Постанова

від 01.05.2023 по справі 161/15873/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/15873/22 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/438/23 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтував тим, що 11 січня 2017 року відповідачка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме приміщення для спортивного інвентарю /літера А-1/ площею 43 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_2 ).

Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005. Вказана земельна ділянка до 21 травня 2019 року перебувала в оренді ВКФ «Інтегро» у формі ТзОВ і була повернута орендодавцю Луцькій міській раді у зв`язку із закінченням договору оренди.

Крім того 27 листопада 2019 року Луцька міська рада прийняла рішення № 66/27 про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005, внаслідок чого утворилися дві земельні ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046, яка перебуває у користуванні ВКФ «Інтегро» у формі ТзОВ та з кадастровим номером 0710100000:31:180:0045, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 .

Право комунальної власності за Луцькою міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:31:180:0045 в Державному земельному кадастрі зареєстровано 24 червня 2020 року та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 червня 2020 року.

Прокурор також зазначив, що ОСОБА_1 протиправно не оформляла правовстановлюючі документи на земельну ділянку, зокрема договір оренди, і не сплачувала орендну плату.

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив суд стягнути з відповідачки в користь позивача 22771,13 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, які розраховані за період з 27 червня 2020 року (дата державної реєстрації речових прав Луцької міської ради на земельну ділянку) і до 01 листопада 2022 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2023 року у цій справі позов задоволено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в користь Луцької міської ради безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі 22771,13 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Волинської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2481 грн.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Луцької окружної прокуратури просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Апеляційну скаргу відповідачки слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачка ОСОБА_1 , яка фактично користувалася земельною ділянкою, зобов`язана сплатити за користування цією земельною ділянкою відповідну плату.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Надаючи правову підставу звернення прокурора в інтересах держави, суд першої інстанції правильно врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, та дійшов висновку, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», представництва інтересів держави у суді, обґрунтував та довів бездіяльність компетентного органу.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 січня 2017 року набула право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме приміщення для спортивного інвентарю /літер А-1/ площею 43 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_2 ) (а. с. 11-14).

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005. Ця земельна ділянка до 10 вересня 2013 року перебувала в оренді ВКФ «Інтегро» у формі ТзОВ і була повернута орендодавцю Луцькій міській раді у зв`язку із закінченням строку договору оренди (а. с. 11-19).

Судом також встановлено, що рішенням Луцької міської ради від 27 листопада 2019 року № 66/27 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005 на дві земельні ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046, яка перебуває у користуванні ВКФ «Інтегро» у формі ТзОВ, а також з кадастровим номером 0710100000:31:180:0045, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 (а. с. 30).

Відповідачка ОСОБА_1 , яка фактично користувалася цією земельною ділянкою, не сплачувала будь-які платежі за користування цієї ділянки, що не заперечує сама відповідачка (а. с. 25-37).

Згідно з наданим розрахунком розмір безпідставно збережених відповідачкою коштів за користування земельною ділянкою, починаючи з 27 червня 2020 року і до 01 листопада 2022 року, складає 22771,13 грн (розрахунок проведений з врахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 323760,30 грн та ставки плати за землю у три проценти, яка встановлена на території Луцької міської територіальної громади) (а. с. 24).

Статтею 14Конституції Українивизначено,що земляє основнимнаціональним багатством,що перебуваєпід особливоюохороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 ЗК України). Підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини 1 статті 141 ЗК України).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до частини 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Як передбаченостаттею 125ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) зроблено висновок про те, що за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (пункти 79, 81, 82 постанови).

При цьому судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 , набувши у власність нерухоме майно, не оформила право користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване це майно, але фактично користувалася цією земельною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставне збереження відповідачкою коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, та вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин саме приписи статей 1212 - 1214 ЦК України, оскільки для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

За таких обставин та з врахуванням того, що у період з 27 червня 2020 року (дата державної реєстрації речових прав Луцької міської ради на земельну ділянку) і до 01 листопада 2022 року відповідачка не здійснювала оплату за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться її нерухоме майно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідачки в користь позивача слід стягнути 22771,13 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Та обставина, що договір оренди земельної ділянки не був укладений між відповідачкою ОСОБА_1 і Луцькою міською радою, яка не прийняла відповідне рішення про надання земельної ділянки в оренду відповідачці ОСОБА_1 , не звільняє останню від внесення відповідної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді