Рішення

від 01.02.2023 по справі 174/467/22

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 174/467/22

п/с № 2/174/13/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді - Ілюшик І.А.,

за участю: секретаря - Шарапової О .М.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Вільногірськ, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, третя особа - приватний нотаріус Кам`янського районного нотаріального округа Дніпропетровської області Романенко Тетяна Володимирівна,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, третя особа - приватний нотаріус Кам`янського районного нотаріального округа Дніпропетровської області Романенко Т.В.

В обґрунтування позову зазначила, що вона є особою похилого віку та страждає на хронічні захворювання в тому числі страждає на деменцією - синдром стійкого порушення когнітивних функцій внаслідок органічного ураження мозку.

Оскільки її чоловік помер, а її єдиний син 1965 року народження, з моменту розпаду СРСР проживає постійно в Російській Федерації, вона є одинокою особою, яка потребує сторонній допомоги (прибирання квартири, приготовлення їжі, придбання ліків та інше).

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.01.1997 року виданого виконавчим комітетом Вільногірської міської ради народних депутатів та свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого 06.05.2015 року державним нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори Канюга О.В., вона була власником в цілому квартири АДРЕСА_1 .

У червні 2022 року вона познайомилася з відповідачем ОСОБА_3 яка пообіцяла їй, що буде доглядати за нею, надавати їй щоденно необхідну допомогу, а як винагороду за це, вона їй після своєї смерті залише у власність належну їй на праві власності квартиру.

В липні 2022 року відповідач та її чоловік ОСОБА_5 , відвезли її на їх автомобілі до м. П`ятихатки, Кам`янського району, Дніпропетровської області, до приватного нотаріуса Кам`янського районного нотаріального округу, Дніпропетровської області, ОСОБА_6 , з метою, як їй казала відповідач - укласти договір її довічного утримання, відповідно до якого вона передасть на користь відповідача належну їй квартиру, а відповідач буде доглядати її до смерті.

У зазначеного нотаріуса вона підписала договір з відповідачем, який вважала договором довічного утримання.

Однак вже в серпні 2022 року відповідач припинила догляд за нею, а на її претензії щодо цього, розповіла їй, що відповідач є власником квартири в якій вона проживає, і яку вона їй подарувала за договором дарування, а тому відповідач її в будь-який момент вижене з квартири або створить таки умови, що вона сама з неї втече.

Після зазначеного, оскільки вона ніколи не бажала дарувати відповідачу належну їй квартиру, вона звернулася з заявою до відділення поліції N9 4 Кам`янського РУП ГУНИ в Дніпропетровської області щодо шахрайських дій відповідача відносно заволодіння належною їй квартирою.

Під час перевірки її заяви правоохоронним органом були отримані від відповідача деякі копії документів, в тому числі копія договору дарування квартири. Вважає, що вищевказаний договір дарування квартири від 23.07.2022 року укладений між нею та відповідачем може бути визнаний судом недійсним, приймаючі до уваги наступне. Так, в дійсності причиною переоформлення належної їй квартири було не її бажання подарувати єдину, належну у неї квартиру відповідачу, а бажання отримувати від відповідача допомогу до часу її смерті взамін на вказану квартиру, тому договір дарування з відповідачем вона не мала наміру укладати.

Договір, який вона бажала укласти з відповідачем, був договір довічного утримання. Тобто, укладаючи з відповідачем договір 23.07.2022 року вона вважала, що укладає саме договір довічного утримання, а не договір дарування квартири і її похилий вік та незадовільний стан здоров`я не в повній мірі дозволили їй ознайомитися із умовами укладеного договору дарування, внаслідок чого нею була допущена помилка при його укладанні.

Таким чином внаслідок того, що вона помилилася щодо природи правочину, та вважала, що укладає договір довічного утримання, нею і був підписаний договір дарування належної їй квартири на користь відповідача. При укладенні оспарюваного правочину у нею була воля спрямована саме на укладення такого договору, за яким відповідач би довічно утримувала її, ані воля безкоштовно, без будь яких обов`язків з боку відповідача, передати відповідачу єдине належне їй на праві власності житло (іншого житла у неї взагалі немає). Тому просить суд позов задовольнити та визнати недійсним договору дарування, скасувати реєстрацію.

Ухвалою від 14.09.2022 року, відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Відзив відповідачем не подано, однак 07.10.2022 року від неї надійшли письмові пояснення по справі в яких вона вказує, що на початку червня 2022 року після знайомства із позивачем надавала їй допомогу без усілякої користі і між ними склались близькі стосунки, позивач називала її дочкою. Мова про укладення договору довічного утримання не йшла. У них був спільний бюджет, оскільки позивач передала відповідачу свою пенсійну карту. На початку липня 2022 року позивач повідомила, що бажає подарувати свою квартиру сину і відповідач допомогла зібрати документи. Але потім позивач повідомила відповідача, що після спілкування із сином вирішила подарувати квартиру саме їй, оскільки в Україні у неї немає родичів. 23.07.2022 року позивач, відповідач та її чоловік поїхали у м. П`ятихатки до приватного нотаріуса. Нотаріус розпитувала позивача про стан її здоров`я, чи розумієте який договір укладає, нотаріус роз`яснила позивачу суть договору та його наслідки після чого позивач його підписала. Потім договір підписала відповідач. На момент підписання договору ОСОБА_1 не страждала на будь-які стійкі захворювання, не мала розладів психічного стану. Подарувала квартиру з власної ініціативи і розуміла природу правочину (а.с. 19-21).

Ухвалою від 11.11.2022 року задоволено клопотання представника позивача, витребувано з лікарні інформацію щодо стану здоров`я позивача.

Ухвалою від 11.11.2022 року продовжено строк проведення підготовчого провадження.

Ухвалою від 30.11.2022 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та справа призначена до судового розгляду, розглянуто та задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Представник позивача подав клопотання про допит свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (а.с. 24)

Відповідач подала клопотання про допит свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Романенко Т.В., а також про допит позивача та відповідача в якості свідків, яке було задоволено судом за згодою сторін. В подальшому відповідач від клопотання про допит свідків в цій частині відмовилась і ця відмова прийнята судом. Також відповідач та її представник відмовились від клопотання про допит нотаріуса ОСОБА_6 і ця відмова прийнята судом.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали. Позивач ОСОБА_1 пояснила, що з відповідачем її познайомила ОСОБА_10 та ОСОБА_7 у 2022 році. З початку вона їй допомагала, прибирала, ліки за її кошти купувала. Все було нормально, потім вона на ОСОБА_3 зробила заповіт. Після цього ОСОБА_3 почала її умовляти та забрала у позивача її банківську картку. Позивач хотіла, щоб вони уклали договір довічного утримання. Вони поїхали в м. П`ятихатки з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , тоді позивач почувала себе погано і просто скоріше хотіла повернутися додому, а тому підписала договір, який їй дали. Вона не мала наміру подарувати відповідачу квартиру і залишитись на вулиці.

Представник позивача адвокат Григор`єв Д.В. пояснив, що позивач на час укладання договору дарування була одинокою особою віком 79 років, її чоловік помер, а син тривалий час проживає в Російській Федерації. З метою того, щоб їй придбавали ліки та прибирали виникла необхідність знайти особу, яка б доглядала за нею довічно, а вона б передала їй квартиру, яка є її єдиним майном. Потім її познайомили з ОСОБА_3 , яка почала за нею доглядати, а в липні 2022 року відповідач з її чоловіком відвезли позивача до приватного нотаріуса, де був укладений договір і вона була впевнена, що вона підписала договір довічного утримання і копію його їй не надали. В серпні 2022 року позивач продовжувала проживати в квартирі, але відповідач припинила догляд за нею і заявила, що вона є власником квартири, ОСОБА_1 її подарувала і якщо вона має претензії, то вона взагалі має право її не пускати в житло. В зв`язку з цим позивач звернулась до поліції та до суду. Позивач вчинила цей правочин під впливом помилки, вважаючи, що уклала договір довічного утримання, оскільки ОСОБА_3 не є її родичем, вони до укладенні договору дарування були знайомі не більше місяця. В силу похилого віку і стану здоров`я підписала договір дарування і в результаті позбавлена єдиного житла. На теперішній час проживає тимчасово у знайомих.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала. Пояснила, що вони їздили в м. П`ятихатки і уклали з ОСОБА_1 договір дарування квартири і у них була усна домовленість, що вона буде доглядати за позивачем. Наразі вона не відмовляється доглядати її до кінця. Після договору вона зареєструвалась в квартирі позивача з п`ятирічною дитиною та оформила квартиру на себе. За час шлюбу була придбана квартира в якій відповідач раніше була зареєстрована, а тепер зареєстрована в квартирі позивача.

Стверджує, що позивач була при своєму розумі коли підписувала договір і знала, що відповідач буде жити з нею і доглядати її до кінця. Вона підкреслила, що не відмовляється доглядати позивача і в них була домовленість, що позивач передасть квартиру, якщо вона буде доглядати. Підтвердила, що у м. Верхівцеве у червні 2022 року позивач склала заповіт на користь відповідача. Але потім син позивача сказав, щоб вони оформили так, щоб квартиру у відповідача ніхто не забрав і вони поїхали до нотаріуса ОСОБА_6 , яка сказала, що не робить договори довічного утримання. Позивач не була проти і тільки тому вони уклали договір дарування квартири. Після укладення договору вони проживали разом у квартирі і вона та її повнолітня дочка надавали ОСОБА_1 догляд. Претензій вона не мала.

Наприкінці серпня 2022 року ОСОБА_1 , яка вийшла на прогулянку, забрала сусідка на ім`я ОСОБА_12 і відвела до ОСОБА_13 і там вона досі живе. Позивача з квартири ніхто не виганяв, майже всі її речі знаходяться в квартирі. ОСОБА_1 після того як пішла приходила за речами, відповідач кликала її додому, оскільки вона її не виганяла та за те, що вона подарувала квартиру мала намір її доглядати.

Представник відповідача адвокат Молочок А.О. просив в задоволенні позову відмовити. Пояснив, що відповідач оформила квартиру на себе, право власності зареєстровано за нею, вона оплачує комунальні послуги. Позивач не довела наявність усієї сукупності обставин, які вказують на помилку. Також представник відповідача посилався на зміст підписаного сторонами та нотаріально посвідченого договору, що само по собі на його думку доводить відсутність помилки дарувальника.

Третя особа в судові засідання не з`являлась, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, про день, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши надані суду докази, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що за договором дарування від 23.07.2022 року, посвідченим приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріальною округу Дніпропетровської області, Романенко Т.В., підписаного сторонами та зареєстрованого в реєстрі за № 574, встановлено особи сторін, їх дієздатність та належність ОСОБА_1 квартири перевірено. ОСОБА_1 , подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої вчинення на її користь будь-яких дій майнового та немайнового характеру (п. 12). Сторони стверджують, що зміст цього договору, зміст зазначених у п. 15 статей Цивільного кодексу України (ст.ст. 182, 215-220, 225, 228-236, 717-728) та Сімейного кодексу України їм зрозумілі, питань, які б залишились нез`ясованими і незрозумілими для них, немає (п. 16) ( а.с. 22).

Право власності на квартиру зареєстровано на теперішній час за ОСОБА_3 (а с. 23).

Згідно медичної довідки ОСОБА_1 перебуває на "Д" нагляді в сімейного лікаря на 07.07.2022 року, гіпертонічна хвороба ІІ ст. 2 ст. ризик 3 ЗХС, діфузний кардіосклероз, СН 2 А, варикозна хвороба вен нижніх кінцівок, КВН ІІ А ст., остеохондроз шийного відділу (а.с. 55).

Згідно довідки щодо реєстрації № 3464 станом на жовтень 2022 року та витягів з реєстру територіальної громади у вказаній вище квартирі зареєстровані ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , а також ОСОБА_1 (а.с. 97-99).

Відповідач уклала договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами у жовтні 2022 року, а також договір про виготовлення технічної документації, виготовила технічний паспорт та інші документи (а.с. 100-106).

Долучені копії квитанції про оплату комунальних послуг у січні 2023 року за грудень 2022 року (а.с. 107).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що ОСОБА_1 вона знає давно, деякий час тому вона почала помічати, що її стан здоров`я погіршується і їй потрібна допомога, тому знайшли ОСОБА_3 ЇЇ привели до ОСОБА_1 , щоб вона їй допомагала. Час від часу свідок телефонувала ОСОБА_1 і все було нормально. Але 17.08.2022 року ОСОБА_3 подзвонила, що ОСОБА_1 її виганяє. Свідок прийшла і з`ясувала, що ОСОБА_1 скаржиться на те, що у неї немає грошей, її банківська картка з пенсією у ОСОБА_3 , яка їй гроші не дає. Потім через деякий час сусідка привела ОСОБА_1 до свідка додому і з того часу вона живе з нею. Додому вона повертатись не хоче, каже, що боїться ОСОБА_3 . Про те, що позивач хоче подарувати квартиру відповідачу вона ніколи не казала, їй тільки була потрібна допомога.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що як сусід завжди цікавився здоров`ям позивача і з весни 2022 року побачив погіршення. Йому здалося, що вона почала поводитись по іншому. Потім побачив, що до ОСОБА_1 стали ходити люди і вона скаржилася, що погано доглядають. В той же час він в квартирі позивача побачив багато людей, які там раніше не жили, відповідач переїхала туди зі своєю родиною і створили на думку свідка для ОСОБА_1 нестерпні умови проживання. З позивачем він знайомий більше двадцяти років, після смерті чоловіка вона проживала сама, син із нею не живе. Вона ніколи не казала, що мала намір подарувати квартиру і навіть не було мови про договір довічного утримання.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що з ОСОБА_1 вона знайома кілька років. У неї такий вік, що їй потрібен догляд, племінниці доглядати відмовились, а вже літом 2022 року вона помітила, що ОСОБА_1 почала плутатись, забувати. Зі слів ОСОБА_1 свідку відомо, що їй знайшли родину, яка буде доглядати і вона склала на них заповіт. А через деякий час свідку повідомили, що ОСОБА_1 уклала договір, який виявився договором дарування. ОСОБА_1 боїться відповідача та скаржилася на те, що їй сказали, що квартира вже їй не належить і, якщо вона буде сперечатися, то піде до психлікарні. З ОСОБА_1 свідок часто спілкувалася і стверджує, що вона взагалі не мала намір дарувати квартиру, вона навіть племінниці не дозволила квартиру продати, щоб та її доглядала. А про сторонніх осіб навіть мови не йшло, що вона комусь подарує квартиру. З вересні 2022 року ОСОБА_1 проживає у ОСОБА_15 , оскільки вона її запросила.

Свідок ОСОБА_10 , яка є тіткою чоловіка відповідача, суду повідомила, що ОСОБА_16 знає давно, вони постійно спілкувались. Коли та почала втрачати пам`ять, орієнтацію, то стало зрозуміло, що їй потрібна допомога і було вирішено знайти жінку, яка б їй допомагала. Свідок та ОСОБА_7 вирішили запропонувати це ОСОБА_3 , яка згодом повідомила, що згодна доглядати. В липні 2022 року ОСОБА_16 познайомили із ОСОБА_3 , цілий місяць вони робили для ОСОБА_1 все, вони надавали їй допомогу. ОСОБА_1 ніколи не говорила, що планує подарувати квартиру і це її єдине житло. А в серпні в квартиру переїхала відповідач із родиною, а потім ОСОБА_1 переїхала до ОСОБА_17 .

Свідок ОСОБА_11 , яка є дочкою відповідача, повідомила, що з червня 2022 року вона з матір`ю доглядали за ОСОБА_1 . Купали її, готували їжу, залишались ночувати з її дозволу. Потім у неї виникло бажання укласти договір дарування, оскільки це їй порадив син. Через деякий час після укладення договору дарування ОСОБА_1 забрала до себе її подруга, а ОСОБА_3 позивача не виганяла і не відмовлялась її доглядати. Мати свідка і потім казала позивачу, що буде їй допомагати, надавати фінансову допомогу, в цій же квартирі буде доглядати, а ОСОБА_1 натомість дарує до своєї смерті їй квартиру.

ОСОБА_5 , який є чоловіком відповідача, пояснив, що з позивачем його та його дружину познайомила ОСОБА_10 . Вони з дружиною вирішили, що будуть допомагати позивачу і що в обмін на договір дарування квартири вона в цій квартирі буде проживати і вони будуть її доглядати довічно.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За правилом ч. 1 ст. ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Щодо визнання недійсним договору дарування.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, в редакції станом на час укладення оспорюваного правочину, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення (роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в абз. 2 п. 19 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9).

У постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 року у справі № 6-372цс16, а також у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 645/10160/15-ц, від 03.05.2018 року у справах № 465/826/13-ц та № 334/7904/15-ц, від 18.11.2020 року у справі № 202/2578/19 зроблено такий висновок: особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Спір між сторонами виник щодо вчиненого правочину договору дарування об`єкта нерухомості за наступних обставин:

Судом встановлено, що 23.07.2022 року між позивачем та відповідачем був укладений договір дарування квартири, яка розміщена за адресою АДРЕСА_1 , договір посвідчено приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріальною округу Дніпропетровської області Романенко Т.В., підписано сторонами, він зареєстрований в реєстрі за № 574.

Відповідно, предметом спору у даній справі є оспорювання позивачем правочину у виді договору дарування об`єкта нерухомого майна з підстав, які вона вказала в мотивувальній частині позовної заяви, а саме з підстави помилки в природі правочину.

Помилка - це в даному випадку неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладання договору дарування замість договору довічного утримання.

На час укладення договору дарування позивач досягла віку 79 років, що підтверджується копією її паспорту (а.с. 5), має низку хвороб, наявність яких підтверджена медичною довідкою, потребувала в зв`язку з цим стороннього догляду та допомоги, що також підтвердили усі допитані в судовому засіданні свідки та не заперечувала відповідач, неодноразово наполягаючи, що буде продовжувати надавати ОСОБА_1 догляд. Згідно наданої довідки про зареєстрованих у квартирі осіб, на момент укладання договору позивач була зареєстрована в квартирі одна, а тому, враховуючи викладене вище, можна дійти висновку, що позивач є одинокою особою, яка потребує сторонньої допомоги у зв`язку зі станом здоров`я.

На момент укладення договору фактично квартира не була передана дарувальником обдарованому та до певного часу ОСОБА_1 продовжувала проживати в ній, відчужуване майно є єдиним житлом позивача, що підтвердили сторони в судовому засіданні та вказане не протирічить матеріалам справи.

Додатково суд звертає увагу на покази свідків з боку відповідача ОСОБА_11 , ОСОБА_5 . До твердження ОСОБА_11 про те, що у ОСОБА_1 виникло бажання укласти саме договір дарування квартири суд ставиться критично, оскільки це не підтверджено іншими свідками та матеріалами справи. ОСОБА_5 пояснив, що вони з дружиною вирішили, що будуть допомагати позивачу і що в обмін на договір дарування квартири вона в цій квартирі буде проживати і вони будуть її доглядати довічно.

Від допиту нотаріуса відповідач та її представник в судовому засіданні відмовились. Суд, ознайомившись зі змістом договору дарування, який фактично є стандартним, враховуючи пояснень сторін та оцінюючи покази свідків, доходить висновку, що позивачу нотаріусом фактично не роз`яснювалися наслідки такого правочину, як договір дарування.

Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд. Виходячи з викладеного вище, в процесі судового розгляду знайшло своє підтвердження те, що позивач уклала спірний договір під впливом помилки, оскільки вважала, що відповідач після укладення договору буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялась в природі правочину і відповідно оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним.

Твердження представника ОСОБА_3 про недоведеність позиції позивача протирічить встановленим обставинам справи. Фактично заперечення самої ОСОБА_3 проти позову зводяться до того, що вона не відмовляється і не відмовлялась надавати ОСОБА_1 допомогу довічно, що само по собі підтверджує наявність помилки позивача при укладенні правочину за яким вона фактично позбулася єдиного житла. При цьому суд не може стверджувати, що натомість між сторонами укладено договір довічного утримання, оскільки існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 таких правовідносин вже після укладення договору дарування нічим не підтверджено.

Те, що відповідач здійснює оплату комунальних послуг жодним чином не спростовує наявність помилки, тим більше, що надані суду квитанції відносяться до часу коли спір перебував вже на розгляді у суді і коли ОСОБА_3 вже переоформила документи та договори на себе і зареєструвала в квартирі свою малолітню дочку. Вказані обставини жодним чином не підтверджують доводи відповідача.

Законодавство визначає певний перелік можливих способів захисту порушеного права (ст. 16 ЦК України). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в чинній на час ухваленні рішення суду редакції, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, відповідні права повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації.

Тож, оскільки суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимоги позивача про визнання договору дарування недійсним, який став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, обґрунтованими є і вимога позивача про скасування та припиненням державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі, згідно положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 992,40 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265-268 ЦПК України, на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, третя особа - приватний нотаріус Кам`янського районного нотаріального округа Дніпропетровської області Романенко Тетяна Володимирівна - задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір дарування квартири від 23 липня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріальною округу Дніпропетровської області Романенко Тетяною Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 574, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , з одночасним скасуванням та припиненням державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 09.02.2023 року

Суддя Вільногірського міського суду

Дніпропетровської області І.А.Ілюшик