Ухвала

від 28.09.2017 по справі 803/1810/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/5817/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Гуляка В.В.,

з участю секретаря судового засідання Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агро фонд до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за апеляційною скаргою Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агро Фонд (далі - ТзОВ Агро Фонд ) звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Володимир-Волинська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001181400/11310, № 0001201400/11311 від 28.11.2016.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 05 грудня 2016 року № 0005231403/11491, № 0005241403/11490.

Із цією постановою не погодилася Володимир-Волинська ОДПІ та оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що така є незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апелянт зазначив, що перевіркою ТзОВ Агро Фонд було встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій позивача із СТОВ Андріївське , оскільки не виявлено фактичного відвантаження товару, його реального транспортування та зберігання, не виявлено належним чином складених первинних документів, які б відображали реальний рух товару від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), а також не встановлено фактичний шлях їх перевезення. Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги показання керівника СТОВ Андріївське ОСОБА_1 в якості свідка, згідно яких не здійснював підприємницької діяльності. Встановлене свідчить про те, що правочини між ТзОВ Агро Фонд та СТОВ Андріївське здійснені без мети настання реальних наслідків. Відтак, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення, є правомірними.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та дав пояснення, аналогічні викладеним і ній доводам.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що Володимир-Волинською ОДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ Агро Фонд з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 24.05.2016, про що складено акт № 500/14/39137820 від 12.09.2016 (т. 1, а. с. 16-73).

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення ТзОВ Агро Фонд :

- пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 333334 грн., в т.ч. за грудень 2014 року 166667 грн. і січень 2015 року - 166667 грн., що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 333334 грн., в. т. січень 2015 року 333334 грн.;

- пункту 2 статті 1, пункту 2 статті 3, статті 4, пункту 6 статті 8, пунктів 1-3 статті 9 Закону № 996-XIV, підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2, пунктів 2.4, 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 05.06.1995 за № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за 2014 рік на суму 150000 грн.;

- статті 22, статті 23, підпункту 134.1.1 пункту 134 статті 134, пункту 135.1 статті 135 ПК України, в результаті чого занижено фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток) на загальну суму 150000,00 грн., в т. ч. за 2015 рік в сумі 150000 грн.

На підставі акту перевірки 28.11.2016 Володимир-Волинською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001181400/11310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 333334 грн. за основним платежем та 166667 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а. с. 125), та № 0001201400/11311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 3000000 грн. за основним платежем та 37500 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а. с. 126).

Крім того, судом також встановлено, що 05.12.2016 Володимир-Волинською ОДПІ прийнято рішення № 66/7/03-16-14 про відкликання податкових повідомлень-рішень № 0001181400/11310, № 0001201400/11311 від 28.11.2016 (т. 1 а. с. 153), та 05.12.2016 на підставі акту № 646/14/39137820 від 14.11.2016 винесені нові податкові повідомлення-рішення: № 0005231403/11491, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 300000 грн. за основним платежем та 75000 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а. с. 220), та № 0005241403/11490, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 333334 грн. за основним платежем та 83333,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а. с. 221).

Як вбачається із розрахунку штрафних (фінансових) санкцій, згідно із податковим повідомленням-рішенням № 0005241403/11490 від 05.12.2016 позивачу визначено штрафну (фінансову) санкцію за січень 2015 року у розмірі 25%, що становить 83333,50 грн., а податковим повідомленням-рішенням № 0005231403/11491 від 05.12.2016 позивачу донараховані штрафні (фінансові) санкції за 2014 рік у розмірі 50%, що становить 75000 грн. (т. 1 а. с. 222).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з таких мотивів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із пунктом 198.2 статті 198 цього ж Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.12.2014 між СТзОВ Андріївське (продавець) та ТзОВ Агро Фонд (покупець) було укладено договір поставки № 01/12, згідно з яким продавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (зерно) врожаю 2014 року, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити за нього обумовлену ціну (т. 2, а. с. 18-21).

Згідно наданих для перевірки податкових та видаткових накладних у 2014 році позивачем придбавалася пшениця фуражна в кількості 500 т на загальну суму 1000000 грн., в т. ч. 166,7 тис. грн., в 2015 році в кількості 500 т на загальну суму 1000000 грн., в т. ч. 166,7 тис. грн., господарські операції щодо поставки пшениці фуражної відображені у бухгалтерському обліку позивача, станом на 01.08.2015 заборгованість по розрахунках з СТзОВ Андріївське відсутня.

Вказані господарські операції щодо поставки пшениці оформлені податковими та видатковими накладними, транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними (т. 2 а. с. 22-135), оплата проведена в безготівковій формі згідно із платіжними дорученнями (т. 2 а. с. 136-153).

Подані позивачем під час перевірки та в ході судового розгляду справи зазначені вище первинні документи підтверджують реальність господарських операцій із придбання у СТзОВ Андріївське товару (пшениця фуражна) протягом грудня 2014 року - січня 2015 року за договором поставки № 01/12 від 01.12.2014, які мають тісний взаємозв'язок із господарською діяльністю позивача, оскільки придбана пшениця фуражна була реалізована в адресу ДП Укрспирт , що підтверджується поданими суду копіями видаткових та товарно-транспортних накладних (т. 2, а с. 186-258).

Вказані документи є належними доказами наявності економічної мети досліджуваних господарських операцій, зокрема, одержання прибутку, добросовісність позивача, зміну в структурі його активів та зобов'язань та спростовують твердження відповідача про здійснення господарських операцій лише з метою отримання податкової вигоди.

Суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на протокол допиту в якості свідка ОСОБА_1 від 27.07.2015 року як на доказ нереальності господарських операцій, так як згідно показань вищевказаної особи, він не заперечував факт підпису господарської документації, в тому числі видаткові, податкові накладні, товарно-транспортні накладні. При цьому він не заперечував факт здійснення підприємством господарських операцій, вказав, що підприємство займалося вирощуванням сільськогосподарських культур, зокрема, пшениці. Однак вказав, що він не вникав у зміст документів, що надавалися йому на підпис (т. 1 а. с. 166-169). Отже, ця особа, не заперечувала факт підписання бухгалтерської та податкової документації як керівником СТОВ Андріївське , а також факт реального ведення господарської діяльності цим підприємством.

Тому, жодних підстав для визнання безтоварними господарських операцій між СТзОВ Андріївське та ТзОВ Агро Фонд з поставки пшениці за договором поставки № 01/12 від 01.12.2014 немає.

Крім того, ОСОБА_1 у подальшому звернувся із листом до начальника Головного управління ДФС у Волинській області, яким підтвердив, що з 21.08.2012 по 25.02.2015 був керівником СТОВ Андріївське , у період з 02.12.2014 по 12.01.2015 підприємство поставило ТзОВ Агро Фонд вирощену на орендованих землях пшеницю фуражну (т. 2 а. с. 260).

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Таким чином, якщо податкові органи володіють інформацією щодо ухилення від сплати податків платником, вони повинні вживати заходи з метою притягнення до відповідальності саме такого суб'єкта господарювання, а не покладати відповідальності на його контрагента, який документально підтвердив своє право на податкові відрахування.

Висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у періоді який перевірявся, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів відсутності реального виконання господарських операцій, а висновки викладені в акті спростовуються матеріалами справи.

Отже, суд правильно задовольнив позовні вимоги.

За наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року у справі № 803/1810/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

ОСОБА_2

Повний текст виготовлено 03 жовтня 2017 року.