Ухвала

від 14.02.2023 по справі 757/13084/21-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

14 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 757/13084/21-ц

провадження № 61-1514ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Січевлюк Володимир Антонович, на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року

та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», третя особа - Дочірнє підприємство «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», про стягнення заборгованості із заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»), третя особа - Дочірнє підприємство «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ДП «Санаторій «Україна»

ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»), в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просила стягнути заборгованість із заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 21 січня по 20 липня 2021 року у загальному розмірі 207 386,53 грн.

Печерський районний суд міста Києва своїм рішенням від 15 вересня

2022 року (у складі судді Ільєвої Т. Г.) позов ОСОБА_1 задовольнив.

Стягнув з ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 116 758,90 грн.

Стягнув з ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 січня по 20 липня 2021 року у розмірі 90 627,63 грн.

Стягнув з ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на користь ОСОБА_1 суму судового збору

в розмірі 1 860 грн.

Допустив негайне виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року у справі 757/13084/21-ц в частині стягнення на користь ОСОБА_1 розміру не виплаченої заробітної плати за один місяць.

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою

про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути

з ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» витрати на професійну правничу допомогу

в розмірі 30 000 грн.

Печерський районний суд своїм додатковим рішенням від 15 вересня

2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 21 грудня 2022 року

(у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.) рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року скасував.

Компенсував ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 751,39 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» 1 359,42 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

27 січня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Січевлюк В. А., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою

на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва

від 15 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 21 грудня 2022 року, в якій заявник просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції

і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року

у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала,

що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права

на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень

resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості із заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку, тобто ціна позову становить 207 386,53 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 100 = 268 400 грн).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа на підставі вимог закону відноситься до малозначних і окремого визнання її такою не потребує.

Разом з тим, касаційна скарга містить посилання на те, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Січевлюк В. А., зазначила, що дана справа має виняткове значення для неї, оскільки прийняття касаційної скарги до розгляду дає можливість для заявниці захистити свої права в судовому порядку та отримати належні їй виплати з метою лікування неповнолітньої дитини-інваліда.

Аналіз наведених заявницею у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода із рішенням апеляційного суду не свідчить про винятковість справи для заявниці, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявниці внаслідок прийняття такого судового рішення.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.

Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», від 09 жовтня 2018 року, заява № 47921/08).

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб,

так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої

статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню,

у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 21 грудня

2022 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Січевлюк Володимир Антонович, на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 21 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», третя особа - Дочірнє підприємство «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», про стягнення заборгованості із заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк