Постанова

від 01.02.2023 по справі 2-447/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 2-447/11

провадження № 61-20733св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грень Тарас Ярославович, посадові особи Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Вільна професійна спілка інженерно-технічних працівників Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,

у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Греня Тараса Ярославовича, посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), посадових осіб Залізничного ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій.

В обґрунтування скарги зазначав, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2011 року у справі № 2-447/11 стягнено з державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» (далі - ДАП «Львівські авіалінії») на його користь середній заробіток за затримку видачі трудової книжки в сумі 22 119,44 грн та моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.

27 січня 2012 року Залізничний районний суд міста Львова видав виконавчий лист, який 09 лютого 2012 року був пред`явлений до примусового виконання у Залізничний ВДВС Львівського міського управління юстиції (далі - Залізничний ВДВС Львівського МУЮ).

20 лютого 2012 року державним виконавцем Залізничного ВДВС Львівського МУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП № 31176769) у зв`язку з тим, що 03 листопада 2011 року Міністерство інфраструктури України прийняло рішення про припинення ДАП «Львівські авіалінії» шляхом ліквідації (наказ від 03 листопада 2011 року № 496). Ліквідатором ДАП «Львівські авіалінії» призначено Кальмука Н. Б.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи. Виконавчий лист надсилається до ліквідаційної комісії (або ліквідатору).

Заявник зазначає, що він неодноразово оскаржував вищевказану постанову про закінчення виконавчого провадження та звертався зі скаргами на дії державного виконавця, однак суди неправильно тлумачили пункт 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» та не врахували, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи.

Заявник стверджував, що боржник не визнаний банкрутом, ліквідатор не призначався, підприємство не знято з державної реєстрації. Вважав, що суб`єкти оскарження не бажають виконувати рішення суду, що набрало законної сили, на момент звернення до суду від посадових осіб управління юстиції, державної виконавчої служби та боржника не надходило жодних повідомлень щодо виконання судового рішення. За фактом багаторічного невиконання рішення суду жодних заходів до посадових осіб боржника не вживалося, штрафи не накладалися, не вживалися заходи для встановлення майна, активів та коштів боржника.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати неправомірними дії начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та його підлеглих осіб у Залізничному ВДВС у місті Львові щодо невиконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2011 року та закінчення виконавчого провадження ВП № 31176769 без виконання рішення суду;

- скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 20 лютого 2020 року ВП № 31176769;

- зобов`язати начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та його підлеглих Залізничного ВДВС у місті Львові усунути порушення (поновити порушене право скаржника) та зобов`язати вжити всі заходи для виконання рішення суду, яке набрало законної сили;

- здійснити судовий контроль за виконанням рішення Апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2011 року;

- винести окрему ухвалу за фактом виявлення умисного невиконання судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню посадовими особами суб`єктів оскарження, яка надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи до порушників законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець Залізничного ВДВС Львівського МУЮ Амбриз Р. А. при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 20 лютого 2012 року № 31176769 та направленні виконавчого документа ліквідатору ДАП «Львівські авіалінії» діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», які визначають порядок закінчення виконавчого провадження у разі ліквідації боржника юридичної особи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. Крім цього, суд звертав увагу на те, що боржник зобов`язаний виконати рішення суду в силу конституційних положень і вимог законодавства про обов`язковість рішень суду, тому немає потреби у додатковому вирішенні цього питання судом.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та його підлеглих Залізничного ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо невиконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2011 року в справі № 22-ц-4046/11 та закінчення виконавчого провадження ВП № 31176769 без виконання рішення суду.

Скасовано постанову Залізничного ВДВС Львівського МУЮ від 20 лютого 2012 року ВП № 31176769 про закінчення виконавчого провадження.

Зобов`язано начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та його підлеглих у Залізничному ВДВС у місті Львові усунути порушення (поновити порушене право скаржника) та вжити всі заходи для виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи частково скаргу, апеляційний суд виходив із того, що порушення прав заявника є триваючим, оскільки протягом багатьох років судове рішення про стягнення на його користь грошових коштів із ДАП «Львівські авіалінії» залишається невиконаним. Окрім того, відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державні підприємства, установи, організації, юридичні особи, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства. Умовами застосування вказаного закону є відкрите виконавче провадження та невиконання судового рішення протягом шести місяців. Відтак держава Україна виступає гарантом виконання рішення про задоволення позовних вимог до державних підприємств.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2021 року Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга також містить посилання на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що питання правомірності дій державного виконавця при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 31176769 було предметом дослідження судів усіх інстанцій за попередніми скаргами ОСОБА_1 у цій справі.

Оскільки ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду зі скаргами на дії державного виконавця з однаковими вимогами та вони були розглянуті по суті, судами здійснено оцінку правомірності дій державного виконавця в частині винесення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, тому наявні правові підстави для закриття провадження у справі.

Доводи інших учасників справи

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, взяти до уваги постанови Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 462/8526/14 та від 26 вересня 2018 року в справі № 1309/7674/12 щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду або закрити касаційне провадження.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи зі Залізничного районного суду м. Львова.

Справа надійшла до Верховного Суду у червні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 11 квітня 2011 року Залізничним районним судом м. Львова у справі № 2-447/11 ухвалено рішення про стягнення з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки в сумі 22 119,44 грн та моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн. Зазначене рішення суду набрало законної сили.

27 січня 2011 року Залізничним районним судом м. Львова видано виконавчий лист, який переданий на виконання у Залізничний ВДВС Львівського МУЮ, та на підставі якого відкрито виконавче провадження за № 31176769.

20 лютого 2012 року державним виконавцем Залізничного ВДВС Львівського МУЮ Амбриз Р. А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 31176769.

Постанова обґрунтована тим, що 03 листопада 2011 року Міністерство інфраструктури України прийняло рішення про припинення шляхом ліквідації ДАП «Львівські авіалінії» (наказ від 03 листопада 2011 року № 496). Ліквідатором ДАП «Львівські авіалінії» призначено Кальмука Н. Б. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи. На підставі цього виконавчий документ скеровано голові ліквідаційної комісії ДАП «Львівські авіалінії», ЄДРПОУ 01130644, за адресою: м. Львів, Аеропорт ЦА.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 16 лютого 2015 року № 60 внесено зміни до наказу № 496 «Про припинення шляхом ліквідації ДАП «Львівські авіалінії» та призначено на посаду голови ліквідаційної комісії Журавського М. О.

ОСОБА_1 уже звертався до суду зі скаргою, в якій просив визнати дії боржника та державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського МУЮ неправомірними; скасувати постанову від 20 лютого 2012 року про закінчення виконавчого провадження № 31176769 як незаконну; зобов`язати державного виконавця та боржника виконати рішення Апеляційного суду Львівської області у справі № 22-ц-4046/11, виконати вимоги виконавчого листа, виданого 27 січня 2012 року в справі № 2-477/2011.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16 травня 2013 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії боржника та державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського МУЮ відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2013 року ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 16 травня 2013 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського МУЮ щодо закінчення виконавчого провадження з виконанню рішення Апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2011 року (справа № 22-ц-4046/11, виконавчий лист № 2-447/2011, виданий 27 січня 2012 року). Скасовано постанову Залізничного ВДВС Львівського МУЮ від 20 лютого 2012 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 31176769. Зобов`язано державного виконавця усунути порушення і здійснити виконання зазначеного рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 січня 2014 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2013 року скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 березня 2014 року ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 16 травня 2013 року залишено без змін.

12 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із черговою скаргою-зверненням у Антикорупційне бюро України щодо триваючого порушення його права через невиконання рішень судів про стягнення заборгованості та закінчення виконавчого провадження.

Листом начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 24 травня 2021 року № 2645/70/2/03.2-14 ОСОБА_1 проінформовано про хід виконання та надано відповідь щодо звернення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У пункті 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення ЄСПЛ у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення постанови) виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Тлумачення пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення постанови) свідчить, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійсненні процедури ліквідації юридичної особи.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 1309/7674/12-ц (провадження № 61-20379св18), предметом розгляду якої були аналогічні правовідносини.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Ураховуючи вищенаведені положення національного та міжнародного законодавства, фактичні обставини цієї справи, зокрема те, що предметом заборгованості є стягнення коштів за затримку видачі трудової книжки, а боржником - державне авіапідприємство, яке не оскаржує ухвалені у цій справі судові рішення, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність захисту в судовому порядку порушеного права заявника на виконання ухваленого на його користь рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд вже розглядав скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що така скарга була подана і з тих же підстав.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/629/20 (провадження № 61-15283св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Щодо вирішення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У відзиві на касаційну скаргу та у клопотанні ОСОБА_1 просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що у Верховному Суді наявне неоднакове (вибіркове) застосування вимог Конституції України щодо обов`язкового виконання судових рішень у тотожних (аналогічних) справах з одним і тим же боржником, стягувачем, органом ДВС. ОСОБА_1 посилається на постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 1309/7674/12-ц (провадження № 61-20379св18), від 27 березня 2019 року в справі № 462/8526/14 (провадження 61-11705св18), від 04 травня 2022 року в справі № 462/723/13-ц (провадження № 61-13458св21).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина третя статті 403 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Так, у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року в справі № 462/723/13 (провадження № 61-13458св21) суд дійшов висновку про закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 у частині вимог про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, посилаючись на те, що вимоги скарги ОСОБА_1 в цій частині вже були предметом розгляду судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, та є рішення суду, яке набрало законної сили, яким у задоволенні вказаних вимог було відмовлено. Тому, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження у встановленому законом порядку не скасована та є чинною, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення інших вимог скаржника.

Однак у справі, яка переглядається, скарга подана з інших підстав, ніж попередня.

У постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 1309/7674/12 (провадження № 61-20379св18) та від 27 березня 2019 року в справі № 1309/7674/12 (провадження 61-11705св18) не встановлено тієї обставини, що постанова про закінчення виконавчого провадження вже була предметом розгляду судів та щодо такої вимоги вже є рішення суду, яке набрало законної сили.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 на постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 1309/7674/12-ц (провадження № 61-20379св18) та від 27 березня 2019 року в справі № 1309/7674/12-ц (провадження 61-11705св18), оскільки вказаними постановами за результатами скасування судового рішення справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

Колегія суддів вважає, що посилання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки правових й обґрунтованих підстав для такої передачі заявником не наведено, а Верховним Судом їх не встановлено, судова практика є незмінною, наявність виключної правової проблеми заявником не мотивовано.

Таким чином, у задоволенні відповідного клопотання ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк