Рішення

від 13.02.2023 по справі 161/15873/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/15873/22

Провадження № 2/161/114/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кирилюк В.Ф.,

розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадженняу письмовомупровадженні вмісті Луцьку цивільну справу за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

В С Т А Н О В И В:

11 листопада 2022 року Заступник керівника Луцької окружної прокуратури (далі прокурор, представник позивача) в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся (далі позивач) в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення безпідставно збережених коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 січня 2017 року відповідач набула право власності на об`єкт нерухомого майна приміщення для спортивного інвентарю /літер А-1/ площею 43 кв.м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_2 ).

Вказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 0710100000:31:180:0005. Вказана ділянка до 10 вересня 2013 року перебувала в оренді ВКФ «Інтегро» у формі ТзОВ і була повернута орендодавцю (Луцька міська рада) у зв`язку із закінченням строку оренди.

Крім того, на підставі рішення Луцької міської ради від 27 листопада 2019 року №66/27 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005, в результаті якого утворилися дві ділянки - 0710100000:31:180:0046, яка перебуває в користування ВКФ «Інтегро» у формі ТзОВ», а також 0710100000:31:180:0045, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 .

Прокурор зазначає, що відповідач протиправно не оформляла правовстановлюючі документи на земельну ділянку, зокрема договір оренди. У зв`язку з цим відповідач безпідставно не сплачувала орендні платежі за неї.

Посилаючись на положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави», прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 22771,13 грн. за безпідставне користування земельною ділянкою, які розраховані за період з 27 червня 2020 року (дата державної реєстрації речових прав Луцької міської ради на ділянку) по 01 листопада 2022 року.

Відповідач у письмовому відзиві позов заперечила. Узагальнені доводи позивача зводяться до того, що Луцька міська рада ухиляється від укладення з нею договору оренди, а також уповноважені податкові органи не нараховували та не вимагали від неї сплачувати плату за землю у вигляді орендної плати, не надсилали їй відповідні податкові повідомлення-рішення.

У відповіді на відзив та письмових запереченнях на позов сторони підтвердили свої попередні позиції, які висловлені у позові та відзиві відповідно.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, з таких підстав.

Судом встановлено, 11 січня 2017 року відповідач, на підставі договору купівлі-продажу від 10 січня 2017 року посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ващук В.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за №23, набула право власності на об`єкт нерухомого майна приміщення для спортивного інвентарю /літер А-1/ площею 43 кв.м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_2 ) (а.с.11-14).

Вказане нерухоме майно знаходилося на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005. Ця ділянка до 10 вересня 2013 року перебувала в оренді ВКФ «Інтегро» у формі ТзОВ і була повернута орендодавцю (Луцька міська рада) у зв`язку із закінченням строку оренди (а.с.11-19).

Крім того, на підставі рішення Луцької міської ради від 27 листопада 2019 року №66/27 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005, в результаті якого утворилися дві ділянки - 0710100000:31:180:0046, яка перебуває в користування ВКФ «Інтегро» у формі ТзОВ», а також 0710100000:31:180:0045, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 (а.с.21).

Відповідач не укладала з Луцькою міською радою договору оренди земельною ділянкою 0710100000:31:180:0045, а також не сплачувала будь-які платежі за неї, що відповідачем не заперечується (а.с.25-37).

Згідно здійсненого позивачем розрахунку, розмір безпідставно збережених відповідачем коштів за період за користування земельною ділянкою починаючи з 27 червня 2020 року по 01 листопада 2022 року становить 22771,13 грн. Розрахунок здійснений виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 323760,30 грн. та ставки плати за землю у 3%, яка встановлена на території Луцької міської територіальної громади (а.с.24).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

В першу чергу суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам прокурора про наявність у нього підстав для здійснення представництва інтересів держави.

Згідно ч.2 ст.2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до ст.ст. 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 4 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У частинах третій-четвертій статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя згідно п.3 ч.2 ст.129 Конституції України.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема відповідно до ч.3 ст.23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звертаючись до суду з позовною заявою, послався на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", Рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99. В обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді прокурор зазначив, що станом на час подання прокурором позову, Підгайцівською сільською радою самостійно не заявлено такого позову, а отже допущено бездіяльність органом, уповноваженим на виконання функцій у спірних правовідносинах, що виражається у не здійсненні належним чином контролю за додержанням земельного законодавства на відповідній території та отримання плати за використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів. При цьому, на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" місцевою прокуратурою попередньо повідомлено Підгайцівську сільську раду про звернення із позовною заявою до суду в інтересах держави в особі зазначеного органу (а.с.11).

З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, суд дійшов висновку, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", представництва інтересів держави у суді, обґрунтував та довів бездіяльність компетентного органу.

Що стосується позовних вимог по суті, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються, зокрема, положеннями Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Господарського кодексу, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст. 93 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Частинами 1, 2 ст. 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник чи орендар земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Оскільки будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач є власником чи постійним землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:31:180:0045 не надано, відповідач не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому формою здійснення плати за землю для нього як особи, яка користується земельною ділянкою, є орендна плата (Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №922/3208/19).

З огляду на встановлене, суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під належним їй нерухомим майном, проте відповідач вказані дії не вчинила, фактично користуючись цією ділянкою, плату за користування якою у встановленому законодавчими актами розмірі не вносила у період з 27 червня 2020 року по 01 листопада 2022 року.

Предмет позову у даній справі становить вимога позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку без оформлення документів, які би посвідчували право користування нею.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави (ч. 1 ст. 1214 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зі змісту ст. 1212 ЦК України слідує, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, є факт набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов`язково має бути наявною відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Отже, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15, №922/5468/14.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, зокрема, викладеної у постановах від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 11.06.2019 у справі №922/551/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з`ясувати, зокрема, чи є земельна ділянка об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою.

При цьому, згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункт 71).

Таким чином витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативно-грошову оцінку, що є основою для розрахунку орендної плати.

З матеріалівсправи вбачається,спірна земельнаділянка є сформованою, має кадастровий номер, чітко визначені межі та площу.

В матеріалах справи наявна інформації із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відомості з якого є обов`язковими при визначенні орендної плати, згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 323760,30 грн. (а.с.23).

В даних правовідносинах мова йде про стягнення з відповідача безпідставно збережених ним сум орендної плати, яку вони мали б сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою, тому площа цієї фактично використовуваної земельної ділянки має визначальне значення для розрахунку таких сум.

Відтак, має значення площа, яку фактично використовувала відповідач і підтвердження її належними доказами.

Також, на необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користувалася особа, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження (визначення меж, площі та конфігурації) земельної ділянки звернула увагу Велика Палата у постанові від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, а також Верховний Суд у постанові від 20.12.2019 у справі №917/266/19.

На необхідності достеменного встановлення розміру земельної ділянки, яка використовується відповідачем (чи користується відповідач земельною ділянкою лише у межах належних йому об`єктів нерухомого майна або більшою площею, а отже, чи не ґрунтується на припущеннях площа, яку покладено в основу обрахунку заявленої до стягнення суми), наголосив також Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 року у справі №924/196/19.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №924/730/20 зазначено, що основні критерії, які ідентифікують земельну ділянку, - площа, цільове призначення, категорія земель і кадастровий номер. Оскільки відповідачами не було сформовано земельну ділянку іншої площі та конфігурації, тому вони відповідно до положень статті 120 ЗК України користуються земельною ділянкою саме тієї площі, яка була сформована та використовувалася попереднім власником об`єкта нерухомого майна.

Як свідчать матеріали справи позивачем, згідно розрахунку розміру орендної плати, здійснено нарахування на площу земельної ділянки у розмірі 0,1383 га.

В свою чергу відповідач не довела суду, що вона не користувалася даною земельною ділянкою, а також не надала суду доказів на спростування використання земельної ділянки саме такою площею як зазначає прокурор.

З огляду на зазначене, суд вважає доведеною та такою, що підтверджується належними доказами обставину користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,1383 га., а також визнає обґрунтованим розрахунок розміру безпідставно збережених коштів, який здійснений прокурором за період з 27 червня 2020 року по 01 листопада 2022 року, виходячи з нормативно-грошової оцінки ділянки (а.с.24).

Оскільки свого контрозрахунку на розрахунок прокурора відповідач не надала, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, стягнувши з відповідача безпідставно збережені кошти в сумі 22771,13 грн.

Доводи відповідача про бездіяльність Луцької міської ради стосовно оформлення з нею договору оренди земельної ділянки, не надсилання їй податкових повідомлень-рішень про нарахування плати за землю, не спростовує того факту, що вона користувалася земельною ділянкою, не вносячи жодної плати за це на користь бюджету, тобто безпідставно зберегла належні позивачу кошти, які і стягуються з неї.

У зв`язку з повним задоволенням позову, на підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури слід також стягнути судовий збір у розмірі 2481,00 грн., який був сплачений при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Луцької міської ради безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі 22771,13 грн. (двадцять дві тисячі сімсот сімдесят одна гривня тринадцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Волинської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є Держава в особі Луцької міської ради, адреса: Волинська область, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького.ю 19, код ЄДРПОУ 34745204.

Представником позивача є Заступник керівника Луцької окружної прокуратури, м. Луцьк, вул. Винниченка, 13, код ЄДРПОУ 02909915.

Відповідачем у справі є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складений та підписаний 14 лютого 2023 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.Ф. Кирилюк