Постанова

від 21.12.2022 по справі 404/8483/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 грудня 2022 року м. Кропивницький

справа № 404/8483/18

провадження № 22-ц/4809/1066/22

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Карпенка О. Л. (головуючого, судді-доповідача), Дьомич Л. М., Мурашка С. І.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: 1) ОСОБА_2 ,

2) ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1)Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

2)Міська рада м. Кропивницького,

розглянув упорядкуспрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Варакіна Н.Б.) від 21 липня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

06 грудня 2018 року ОСОБА_1 пред`явила позов до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відновлення межі земельної ділянки.

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 листопада 2010 року № 011039000808 вона є власницею земельної ділянки, кадастровий номер 3510100000:33:212:0027, яка розташована по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3510100000:33:212:0012 з 2012 року належить ОСОБА_2 , яка у вересні 2017 року розпочала роботи по будівництву паркану на фундаментній основі. Позивачка вважає, що частково роботи по зведенню паркану проводяться відповідачкою на належній їй земельній ділянці, що підтверджується повідомленням Управління архітектурно будівельного контролю міської ради міста Кропивницького про часткове накладення меж цих земельних ділянок. Крім того, на час відведення відповідачці земельної ділянки на місцевості, в порушення нормативно-правових актів, з позивачкою, як суміжним землевласником, межі земельної ділянки не узгоджувалися.

Після відкриття судом провадження у справі позивачка подала позовну заяву у новій редакції в якій, окрім обставин про які вона вказувала раніше, додатково зазначила, що кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:33:212:0012 змінено на 3510100000:33:212:0078, а адресу ділянки змінено: з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 .

13 листопада 2018 право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_3 .

У зв`язку з цим позивачка просила суд зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою за кадастровим номером 3510100000:33:212:0027 та відновити межі цієї земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 липня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Суд мотивував своє рішення тим, що позивачка не довела ту обставину, що огорожа зведена відповідачами на її земельній ділянці, а також не довела факт порушення будь-яким способом меж її землеволодіння. Суд не встановив фактів створення відповідачами перешкод позивачці у користуванні її земельною ділянкою.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзивів на неї

Позивачка ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 липня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що, на думку заявниці, суд не був неупередженим у цій справі, виявляв лояльність щодо сторони відповідача, що виявилося у необґрунтованому призначенні в черговий раз експертизи за клопотанням представника одного з відповідачів, прийнятті до уваги доказів і доводів сторони відповідача та ігнорування доказів, які надав позивач, порушення строків розгляду справи.

Позивача не погоджується з тим, що суд не взяв до уваги висновок земельно-технічної експертизи від 25 вересня 2020 року, вважаючи, що наведені судом аргументи його відхилення непереконливими, а також вказує на те, що суд не врахував результатів перевірки, проведеної Управлінням ДАБК Міської ради міста Кропивницького у 2018 році, якою встановлено накладення меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3510100000:33:212:0027 ( АДРЕСА_1 ) і 3510100000:33:212:0078 ( АДРЕСА_2 ).

Позивачка припускає, що під час внесення відомостей до Національної кадастрової системи про її земельну ділянку та земельну ділянку ОСОБА_2 били внесенні зміни у координати поворотних точок земельних ділянок на користь останньої.

Крім того, на думку позивачки, Кіровоградська міська рада не мала права приймати рішення від 28 грудня 2004 року № 1370, яким погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 912,49 кв. м ОСОБА_2 так, як на той час самого проєкту ще не існувало. Суд мав визнати недійсним вказане рішення ради в частині п. 9.

Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Іванов О. В. підтримали апеляційну скаргу.

21 грудня 2022 року від представника позивачки адвоката Іванова О. В. засобами системи «Електронний суд» до апеляційного суду надійшло клопотання про витребування доказу, а саме інвентаризаційної справи на будівлі та земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Цей доказ представник позивачки просить витребувати у Кіровоградського ОБТІ на підтвердження місця розташування колишніх майстерень, на місці яких позивачка здійснила нове будівництво.

Ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у задоволенні клопотання відмовлено у зв`язку з тим, що відомості, які бажає з`ясувати позивачка шляхом дослідження нового доказу, не стосуються предмета спору, а вказані обставини не зазначалися нею як підстави позовних вимог.

Крім того, 21 грудня 2022 року від представника позивачки адвоката Іванова О. В. засобами системи «Електронний суд» до апеляційного суду надійшло клопотання про доручення до справи доказів, а саме: 1) надані 24 вересня 2015 року Кіровоградською міською радою за № 3093 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки. Об`єкт реконструкції магазину по АДРЕСА_1 з будівництвом добудови та надбудови мансардового поверху під адміністративні, торгівельно-побутові приміщення; 2) фотографію магазину по АДРЕСА_1 з добудовою; фотографію магазину по АДРЕСА_1 зі зруйнованою добудовою. Ці докази представник позивачки просить залучити для доведення знищення майна позивачки відповідачами.

Ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у прийнятті до розгляду нових доказів відмовлено у зв`язку з тим, що вони подані позивачем поза процесуальним строком та без обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції.

21 грудня 2022 року від представника позивачки адвоката Іванова О. В. засобами системи «Електронний суд» до апеляційного суду надійшло клопотання про призначення земельно-технічної експертизи.

Ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у задоволенні клопотання відмовлено.

Представник відповідачки ОСОБА_3 адвокати Ляшенко - Гаркуша О. В. і Нєфьодов О. О. заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, вони вважають їх безпідставними. Сама відповідачка ОСОБА_3 особисто в судове засідання не з`явилася.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Ляшенко Гаркуша О. В. в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала. Сама відповідачка ОСОБА_2 особисто в судове засідання не з`явилася.

Інші учасники справи повідомлені судовими повістками про час, дату й місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення їм поштових відправлень (судових повісток) № 2500800246504, № 2500800246539, № 2500800246520, відповідно, але явку своїх представників у судове засідання не забезпечили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини справи:

17 вересня 2000 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С. С. Згідно з п. 1 цього договору ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 купила 27/1000 частин нежитлового приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1 до складу якого входить приміщення магазину літера «Б». Пунктом 2 договору передбачено, що нежитлове приміщення, частина якого в зазначеній долі відчужується за цим договором, в цілому складається з: цегляного приміщення магазину, зазначеного в плані під літ «Б», загальною площею 31,2 кв.м, майстерень, зазначених в плані під літ. «Л,М.», розташовано на земельній ділянці розміром 1253,1 кв.м.

30 липня 2002 року Кіровоградська міська рада та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки, згідно з яким орендодавець надає у тимчасове довгострокове на умовах оренди користування терміном на десять років з дати нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору земельну ділянку площею 206,5 кв.м, для розміщення магазину, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законодавством порядку. Договір посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Водяницькою А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 3442 від 30 липня 2002 року.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 січня 2010 року,укладеного між територіальною громадою міста Кіровограда, в особі Кіровоградської міської ради та ФОП ОСОБА_1 , остання являється власником земельної ділянки за кадастровим номером3510100000:33:212:0027, загальною площею 0,0206 кв.м для розміщення магазину, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності позивачки на цю земельну ділянку підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку, зареєстрованим 03 листопада 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011039000808.

Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складанню державного акта на право власності на земельну ділянку ФОП ОСОБА_1 , для розміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлену 2010 року (договір замовлення від 09.02.2010), ФОП ОСОБА_5 , поворотні точки та межі земельної ділянки встановленні по існуючій загорожі (абзац 6). Згідно з актомвстановлення в натурі та погодження меж земельної ділянки від 25 лютого 2010 року «поворотні точки меж земельної ділянки встановленні по наявній загорожі. Межові знаки передано землекористувачу. Землекористувача про відповідальність за зберігання межових знаків попереджено».

Крім того, суд встановив, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії № 49122, видано на підставі рішення Кіровоградської міської ради від 28 грудня 2004 року № 1370, зареєстрованого 20 червня 2012 року за № 351010001002690, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0,0912 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер цієї земельної ділянки 3510100000:33:212:0012.

13 листопада 2018 року було зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3510100000:33:212:0078, призначеної для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,0912 га, місце розташування ділянки: АДРЕСА_1 (номер запису про право в Державному реєстрі речових прав 28888).

Земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:33:212:0012, площею 0,0912 га та земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:33:212:0078, площею 0,0912 га, є однією і тією ж самою земельною ділянкою, зміна в кадастровому номері якого відбулася внаслідок виправлення технічної помилки в Державному земельному кадастрі було присвоєно новий кадастровий номер (лист відділу у Кіровоградському районі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 27 вересня 2017 року № С-116/143-17).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Відповідно до частин 1, 2 та 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимогі заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду відповідає.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 та 2ст. 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4ст. 10 ЦПК Україниі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст.15, ч. 1 ст.16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції Українинаголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1ст. 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1ст. 321 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (ч. 1 ст. 375 ЦК України).

Частинами 1 та 2ст. 78 ЗК Українивизначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок (ч. 5 ст. 106 ЗК України).

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповіднодо ст.158ЗК Україниземельні споривирішуються судами,органами місцевогосамоврядування. Виключносудом вирішуютьсяземельні спориз приводуволодіння,користування ірозпорядження земельнимиділянками,що перебуваютьу власностігромадян іюридичних осіб,а такожспори щодорозмежування територійсіл,селищ,міст,районів таобластей. Органимісцевого самоврядуваннявирішують земельніспори умежах територіїтериторіальних громадщодо межземельних ділянок,що перебуваютьу власностіі користуваннігромадян,обмежень увикористанні земельта земельнихсервітутів,додержання громадянамиправил добросусідства,а такожспори щодорозмежування межрайонів умістах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Щодо суті спору.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивачка в позовній заяві стверджувала про порушення її права власності на земельну ділянку, а саме порушення відповідачами меж її земельної ділянки шляхом зведення паркану з природного каменю на фундаменті частково на належній їй ділянці землі, а також шляхом самовільного перенесення меж цієї земельної ділянки.

Відповідачі не визнали стверджувальні позивачкою обставини.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання тлумачення ст. 55 Конституції України, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, зокрема, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. 78 ЦПК України про допустимість доказів суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін й інших осіб, які беруть участь у справі. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони.

На підтвердження реальності порушення свого права власності на земельну ділянку з кадастровим номером3510100000:33:212:0027 загальною площею 0,0206 кв.м для розміщення магазину, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , позивачка подала до суду першої інстанції лист Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Міської ради міста Кропивницького (далі Управління) від 02 жовтня 2018 року № 01-46/435 про розгляд звернення ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 8).

З цього листа вбачається, що Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Міської ради міста Кропивницького за заявою ОСОБА_1 здійснювало перевірку законності виконання ОСОБА_2 робіт зі зведення паркану за адресою: АДРЕСА_1 , але підстав для здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю не знайшлося.

Водночас у цьому листі Управління вказало:

«В той же час, під час здійснення перевірки, серед іншого було встановлено накладення меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3510100000:33:212:0078 та 3510100000:39:307:027 по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Основним спірним питанням викладеним у Вашому зверненні є встановлення меж суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що не відноситься до компетенції Управління, тому за захистом свого порушеного права вам необхідно звернутися до суду в порядку статті 4 Цивільного процесуального кодексу України».

Інших доказів, які б підтверджували зведення відповідачами паркану на належній позивачці ділянці землі, а також самовільного перенесення меж її земельної ділянки в матеріалах справи немає, а відповідачі ці обставини не визнали.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з оцінкою листа Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Міської ради міста Кропивницького від 02 жовтня 2018 року № 01-46/435, яку надав суд першої інстанції.

Висловлене Управлінням твердження про накладення меж двох земельних ділянок видається необґрунтованим так, як не зазначається спосіб, яким ця обставина була встановлена, а також місце та площа такого накладання.

Оскільки, відповідно до п. 6 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406, зведення на земельній ділянці парканів не потребує отримання дозвільних документів, то й такі дії не підлягають державному архітектурно-будівельному контролю з боку Управління (ч. 5 ст. 34, ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Крім того, Управління саме зазначило у листі, що воно не має компетенції в питанні встановлення меж суміжних земельних ділянок, а отже і встановлення фактів порушення меж землекористування оскільки правом проводити контрольне геодезичне знімання об`єкті наділені лише особи, включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників або Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів. Відомості про те, що Управління залучало таких осіб до перевірки викладених у заяві ОСОБА_1 фактів відсутні.

Отже, вказаний доказ, яким позивачка обґрунтовувала свій позов, не є допустимим та достовірним, а викладене у ньому твердження про накладення меж двох земельних ділянок не заслуговує на увагу.

Інші наявні у справі докази в цілому, а також кожен з них окремо (зокрема, копії державних актів на право власності на земельні ділянки, технічні документації із землеустрою, матеріали виносу меж земельних ділянок на місцевості, ситуаційні плани, скриншоти із зображенням земельних ділянок на Публічній карті України тощо) не містять даних про зведення ОСОБА_2 або ж ОСОБА_3 паркану на земельній ділянці ОСОБА_1 , а також про здійснення ними у будь-який інший спосіб самозахоплення частини земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , яка належить позивачці.

Земельні ділянки з кадастровим номером3510100000:33:212:0027 за адресою: АДРЕСА_1 , та з кадастровим номером з кадастровим номером 3510100000:33:21:0012 (те ж саме, що земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:33:212:0078) за адресою: АДРЕСА_2 , є сформованими, оскільки на підставі технічної документації із землеустрою площу кожної із них, межі, їм присвоєно окремі кадастрові номери, а відомості про них внесено до Державного земельного кадастру.

Суд першої інстанції обґрунтовано констатував, що у справі відсутні докази накладення цих земельних ділянок (повного або часткового), а саме перехрещення сукупності ліній між поворотними точками, що утворюють замкнений контур і розмежовують ці земельні ділянки.

Доказів втрати або знищення межових знаків земельної ділянки площею 206,5 кв.м по АДРЕСА_1 , які встановлені і передані на зберігання ОСОБА_1 за актом від 25 лютого 2010 року (т. 1, а. с. 150), до суду теж не надано, а тапу підстав для відновлення меж земельної ділянки відсутні.

Позивач не погоджується, зокрема, з оцінкою, яку надав місцевий суд висновку експерта Київського НДІ судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 404/8483/18 від 25 вересня 2020 року № 4401/4402/19-27 (т. 2, а. с. 205 210).

Суд вважав висновок експертизи недостовірним так, як під час допиту експерта з`ясував, що той не використовував спеціальне технічне обладнання, яке дає змогу встановити координати поворотних точок земельних ділянок, а також користувався Методичними рекомендаціями з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, які втратили чинність.

Проте, не залежно від того правильну чи неправильну оцінку цьому доказу надав місцевий суд, це не вплинуло на результат розгляд справи так, як по суті висновок експерта не підтвердив фактів порушення землекористування позивачки, зокрема, не підтвердив накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 3510100000:33:212:0027 і 3510100000:33:21:0012 (те ж саме, що земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:33:212:0078).

Стосовно доводів позивачки про те, що всупереч законодавству при відведенні на місцевості земельної ділянки ОСОБА_2 її межі не були погоджені з позивачкою, як суміжним землевласником, то колегія суддів апеляційного суду зауважує на таке.

Дійсно, в матеріалах справи (т. 2, а. с. 168) міститься копія акту встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_2 , який датовано 2011 роком у якому відсутні відомості про його погодження землевласником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , тобто позивачкою.

Однак, на думку колегії судів, сама по собі відсутність погодження меж ділянки суміжними землевласниками не є підставою для того, щоб вважати порушеними їх майнові права, а прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав. То ж відсутність підпису суміжного землевласника в акті погодження меж автоматично не вказує про порушення його прав на земельну ділянку, яка йому належить.

Реальність порушення прав суміжного землевласника у такому разі підлягає доказуванню, а відсутність підпису підлягає оцінці судом в сукупності з іншими обставинами справи.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, фактів реального порушення прав позивачки на належну їй земельну ділянку, про які вона вказувала у позовній заяві, встановлено не було, а тому лише з підстав відсутності її погодження встановлених меж земельної ділянки, яка відводилася ОСОБА_2 , позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів апеляційної скарги про упередженість суду, яка, на думку позивачки, виявилася у необґрунтованому призначенні в черговий раз експертизи за клопотанням представника одного з відповідачів, прийняття до уваги доказів і доводів сторони відповідача та ігнорування доказів, які надав позивач, порушення строків розгляду справи.

У ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» (№ 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що головуюча в суді першої інстанції суддя Варакіна Н. Б. на виявляла особисту упередженість.

Скасування постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда у складі судді Варакіної Н. Б. від 31 травня 2021 року про призначення комісійної земельно-технічної експертизи не може свідчити про небезсторонність судді.

Як вбачається з постанови апеляційного суду, призначаючи комісійну земельно-технічну експертизу місцевий суд взяв до уваги пояснення, які надавали сторони, зокрема, пояснення позивачки про заподіяння руйнування майну, яке збудоване на її земельній ділянці, а також заперечення відповідачів щодо цих обставин. Проте суд не врахував, що у відповідних процесуальних заявах позивачка не вказувала на ці обставини, як на підставу свого позову. Призначивши експертизу для з`ясування питання розміщення будівель відносно меж земельних ділянок, суд вийшов за межі предмета доказування у цій справі, що й стало підставою для скасування ухвали суду. При цьому колегія суддів вважає, що суд не виявляв упередженості до однієї зі сторін так, як пояснення щодо розміщення об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці надавали обидві сторони по справі.

Щодо строків розгляду справи, то вони дійсно були значними, але це в однаковій мірі впливало на обидві сторони спору. Підстави вважати, що тривалість розгляду справи негативно вплинула на одну зі сторін, але була відповідала інтересам протилежної сторони відсутні.

Стосовно наданої судом оцінки доказів у справі, з якою позивачка не погоджується, то суд першої інстанції дотримався стандартів, встановлених ст. 89 ЦПК України, надав оцінку як кожному доказу окрему, так і в цілому, навів у мотивувальній частині рішення відповідні висновки та аргументи.

Апелянтне довівтой факт, що суд не врахував обставини, які мають значення для вирішення спору, або врахував їх неналежним чином.

При цьому суд не зобов`язаний давати пояснення своїх висновків буквально за кожним доводом, який заявив учасник справи, а може висловлювати узагальнені висновки, які передбачають врахування одночасно декількох доводів учасників справи, Власна інтерпретація позивачкою обставин справи та юридичного змісту норм права, яка не збігається з висновками суду, не є доказом помилковості висновків суду.

Отже, доводи позивачки про порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права не знайшли свого підтвердження.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Аргументи поданої позивачкою апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367,374,375,382-384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районногосуду м.Кіровограда від21липня 2022рокубез змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2023 року.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених уч. 3ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді : Л. М. Дьомич

С. І. Мурашко