Постанова

від 15.02.2023 по справі 560/1271/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 560/1271/21

адміністративне провадження № К/990/23501/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/1271/21

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Президента України, Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України,

про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою представниці ОСОБА_1 - адвокатки Задорожної Ольги Володимирівни

на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2021 року

(головуючий суддя: Майстер П.М.)

і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року

(головуючий суддя: Сапальова Т.В., суддів: Смілянець Е.С., Капустинський М.М.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Офісу Президента України, Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд:

1. Визнати завідомо протиправними дії та бездіяльність Офісу Президента України щодо:

- створення перешкод для здійснення її прав і законних інтересів шляхом відмови листом від 21 жовтня 2020 року №22/1-09/4974 Департаменту з розгляду звернень громадян Офісу Президента України зареєструвати й передати на розгляд її скаргу від 12 жовтня 2020 року, яку вона подала на електронну адресу Офісу Президента України на ім`я Президента України як гаранта Конституції, та ненадання її відповіді на скаргу від 12 жовтня 2020 року з приводу тривалого невиконання державою рішення Великої палати Європейського суду з прав людини (далі також - «ЄСПЛ») «Бурмич та інші проти України» №46852/13 від 12 жовтня 2017 року, у якому троє рішень національних судів за її заявами під номерами: №16010/14, №18094/15, №18094/15 з трудових правовідносин (під одним номером два рішення, виконання яких не забезпечено державою);

- примушування її подати скаргу за посиланням у форматі, яким обмежено обсяг тексту звернення кількістю знаків та можливість подати додатки до звернення, що підтверджують підстави звернення;

- переадресування її скарги від 14 жовтня 2020 року на ім`я Президента України як гаранта Конституції, на завідомо протиправну вимогу Офісу Президента України у скороченому вигляді без додатків до Міністерства юстиції, чию бездіяльність з невиконання рішення Великої палати ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України» №46852/13 від 12 жовтня 2017 року, у якому троє рішень національних судів за її заявами під номерами: №16010/14, №18094/15, №18094/15 (під одним номером два рішення, виконання яких не забезпечено державою) вона оскаржила.

2. Визнати завідомо протиправними дії та бездіяльність Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) і заступника начальника цього управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень (УЗПВР) у Хмельницькій області Центрально - Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції Бабина М.А. щодо:

- надсилання їй завідомо протиправної, наданої з перевищенням повноважень, відписки від 26 жовтня 2020 року за підписом начальника УЗПВР Бабина М.А., що має заголовок «Про розгляд звернення», з питання невиконання державою рішення Великої Палати ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України»;

- внесення відмітки в мапу порталу, на якому ведеться облік розгляду звернень, що її звернення від 14 жовтня 2020 року розглянуто, що вона подала у скороченому вигляді на вимогу Офісу Президента України за зазначеним посиланням;

- протиправного неповернення до Міністерства юстиції її звернення від 14 жовтня 2020 року з підстав відсутності повноважень розглядати її звернення від 14 жовтня 2020 року, що вона подала у скороченому вигляді на вимогу Офісу Президента України;

- фальсифікації у відписці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 26 жовтня 2020 року дати її звернення з 14 жовтня 2020 року на 15 жовтня 2020 року, яке вона подала у скороченому вигляді на вимогу Офісу Президента України, та надання роз`яснення про непідвідомчість питань, ігноруючи, що її скарга надіслана до Президента України як гаранта Конституції.

3. Зобов`язати Офіс Президента України:

- зареєструвати і передати за належністю її скаргу від 12 жовтня 2020 року, яку вона подала на електронну адресу Офісу Президента України, на ім`я Президента України як гаранта Конституції та надати їй відповідь на скаргу від 12 жовтня 2020 року за підписом Президента України з приводу невиконання Державою рішення Великої палати ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України» №46852/13 від 12 жовтня 2017 року, у якому троє рішень національних судів за її заявами під номерами: №16010/14, №18094/15, №18094/15 з трудових правовідносин (під одним номером два рішення), виконання яких не забезпечено державою;

- встановити строк один місяць для забезпечення державою/Президентом України як гарантом Конституції виконання державою рішення Великої палати ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України» №46852/13 від 12 жовтня 2017 року, у якому троє рішень національних судів за моїми заявами під номерами: №16010/14, №18094/15, №18094/15 одним номером два рішення, виконання яких не забезпечено державою.

4. Зобов`язати Центрально-Західне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) видалити відмітку «Розглянуто» з мати порталу, на якому ведеться облік розгляду звернень за посиланням щодо її звернення від 14 жовтня 2020 року, що вона подала у скороченому вигляді на вимогу Офісу Президента України за зазначеним посиланням.

5 Стягнути з Офісу Президента України: 700 000 гривень моральної шкоди згідно зі статтею 56 Конституції України, заподіяної завідомо протиправними діями і бездіяльністю.

6. Стягнути з Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) 700 000 гривень моральної шкоди згідно зі статтею 56 Конституції України, заподіяної завідомо протиправними діями і бездіяльністю.

7. У разі задоволення позову прошу суд відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання держави в особі Президента України/Міністерства юстиції України подати звіт про виконання цього рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 12 жовтня 2020 року вона звернулась в електронній формі зі скаргою до Президента України щодо тривалого невиконання Державою Україна рішення Великої Падати ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року №46852/13 та інші, яким постановлено, що зазначені п`ять заяв та 12143 заяви (серед яких і рішення стосовно позивачки), наведені у додатках І і ІІ до цього рішення, мають розглядатись відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». У відповідь на вказану скаргу позивачка отримала лист від 12 жовтня 2020 року, що використана нею поштова адреса для направлення скарги призначена лише для подання письмових запитів на інформацію.

14 жовтня 2020 року позивачка повторно звернулась зі скаргою до Президента України, стосовно порушеного питання, також використавши електронну форму, у якій додатково зауважила, що анонімна особа їй листом від 12 жовтня 2020 року відмовила у реєстрації попередньо поданої скарги. А також звернула увагу, що формат, запропонований для подання скарг Президентові України в електронній формі грубо порушує її права, адже передбачає обмежену кількість символів, які вона може зазначити у скарзі й унеможливлює подання додатків до скарги. У відповідь на повторно подану скаргу ОСОБА_1 отримала лист за підписом керівника Департаменту з питань звернень громадян Офісу Президента України Кільової Г., в якому зазначалось, що подана ОСОБА_1 скарга не відповідає вимогам статті 5 Закону України «Про звернення громадян».

До того ж, 26 жовтня 2020 року позивачка отримала на свою електронну адресу лист за підписом начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бабина М.А., у якому роз`яснено, що виконання рішень ЄСПЛ не підвідомчі цьому Управлінню.

Указані дії відповідачів ОСОБА_1 вбачає протиправними й такими, що грубо порушують її права. Наголошує, що зі скаргами зверталась саме до Президента України, проте відповіді по суті поставлених питань так і не отримала, у чому вона вбачає протиправну бездіяльність.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково:

- визнано дії Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) протиправними щодо направлення звернення ОСОБА_1 на розгляд Бабину М.А. - заступнику начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) - начальнику Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області, щодо внесення відмітки в мапу порталу, на якому ведеться облік розгляду звернень, що звернення ОСОБА_1 від 14 жовтня 2020 року «Розглянуто», а також не повернення до Міністерства юстиції звернення ОСОБА_1 від 14 жовтня 2020 року з підстав відсутності повноважень розглядати це звернення;

- зобов`язано Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) видалити відмітку «Розглянуто» з мапи порталу, на якому ведеться облік розгляду звернень щодо звернення ОСОБА_1 від 14 жовтня 2020 року;

- зобов`язано Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) повернути до Міністерства юстиції України звернення ОСОБА_1 від 14 жовтня 2020 року для розгляду компетентним органом;

- стягнуто з Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) 5000,00 грн (п`ять тисяч грн) моральної шкоди.

В решті позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.

Тому, окружний суд дійшов висновку, що звернення позивачки було правомірно й відповідно до Закону України «Про звернення громадян» направлено за належністю до компетентного органу, оскільки вирішення зазначеного питання не належить до повноважень Президента України чи створених ним консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, а саме: до Міністерства юстиції України.

Тому, суд погодився з доводами позивачки, що дії Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) були протиправними щодо направлення її звернення на розгляд заступнику начальника Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальнику Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області. До того ж, на переконання суду, указаний орган мав повернути скаргу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України як компетентного органу на розгляд указаного звернення. Тому, суд визнав протиправними дії Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) щодо внесення відмітки в мапу порталу, на якому ведеться облік розгляду звернень, що звернення позивачки від 14 жовтня 2020 року «Розглянуто».

Додатковим рішенням від 8 квітня 2021 року суд першої інстанції виклав ухвалене ним рішення у цій справі в іншій редакції, а саме: уточнив, що у задоволенні пред`явлених ОСОБА_1 позовних вимог до Офісу Президента України належить відмовити.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2021 року скасовано та прийнято в цій частині позовних вимог, пред`явлених до Офісу Президента України, нову постанову, якою позовні вимоги, заявлені до Офісу Президента України, задоволено частково:

- визнано протиправними дії та бездіяльність Офісу Президента України щодо розгляду та надання відповіді на звернення-скаргу ОСОБА_1 від 12 жовтня 2020 року та від 14 жовтня 2020 року;

- зобов`язано Офіс Президента України прийняти та розглянути звернення-скаргу ОСОБА_1 від 12 жовтня 2020 року та від 14 жовтня 2020 року у спосіб та в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян»;

- в іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2021 року залишено без змін.

Задовольняючи позов частково, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що скаргу позивачки належало розглядати Міністерству юстиції України та у підсумку правильно направлено до територіального органу Міністерства юстиції для розгляду і надання відповіді.

Тож, суд апеляційної інстанції встановив, що дії Офісу Президента України щодо неналежного розгляду скарг ОСОБА_1 від 12 жовтня 2020 року і від 14 жовтня 2020 року є протиправними, оскільки порушують вимоги частини четвертої статті 7 Закону України «Про звернення громадян».

З огляду на це, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Президента України й прийняв постанову, якою задовольнив указані позовній вимоги частково.

До того ж, постановою від 21 липня 2022 року суд апеляційної інстанції скасував додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2021 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У серпні 2022 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Задорожна О.В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2021 року й постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов повністю.

Скаржниця у касаційній скарзі покликається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: розгляд справи колегією суддів, якій було заявлено відвід.

До того ж, представниця ОСОБА_1. наполягає, що ця справа неправомірно була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, адже сума заявленого у позові відшкодування моральної шкоди перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому в силу пункту 4 частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») мала б розглядатись у порядку загального позовного провадження.

Касаційне провадження у цій справі було відкрито ухвалою Суду від 19 вересня 2022 року на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Учасники справи своїх відзивів на касаційну скаргу не надали, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження Офіс Президента України і Державна казначейська служба України отримали 4 жовтня 2022 року, Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) - 3 жовтня 2022 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12 жовтня 2020 року позивачка звернулася зі скаргою до Президента України, як гаранта Конституції України, в електронному форматі на електронну адресу Офісу Президента, щодо тривалого невиконання державою Україна рішення Великої Палати ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року №46852/13 та ін., яким постановлено, що зазначені п`ять заяв та 12143 заяви, наведені в додатках І і II до цього рішення, мають розглядатись відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За інформацією державної установи «Урядовий контактний центр», звернення ОСОБА_1 до Президента України від 14 жовтня 2020 року реєстр. №31-11411292 надійшло на веб-сайт Центру та стосувалося виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Указане звернення направлене Центром за допомогою програмно-технічного комплексу Єдиної системи опрацювання звернень до Офісу Президента України наступного дня, 15 жовтня 2020 року, о 10:27 год.

Офісом Президента України звернення направлене для розгляду по суті до Міністерства юстиції України 15 жовтня 2020 року в 14:39 год.

15 жовтня 2020 року через Єдину систему опрацювання звернень до Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) надійшло звернення (скарга) ОСОБА_1 , зареєстроване за №31-11411292 від 14 жовтня 2020 року. Урядовим контактним центром, згідно реєстраційної картки звернень, змінено виконавця звернення з Міністерства юстиції України на Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Начальником Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) було скеровано звернення ОСОБА_1 на розгляд Бабину М.А. - заступнику начальника Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальнику Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області.

26 жовтня 2020 року позивачка отримала на свою електронну адресу лист №3-783/4/11-21/32/ з Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за підписом заступника начальника управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Бабина М.А.

У вказаному листі повідомлено позивачку, що її звернення від 14 жовтня 2020 року отримане на Урядовій гарячій лінії щодо виконання рішення Великої Палати ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України», розглянуто і в межах компетенції зазначено, що на виконанні в органах державної виконавчої служби у Хмельницькій області станом на 19 жовтня 2020 року згадане рішення не перебувало і не перебуває, а також надано роз`яснення, що виконання рішень ЄСПЛ не підвідомчі Управлінню забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до статті 5 цього Закону звернення громадян адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Частина перша статті 7 указаного Закону передбачає, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Частина третя цієї статті встановлює, що у разі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню: рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконанням Рішення є: а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Відповідно до статті 5 указаного Закону протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад рішення стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб`єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.

Статті 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:

а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;

б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.

Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Одним з ключових доводів в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у цій справі, ОСОБА_1 визначила порушення судом норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, а саме: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід (пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України).

З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2021 року через систему Електронний суд ОСОБА_1 подала заяву про відвід усім суддям судової колегії, а саме: головуючій судді: Сапальовій Т.В., суддям: Смілянцю Е.С., Капустинському М.М.

Заяву обґрунтувала тим, що вбачає в процедурі реєстрації та авторозподілу її справи явні ознаки втручання у систему автоматизованого розподілу справи між суддями. До такого висновку позивачка дійшла з урахуванням того, що свою апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала через систему Електронний суд 26 квітня 2021 року, а її реєстрація й авторозподіл відбулись наступного дня - 27 квітня 2021 року о 16 год 14 хв. Ба більше, інформація на веб-сайті Сьомого апеляційного адміністративного суду стосовно її справи з`явилась лише 29 квітня 2021 року.

7 липня 2021 року ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду заяву про відвід суддів було визнано необґрунтованою, провадження у справі зупинено, а заяву про відвід передано на розгляд судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу.

12 липня 2021 року суддя Мацький Є.М. відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів.

Указані ухвали суду обґрунтовані тим, що жодних порушень у порядку реєстрації та авторозподілу апеляційної скарги ОСОБА_1 встановлено не було, а факт її реєстрації та визначення складу суду на наступний день пояснюється великою завантаженістю суду. Це підтверджується розпорядженням керівника апарату суду О. Мілієнко №449 від 26 квітня 2021 року про встановлення терміну реєстрації вхідної кореспонденції. Вказаним документом передбачена можливість здійснити реєстрацію вхідної кореспонденції, яка надійшла до суду 26 квітня 2021 року, у зв`язку з великим навантаженням надходжень вхідної кореспонденції не пізніше 27 квітня 2021 року.

Тож, суд поновив провадження у справі і продовжив апеляційний перегляд рішення окружного суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

У подальшому справа слухалась у процесуальний спосіб, визначений КАС України, й будь-яких заяв від ОСОБА_1 щодо недовіри складу суду вона не висловлювала.

Проте, у судовому засідання від 29 червня 2022 року, як стверджує позивачка, з боку суддів судової колегії вона була піддана тотальній моральній агресії. До того ж, скаржниця зауважила, що за її заявою слідчий Державного бюро розслідувань вніс відомості до ЄРДР щодо неналежної процесуальної поведінки суддів указаної судової колегії. Тож, 4 липня 2022 року через систему Електронний суд ОСОБА_1 вдруге подала заяву про відвід колегії суддів.

Між тим, ухвалою від 7 липня 2022 року колегія суддів залишила другу заяву ОСОБА_1 про відвід без розгляду з підстав пропуску позивачкою строку звернення з цією заявою.

Це процесуальне рішення колегія суддів обґрунтувала тим, що відповідно до частини третьої статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Застосувавши аналогію закону, а саме частину другу статті 167 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що другу заяву ОСОБА_1 про відвід належить залишити без розгляду з огляду на пропуск строку звернення до суду з цією заявою.

Не погоджуючись, зокрема, з цим процесуальним рішенням, ОСОБА_1 втретє подала заяву про відвід колегії суддів 17 липня 2022 року через систему Електронний суд.

Обґрунтовувала третю заяву своєю незгодою з попередньо постановленою ухвалою й додатково нагадувала про конфліктну ситуацію, яка склалась у судовому засіданні від 29 червня 2022 року, що на її переконання є підставою відводу колегії суддів.

Розглянувши третю заяву ОСОБА_1 про відвід, колегія суддів апеляційного суду постановили ухвалу від 21 липня 2022 року, якою відмовила у її задоволенні.

Проаналізувавши указані процесуальні дії й рішення, Суд дійшов наступних висновків.

Стосовно первинно поданої заяви ОСОБА_1 . Суд констатує, що жодних процесуальних порушень у порядку розгляду й вирішення цієї заяви (від 27 червня 2021 року) суд не встановив.

Що стосується другої заяви ОСОБА_1 про відвід складу суду (від 4 липня 2022 року) Верховний Суд зазначає про таке.

Колегія суддів апеляційної інстанції постановила ухвалу про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду з підстав пропуску строку подання указаної заяви.

До такого висновку дійшов апеляційний суд з огляду на те, що частиною третьою статті 39 КАС України передбачений строк звернення до суду із заявою про відвід.

Так, відповідно до указаної норми, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

В ухвалі від 7 липня 2022 року про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду апеляційний суд застосував аналогію закону, зауваживши про те, що до цього питання може бути застосовано положення частини другої статті 167 КАС України.

Перш за все варто підкреслити, що частина шоста статті 7 КАС України передбачає, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Одночасно, КАС України містить норму, яка регулює питання залишення заяви про відвід без розгляду, а саме: абзац другий частини 3 статті 39 КАС України. Відповідно до указаної норми, суд ухвалою, без виходу до нарадчої кімнати, залишає заяву про відвід, яка повторно подана з тих самих підстав, без розгляду.

Тобто, КАС України врегулював випадок, у якому суд має право залишити заяву про відвід без розгляду.

До того ж, частина друга статті 167 КАС України, на яку покликався суд апеляційної інстанції, не регулює питання повернення без розгляду заяви (клопотання, скарги) у разі пропуску строку звернення з цією заявою до суду.

Тому вказаний підхід у застосуванні аналогії закону в цьому випадку Верховний Суд вважає помилковим.

Проте, позивачка повторно ініціювала питання про відвід колегії суддів, подавши нову (третю) заяву.

Варто зауважити, що заява позивачки від 17 липня 2022 року хоча й містить нові обставини, які її спонукали подати цю заяву, проте фактично дублює попередні її доводи щодо необхідності відведення від розгляду її апеляційної скарги колегії суддів.

Верховний Суд констатує, що втретє подану заяву ОСОБА_1 про відвід суддів від 17 липня 2022 року суд апеляційної інстанції розглянув у визначеному КАС України порядку й надав процесуальну відповідь на заяву ОСОБА_1 про відвід по суті спірного питання.

Тож, апеляційний суд надав правову оцінку доводам як втретє поданої заяви ОСОБА_1 , так доводам її другої заяви, адже фактично вони дублювались.

За таких фактичних обставин, Суд дійшов висновку про відсутність порушень процесуального законодавства в аспекті розгляду заяв ОСОБА_1 про відвід колегії суддів, які б давали достатні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Стосовно розгляду і вирішення цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження, Верховний Суд зазначає про наступне.

Частина четверта статті 12 КАС України передбачає, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Частина шоста указаної норми визначає перелік справ, які законодавчо віднесені до справ незначної складності, зокрема, й щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

Зі змісту позовних вимог, викладених у заяві про їхнє збільшення, вбачається, що позивачка просила суд стягнути на її користь з кожного позивача по 700 000 грн відшкодування моральної шкоди. Тож, ціна цього позову становить 1 400 000 грн, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на дату пред`явлення цього позову до суду першої інстанції - 1 135 000 грн).

У зв`язку із цим позивачка просила окружний суд розгляд і вирішення цієї справи здійснити в порядку загального позовного провадження, про що подала відповідне клопотання.

Проте, суд першої інстанції указане клопотання позивачки не розглянув. Ба більше, здійснив розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Зокрема, ця обставина лягла в основу апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення окружного суду, ухвалене у цій справі.

Проте, апеляційний суд у своїй постанові не надав відповідь на цей ключовий довід сторони позивача.

Варто зауважити, що однією з обов`язкових підстав для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 7 частини третьої статті 317 КАС України є саме розгляд за правилами спрощеного позовного провадження справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Тобто, на суттєвий аргумент позивачки щодо порушення порядку розгляду цієї справи, який був першочерговим доводом апеляційної скарги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не дав жодної відповіді.

Так, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Варто відзначити, що у юридичній науці поняття «вмотивованості» судового рішення посідає самостійне місце поряд із поняттями «законності» та «обґрунтованості» в контексті дотримання принципу верховенства права та права на справедливий суд.

Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони покликалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

Національне законодавство, а саме частина перша статті 322 КАС України також висуває певні вимоги до змісту мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції, зокрема, ця частина повинна складатися із: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду з огляду на указане процесуальне порушення вбачає передчасними висновки суду апеляційної інстанції по суті спору.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки судом апеляційної інстанцій не було надано відповідь на довід ОСОБА_1 , який у разі його підтвердження є обов`язковою підставою для скасування рішення окружного суду, Верховний Суд дійшов висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Задорожної Ольги Володимирівни задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року скасувати, а справу №560/1271/21 направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

………………….

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду