Постанова

від 15.02.2023 по справі 910/13049/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2023 р. Справа№ 910/13049/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

без повідомлення учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.11.2022

у справі №910/13049/22 (суддя - Ягічева Н.І.)

за позовом ОСОБА_2

до: 1. ОСОБА_1 ;

2. ОСОБА_3 ;

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест"

про стягнення збитків.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" про солідарне стягнення збитків у загальному розмірі 22200408,00 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за пропозицією ОСОБА_1 здійснив інвестиції у проект "Миколаїв" та проект "Керамоблоки". Однак, внаслідок незаконних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 через підконтрольну компанію Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" було відчужено об`єкт нерухомого майна у проекті "Миколаїв" та придбану частку у проекті "Керамоблоки", внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі 22200408,00 доларів США.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/13049/22 позовну заяву повернуто заявникові на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач-1 зазначає, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, а висновки суду щодо юрисдикції спору за позовом ОСОБА_2 не відповідають ані положенням Господарського процесуального кодексу України, ані Цивільного процесуального кодексу України.

За твердженнями скаржника, позовні вимоги у сукупності із визначеними суб`єктами спірних правовідносин (сторонами спору є три фізичні особи та одна юридична особа, створена за законодавством України) мають розглядатись за правилами цивільного судочинства компетентним судом України, оскільки суб`єктний склад, предмет спору та характер спірних правовідносин носять цивільно-правовий характер. Разом з тим судом першої інстанції помилково не застосовано положення п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, що призвело до істотного порушення норм процесуального права та порушення правил визначення судової юрисдикції до заявлених позовних вимог.

Крім того, скаржник відмічає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права допустився грубої помилки при кваліфікації спірних правовідносин, що виникли між позивачем та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та дійшов протиправного висновку щодо віднесення юрисдикції спору до компетентного суду США, оскільки відповідачі - 1, 2 зареєстровані на території України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 апеляційну скаргу у справі №910/13049/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги без руху у справі №910/13049/22 до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.

11.01.2023 Господарський суд міста Києва скерував матеріали справи №910/13049/22 до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/13049/22, розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

02.02.2023 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач-3 підтримує вимоги апеляційної скарги та вважає оскаржувану ухвалу такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а висновки суду першої інстанції щодо відсутності юрисдикції у судів України розглядати спір за позовними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зроблені в порушення положень чинного законодавства.

14.02.2023 до суду від представника позивача надійшла заява, згідно якої останній зазначає, що підстави звернення відповідача-1 з апеляційною скаргою у даній справі є необґрунтованими, оскільки оскаржувана ухвала не порушує права, інтереси та обов`язки пані ОСОБА_4 , яка не набула статусу учасника справи.

В межах встановлених судом процесуальних строків відповідачем-2 не надано відзиву на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 ч. 1 ст. 256 ГПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи те, що предметом апеляційного перегляду наразі є ухвала про повернення позовної заяви у справі (п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України), яка входить до визначеного у ч. 2 ст. 271 ГПК України переліку та з огляду на відсутність обставин справи, що зумовлюють необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом у даній справі просить стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" збитки за договорами щодо інвестицій у будівництво об`єктів житлової та комерційної нерухомості у м. Миколаїв та у м. Києві, надання консультативних послуг.

Як вказує позивач, на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 займалася фінансуванням будівництва об`єктів житлової та комерційної нерухомості у м. Миколаїв через підконтрольне їй Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест".

За твердженням позивача, пан ОСОБА_5 протягом 2008-2019 років інвестував кошти у проект «Миколаїв». Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" та пані ОСОБА_4 як контролер та керівник вказаного товариства відчужили об`єкти нерухомості у вказаному проекті.

В 2015-2019 роках пан Гіббінсон інвестував кошти у проект «Керамблоки» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Керамблоки-Інвест»), однак підконтрольне пані Новицькій Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" без згоди та відома пана Гіббінса відчужило частку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікерія».

У 2015 році ОСОБА_1 усно домовилась з паном Гіббінсом про надання консультацій стосовно здійснення інвестицій в Україні. З жовтня 2016 по 2019 роки Новицька через підконтрольну їй та її чоловіку пану Новицькому Компанію «АйВіЕн» надавала пану Гіббінсу консультаційні послуги стосовно інвестування в Україні. Проте, за доводами позивача, консультаційні послуги були надані не на перераховану позивачем суму.

Відтак, позивач стверджує, що між ним та пані Новицькою виникли договірні відносини за «змішаним договором», що мають елементи інвестиційних відносин (щодо залучення інвестицій пана Гіббінса в проекті «Миколаїв» та «Керамблоки») та відносини комісії (щодо доручення пані ОСОБА_4 та підконтрольній їй компанії Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" управління інвестиціями пана Гіббінса). Разом з тим пані Новицька та інші відповідачі отримували від пана Гіббінса грошові кошти, зловживаючи його довірою і переконавши його в тому, що здійснюють для нього інвестиції в Україні.

Розглянувши матеріали позовної заяви, місцевий господарський суд відмітив, що заявлені позивачем вимоги (про: 1. стягнення збитків, які виникли у зв`язку із його інвестиціями у будівництво у м. Миколаєві у 2008-2017 роках на суму 16000000 доларів США; 2. стягнення збитків, які виникли у зв`язку із його інвестиціями у будівництво у м. Києві у 2014-2019 роках на суму 5670408 доларів США; 3. стягнення збитків, які виникли у зв`язку із оплатою послуг комісіонера ОСОБА_1 на рахунок належної їй компанії "АйВіЕн", яка зареєстрована в США, на суму 530000 доларів США) не пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, оскільки стосуються правовідносин, що виникли між позивачем і відповідачами у різні періоди часу та на різних правових підставах і підтверджуються різними доказами. А відтак, жодна із вимог про стягнення збитків не залежить від задоволення інших вимог позивача, та жодна із вказаних вимог не є похідною, у зв`язку з чим позовні вимоги не можуть розглядатися в межах одного судового провадження, а позовна заява підлягає поверненню на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Крім того суд зауважив, що відповідачі - 1, 2 мають постійне місце проживання в США за адресою 6127 Гарден Роуд, Спрінгфілд, Вірджинія, США, 22152, а тому позовні вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не підлягають розгляду в судах України та повинні розглядатися компетентним судом США.

Однак Північний апеляційний господарський суд не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає, що суд дійшов неправомірного висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Виходячи із принципу гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

При цьому, ч. 1 ст. 8 названого Закону передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Так, за приписами ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі №1-2/2002, положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Поряд з цим колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" визначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява №21851/03) Європейський суд з прав людини наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово був викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 та від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України гарантується право на звернення до господарського суду саме в установленому цим Кодексом порядку.

За приписами ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у ст. 2 та ч. 11 ст. 3 Господарського кодексу України, відповідно до яких, господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом у цій справі просить стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти, які були сплачені останнім ОСОБА_1 за послуги щодо залучення інвестицій та за надання консультаційних послуг. Звертаючись з даним позовом ОСОБА_2 самостійно визначив свій статус та статус відповідачів -1, 2 як фізичних осіб.

Дослідивши зміст позовної заяви, судова колегія звертає увагу, що інвестуючи у проекти «Миколаїв» та «Керамблоки» ОСОБА_2 діяв як фізична особа (громадянин), а не як фізична особа-підприємець. При цьому до позовної заяви не надано копії «змішаного договору» на який покликається позивач та який, за твердженнями останнього, був укладений між сторонами спору. Тоді як додані копії електронного листування між паном Гіббінсом та ОСОБА_1 .

Крім того, аналізуючи позовну заяву судова колегія звертає увагу, що позивач вказує на те, що переговори щодо інвестування в будівництво та надання консультаційних послуг велися безпосередньо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тобто статус сторін зазначено, як фізичних осіб. Саме як фізичних осіб позивачем визначено статус відповідачів-1, 2 у позовній заяві.

Зважаючи на викладене, слід дійти висновку, що між позивачем та відповідачами-1, 2 у цій справі виникли цивільно-правові відносини.

Слід звернути увагу, що визначальною ознакою при зверненні з позовом до господарського суду є наявність між сторонами спору, що виникає у зв`язку із здійсненням ними господарської діяльності.

Одночасно фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду лише у справах про банкрутство у випадках передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, з корпоративних та приватизаційних відносин.

Отже, колегія суддів відмічає, що даний спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки у цьому випадку позивач, як фізична особа, звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів-1, 2, як фізичних осіб. При цьому ні позивач, ні відповідачі-1, 2 не є підприємцями, зазначений спір не стосується корпоративних чи приватизаційних відносин, не ґрунтується на відносинах забезпечення виконання основного зобов`язання та не пов`язаний з банкрутством жодного з учасників. А тому поданий спір не відноситься до числа спорів відповідно до ст. 20 ГПК України в яких стороною може бути фізична особа. Відповідно, у даному випадку спір має бути розглянутий в порядку Цивільного процесуального кодексу України судом цивільної юрисдикції, оскільки позивач та відповідачі-1, 2 є фізичними особами, а спірні відносини не мають господарського (підприємницького) характеру. Відтак доводи апеляційної скарги про необхідність розгляду даного спору за правилами цивільного судочинства компетентним судом України є обґрунтованими та узгоджуються з встановленими судом обставинами справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Вказана норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

При цьому, згідно з п. 6 ст. 175 ГПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

За наведеного, місцевий господарський суд неправильно визначивши судову юрисдикції даного спору як господарського, допустивши порушення норм процесуального права безпідставно повернув позовну заяву позивачеві замість відмови у відкритті провадження у справі за правилами господарського судочинства. Поряд з цим в силу наведених положень, суду першої інстанції слід було відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України та роз`яснити позивачу, що він вправі звернутися із позовною заявою до компетентного суду України за правилами цивільного судочинства.

Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно помилковості висновків місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги позивача до відповідачів-1, 2 не підлягають розгляду судами України та повинні розглядатись компетентним судом США, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають постійне місце проживання в США.

Так, відповідно до ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є громадянами України та мають зареєстровану у встановленому порядку адресу постійного місця проживання. Про наявність паспорту громадянина України у ОСОБА_1 зазначено також і в позовній заяві. Очевидним є також і те, що спірні правовідносини виникли на території України. Відтак, враховуючи суб`єктний склад та предмет спору даний спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства компетентним судом України.

Твердження позивача про відсутність підстав у ОСОБА_1 для звернення з даною апеляційною скаргою відхиляються судом у зв`язку з їх безпідставністю, оскільки позивач ініціювавши судовий процес за даним позовом самостійно визначив відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест", які відповідно до положень ст. 45 ГПК України є сторонами в судовому процесі, а відтак в силу положень ст. 254 ГПК України наділені правами на оскарження судових рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права внаслідок повернення позовної заяви на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України та не застосування п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/13049/22. Висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України зроблений з порушенням норм процесуального права за невірного визначення судової юрисдикції, що призвело до помилкового повернення позовної заяви замість відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи, ґрунтуючись на матеріалах справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 підлягає скасуванню з передачею справи до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не проводиться та повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами за ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/13049/22 скасувати.

3. Справу №910/13049/22 направити для розгляду до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко