Постанова

від 03.08.2023 по справі 910/13049/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2023 року

м. Київ

Cправа № 910/13049/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г.,

суддів: Банаська О. О., Картере В. І.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023

у складі колегії суддів: Шапрана В. В. - головуючий, Буравльова С. І., Андрієнка В. В

у справі № 910/13049/22

за позовом ОСОБА_1

до 1. ОСОБА_2 ;

2. ОСОБА_3 ;

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест"

про стягнення збитків, -

На розгляд Суду постало питання визначення юрисдикції спору щодо стягнення збитків за позовом іноземного інвестора до фізичних осіб та юридичної особи.

ВСТАНОВИВ

Обставини справи

1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" (далі - ТОВ "КУА "Галуа Інвест") про солідарне стягнення збитків у загальному розмірі 22 200 408 доларів США.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за пропозицією ОСОБА_2 здійснив інвестиції у проект "Миколаїв" та проект "Керамоблоки". Однак, внаслідок незаконних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через підконтрольну компанію ТОВ "КУА "Галуа Інвест" було відчужено об`єкт нерухомого майна у проекті "Миколаїв" та придбану частку у проекті "Керамоблоки", внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі 22 200 408 доларів США.

3. Позивач вказує, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 займалася фінансуванням будівництва об`єктів житлової та комерційної нерухомості у м. Миколаїв через підконтрольне їй ТОВ "КУА "Галуа Інвест".

4. За твердженням позивача, пан ОСОБА_1 протягом 2008-2019 років інвестував кошти у проект "Миколаїв". Проте ТОВ "КУА "Галуа Інвест" та пані ОСОБА_2 як контролер та керівник вказаного товариства відчужили об`єкти нерухомості у вказаному проекті.

5. В 2015-2019 роках пан ОСОБА_1 інвестував кошти у проект "Керамоблоки" (Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамоблоки-Інвест"), однак підконтрольне пані Новицькій ТОВ "КУА "Галуа Інвест" без згоди та відома пана ОСОБА_1 відчужило частку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікерія".

6. У 2015 році ОСОБА_2 усно домовилась з паном ОСОБА_1 про надання консультацій стосовно здійснення інвестицій в Україні. З жовтня 2016 по 2019 роки пані ОСОБА_2 через підконтрольну їй та її чоловіку пану ОСОБА_2 Компанію "АйВіЕн" надавала пану ОСОБА_1 консультаційні послуги стосовно інвестування в Україні. Проте, за доводами позивача, консультаційні послуги були надані не на перераховану позивачем суму.

7. Відтак, позивач стверджує, що між ним та пані ОСОБА_2 виникли договірні відносини за "змішаним договором", що мають елементи інвестиційних відносин (щодо залучення інвестицій пана ОСОБА_1 в проекті "Миколаїв" та "Керамоблоки") та відносини комісії (щодо доручення пані ОСОБА_2 та підконтрольній їй компанії ТОВ "КУА "Галуа Інвест" управління інвестиціями пана ОСОБА_1). Разом з тим пані ОСОБА_2 та інші відповідачі отримували від пана ОСОБА_1 грошові кошти, зловживаючи його довірою і переконавши його в тому, що здійснюють для нього інвестиції в Україні.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

8. 30.11.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/13049/22 позовну заяву повернуто заявникові на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог.

9. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків щодо 1) інвестицій у будівництво у м. Миколаєві, 2) інвестицій у будівництво у м. Києві та 3) оплати консультаційних послуг комісіонера не пов`язані між собою підставами виникнення, поданими доказами, оскільки стосуються правовідносин, що виникли між позивачем і відповідачами у різні періоди часу та на різних правових підставах і підтверджуються різними доказами. З матеріалів позову вбачається, що у кожному із вказаних випадків позивач здійснював інвестиції у різний спосіб через різні іноземні компанії.

10. Суд зауважив, що оскільки жодна із вимог про стягнення збитків не залежить від задоволення інших вимог позивача, то жодна із вказаних вимог не є похідною.

11. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені позовні вимоги не можуть розглядатися в межах одного судового провадження.

12. Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що відповідачі 1 і 2, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , мають постійне місце проживання в США та, з огляду на порушення правил об`єднання позовних вимог, суд вказав, що позовні вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підлягають розгляду в судах України та повинні розглядатися компетентним судом США.

13. Судом також зауважено, що відповідач-3 ТОВ "КУА "Галуа Інвест" зареєстроване у м. Києві, а тому вимоги до вказаного товариства можуть розглядатися судами України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

14. 15.02.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/13049/22 ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 скасовано. Справу № 910/13049/22 направлено для розгляду до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.

15. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки у цьому випадку позивач, як фізична особа, звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів-1, 2, як фізичних осіб. При цьому ні позивач, ні відповідачі-1, 2 не є підприємцями, зазначений спір не стосується корпоративних чи приватизаційних відносин, не ґрунтується на відносинах забезпечення виконання основного зобов`язання та не пов`язаний з банкрутством жодного з учасників. А тому поданий спір не відноситься до числа спорів відповідно до ст. 20 ГПК України в яких стороною може бути фізична особа. Відповідно, у даному випадку спір має бути розглянутий в порядку Цивільного процесуального кодексу України судом цивільної юрисдикції, оскільки позивач та відповідачі-1 та 2 є фізичними особами, а спірні відносини не мають господарського (підприємницького) характеру.

16. Таким чином, за висновком суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд неправильно визначивши судову юрисдикції даного спору як господарського, допустивши порушення норм процесуального права, безпідставно повернув позовну заяву позивачеві замість відмови у відкритті провадження у справі за правилами господарського судочинства.

17. Крім того, апеляційний господарський суд вказав, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є громадянами України та мають зареєстровану у встановленому порядку адресу постійного місця проживання. Про наявність паспорту громадянина України у ОСОБА_2 зазначено також і в позовній заяві. Очевидним є також і те, що спірні правовідносини виникли на території України. Відтак, враховуючи суб`єктний склад та предмет спору, даний спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства компетентним судом України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. 27.03.2023 ОСОБА_1 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі № 910/13049/22.

19. Скаржник стверджує про неправильне застосування норм матеріального права ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України та ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки при прийнятті оскаржуваної постанови не врахований висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 щодо застосування норм при розмежуванні судової юрисдикції. При визначенні характеру правовідносин між позивачем та відповідачами апеляційний суд в оскаржуваній постанові застосував виключно формальний критерій та прийшов до хибного висновку про те, що між сторонами спору склалися начебто цивільні правовідносини.

20. Скаржник посилається на п. 5 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України щодо підвідомчості цього спору господарським судам та вказує, що:

- у спірних правовідносинах позивач діяв як суб`єкт господарювання, а саме як професійний інвестиційний банкір, що здійснює комерційну діяльність в різних країнах світу, а метою діяльності позивача в цих відносинах було отримання прибутку за рахунок реалізації майна - житлової нерухомості проекту "Миколаїв", в яке позивач інвестував грошові кошти, та отримання у власність нежитлової нерухомості проекту "Керамблоки" з можливістю подальшої реалізації;

- пані ОСОБА_2 діяла як суб`єкт господарювання, а саме як професійний учасник ринку інвестицій від імені та в інтересах ТОВ "КУА "Галуа Інвест", а саме: надавала комерційні пропозиції, розробляла схеми інвестування, супроводжувала інвестиційні проекти тощо, з метою отримання прибутку за рахунок супроводження розвитку та реалізації проектів "Миколаїв" та "Керамблоки";

- пан ОСОБА_3 через підконтрольну йому компанію "АіВіЕн" також діяв як суб`єкт господарювання, який надавав консультаційні послуги позивачу щодо інвестиційних питань в Україні та отримував оплату за такі послуги.

21. Також скаржник стверджує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права п. 3 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України, яка забороняє розглядати спір в порядку цивільного судочинства, якщо цей самий спір вже розглядається іншим судом, а висновок Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми в контексті розгляду аналогічної справи судом іноземної держави відсутній.

22. Скаржник зазначає, що після прийняття судом першої інстанції ухвали від 30.11.2022, під час її апеляційного перегляду Окружний суд міста Феєрфаксу штату Вірджинія, США, поновив провадження у справі за аналогічним позовом пана ОСОБА_1 та підконтрольних йому компаній, Ріордан Лімітед, Аутономі Глобал Опортьюнітіс Мастер Фанд ЛП, до відповідачів про стягнення збитків.

23. Скаржник стверджує, що він проінформував про зазначені обставини апеляційний суд та надав відповідне підтвердження. Незважаючи на вказане, в оскаржуваній постанові колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що зазначений спір все одно підлягає розгляду судами України, однак в порядку цивільного судочинства.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

24. 12.05.2023 до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі № 910/13049/22, оскільки висновок щодо застосування норми права, який викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17, на який посилається скаржник, стосується правовідносин, які не є подібними, а доводи скаржника є безпідставними.

В. Рух справи в суді касаційної інстанції

25. 28.04.2023 ухвалою Верховного Суду, серед іншого, відкрито касаційне провадження у справі № 910/13049/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі № 910/13049/22 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 до 15.05.2023.

26. 17.05.2023 ухвалою Верховного Суду справу № 910/13049/22 разом з касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

27. 04.07.2023 ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу № 910/13049/22 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

28. 14.07.2023 ухвалою Верховного Суду прийнято справу № 910/13049/22 разом з касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 до провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

29. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

30. Оцінивши доводи касаційної скарги, здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.

31. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання визначення юрисдикції спору щодо стягнення збитків за позовом фізичної особи як іноземного інвестора до фізичних осіб та юридичної особи.

32. Отже, вирішуючи питання щодо віднесення спору у цій справі до юрисдикції господарського чи цивільного суду, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

33. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

34. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

35. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

36. У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

37. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

38. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

39. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

40. Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

41. За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.

42. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

43. З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

44. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18.

45. У частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

46. Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19 та інші).

47. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом у цій справі, просить стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти, які були сплачені останнім пані ОСОБА_2 за послуги щодо залучення інвестицій та за надання консультаційних послуг. Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 самостійно визначив свій статус як фізичної особи та статус відповідачів -1, 2 також як фізичних осіб.

48. Суд апеляційної інстанції, за результатом дослідження позовної заяви, з`ясував, що інвестуючи у проекти "Миколаїв" та " Керамоблоки" ОСОБА_1 діяв як фізична особа (громадянин), а не як фізична особа-підприємець.

49. Судом апеляційної інстанції також з`ясовано, що переговори щодо інвестування в будівництво та надання консультаційних послуг велися безпосередньо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто статус сторін зазначено як фізичних осіб, а до позовної заяви не надано копії "змішаного договору" на який посилається позивач.

50. Отже, враховуючи, що позивачем визначено суб`єктний склад учасників спору як фізичних осіб - громадян (позивач та відповідачі фізичні особи без статусу суб`єктів господарювання), відсутність ознак господарського характеру спірних відносин, а спір не стосується корпоративних, приватизаційних чи відносин банкрутства та не ґрунтується на відносинах забезпечення виконання основного зобов`язання (тобто спори за участю фізичної особи підвідомчі господарському суду), Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що у цій справі виникли цивільно-правові відносини, а тому спір підлягає вирішенню судом цивільної юрисдикції.

51. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

52. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

53. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає вірним застосування судом апеляційної інстанції пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України та скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви із направленням справи до суду першої інстанції на стадію відкриття провадження у справі.

54. Відносно доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції пункту 3 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки Окружний суд Феєрфаксу штату Вірджинія, США поновив провадження у справі за аналогічним позовом пана ОСОБА_1 та підконтрольним йому компаніям, Ріордан Лімітед, Аутономі Глобал Опортьюнітіс Мастер Фанд ЛП, до відповідачів про стягнення збитків, Верховний Суд зауважує наступне.

55. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

56. Відповідно до наведеної норми суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Необхідність застосування вказаної норми зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову.

57. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (див. постанови Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 712/9540/21, від 16.11.2022 у справі № 357/278/22, постанова Верховного Суду України 21.10.2015 у справі № 6-1133цс15).

58. Колегія суддів звертає увагу, що в силу частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

59. Верховний Суд відзначає, що апеляційний суд господарської юрисдикції не може застосовувати положення Цивільного процесуального кодексу України до прийнятності вимогам закону позовної заяви. Натомість, встановивши наявність тотожної справи, суд мав би застосувати норму пункту 3 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

60. Разом з тим, як вказує сам скаржник, позивачами у справі, що розглядається Окружним судом Феєрфаксу штату Вірджинія, США, є пан ОСОБА_1, Ріордан Лімітед та інші особи з вимогами до пані ОСОБА_2 , що за суб`єктним складом вже відрізняється від цієї справи, тобто позивачем не доведено наразі тотожність цієї справи та іноземної. Отже, Верховний Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника.

61. Відносно твердження скаржника про відсутність висновку Верховного суду щодо застосування п. 3 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України в контексті розгляду аналогічної справи судом іноземної держави відсутній, колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 320/5807/19.

62. Так у справі № 320/5807/19 Верховний Суд вказав, що відповідно до статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

63. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

64. Згідно із частиною першою статті 377 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із залишенням позовної заяви без розгляду з підстав, визначених статтею 257 ЦПК України.

65. Положенням пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді.

66. У справі № 320/5807/19 Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову ОСОБА_8 без розгляду, оскільки на час звернення до суду з цим позовом справа за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про розірвання шлюбу між сторонами, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини вже розглядалася Варненським районним судом (Республіка Болгарія).

67. Таким чином, вже існує висновок Верховного Суду щодо дій українського суду у випадку розгляду іноземним судом тотожного спору.

68. Щодо посилання скаржника на невраховування висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17, колегія суддів зазначає наступне.

69. У вказаній постанові наведено висновок, відповідно до якого при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень) є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

70. Верховний Суд, у даному випадку, не вбачає порушень апеляційним господарським судом норм процесуального права та незастосування зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду, оскільки судом апеляційної інстанції було надано оцінку не лише суб`єктному складу, а й характеру спірних відносин та встановлено відсутність в них господарського критерію, а позивачем не доведено протилежного.

71. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим Суд не вбачає підстав для скасування законної постанови суду апеляційної інстанції.

72. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

73. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що постанова у справі прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

74. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

75. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі № 910/13049/22 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді О. Банасько

В. Картере