Ухвала

від 10.03.2023 по справі 404/8483/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

10 березня 2023 року

м. Київ

справа № 404/8483/18

провадження № 61-3249ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 липня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградські області, міська рада м. Кропивницького, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відновлення межі земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградські області, міська рада м. Кропивницького, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відновлення межі земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначала, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 листопада 2010 року № 011039000808 вона є власницею земельної ділянки, кадастровий номер 3510100000:33:212:0027, яка розташована на АДРЕСА_1 . Земельна ділянка на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3510100000:33:212:0012, з 2012 року належить ОСОБА_3 , яка у вересні 2017 року розпочала роботи по будівництву паркану на фундаментній основі. Вважала, що частково роботи по зведенню паркану проводяться відповідачкою на належній їй земельній ділянці, що підтверджується повідомленням Управління архітектурно - будівельного контролю міської ради м. Кропивницького про часткове накладення меж цих земельних ділянок. Крім того, на час відведення відповідачці земельної ділянки на місцевості, у порушення нормативно-правових актів, з позивачкою, як суміжним землевласником, межі земельної ділянки не узгоджувалися.

Після відкриття судом провадження у справі позивачка звернулася до суду з новою редакцією позовної заяви, в якій, окрім обставин про які вона вказувала раніше, додатково зазначила, що кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:33:212:0012 змінено на 3510100000:33:212:0078, а адресу ділянки змінено: з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 .

13 листопада 2018 право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_4 .

Враховуючи викладене, просила суд зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 3510100000:33:212:0027 та відновити межі цієї земельної ділянки.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачка не довела ту обставину, що огорожа зведена відповідачами на її земельній ділянці, а також не довела факт порушення будь-яким способом меж її землеволодіння. Суди не встановили фактів створення відповідачами перешкод позивачці у користуванні її земельною ділянкою.

08 березня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 (через систему «Електронний суд») звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 липня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у цій справі.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.

У поданій касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.

Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а також формальне цитування постанов Верховного Суду, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Наведене свідчить про невиконання заявницею вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень.

Верховний Суд роз`яснює заявниці положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яке необхідне для вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявниця не виконала вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявниці.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 липня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградські області, міська рада м. Кропивницького, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відновлення межі земельної ділянки повернути заявниці.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак