Постанова

від 01.06.2023 по справі 174/467/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4350/23 Справа № 174/467/22 Суддя у 1-й інстанції - Ілюшик І.А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Барильської А.П.,

суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І.,

за участю секретаря Заворотного К.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_1 адвоката Молочок Андрія Олександровича,

на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2023 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Романенко Тетяна Володимирівна про визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2022 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 ,третя особа:приватний нотаріусКам`янського районногонотаріального округуДніпропетровської областіРоманенко Т.В.,про визнання недійсним договору дарування, укладеного 23 липня 2022 року між нею та відповідачем, квартири АДРЕСА_1 від 23 липня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріальною округу Дніпропетровської області Романенко Тетяною Володимирівною, зареєстрованого в реєстрі за № 574, який, в силу ст.ст. 229, 717 ЦК України, укладений нею під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки позивач вважала, що укладає договір довічного утримання, внаслідок чого позивач вважає спірний договір недійсним та таким, що не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Тому, посилаючись на ст.ст. 203, 216, 236 ЦК України, просила визнати його недійсним з одночасним скасуванням та припиненням державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру. (а.с.2-4).

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені повністю. Визнано недійсним договір дарування квартири від 23 липня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріальною округу Дніпропетровської області Романенко Тетяною Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 574, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , з одночасним скасуванням та припиненням державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вирішено питання розподілу судових витрат. (а.с.113-116).

Не погодившисьз рішеннямсуду, ОСОБА_1 через свогопредставника адвоката МолочокА.О.звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на не повне з`ясування судом обставини справи, які є недоведеними позивачем, що суд визнав встановленими та дійшов невірного висновку про задоволення вимог позивача, що є порушенням норм як матеріального, так і процесуального права та підставою для скасування рішення суду в цілому (а.с.124-130).

Інші учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались та відзивів не подавали.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині скасування та припинення державної реєстрації ОСОБА_1 на спірну квартиру з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що за договором дарування від 23 липня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріальною округу Дніпропетровської області, Романенко Т.В., зареєстрованого в реєстрі за № 574, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . ( а.с. 22). Право власності на квартиру зареєстровано на теперішній час за ОСОБА_1 (а с. 23).

Згідно медичної довідки, станом на 07 липня 2022 року, ОСОБА_2 перебуває на "Д" нагляді в сімейного лікаря, має захворювання: гіпертонічна хвороба ІІ ст. 2 ст. ризик 3 ЗХС, діфузний кардіосклероз, СН 2 А, варикозна хвороба вен нижніх кінцівок, КВН ІІ А ст., остеохондроз шийного відділу (а.с. 55).

Згідно довідки щодо реєстрації № 3464, станом на жовтень 2022 року, та витягів з реєстру територіальної громади, у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 (а.с. 97-99).

Відповідач уклала договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами у жовтні 2022 року, а також договір про виготовлення технічної документації, виготовила технічний паспорт та інші документи (а.с. 100-106).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами виник щодо вчиненого правочину договору дарування об`єкта нерухомості, де предметом спору є оспорювання позивачем правочину у виді договору дарування об`єкта нерухомого майна з підстав помилки в природі укладного нею правочину, застосувавши до спірних правовідносин норми ст.ст.202,203,215,229 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для визнання договору дарування недійсним який, за правилами ст. 236 ЦК України, є недійсним з моменту його укладення, оскільки в судовому засіданні першої інстанції знайшло своє підтвердження наявність домовленості між сторонами правочину щодо довічного утримання відповідачем позивача, що підтвердили допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та відповідач по справі ОСОБА_1 , яка не тільки не заперечувала наявність таких домовленостей з позивачем, а і, скориставшись помилкою позивача при укладенні спірного договору, вселилась до спірної квартири зі своєю донькою, сплачуючи комунальні платежів за цією адресою, однак домовленості з позивачем стосувались договору довічного утримання, наслідком укладення якого є утримання та догляд за власником майна і перехід права власності від власника майна до доглядальника вже після смерті особи, за якою встановлено умовами договору такий догляд, а не раніше, ще при житті власника, з вселенням та користуванням майном позивача, що належить їй на праві приватної власності.

При цьому судом першої інстанції вірно застосовані, в силу положень ст. 263 ЦПК України, висновки Верховного Суду Україні, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року, у справі №6-372цс16 та Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року, у справі №645/10160/15-ц, від 03 травня 2018 року у справі №465/826/13-ц, від 18 листопада 2020 року у справі №202/2578/19.

Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_2 в частині скасування та припинення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , з огляду на наступне.

За змістом частини 1 статті 316ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до норм статті 328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно зі статтею 41 Конституції України, частинами 1, 2 статті 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ці положення закону кореспондуються зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право вільно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до статті 26Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми закону в чинній редакції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, само по собі рішення суду про визнання недійсним договору, на підставі якого проведено державну реєстрацію права, є підставою для проведення державним реєстратором чи іншою уповноваженою посадовою особою державної реєстрації припинення речового права.

Враховуючи, що у цій справі одночасне визнання цим рішенням речових прав за позивачем на спірну квартиру не проводиться, оскільки, в силу ст. 216 ЦК України, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, тому і скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на підставі недійсного договору дарування діючим Законом про державну реєстрацію речових прав не передбачено, а це судове рішення є підставою для внесення змін відомостей про попереднього власника спірної квартири, тобто позивача ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, які досліджувались судом першої інстанції і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтами норм матеріального права.

За змістом статей 12, 13, 81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом вірно встановлений характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи та норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, однак не вірно вирішено вимогу щодо скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , проведеної на підставі недійсного договору дарування, та в цій частині суд припустився помилки, вважаючи таке скасування можливим, всупереч положенням ст.ст. 26,37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що є підставою для застосування колегією суддів вимог ст. 376 ЦПК України та скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині з ухваленням нового про відмову у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Молочок Андрія Олександровича задовольнити частково.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2023 року - скасувати в частині скасування та припинення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: А.П.Барильська

Судді: С.А.Зайцева

Ж.І.Максюта