Рішення

від 14.02.2023 по справі 910/12475/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2023Справа № 910/12475/22За позовом Керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем груп»

про стягнення 497 113,93 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем груп» (надалі-відповідач) про стягнення суми збитків, завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в розмірі 497 113, 92 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.13, 19, 50, 66, 131-1 Конституції України, ст.2, 44, 49, 110, 111 Водного кодексу України, ст.4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», ст.19, 23 Кодексу України про надра, ст.11, 16, 22, 611, 1166 Цивільного кодексу України, ст.149, 151, 222 Господарського кодексу України, мотивовані тим, що відповідачем у період з 03.10.2016 по 17.08.2017 здійснювався забір підземних та поверхневих вод без документів дозвільного характеру, а також без оформлення права користування земельною ділянкою, чим заподіяно державі збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною та її розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

21.12.2022 від позивача надійшли додаткові пояснення.

23.12.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що був вторинним водокористувачем на підставі іншого договору від 01.10.2016 укладеного з ТОВ «РМ-Інвест», а також ним сплачувалась в спірний період рентна плата за спеціальне водокористування. Розгляд справи просив проводити в порядку загального позовного провадження. Крім того, просив суд залишити позову заяву без розгляду, в зв`язку із її підписанням особою, яка не має права її підписувати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення, зобов`язано останнього протягом 5 днів, з дня отримання даної ухвали, надати суду докази направлення (описи вкладення та розрахунковий документ поштового відділення) відзиву від 22.12.2022 №б/н позивачу та прокурору.

03.01.2023 від відповідача надійшло клопотання про долучення аналогічного відзиву і доданих до нього документів, з доказами направлення їх іншим учасникам.

19.01.2023 від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що окружною прокуратурою подано позов у відповідності до норм чинного законодавства, а тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні. Також вказує, що при здійснені перевірки та на виконання припису, відповідачем не надавався договір від 01.10.2016 укладений із ТОВ «РМ-Інвест», а також відповідачем до відзиву не було надано жодних доказів, що підтверджують виконання договору і проведення відповідних розрахунків за ним.

Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у визначений судом, у відповідності до Господарського процесуального кодексу України, строк не скористався.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною екологічною інспекцією Столичного округу (надалі- ДЕІ Столичного округу) на підставі наказу від 08.11.2019 за №1776-П «Про проведення планової перевірки» та направлення на здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) від 08.11.2019 за №2/7/001780 у період з 11.11.2019 по 22.11.2019 здійснено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання ТОВ «Атем груп» (відповідачем) вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (надалі - перевірка), за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4-Б.

За результатами зазначеної перевірки ДЕІ Столичного округу складено акт №557 від 22.11.2019 та, зокрема, встановлено, що 14.09.2016 між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальність «РМ-Інвест» укладено договір купівлі-продажу нежилої будівлі - прибудови до головного корпусу (літера У), площею 3 532,1 кв.м, яка складає 18/100 часток від нежилих будівель загальною площею 19 168, 0 кв.м, що находиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4-Б, та розташовані на земельній ділянці загальною площею 167 984,08 кв.м. Також встановлено, що за вказаною адресою відповідач у період з 03.10.2016 по 17.08.2017 здійснював забір поверхневих та підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування. Водопостачання та водовідведення здійснюється з артезіанських свердловин № 1, № 2 та насосної станції 1 підйому поверхневих вод р. Дніпро. Крім цього, встановлено, що у відповідача відсутня державна реєстрація прав на земельну ділянку по вул. Промисловій, 4-Б у місті Києві.

За результатами перевірки ДЕІ Столичного округу видано припис від 22.11.2019, яким, зокрема, відповідача зобов`язано здійснити реєстрацію прав на земельну ділянку по вул. Промисловій, 4-Б у м. Києві та надати довідку про обсяги забраних підземних та поверхневих вод у період з 03.10.2016 по 17.08.2017.

На виконання вказаного припису відповідачем до ДЕІ Столичного округу надано довідку про обсяги забраних підземних та поверхневих вод у період з 03.10.2016 по 17.08.2017 згідно якої обсяги забраних підземних та поверхневих вод за період з 03.10.2016 по 17.08.2017 становлять: підземних вод - 37 339 м3 та поверхневих вод 115 137 м3.

Разом з тим, згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.10.2022 № 313534525 відповідачем не було здійснено реєстрацію прав на земельну ділянку по вул. Промисловій, 4-Б у м. Києві з кадастровим номером 8000000000:90:115:0021.

Також відповідач повідомив, що з 03.10.2016 по 17.08.2017 використовував підземну та поверхневу воду згідно з дозволом від 23.03.2014 № УКР/636/Кіє, виданого Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) ТОВ «РМ-Інвест», як вторинний водокористувач.

За інформацією Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.10.2022 № 077-3623 дозволи на спеціальне водокористування для ТОВ «Атем груп» за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4-Б, не виявлено. Також надано копію дозволу на спеціальне водокористування №УКР-636-Кіє від 21.03.2014, виданого Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ТОВ «РМ-Інвест» та повідомлено, що вказаним дозволом передбачено передачу води лише ПАТ «Асфальтобетонний завод».

У відповідь на лист окружної прокуратури Державне агентство водних ресурсів України листом № 4088/9/11-22 від 19.10.2022 повідомило, що ТОВ «РМ-Інвест» новий дозвіл на спеціальне водокористування не видавався та надано копію виданого 21.08.2017 ТОВ «Атем груп» дозволу на спеціальне водокористування № 18/КІ/49д-17 за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4-Б.

Згідно розрахунку розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування) ТОВ «Атем груп» за період з 03.10.2016 по 17.08.2017, виконаного старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Столичного округу Юрієм Коваленком та перевіреного старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Столичного округу Артемом Чаплінським, загальний розмір збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання підземних вод без спеціального дозволу на спеціальне водокористування становить 334 875,96 грн за самовільне використання водних ресурсів - поверхневих вод та 162 237, 96 грн за самовільне використання водних ресурсів - підземних вод, а всього 497 113,92 грн.

Розрахунок розміру відшкодування збитків здійснено згідно "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Мінприроди від 20.07.2009 №389, з подальшими змінами.

Державна екологічна інспекція Столичного округу звернулась до відповідача з претензією від 10.08.2022 за №22/08-06 про відшкодування збитків у сумі 497 113,92 грн, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, однак відповідач вимоги претензії не виконав, збитки завдані державі не відшкодував, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Предметом позову в даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 497 113,92 грн, заподіяних державі внаслідок порушення відповідачем законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування) в період з 03.10.2016 по 17.08.2017.

Відповідачем у відзиві заявлено клопотання про залишення позову без розгляду, з посиланням на те, що він підписаний прокурором, який не мав його права підписувати, а тому суд вважає за необхідне спочатку дослідити питання щодо наявності/відсутності підстав прокурора для звернення до суду з даним позовом.

Так, за змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України в справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.

Так, 12.10.2022 Дарницька окружна прокуратура міста Києва звернулася до позивача з листом за №10.52-46-4074ВИХ-22, в якому просила повідомити: чи сплачена відповідачем збитки, заподіяні державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у розмірі 497 113,92 грн, чи вживались дії щодо стягнення указаних збитків, в разі невжиття - повідомити причини, а також чи оскаржувалися акт №557 від 22.11.2019, припис від 22.11.2019, розрахунок тощо?

Листом №9/6/2-27/2072 від 14.10.2022 позивач повідомив Дарницьку окружну прокуратуру міста Києва про те, що спірна сума боргу відповідачем не сплачена, відповідач не оскаржував дії та припис Інспекції щодо результатів перевірки, а також Інспекція через значне обмеження бюджетних асигнувань позбавлена можливості здійснити сплату судового збору для подання позовної заяви.

08.11.2022 листом за №10.52-46-4613вих-22 Дарницька окружна прокуратура міста Києва повідомила Державну екологічну інспекцію Столичного округу про те, що прокуратурою прийнято рішення про представництво інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу шляхом звернення до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Атем груп» про відшкодування збитків.

Відтак, своєчасне неподання до суду Державною екологічною інспекцією Столичного округу позову про стягнення з відповідача збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у розмірі 497 113,92 грн свідчить про неналежне здійснення цим органом владних повноважень.

Така ж правова позиція в аналогічних за змістом правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 17.03.2021 року в справі № 904/31/19.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Дарницька окружна прокуратура міста Києва не має статусу окремої юридичної особи, оскільки підпорядкована та входить у структуру Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019), територіальна юрисдикція якої поширюється на всю територію міста Києва.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Відповідно до п. 5.5 наказу Генерального прокурора № 389 від 21.08.2020 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» звертаючись із позовом (заявою) до суду не за місцем розташування органу прокуратури, повідомляти про це з посиланням на номер електронного наглядового провадження за позовом прокурора, який братиме участь у розгляді справи. Письмово інформувати відповідний суд про необхідність повідомлення цього прокурора про рух справи. Прокурору, який забезпечував участь у суді, про рух справи та результати розгляду невідкладно повідомляти прокурора, який подав позов (заяву).

Також у п. 11.2 даного наказу визначено, що підрозділам представництва в суді та іншим підрозділам обласних прокуратур відповідно до їхньої компетенції забезпечувати участь у розгляді справ у місцевих господарських та адміністративних, апеляційних судах за їх місцезнаходженням, місцевих загальних судах у справах за власними позовами (заявами).

У позовній заяві прокурором зазначено про необхідність інформувати Київську міську прокуратуру про стан розгляду справи, оскільки саме працівниками Київської місцевої прокуратури забезпечується участь у розгляді справ Господарським судом міста Києва за позовами органів прокуратури.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що Дарницька окружна прокуратура міста Києва є належним суб`єктом звернення до суду з даним позовом, а також враховуючи що при зверненні до суду з вказаним позовом Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в зв`язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави, тобто ще з 2019 року, підстави для залишення даного позову без розгляду відсутні.

Що стосується позовних вимог, суд зазначає таке.

Так, водні відносини в Україні регулюються Водним Кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково-обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування (стаття 2 Водного кодексу України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Згідно зі статтею 6 Водного кодексу України, води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування, яке може буди загальним або спеціальним.

Згідно з положеннями статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

При цьому, згідно із статтею 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Пунктом 9 частини першої статті 44 Водного кодексу України визначено, що водокористувачі зобов`язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Юридичною природою даного спору є стягнення шкоди, завданої державі за водокористування без спеціального дозволу і при вирішенні даного спору підлягають встановленню факти відповідного видобутку води без дозволу на спеціальне водокористування та перевірка їх доказами.

Матеріалами справи підтверджено, що ДЕІ Столичного округу на підставі наказу від 08.11.2019 за №1776-П «Про проведення планової перевірки» та направлення на здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) від 08.11.2019 за №2/7/001780 у період з 11.11.2019 по 22.11.2019 здійснено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання відповідачем вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (надалі - перевірка), за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4-Б.

За результатами зазначеної перевірки ДЕІ Столичного округу складено акт №557 від 22.11.2019, та, зокрема, встановлено, що відповідачем за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4-Б на земельній ділянці загальною площею 167 984,08 кв.м, у період з 03.10.2016 по 17.08.2017 здійснювався забір поверхневих та підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування, а також у відповідача відсутня державна реєстрація прав на вказану земельну ділянку.

Дозвіл на спеціальне водокористування №18/КІ/49д-17, виданий Державним агентством водних ресурсів України, строк дії якого з 18.08.2017 по 18.08.2022, отримано відповідачем лише 21.08.2017.

Так, за результатами перевірки ДЕІ Столичного округу видано припис від 22.11.2019, яким відповідача зобов`язано здійснити реєстрацію прав на земельну ділянку по вул. Промисловій, 4-Б у м. Києві та надати довідку про обсяги забраних підземних та поверхневих вод у період з 03.10.2016 по 17.08.2017.

Зазначені вище акт та припис 22.11.2019 отримано представником відповідача заступником директора з виробництва Корчуком С.М., про що свідчать підписи останнього.

Матеріали справи не містять доказів оскарження відповідачем у порядку адміністративного судочинства неправомірних дій Державної екологічної інспекції Столичного округу та її посадових осіб під час здійснення державного нагляду (контролю) в ході планової перевірки, що мала місце в період з 11.11.2019 по 22.11.2019 та формування в зв`язку з цим висновків, викладених у акті перевірки №557 та приписі, такий акт та припис також не оскаржувалися, а зауваження до них відповідачем не надавались. Більше того, відповідач був обізнаний щодо виявлених порушень при проведенні перевірки, про що свідчать підпис уповноваженої особи підприємства, а отже обставини встановлені у вказаному акті породжують для відповідача відповідні юридичні наслідки.

На виконання вказаного припису відповідачем до ДЕІ Столичного округу надано довідку про обсяги забраних підземних та поверхневих вод у період з 03.10.2016 по 17.08.2017 згідно якої обсяги забраних підземних та поверхневих вод за період з 03.10.2016 по 17.08.2017 становлять: підземних вод - 37 339 м3, поверхневих вод 115 137 м3.

Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.10.2022 № 313534525 відповідачем не було здійснено реєстрацію прав на земельну ділянку по вул. Промисловій, 4-Б у м. Києві з кадастровим номером 8000000000:90:115:0021.

У даному випадку, прокурор звертається з метою вирішення спору про стягнення збитків, завданих державі в порядку господарського судочинства, посилаючись на норми статті 1166 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з ч. ч. 1, 2 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права. У правовідносинах, що розглядаються, шкода - це фактично міра відповідальності.

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

На позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Оскільки, при вирішенні даного спору слід виходити з презумпції вини правопорушника, то саме відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 12.09.2019 у справі №908/1092/18, від 12.11.2019 у справі № 914/2436/18.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Водного кодексу України, видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", об`єкт, на який видається документ дозвільного характеру (далі - об`єкт), - природні ресурси, земельна ділянка, ґрунтовий покрив земельних ділянок, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга, а також документи, які використовуються суб`єктом господарювання у процесі проходження погоджувальної (дозвільної) процедури (проектна документація на будівництво об`єктів, землевпорядна документація, містобудівна документація, гірничий відвід).

Відповідач зазначає, що з 03.10.2016 по 17.08.2017 використовував підземну та поверхневу воду згідно з дозволом від 23.03.2014 №УКР/636/Кіє, виданим Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) ТОВ «РМ-Інвест», як вторинний водокористувач.

Водночас Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачено, що лише суб`єкт господарювання, який отримав документ дозвільного характеру, має право використовувати об`єкт, на який видається документ дозвільного характеру та не передбачено визначення статусу вторинного користувача, а також його права на використання об`єкту за відсутності відвідного дозволу.

Слід зауважити, що відповідно до абз. 1-3 ч. 8 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено вичерпний перелік підстав для не переоформлення документа дозвільного характеру, який не передбачає можливість не переоформлення внаслідок набуття права власності на нерухоме майно.

Не переоформлений в установлений строк документ дозвільного характеру є недійсним, крім випадку, передбаченого абзацом третім цієї частини (абз. 8 ч. 8 ст. 4-1).

Аналогічні положення викладені в ст. 49 Водного кодексу України та ст. 19 Кодексу України про надра.

Як вже зазначалось вище, відповідач за договором купівлі-продажу від 14.09.2016 став власником лише частини придбаного нерухомого майна, право власності на артезіанські свердловини та насосну станцію за вказаним договором до відповідача не перейшло, у тому числі і на використання дозволу виданого ТОВ «РМ-Інвест» на спеціальне водокористування.

Указане підтверджується самим дозволом на спеціальне водокористування від 21.03.2014 №УКР-636-Кіє, виданим Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ТОВ «РМ-Інвест», згідно якого користувачем є саме ТОВ «РМ-Інвест» та передбачено передачу води лише ПАТ «Асфальтобетонний завод», при цьому дозвіл діяв лише до 21.03.2017, тоді як спірним періодом є 03.10.2016 по 17.08.2017.

Окрім цього, згідно інформації Державної служби геології та надр України від 28.10.2022 за № 4049/03-4/2-22 станом на 25.10.2022 спеціальні дозволи на користування надрами ТОВ «Атем груп» та ТОВ «РМ-Інвест» не видавалися.

Також у відзиві на позов відповідач зазначає, що право користування земельною ділянкою під придбаним ним нерухомим майном перейшло до нього у обсягах попереднього власника, ним здійснені заходи щодо оформлення земельної ділянки та з 2016 року сплачується земельний податок, а тому він є фактичним землекористувачем та відповідно до ст.23 Кодексу України про надра має право видобувати підземні води без отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Так, за приписами ст.23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Отже, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, мають право суб`єкти господарювання, які є землевласниками або землекористувачами.

За змістом статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Згідно ст.120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Проте, ні ТОВ «РМ-Інвест», ні відповідач не були та не є власниками або користувачами земельної ділянки по вул. Промисловій, 46 у м. Києві, а самостійна сплата відповідачем земельного податку, яка сплачується власниками земельних ділянок, не підтверджує права власності чи користування земельною ділянкою, оскільки речове право на земельну ділянку в встановленому законодавством порядку не оформлене.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач у період з 03.10.2016 по 17.08.2017, а також під час здійснення перевірки ДЕІ Столичного округу в листопаді 2019 року не був ані власником, ані землекористувачем земельних ділянок, на яких розташовані артезіанські свердловини № 1, № 2 та насосна станція 1 підйому поверхневих вод р. Дніпро, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 23 Кодексу України про надра, а тому відповідач мав отримати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Також відповідачем до відзиву надано копію договору від 01.10.2016, укладеного з ТОВ «РМ-Інвест», згідно якого ТОВ «РМ-Інвест» зобов`язується надавати відповідачу вчасно та відповідної якості послуги водопостачання по вул. Промисловій, 4-6 у м. Києві, який в свою чергу зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги. Термін дії договору з моменту підписання до 31.12.2016. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Суд критично ставиться до вказаного договору, оскільки, по-перше, даний договір не надавався позивачу при проведенні перевірки, а також при подачі документів на виконання припису від 22.11.2019, що свідчить про те, що він міг бути укладений пізніше; по-друге, відповідачем лише надано копію самого договору, натомість не надано документів, що підтверджують його фактичного виконання та проведення розрахунків з ТОВ «РМ-Інвест» за ним відповідно до пунктів 2.1. та 2.2.; по-третє, строк дії дозволу ТОВ «РМ-Інвест» закінчився 21.03.2017.

Щодо заперечень відповідача в частині того, що в його діях відсутня протиправна поведінка та вина, оскільки ним подавалась звітність щодо спеціального використання води, а також ним сплачувалась рентна плата у встановленому ПК України розмірі на підтвердження чого надає копії платіжних доручень за серпень 2017 року, суд зазначає, що з копій вказаних платіжних доручень не можливо встановити за який саме період сплачувалася така рентна плата та за яке саме спеціальне водовикористання, а також факт самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування за законом є самостійною підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Такий правовий висновок викладений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/8682/16, від 09.09.2021 у справі № 904/4941/20.

Крім цього, відповідно до пп. 255.11.13 п. 255.5 ст. 255 Податкового кодексу України, ставки рентної плати за спеціальне використання води встановлюються у таких розмірах: у разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води рентна плата обчислюється і сплачується у п`ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів.

За відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води рентна плата справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті як за понадлімітне використання (п.п. 255.11.15 п. 255.5 ст. 255).

З аналізу вказаних вище положень вбачається, що державне регулювання справляння рентної плати не звільняє водокористувача від обов`язку оформити дозвіл на спеціально водокористування, а отже у відповідача настає відповідальність з відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів без спеціального дозволу на спеціальне водокористування, навіть попри сплату рентної плати.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним вживались заходи для отримання дозволу на спеціальне водокористування в спірний період.

Отже, здійснення водокористувачем водокористування без дозволу є порушенням його обов`язку передбаченого п. 9 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України, яке має наслідком застосування до винної особи відповідальності та дії винної особи щодо водокористування без дозволу є самостійним складом правопорушення.

Відповідно до статей 110, 111 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Аналогічна норма міститься в статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Згідно з частиною першою статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) регламентовано Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389 та зареєстрованою в Мін`юсті України від 14.08.2009 за № 767/16783 зі змінами та доповненнями (далі - Методика).

Згідно з п. 9.1 Методики, розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), здійснюється за формулою: З сам = 5 х W х Тар (грн.), де

W - об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води));

Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар`єрних та дренажних вод - грн/100 куб. м, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 куб. м, води, яка входить до складу напоїв, - грн/куб. м). Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об`єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.

Суд встановив, що згідно із ст. 255 Податкового кодексу України ставка рентної плати за спеціальне використання підземних вод за 100 куб. м. для м. Києва в редакції Податкового кодексу України на дату виявлення порушення (22.11.2019) складає 86, 90 грн, а поверхневих вод 58,17 грн.

Згідно п. 9.2 Методики, в редакції, що була чинна на момент виявлення порушення, фактичний об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

На підтвердження суми збитків позивачем наданий розрахунок розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання води із підземних джерел, з якого вбачається, що за період з 03.10.2016 по 17.08.2017 відповідачем здійснено забір підземних вод у загальному обсязі 37 339 м3 та поверхневих вод у загальному обсязі 115 137 м3.

Вказаний обсяг встановлено на підставі відомостей наданих самим відповідачем.

У відповідності до "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Мінприроди від 20.07.2009 № 389 зі подальшими змінами, розрахунок розміру відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів без спеціального дозволу на спеціальне водокористування за період з 03.10.2016 по 17.08.2017 становить 334 875,96 грн за самовільне використання поверхневих вод та 162 237, 96 грн за самовільне використання підземних вод, а всього 497 113,92 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 497 113, 92 грн збитків, завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем груп» (02002, місто Київ, вулиця Панельна, будинок 1, ідентифікаційний код 40657853) на користь Державної екологічної інспекції Столичного округу (03035, місто Київ, вулиця Солом`янська, будинок 1, ідентифікаційний код 42163667) 497 113 (чотириста дев`яносто сім тисяч сто тринадцять) грн 92 коп. збитків.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем груп» (02002, місто Київ, вулиця Панельна, будинок 1, ідентифікаційний код 40657853) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) 7 456 (сім тисяч чотириста п`ятдесят шість) грн 71 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань