Ухвала

від 14.02.2023 по справі 518/1068/22

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 518/1068/22

Провадження № 1-кс/499/2/23

У Х В А Л А

Іменем України

14 лютого 2023 року смт Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 про відвід судді Іванівського районного суду Одеської області ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12021160000001069 від 21.07.2021, справа 518/1068/22, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні судді Іванівського районного суду Одеської області ОСОБА_7 перебуває кримінальне провадження № 12021160000001069 від 21.07.2021, справа 518/1068/22, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Прокурор у даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 заявив судді Іванівського районного суду Одеської області ОСОБА_7 відвід у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Свою заяву про відвід судді він обґрунтував наступними обставинами.

Після проголошення 23.01.2023 повного тексту ухвал суду від 18.01.2023, якими відмовлено у задоволенні клопотань прокурора, стали відомі нові обставини, які свідчать про наявність підстави для відводу, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, - явна упередженість судді під час розгляду кримінального провадження, що виключає можливість участі у такому провадженні.

У судовому засіданні, що відбулось 18.01.2023, судом відмовлено у задоволенні клопотань прокурора про відсторонення обвинуваченого від посади та зміну обвинуваченому запобіжного заходу з особистого зобов`язання на домашній арешт, про що постановлено відповідні ухвали.

Прокурор акцентує увагу, що вказана заява подається не у зв`язку з незгодою з судовими рішеннями, а у зв`язку з обставинами, які вказують на упередженість суду, що закріплені в мотивувальних частинах вищенаведених ухвал від 18.01.2023.

Проаналізувавши повний текст ухвали суду № 1-кп/499/19/23 від 18.01.2023, вбачається, що будь-які ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, як одна із обов`язкових підстав для застосування у кримінальному провадженні будь-якого запобіжного заходу, на думку суду, відсутні. В ухвалі суду зазначено: «...відсутні прямі ризики, які давали б достатні підстави вважати, що обвинувачений з огляду на його попередню процесуальну поведінку буде переховуватися від суду, незаконного впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження, вчиняти інші кримінальні правопорушення.».

Постає закономірне питання, чому ж судом продовжено дію запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, зі змісту рішення якого вбачається, що прокурором взагалі не доведено існування жодного з ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а усі доводи, викладені у клопотанні, є голослівними, у той час, як ч. 1 та 2 ст. 194 КПК України зобов`язує суд постановити ухвалу про відмову в застосуванні будь-якого запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність хоча б одного із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.

На відсутності існування будь-яких ризиків у кримінальному провадженні суд орієнтувала сторона захисту у своєму заперечені, допустивши логічну помилку. Процесуальний закон сформулював чітку формулу з трьох критеріїв, яка є єдиною підставою для обрання (продовження) будь-якого запобіжного заходу: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення (1); наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор (2); недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (3).

Суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх трьох зазначених критеріїв (ч. 2 ст. 194 КПК України).

Натомість, захист, орієнтуючи суд на відсутності, на свій погляд, будь- яких ризиків, мав би клопотати перед судом або на скасуванні існуючого запобіжного заходу, або на відмові у його продовженні.

Не дивлячись на зазначене, логічні помилки, допущені захистом у своїй правовій позиції, фактично повністю знайшли своє відображення в мотивувальній та резолютивній частинах ухвали суду без жодного ґрунтовного вивчення та аналітики.

Є очевидним, що зазначені обставини обумовлюються явною «довірою» суду до сторони захисту, а відтак і упередженим ставленням до сторони обвинувачення.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 200 КПК України у клопотанні прокурора про зміну запобіжного заходу, а також у клопотанні про відсторонення обвинуваченого від посади селищного голови зазначено обставини, які виникли після прийняття попередніх рішень суду про застосування запобіжного заходу та про відмову в продовженні заходу забезпечення у вигляді відсторонення від посади.

Так, ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 30.11.2022 відмовлено у продовженні відсторонення ОСОБА_4 від посади Ширяївського селищного голови.

При цьому, Ширяївська селищна рада має процесуальний статус потерпілого у вказаному кримінальному провадженні, представником якої за довіреністю є ОСОБА_6 , яка займає посаду завідувача сектору з юридичних питань Ширяївської селищної ради. Таким чином, ОСОБА_6 перебуває в прямому підпорядкуванні ОСОБА_4 , що створює ризик неправомірного впливу на неї обвинуваченого. Про вказане непрямо свідчить споглядацька позиція ОСОБА_6 , яка відмовилася від подачі цивільного позову у кримінальному провадженні в інтересах Ширяївської селищної ради та кожного разу при вирішенні важливих питань судового розгляду, пов`язаних із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, покладалася на, розсуд суду. Більше того, представник потерпілого орієнтувала суд на прийнятті незаконного і необґрунтованого рішення та просила не приймати цивільний позов прокурора до розгляду, а після постановлення судом ухвали, якою позов прокурора все ж прийнято до розгляду, подала до суду не передбачений чинним законодавством документ - «відзив на цивільний позов прокурора», у якому просила залишити його без розгляду. Указана процесуальна поведінка представника позивача після повернення ОСОБА_4 до виконання обов`язків селищного голови створює у безстороннього спостерігача враження відстоювання інтересів обвинуваченого, а не територіальної громади, якій злочинами завдано матеріальну шкоду.

Суд у своїй ухвалі про відмову в зміні запобіжного заходу № 1-кп/499/19/23 від 18.01.2023, продовжуючи запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, поклав на обвинуваченого додатковий обов`язок - «утримуватися від особистого спілкування з представником потерпілого з обговорення обставин задля вирішення будь-яких питань пов язаних з кримінальним провадженням», тим самим погодившись з прокурором, що ризик неправомірного впливу обвинуваченого на представника потерпілого є реальним, з огляду на правову позицію представника потерпілого у справі, яка суперечить вимогам КПК України. Натомість, незважаючи на існування вказаного ризику, судом відмовлено у відсторонені обвинуваченого від посади селищного голови, не дивлячись на те, що дії ОСОБА_4 стали підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності, були можливими виключно завдяки його перебуванню на посаді Ширяївського селищного голови, який діяв всупереч інтересам очолюваної ним ОТГ задля досягнення особистих незаконних інтересів.

До того ж, судом не враховано імперативну норму, закріплену в ч. 5 ст. 65 і Закону України «Про запобігання корупції», яка визначає, що особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.

Таким, чином суд продемонстрував явну прихильність до сторони захисту, нехтуючи принципом безсторонності.

Про упередженість судді у вказаному кримінальному провадженні свідчать обставини про зв`язок обвинуваченого з судом. Так, матір обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_8 тривалий час обіймала посаду голови Ширяївської районної ради Одеської області. У той же час батько судді Іванівського районного суду Одеської області ОСОБА_9 - ОСОБА_10 протягом значного часу був депутатом та головою Ширяївської районної ради Одеської області.

Більше того, про зв`язок ОСОБА_10 з ОСОБА_8 свідчать дані з відкритих джерел та засобів масової інформації. Крім цього, ОСОБА_10 є засновником та бенефіціаром фермерського господарства «Погорєлова», код ЄДРПОУ 37977101, яке зареєстроване за адресою: 66810, Одеська область, Ширяївський район, село Миколаївка, вулиця Кучеряби, будинок 111 А.

У той же час, суддями Ширяївського районного суду Одеської області ОСОБА_11 та ОСОБА_12 21.09.2022 заявлено самовідводи від розгляду вказаного кримінального провадження, мотивуючи це лише тим, що Ширяївський районний суд Одеської області здійснює провадження у межах територіальної юрисдикції колишнього Ширяївського району Одеської області, де обвинувачений ОСОБА_4 тривалий час обіймає посаду Ширяївського селищного голови, у зв`язку з чим між ними склалися непроцесуальні правовідносини, що обумовлює можливість існування у стороннього спостерігача сумнів в можливій неупередженості судді.

Таким чином, зв`язок обвинуваченого ОСОБА_4 з Іванівським районним судом Одеської області в особі судді ОСОБА_9 , який у тому числі виконував адміністративні функції голови суду, є реальним. З суддею ОСОБА_9 суддя у справі ОСОБА_7 працює понад 10 років, що може свідчити про ймовірність позапроцесуального впливу на прийняття рішень судом у справі.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 заперечував проти задоволення заяви про відвід судді ОСОБА_7 , посилався, що заява про відвід є необґрунтована, в розумінні ст..75 КПК України прокурором не зазначеного та не обґрунтовано жодної підстави для відводу судді, незгода з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою відводу та припущення й особиста думка прокурора, щодо можливої прихильності судді до сторони захисту та потерпілого й ймовірний поза процесуальних зв`язок колеги судді ОСОБА_9 також не може являтися підставою для відводу, тому посив відмовити у задоволенні відводу.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника та зазначив, Представник потерпілого ОСОБА_6 також вважала за необхідне відмовити у задоволенні поданого відводу, та вважала, його необґрунтованим.

Суддя ОСОБА_7 у судове засідання не з`явився, заяв клопотань не надавав, про причини неявки не повідомляв.

Суд дослідивши заяву прокурора про відвід судді, заслухавши думку учасників кримінального провадження , які прибули у судове засідання, прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви про відвід судді ОСОБА_7 виходячи з таких мотивів.

Відповідно до ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, в тому числі принципам змагальності сторін, диспозитивності та розумності строків.

Відповідно до вимогст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцією Україниі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 Кодексу суддівської етики визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Вказане випливає з принципу об`єктивності, визначеному у Бангалорських принципах поведінки судді, відповідно до якого об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання своїх обов`язків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України, передбачено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:

1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;

3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;

5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

Як вбачається із заяви та посилань прокурора підставами через які ним заявлено відвід є прийняття рішень суддею ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, з якими не згоден прокурор, та внаслідок чого він вбачає неупередженість та логічну помилку судді, також посилався, що суд продемонстрував явну прихильність до сторони захисту, нехтуючи принципом безсторонності, та вказував на зв`язок обвинуваченого ОСОБА_4 з Іванівським районним судом Одеської області в особі судді ОСОБА_9 , який у тому числі виконував адміністративні функції голови суду, та зазначив, що з суддею ОСОБА_9 суддя у справі ОСОБА_7 працює понад 10 років, що може свідчити про ймовірність позапроцесуального впливу на прийняття рішень судом у справі.

Частиною 1 статті 80 КПК України передбачено, що за наявності підстав, передбачених ст.ст. 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засіданні зобов`язані заявити самовідвід. Відповідно до ч.2 ст.80 КПК України, за цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Суд не може погодитися з посиланнями прокурора у заяві про відвід судді, оскільки всі зазначені ним обставини є необґрунтованими та доведеними, з них вбачається припущення та особиста думка а реальні підстави передбачені ст..75 КПК України не зазначені та не доведені.

При тлумаченні змісту поняття «інші підстави, які викликають сумніви у неупередженості суду» необхідно дотримуватися балансу між виправданою необхідністю застосування широкого тлумачення цієї категорії та недопустимістю зловживання наявністю такого права.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект. Так у справі «Гаусшильдт проти Данії», «Мироненко і Мартиненко проти України» зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі «Гаусшильдт проти Данії» вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Мироненко і Мартиненко проти України»).

Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Суд не знаходить в доводах прокурора доказів сумніватися у безсторонності судді ОСОБА_7 в розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_4 .

Для висновку про наявність у конкретній справі правомірної підстави сумніватися у безсторонності судді думка особи може враховуватися, але вона не має вирішального значення. Вирішальним є те, чи можна вважати такі сумніви об`єктивно виправданими (див. рішення у справі : «Хаусшільдт проти Данії», рішення від 24 травня 1989 року, п. 48).

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 9 листопада 2006 р. у справі «Білуха проти України», наявність безсторонності судді відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції має визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Згідно з об`єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі будь-які сумніви в його безсторонності. У кожній окремій справі слід вирішувати чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, які свідчать про відсутність безсторонності суду. Що стосується суб`єктивного критерію, то особиста безсторонність судді презюмується, поки не надано доказів протилежного.

У заяві про відвід судді ОСОБА_7 не наведено конкретних фактів, які б викликали сумнів у його необ`єктивності чи неупередженості, а зазначені підстави на які посилається прокурор взагалі не підтверджують та не вказують чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі, а твердження заявника та не згоду з процесуальним рішенням, яке не оскаржується не є підставою для відводу та доказом неупередженості та безсторонності судді ОСОБА_7 .

Також не надано жодного доказу неупередженості судді ОСОБА_7 у кримінальному провадженні.

Таким чином, обставини, які наведені у заяві обвинуваченим, не є такими, що ставлять під сумнів неупередженість судді, не наведена наявність його особистої заінтересованості, відсутні докази, які б вказували про прихильність чи уподобання стосовно однієї із сторін та жодним чином не вказують про порушення ним норм КПК України, оскільки вказана заява фактично містить власні припущення прокурора.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що заява про відвід судді не є вмотивованою, оскільки не містить достатніх, належних та підтверджених даних, які б свідчили про наявність таких підстав відводу, що передбачені ст.75 КПК України, крім того не встановлено інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді ОСОБА_7 , а тому у її задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76, 80 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви про відвід судді ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12021160000001069 від 21.07.2021, справа 518/1068/22, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. З ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СуддяРуслан ТИМЧУК