Постанова

від 15.02.2023 по справі 803/1810/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 803/1810/16

касаційне провадження № К/9901/41999/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Володимир-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06.04.2017 (суддя Валюх В.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 (головуючий суддя - Большакова О.О., судді - Глушко І.В., Гуляк В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд» до Володимир-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Володимир-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Волинській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.12.2016 № 0005231403/11491, № 0005241403/11490.

На обгрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з СТОВ «Андріївське», що підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського і податкового обліку, а висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом є необґрунтованими, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 06.04.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 05.12.2016 № 0005231403/11491, № 0005241403/11490.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із СТОВ «Андріївське», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню. Також, суди виходили з того, що протокол допиту свідка - ОСОБА_1 , який був директором СТОВ «Андріївське» у періоді здійснення оспорюваних господарських операцій, не може бути доказом нереальності господарських операцій, здійснених позивачем з вказаним контрагентом, оскільки своїми показами ОСОБА_1 підтвердив, що підписував фінансово-господарські документи, не заперечував здійснення цим підприємством господарської діяльності та підтвердив, що підприємство займалося вирощуванням сільськогосподарських культур.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом з підстав: наявності недоліків у товарно-транспортних накладних; відсутності належних первинних документів, а саме: сертифікатів якості (відповідності), журналу реєстрації довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, документів на відрядження, документів складського обліку, актів приймання-передачі зернової продукції; відсутності складських приміщень; незначної кількості трудових ресурсів.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вважає, що суди безпідставно не прийняли до уваги наявність кримінального провадження №12014060020005080 та протоколу допиту керівника СТОВ «Андріївське» в якості свідка від 27.07.2015, в якому він не заперечує підписання ним первинних документів від імені СТОВ «Андріївське», але зазначає, що підписуючи такі документи він не вивчав їх зміст. Вважає, що зазначене свідчить про те, що правочини між позивачем та СТОВ «Андріївське» здійснені без мети настання реальних наслідків, а відтак висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення вважає правомірними.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24.10.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.02.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження і призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 15.02.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 24.05.2016, про що складено акт від 12.09.2016 № 500/14/39137820, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 333334,00 грн, в тому числі за грудень 2014 року у сумі 166667,00 грн і січень 2015 року в сумі 166667,00 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за січень 2015 року в сумі 333334,00 грн; пункту 2 статті 1, пункту 2 статті 3, статті 4, пункту 6 статті 8, пунктів 1-3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV), підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2, пунктів 2.4, 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 05.06.1995 за № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за 2014 рік на суму 150000,00 грн; статті 22, статті 23, підпункту 134.1.1 пункту 134 статті 134, пункту 135.1 статті 135 ПК України, в результаті чого занижено фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток) на загальну суму 150000,00 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 150000,00 грн.

Позивачем 22.09.2016 до Інспекції були подані заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких контролюючим органом в період з 25.10.2016 по 07.11.2016 була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з питань, викладених у запереченнях, про що складено акт від 14.11.2016 № 646/14/39137820 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем норм законодавства, аналогічні порушенням, викладеним в акті від 12.09.2016 № 500/14/39137820.

На підставі акту перевірки від 14.11.2016 № 646/14/39137820 Інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.11.2016: № 0001181400/11310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 333334,00 грн за основним платежем та 166667,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001201400/11311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 300000,00 грн за основним платежем та 37500,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Інспекцією 05.12.2016 прийнято рішення від 05.12.2016 № 66/7/03-16-14 про відкликання податкових повідомлень-рішень від 28.11.2016 № 0001181400/11310, № 0001201400/11311 та 05.12.2016 на підставі акту перевірки від 14.11.2016 № 646/14/39137820 прийнято нові податкові повідомлення-рішення:

№ 0005231403/11491, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 300000,00 грн. за основним платежем та 75000,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0005241403/11490, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 333334,00 грн за основним платежем та 83333,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Висновки про порушення ґрунтувалися на тому, що Товариством включено до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями з придбання товарів у СТОВ «Андріївське», які, на думку контролюючого органу, не носять реального характеру.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

За змістом частини другої статті 9 Закону №996-ХІV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правила цієї норми Закону №996-ХІV кореспондуються зі змістом пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення).

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому ПК України та Закон №996-ХІV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач (покупець) мав господарські відносини з СТОВ «Андріївське» (продавець) за договором поставки від 01.12.2014 № 01/12, предметом якого було придбання сільськогосподарської продукції (зерна) врожаю 2014 року.

Актами зазначених вище перевірок встановлено, що згідно з наданими для перевірки податковими та видатковими накладним в 2014 році придбавалася пшениця фуражна в кількості 500 т на загальну суму 1000000,00 грн, в 2015 році в кількості 500 т на загальну суму 1000000,00 грн, господарські операції щодо поставки пшениці фуражної відображені у бухгалтерському обліку позивача, станом 01.08.2015 заборгованість по розрахунках з СТОВ «Андріївське» відсутня.

На підтвердження вказаних господарських операцій позивачем надано до суду податкові, видаткові, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Придбана пшениця фуражна була реалізована в адресу ДП «Укрспирт», що підтверджується наданими до суду копіями видаткових та товарно-транспортних накладних.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, зокрема, сертифікатів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Верховний Суд не приймає доводи скаржника про відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, необхідних основних засобів та доказів сертифікації товару, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судами попередніх інстанцій та надано відповідну оцінку.

Щодо посилань скаржника на наявність кримінального провадження № 12014060020005080 та протоколу допиту свідка, керівника контрагента позивача від 27.07.2015 колегія суддів зазначає про наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту перевірки Інспекції, яка була проведена на виконання ухвали слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 14.07.2016, що постановлена у кримінальному провадженні № 12014060020005080.

Із листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 23.02.2017 № 2390/24-2017 вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014060020005080 триває, при цьому, у ході розслідування не здобуто доказів фіктивності господарських операцій між позивачем та СТОВ «Андріївське» з поставки пшениці за договором поставки від 01.12.2014 № 01/12.

З цього ж листа також вбачається, що у матеріалах вказаного кримінального провадження відсутні інші протоколи допиту свідків, окрім протоколу від 27.07.2015.

В свою чергу, суди попередніх інстанцій надали оцінку протоколу допиту свідка - ОСОБА_1 від 27.07.2015 та встановили, що своїми показами ОСОБА_1 підтвердив, що підписував фінансово-господарські документи, не заперечував здійснення цим підприємством господарської діяльності та підтвердив, що підприємство займалося вирощуванням сільськогосподарських культур, зокрема, пшениці.

В подальшому директор контрагента позивача звернувся із листом до начальника Головного управління ДФС у Волинській області, яким підтвердив, що з 21.08.2012 по 25.02.2015 був керівником СТОВ «Андріївське», у період з 02.12.2014 по 12.01.2015 підприємство поставило позивачу вирощену на орендованих землях пшеницю фуражну.

Суди, встановивши зазначені обставини, дійшли висновку про підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Суд має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи щодо дефекту податкового повідомлення-рішення та наявності вироку суду.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої укладений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Таким чином, вирок щодо посадової особи контрагента не може створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок суду за результатом розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19.

Верховний Суд погоджується з висновком судів, що сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів приймає до уваги, що судами попередніх інстанцій досліджено факт порушення кримінального провадження, на який посилається відповідач у справі, та встановлено відсутність вироків відносно посадових осіб контрагента позивача та доказів у згадуваному кримінальному провадженні щодо фіктивності контрагента позивача або нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та СТОВ «Андріївське» за вказаним вище договором.

У касаційній скарзі відповідач лише посилається на наявність кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача, водночас не наводить, у чому саме обвинувачується посадові особи контрагента позивача, що саме встановлено у кримінальному провадженні, на яке він посилається, не наводить яким чином встановлені обставини стосуються даної справи.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Володимир-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06.04.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова