині судові витрати належить покласти на прокурора.

4.54 Згідно із положеннями статті 327 ГПК України видача наказу покладається на Господарський суд Київської області.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 308, 311, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі № 911/1838/20 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 залишити без змін.

Стягнути з Бучанської міської ради на користь Київської обласної прокуратури 16 816 (шістнадцять тисяч вісімсот шістнадцять) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Дістріктбуд» на користь Київської обласної прокуратури 16 816 (шістнадцять тисяч вісімсот шістнадцять) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

Л.І. Рогач