Постанова

від 16.02.2023 по справі 910/2958/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 910/2958/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" (далі - ТОВ "РСК ПАРУС", позивач, скаржник) - Таштанова О.Г. (адвокатка),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА" (далі - ТОВ "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА", відповідач) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "РСК ПАРУС"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 (головуючий - суддя Балац С.В.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 (головуючий - суддя Пашкіна С.А., судді: Буравльов С.І., Кропивна Л.В.)

у справі №910/2958/20

за позовом ТОВ "РСК ПАРУС"

до ТОВ "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА"

про визнання договору недійсним та стягнення 303 838,00 грн.

ВСТУП

Спір виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору поставки та відповідно наявності/відсутності підстав для стягнення суми попередньої оплати за договором.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "РСК ПАРУС" звернулося до суду із позовом до ТОВ "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА" про визнання договору недійсним та стягнення 303 838,00 грн.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між сторонами договір поставки суперечить приписам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки вчинений від імені позивача за відсутності рішення загальних зборів учасників ТОВ "РСК ПАРУС" у відповідності до статуту, що враховуючи положення статті 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним.

1.2.1. Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором у розмірі 303 838,00 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалась неодноразово.

2..2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

2.2.1. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 залишено без змін

2.3. Постановою Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №910/2958/20 постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі №910/2958/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 (з урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 про виправлення описок) рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "РСК ПАРУС" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 у справі №910/2958/20, ухвалити нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ "РСК ПАРУС" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що оскаржувані судові рішення ухваленні з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статтей 92, 241 ЦК України, статті 2, частини другої статі 86 ГПК України; та з неправильним застосуванням доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Окремо скаржник посилається на те, що судами не були враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 20.03.2018 у справі №910/8794/16, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, від 13.09.2017 у справі №910/28080/14, від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 21.12.2021 у справі №910/10699/21, від 30.11.2022 у справі №925/2/22.

4.2. Разом з тим, скаржник наголошує, що, маючи докази того, що всі інші заходи, якими начебто було схвалено правочин, здійснювались директором. Відтак, можна дійти висновку, що і попередній платіж також здійснено директором, якого не було уповноважено ні на укладення правочину, ні на його подальше схвалення. Варто врахувати і те, що відповідачем не надано доказів здійснення платежу іншою особою, та не висловлено сумніву у тому що платіж здійснено директором.

4.3. Крім того, скаржник відзначає, що суд апеляційної інстанції в супереч передбаченим процесуальним законодавством принципам справедливості та неупередженості, безпідставно не прийняв до уваги недобросовісну поведінку відповідача. На думку, позивача, відповідач діяв умисно, розуміючи та знаючи про те, що у директора ТОВ "РСК ПАРУС" немає повноважень на укладення такого правочину - уклав його, отримав кошти та не здійснював більше будь-яких дій, розуміючи та напевно сподіваючись, що позивач буде вимушений звертатись до суду, через що нести значні фінансові втрати, при цьому відповідач зможе достатньо довгий час неправомірно користуватись коштами позивача.

4.3.1. Також, скаржник вважає, що якби відповідач проявив розумну обачність та витребував би у директора позивача документи на підтвердження його повноважень, даного судового спору можна було б уникнути.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. ТОВ "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА" відзив на касаційну скаргу до Суду не подавало.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між позивачем як замовником та відповідачем як постачальником укладено договір поставки від 11.10.2019 № U1110/19 (далі - Договір), відповідно до предмета якого відповідач зобов`язується поставити та передати у власність позивача обладнання, а позивач зобов`язується прийняти обладнання та оплатити його на умовах Договору (пункт 2.1 Договору).

6.1.1. Пунктом 1.1 Договору визначено, що сторони гарантують, що на момент укладення договору жодним чином ні законом, ні іншим нормативно-правовим актом, ні судовим рішенням, ні іншими способами жодна зі сторін не обмежена в праві укладати та виконувати умови договору або подібні угоди.

6.1.2. Положеннями пункту 1.2 Договору передбачено, що сторони підтверджують, що укладення та виконання договору не суперечить нормам законодавства України та укладення договору не обмежене загальними зборами учасників постачальника (відповідача) та замовника (позивача).

6.2. Позивачем на користь відповідача здійснено попередню оплату за Договором в розмірі 303 838,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 15.10.2019 № 215.

6.3. Пунктом 11.1 статуту позивача, затвердженого загальними зборами учасників позивача, оформлених протоколом від 09.11.2018 № 2, передбачено, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

6.4. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, виходив з такого:

- при укладенні та підписанні оспорюваного правочину керівник позивача мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки згода на укладення оспорюваного правочину та його виконання зі сторони позивача не обмежена ні судовим рішенням, ні законом, ні іншими способами та не обмежене загальними зборами учасників як відповідача, так і позивача, в розумінні пунктів 1.1 та 1.2 оспорюваного правочину;

- позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за Договором в розмірі 303 838,00 грн задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним у задоволенні якої судом відмовлено;

- враховано рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі №910/16578/19, яке набрало законної сили, та яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "РСК ПАРУС" до ТОВ "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА" про стягнення суми попередньої оплати за Договором від 11.10.2019 № U1110/19 у розмірі 303 838,00 грн, на підставі приписів статті 1212 ЦК України, судом відмовлено.

6.5. Верховний Суд, скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 (якою змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції), вказав на таке:

- позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють);

- господарському суду слід виходити з того, що контрагент знає (або повинен знати) про обмеження повноважень представника юридичної особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному вебсайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, або якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента;

- у спірних правовідносинах, досліджуючи питання щодо недійсності спірного договору, а також застосування приписів статей 92, 241 ЦК України, апеляційний господарський суд оцінював докази щодо можливого схвалення правочину, без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 910/28080/14 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/20790/17, від 21.12.2021 у справі № 910/10699/21 та не з`ясував і не зазначив, ким саме вчинені дії, які свідчать про схвалення правочину позивачем.

6.6. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, керувався, зокрема таким:

- наступним схваленням правочину може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17;

- наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 зі справи №904/2178/18);

- факт часткової оплати за оскаржуваним Договором підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 15.10.2019 №215, з призначенням платежу: «передплата за товар зг. Договору № U1110/19 від 11.10.2019 та рах. №92 від 11.10.2019 у сумі 253 198,33 грн, ПДВ - 20% 50 639,67 грн», що є належним та допустимим доказом схвалення оскаржуваного правочину, оскільки платником зазначено - Товариство з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" (позивача),. При цьому встановити ким саме з робітників підприємства робилась оплата неможливо;

- в матеріалах справи наявна довіреність від 15.10.2019, підписана директором Зеленко С.М., якою уповноважено Станішевського Олександра Ігоровича на отримання від ТОВ "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА" цінностей згідно з рахунком на оплату від 15.10.2019 №92;

- в матеріалах справи наявна Заявка №1 до Договору, підписана директором Зеленко С.М., в якій зазначається "На виконання договору поставки №U1110/19 від 11.10.2019, укладеного між ТОВ "РСК ПАРУС" та ТОВ "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА", та у зв`язку із здійсненою Замовником оплатою за Договором, замовник просить поставити Обладнання згідно даного замовлення та вищевказаної оплати, а саме: Кондиціонер СН-S09FVX WI-FI в кількості 17 штук";

- в матеріалах справи міститься претензія від 28.10.2019 вих. № 2810/3, підписана директором Зеленко С.М., з якої вбачається, що позивачем підтверджено факт укладання Договору, проте, останнім зазначено, що: "у зв`язку із мінуванням виробничої потреби Замовник (позивач) не вбачає необхідним замовляти та надавати заявку на відвантаження (поставку) до Постачальника продукцію згідно специфікації до зазначеного вище договору", що розцінюється судом апеляційної інстанції як намагання не виконувати взяті на себе зобов`язання за договором;

- своїми діями позивач схвалив оскаржуваний правочин, а тому таке схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним;

- наявність даного спору свідчить, що позивач діє всупереч своїй попередній поведінці;

- суд не зв`язаний доводами учасників справи і перевіряє законність і обґрунтованість їх вимог та заперечень. Наявна суперечлива поведінка відповідача.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.12.2022 для розгляду касаційної скарги у справі №910/2958/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Колос І.Б., Селіваненка В.П.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/2958/20 за касаційною скаргою ТОВ "РСК ПАРУС" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. З огляду на наведене у пункті 4.1 цієї постанови, Верховний Суд відзначає таке.

8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.4 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Так, предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 у справі №910/2958/20 в частині відмови у задоволенні позову. При цьому сторонами судові рішення не оскаржуються в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а відтак, Судом в цій частині не переглядаються.

8.6. Скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 20.03.2018 у справі №910/8794/16, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, від 13.09.2017 у справі №910/28080/14, від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 21.12.2021 у справі №910/10699/21, від 30.11.2022 у справі №925/2/22.

8.7. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.8. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.10. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.10.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.10.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.11. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.12. Так, у постановах від 20.02.2018 у справі №906/100/17 та від 12.06.2018 у справі №927/976/17 (на які посилається скаржник), предметом розгляду яких було визнання недійсним договору (контракту) з підстав укладення його неуповноваженою особою, Верховний Суд відзначив, що господарському суду слід виходити з того, що контрагент знає (або повинен знати) про обмеження повноважень представника юридичної особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, або якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

8.13. Як вбачається зі змісту постанови від 02.04.2019 у справі №904/2178/18 (на яку вказує скаржник), предметом розгляду якої було, зокрема визнання недійсним договору з підстав укладення його неуповноваженою особою, Верховний Суд, вказав, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

8.14. У постановах від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 20.03.2018 у справі №910/8794/16 (на які посилається скаржник), Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в частині визнання позовних вимог про визнання договорів недійсними, відзначив, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

8.15. У постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі №910/28080/14 та постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 21.12.2021 у справі №910/10699/21, предметом розгляду яких було визнання недійсним договору, Суд вказав, що не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинено особою, яка і підписала спірну угоду за відсутності належних повноважень.

8.16. Як вбачається зі змісту постанови Верховного суду від 30.11.2022 у справі №925/2/22 (на яку вказує скаржник), предметом розгляду якої було питання визнання договору недійсним, Суд відзначив, зокрема і те, що в основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

8.17. Проаналізувавши наведені правові висновки, на які як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує скаржник, а також зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що такі судові рішення ухвалені за однакового правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, статтей 203, 215, 92, 241 ЦК України), що має місце і в цій справі.

8.18. Так, за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

8.19. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

8.20. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

8.21. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

8.22. Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

8.23. Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

8.24. Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

8.25. Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

8.26. При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

8.27. Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

8.28. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні та підписанні оспорюваного правочину керівник позивача мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки згода на укладення оспорюваного правочину та його виконання зі сторони позивача не обмежена ні судовим рішенням, ні законом, ні іншими способами та не обмежене загальними зборами учасників як відповідача, так і позивача, в розумінні пунктів 1.1 та 1.2 оспорюваного правочину.

8.29. Крім того, суд апеляційної інстанції відзначив, що своїми діями позивач (ТОВ «РСК ПАРУС») схвалив оскаржуваний правочин, а тому таке схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником (директором), унеможливлює визнання такого правочину недійсним. При цьому судом враховано, що доказами такого схвалення є, зокрема здійснення платежу (часткової оплати за оскаржуваним Договором) саме ТОВ «РСК ПАРУС» другій стороні - ТОВ "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА", що підтверджується платіжним дорученням від 15.10.2019 №215, з призначенням платежу: «передплата за товар зг. Договору №U1110/19 від 11.10.2019 та рах. №92 від 11.10.2019 у сумі 253 198,33 грн, ПДВ - 20% 50 639,67 грн». При цьому судом відзначено, що з даного платіжного доручення слідує, що платником є ТОВ «РСК ПАРУС», інформації про інших осіб доручення не містить.

8.29.1. Разом з тим, враховуючи встановлені обставини у справі (див. Розділ 6 даної Постанови) судом відзначено, що наявність даного спору свідчить, що позивач діє всупереч своїй попередній поведінці. При цьому суд дійшов висновку і про наявність суперечливої поведінки відповідача.

8.29.2. При вирішенні спору суд апеляційної інстанції звертався до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17, від 02.04.2019 зі справи №904/2178/18, від 20.03.2018 зі справи № 910/8794/16, від 10.04.2018 у справі №910/11079/17, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 19.06.2019 у справі №904/9795/16, від 01.10.2019 у справі №910/8287/18, від 24.02.2021 у справі №926/2308/19, від 18.02.2021 у справі №924/658/20, в ухвалі від 11.06.2020 у справі №915/1602/19.

8.30. Відтак, проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судом апеляційної інстанції норм права не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. У свою чергу, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 92, 241 ЦК України. Застосування судом положень статтей 92, 241 ЦК України у даній справі залежало виключно від доведеності обставин справи та наданих до суду доказів на підтвердження наступного схвалення/несхвалення правочину особою (ТОВ «РСК ПАРУС»), яку представляли під час укладення спірного Договору.

8.31. Відтак, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 20.03.2018 у справі №910/8794/16, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 13.09.2017 у справі №910/28080/14, від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 21.12.2021 у справі №910/10699/21, від 30.11.2022 у справі №925/2/22.

8.31.1. Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції під час нового розгляду виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.07.2022 у справі №910/2958/20.

8.32. Отже, господарськими судами вирішено спір у відповідності до правових позицій, викладених у цій справі.

8.33. Верховний Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги.

8.34. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.

8.35. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

8.36. У свою чергу, Верховний Суд враховує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.

8.37. Разом з тим Верховний Суд враховує, що згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.37.1. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.38. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки останні ухвалені з дотриманням норм права.

8.39. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника зазначені у пунктах 4.2 - 4.3.1 даної Постанови, з огляду на те, що це є припущеннями позивача, які не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

8.40. Отже, доводи касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.41. Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

8.42. У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

8.43. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки не знайшли свого підтвердження доводи скаржника, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить цим висновкам, на які посилається скаржник, у свою чергу оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм права, що свідчить про відсутність підстав для їх скасування.

8.44. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.45. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.46. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.47. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у Розділі 8 цієї Постанови.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати.

10.1. Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, покладається на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 у справі №910/2958/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко